Міністерство освіти і науки молоді та спорту україни

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО- НАУКОВИЙ ЦЕНТР

РЕФЕРАТ

з дисципліни: “”

за темою: «Єдність та диференціація джерел трудового права України».

Виконав: студент

економічного факультету

3 курсу,

Спеціальності: менеджмент невиробничої галузі

групи МЗД - 11

Мусаєв Руслан

Маріуполь - 2014

ПЛАН.

Вступ……………………………………………………………………….

І. Поняття та особливості джерел трудового права……………………

ІІ. Класифікація джерел трудового права………………………………

2.1.Конституція України………………………………………………

2.2.Міжнародні правові акти про працю………………………………

2.3.Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти

України, що регулюють трудові відносини……………………………

ІІІ. Єдність і диференціація правового регулювання праці……………

Висновок…………………………………………………………………

ВСТУП

Джерела трудового права України являються основою цієї галузі, бо в них зкріплюються норми права, що призначенірегулювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспіль­ного захисту людей.

Говорити про їх актуальність чи не актуальність неможливо, так як без джерел не може існувати ні одна галузь права, ні як наука, ні як учбова дисципліна, ні як галузь.

Спочатку право складалось шляхом перетворення звичаїв, які записувались, об’єднувались у особливі списки. У результаті цього з’явилось звичаєве право— система норм, які засновані на звичаї, яка регулює суспільні відношення у державі, в певній місцевості чи у етнічній або соціальній групі.

Перші писемні пам’ятки стародавнього світу ( Закони Ману, Закони ХІІ таблиць, Кодекс Законів царя Хамурапі ) та середньовічя ( “Солічна правда”, “Руська правда” та ін.) складались з норм звичаєвого права та прямих законодавчих положень.

Там були і норми трудового права, тоді його ще не називали таким.

Пізніше з’явились такі пам’ятки права: «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького»( прийняті 5 квітня 1710 року), Статут про державний устрій, права і вольності УНР”( ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року), та ін.), які теж можна вважати джерелами трудового права того часу.

В наш час виділяють такі джерела права(коли класифікують в залежності від юридичної сили):

1.) Конституція України;

2.) міжнародні правові акти про працю;

3.) Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти;

України, що регулюють трудові відносини, зокрема Закони України “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”;

У своєму рефераті я спробую дати поняття джерел та охарактеризувати їх, висвітливши проблемні питання цієї теми, використовуючи при цьому роботи відомих вчених—юристів України, Росії, а також досвід зарубіжних країн.

І.ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА.

Суспільні відносини, що виникають при використанні праці, потребують правового регулювання, яке здійснюється прийнят­тям відповідних юридичних норм, що знаходять вираз у формі державних актів органів законодавчої влади, актів вищих органів державного управління, уповноважених видавати такі акти в межах їх компетенції, актів управління конкретних підприємств, установ, організацій за погодженням з трудовими колективами або їх представницькими органами, актів застосування чинно­го законодавства.

Конкретні форми виразу права залежать від ступеня важ­ливості суспільних відносин, що ними регулюються, галузевої незалежності, компетенції органу, що здійснює правотворчість. Це можуть бути закони, укази, постанови, інструкції, накази, інші нормативно-правові акти (такі, як положення, наприклад, про преміювання), правила (такі, як правила внутрішнього трудового розпорядку) тощо.

Термін «джерело права» має двояке значення. По-перше, це ті матеріальні умови, що існують у суспільстві за наявних матеріальних і виробничих відносин. По-друге, це ті конкретні форми виразу правових приписів, що виходять від органів дер­жавної влади, які видають нормативні акти в межах своєї ком­петенції, на підставі і на виконання чинного законодавства, за допомогою яких тому чи іншому правилу поведінки надається обов'язкова сила.¹

Право — це діалектична сукупність суб'єктивних прав і об'єктивних правил поведінки людини в суспільстві, які історично склались і визначені соціальними та матеріальними умовами життя суспільства. Тому допустиме розуміння права як у широкому, так і у вузькому сенсі. Законодавство ж становить собою сукупність обов'язкових правил поведінки, що санкціо­нуються і забезпечуються державою або встановленими нею суб'єктами нормотворчості і одержують зовнішній вираз у фор­мально-визначеному виді. Як і право, законодавство поділяється на відповідні галузі та інститути.

Трудове право, що регулює суспільні трудові відносини, має соціальний характер. Як соціальне право воно є сукупністю правил суспільного захисту людей, що визначається матеріаль­ними умовами життя даного суспільства..

З врахуванням сказаного джерела трудового права України можна визначити як спосіб вираження норм права, що прийма­ються компетентними на те органами держави і призначені регу­лювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспіль­ного захисту людей.

Державно-правове регулювання трудових відносин в Ук­раїні було розпочато з розвалом Російської імперії. Спочатку це регулювання було підкорене завданню створення власного законодавства. Але вже на початку 20-х років, коли загрозу іно­земної інтервенції в Росії було ліквідовано, а національно-виз­вольний рух придушено, правове регулювання в Україні було фактично поставлене в залежність від змісту нормативних актів Росії, хоч формально вони приймались органами державної влади України. Таке становище створилося внаслідок того, що, по-перше, Росія підкорила Україну шляхом «співробітництва» в галузі управління народним господарством, транспортом, зв'язком; фінансів, а також в галузі регулювання питань праці, соціального забезпечення і продовольства. По всій Україні гос­подарювали продовольчі загони, «московської обжорки», що викликало обурення і навіть збройні виступи селянського на­селення України (батько Махно, отамани Григор'єв, Божко, Волинець, отаманша Маруся Соколівська та ін.).

По-друге, ще в березні 1919 р. III з'їзд КП(б)У розглянув проект конституції Української РСР і постановив прийняти за зразок конституцію Російської Федерації із змінами і допов­неннями, визначеними місцевими умовами. Коли конституція Росії стала «зразком» для України, решта законодавчих актів також приймались після того, як вони видавалися в Росії, без будь-якого відхилення в змісті. В окремих випадках не прово­дилось навіть дублювання законодавчих актів Росії. Спеціаль­ними постановами вони поширювались на територію України. Прикладом цього може служити постанова Наркомпраці Росії від 4 березня 1921 р. «Про граничні норми перенесення і пере­сування важких речей підлітками», яка була визнана «обов'яз­ковою», поширена на всі союзні республіки, а в Україні діє й зараз.

Формально в Росії у 1918 р. був прийнятий кодекс законів про працю, але він не діяв, носив більш декларативний, ніж практичний характер, його застосування ніхто не вимагав і не контролював. Цей кодекс, як і інші нормативні акти даного періоду, значною мірою був пристосований до вирішення зав­дань воєнного комунізму, коли трудові відносини базувалися на загальній трудовій повинності. З переходом до нової еконо­мічної політики і появою обмеженої приватної власності це законодавство вже не відповідало умовам, які склалися. Відпа­ла необхідність в залученні населення до трудової повинності в її попередньому розумінні. Все трудове законодавство перегля­далося щодо умов мирної господарської діяльності з метою ре­гулювання нових форм трудових правовідносин.

Нормами трудового права регулюються усі види трудових відносин, що виникають між роботодавцями та працюючими. Ці відносини — один з найважливіших видів відносин, які зачі­пають такі питання, як право на працю, працевлаштування, тривалість робочого часу і часу відпочинку, внутрішній трудо­вий розпорядок, безпека праці та ін., що виникають із застосу­ванням здатності до праці.

Зрозуміло, що зі зміною соціально-економічних умов по­требує змін і правове регулювання трудових відносин. Зокре­ма, розвал Радянської імперії, проголошення і зміцнення суве­ренітету республік як самостійних держав, різні форми влас­ності, ринкові відносини обумовили процес удосконалення трудового права і трудового законодавства, викликали не­обхідність створення нової моделі системи юридичних джерел. З проведенням в Україні правової реформи виникає складна система юридичних джерел, притаманна різним правовим сис­темам: зберігається спадковість романо-германської та радянської правових систем, впроваджуються риси англійської та аме­риканської правових систем.

Слід зазначити, що згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» до прийняття відповідних актів законодавства України на її тери­торії застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не урегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Законодавчі акти в Україні охоплюють всю сукупність, увесь комплекс виданих органами держави правових норм у різних формах. Ці форми залежать від ступеня важливості суспільних відносин, що ними регулюються, галузевої приналежності та компетенції органу, що здійснює нормотворчу діяльність.

Право і законодавство співвідносяться як ціла і як частина. Разом вони є явищем об’єктивного характеру. Законодавчі джерела мають такі ознаки, як зовнішню об'єктивізацію, державне санкціонування, гарантованість державою.²

ІІ.КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА.

Джерела трудового права класифікують за різними підставами. За характером прийняття джерела трудового права розподіляють на ті, які приймаються органами держави (закони, накази, постанови та ін.) , які приймаються за згодою між робітником та роботодавцем(колективні згоди, колективні договори та ін.), а також ті, які приймаються органами міжнародно-правого регулювання праці (пакти про права людини, конвенції та рекомендації МОП та ін.).

В залежності від юридичної сили джерела трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоуправління, локальні нормативно-правові акти.

За ступенем узагальненості розрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.

У теорії трудового права існує також точка зору про те, що джерела можна розподіляти на традиційні та нетрадиційні джерела трудового права. До перших відносять, наприклад, Кодекс законів про працю України, Закон України “Про оплату праці” та ін. Приналежність таких актів до джерел трудового права можна визначити вже з їх назви. Разом з тим окремі нормативні положення , які є джерелами трудового права, містяться у нормативно-правових актах, які відносяться до джерел інших галузей права. Наприклад, у Законі України “Про власність”, Законі “ Про приватизацію державного майна” містяться норми, які відносяться до трудового права.