микроэкономика / Тема 4

2

Тема 4. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

1. Виробнича функція з одним змінним фактором: закон спадної віддачі.

2. Вибір фірмою технологічно ефективних способів виробництва: ізокванта, гранична норма технологічної заміни.

3. Вибір фірмою економічно ефективного способу виробництва: ізокоста, мінімізація сукупних витрат для заданого обсягу. Траєкторія розвитку фірми.

4. Зміна масштабів виробництва. Ефекти масштабу.

1. Короткотерміновий період — це період вироб­ництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше — капітал).

Дов­готерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Взаємозв язок між виробничими факторами і обсягами випуску продукції у короткостроковому періоді характеризує виробнича функція з одним змінним фактором виробництва. Вона дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі.

Оскільки у короткостроковому періоді виробничі потужності фірми фіксовані, то такий фактор виробництва як капітал приймаємо за незмінний, а єдиним змінним ресурсом виступає найбільш мобільний фактор – «праця».

2. Ізокванта — це крива, що відображає різні варі­анти комбінацій ресурсів, які можуть бути викорис­тані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіан­ти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтерна­тивні варіанти комбінацій затрат ресурсів для вироб­ництва певного обсягу продукції.

Карта ізоквант — це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

Ізокоста — це лінія, що відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробниц­тва залишаються незмінними.

Заміщення факторів виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для ви­значення можливостей заміщення одного фактора ви­робництва іншим у процесі їх використання. Гранич­на норма технологічного заміщення працею капіталу (MRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця пращ, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

MRTS_LK = -∆K/∆L.

Форма ізокванти (випукла до початку системи ко­ординат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше.

Граничну норму технологічного заміщення факто­рів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продук­ти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з K1 до K2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

∆L MPL -∆K МРК .

Тоді

MRTSLK = -∆K/∆L = MPL / MPK .

Оскільки залежність характеризує нахил ізо­кванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника.

3. В долгосрочном периоде мы рассматривает, что в процессе производства используются лишь 2 переменных фактора: труд и капитал по определенным ценам. При фиксированных ценах на факторы производства можно использовать много разных вариантов набора капитала и труда.

Изокоста – это линия, которая характеризует комбинации затрат переменных факторов при фиксированных затратах производства.

Особенности изокосты:

1. Угол наклона изокосты зависит от цен на факторы производства.

2. все точки изокосты соответствуют одинаковым совокупным затратам факторов производства.

3. Чем дальше от начала координат размещена изокоста, тем больший объем ресурсов используется в производстве.

Равновесие производителя - это такое положение, при котором он не хочет изменять соотношение факторов производства (труда и капитала), которые задействованы в производственном процессе.

Равновесие потребителя будет находится в точке пересечения кривых изокосты и изокванты. Если точки равновесия не наблюдается, то предприятие может получить прирост продукции без дополнительных затрат за счет изменения соотношения факторов производства

Если соединить точки, которые соответствуют разным уровням совокупных затрат, то получим траекторию роста.

Траектория роста показывает, как изменяется соотношение факторов производства, которые обеспечивают минимальные издержки. При увеличении объемов продукции.

4. Економія на масштабах

У короткостроковому періоді фірма оперує змінними витратами. Прийняті рішення спрямовані на зміну обсягу випуску за рахунок варіювання саме такими елементами витрат. Найняти більше чи менше робітників, закупити додаткову сировину чи ні, пустити її відразу у виробництво чи притримати на складах – ці та подібні до них оперативні рішення має приймати фірма, виходячи з того, що в короткостроковому періоді обсяг випуску не може залежати від змін у виробничих потужностях та розмірах підприємств.

Проте, якщо розглядати проблеми підприємницьких рішень у довгостроковому плані, то на перше місце виступає питання про масштаби виробничої діяльності. У міру зростання розмірів підприємств і переходу до масового виробництва збільшуються можливості раціональної організації – спеціалізація, застосування досконалішого устаткування, раціоналізація управління, можливості випуску супутніх товарів, а внаслідок цього знижуються витрати на одиницю продукції. Має місце так звана економія на масштабах – ситуація, за якої у довгостроковому періоді середні витрати зменшуються у міру зростання обсягу виробництва. Але така тенденція має місце до певної межі, досягши якої, ефективність починає падати, а

витрати знову починають зростати. Ця ситуація, названа утратою від масштабів, зумовлена негативними наслідками гігантизму: зниженням якості обслуговування, збільшенням марнотратства, ослабленням контролю, погіршенням умов проходження інформації.

Можлива також ситуація, коли в довгостроковому періоді збільшення масовості виробництва не призводить до яких-небудь змін у динамиці питомих витрат. Такий випадок називається постійною економією на масштабах. Графічно ці ситуації можуть виглядати так

(рис.27):

Рис.27

Перший відрізок кривої витрат демонструє позитивний ефект масштабу, коли у міру зростання обсягів випуску середні витрати на одиницю продукції знижуються. Коли переваги великого підприємства вичерпуються, витрати на одиницю на протязі другого відрізка кривої залишаються постійними. Нарешті, по досягненні значних масштабів виробництва виявляються негативні наслідки укрупнення і витрати починають зростати (3й відрізок).

Економію на масштабах можна проілюструвати також за допомогою карти ізоквант. Якщо віддалення між ізоквантами зменшується, це означає, що економія від масштабів зростає, тобто збільшення обсягів випуску досягається за рахунок більш раціонального використання ресурсів (рис.28а). Якщо віддалення між ізоквантами збільшується, це свідчить про спадню економію від масштабів

(рис.28б).

Рис.28, а

Рис.28, б

Така інформація дозволяє приймати рішення щодо вибору оптимальних розмірів підприємств, за якими середні витрати були б зведені до мінімуму. Такий вибір можна здійснити лише в довгостроковому періоді, оскільки крива загальних середніх витрат у короткостроковому періоді відбиває ситуацію лише для певних конкретних розмірів виробництва з незмінними постійними витратами.

Припустимо, підприємець послідовно збільшує масштаби свого виробництва, роблячи його дедалі масовішим. Він починає з невеликих обсягів, за яких витрати характеризуються кривою С1 (рис. 29). Збільшення масштабів випуску супроводжується зростанням економії на масштабах і зниженням витрат на одиницю продукції, що відбиває крива С2. Подальше збільшення масштабів призводить до зростання витрат і втрат, що їх показує крива С3. Обвідна крива, проходячи по дотичній до всіх трьох ліній характеризує всю ситуацію у довгостроковому періоді.

Рис. 29

При кількості продукції, що випускається (Qа), найсприятливішою є ситуація С1, коли середні витрати мінімальні. Нижча точка кривої характеризує масштаб, при якому зростання економії на масштабах припиняється і настає момент постійної віддачі від масштабу. Така точка відображає ситуацію, яка здобула назву мінімально ефективний масштаб. Усі інші ситуації (С2, С3) менш сприятливі для випуску такої кількості продукції, бо рівень витрат при них буде вищим. Цим пояснюється, зокрема, що за невеликих обсягів випуску дрібні підприємства часто бувають ефективнішими ніж великі. При розширенні обсягів до Qb дрібне підприємство (С1) є найменш ефективним, а найменші витрати – у виробництва, описаного кривою С2, саме його масштаб є мінімально ефективним. Подальше зростання обсягів до QС переміщує мінімум витрат на криву С3, що описує найвигіднішу за цих масштабів ситуацію.

Орієнтуючись на обвідну криву, підприємець має змогу вибрати з трьох можливих варіантів найкращий для себе обсяг випуску.

Те, що подібний підхід є не тільки наслідком суто теоретичних міркувань, а й має безпосереднє практичне значення, можна проілюструвати розповіддю засновника і глави всесвітньовідомої японської фірми “Соні” Акіо Моріта.

У 1955 році фірма випустила свій перший транзисторний радіоприймач і Акіо Моріта під час поїздки в США вів переговори про закупівлю радіоприймачів у цій країні. Виріб сподобався оптовому покупцю і він замовив 100 тис. штук. Проте можливості невеликої фірми, якою була тоді “Соні”, не давали змоги виконати таке велике замовлення. Необхідно було значно розширити виробництво, здійснити великі інвестиції, найняти і навчити нових робітників, що було дуже ризиковано. “Обмірковуючи всі можливі наслідки, – пише Акіо Моріта, – я сів і намалював криву, що нагадувала букву U. Витрати на виробництво 5000 штук я прийняв за вихідні: звідси починалася крива. Аж до 10000 вартість виробництва знижувалася, досягнувши тут свого мінімуму, потім почала зростати. При 50000 вартість одиниці була вже значно більшою, ніж при 5000, а при 100000 істотно перевищувала початковий рівень.

Висновок був такий: якщо збільшуємо витрати, щоб виконати замовлення на 100000 приймачів, а наступного року не вдасться укласти контракт такого ж масштабу, вилетимо в трубу”. Коли наступного дня Акіо Моріта ознайомив зі своїми висновками покупця, той не повірив своїм вухам. “Я тридцять років працюю торговельним агентом ,– сказав він,– але вперше чую, щоб збільшення обсягу закупівель призводило до подорожчання одиниці продукції. Це нелогічно”. Але уважно вислухати всі доводи, він помовчав трохи, посміхнувся і підписав замовлення на 10000 радіоприймачів – кількість, що влаштовувала обидві сторони.