Культурологія: українська та зарубіжна культура

Навчальний посібник / Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович - К.: Знання, 2007.- 567 c.

У цьому навчальному посібнику культурологія розглядається як наука, що ставить своїм завданням розкрити логіку, внутрішні закономірності та найважливіші особливості розвитку української та зарубіжної культури. Книга дає змогу читачеві ознайомитися із фундаментальними досягненнями культури окремих народів у контексті розвитку світової культури. Посібник підготовлено відповідно до навчальної програми, за якою автори читають курс культурології студентам Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Розраховано насамперед на студентів гуманітарних спеціальностей, аспірантів, викладачів культурології, усіх, кого цікавлять проблеми розвитку націй і світової культури, перспективи подальшого розвитку людства.

Рецензенти: Г. І. Волинка, доктор філософських наук, професор, проректор, завідувач кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова; Т. Г. Горбаченко, доктор філософських наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Передмова
1. Теоретичні аспекти культури
Культурологічний підхід до аналізу культури
Методологічні засади розуміння культури
Поняття і сутність культури
Основні концепції культури
Морфологія і динаміка культури
Функції культури
Культура і суспільство
Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
"Субкультура" та її функції
Мистецтво як засіб творення особистості
Походження і основні етапи розвитку культури
Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу
Сутність культурної еволюції та її відмінність від біологічної
Генезис та етапи культурної еволюції
Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції
Культура і цивілізація
Культурно-історичні епохи
2. Світова культура
Первісна культура
Світосприймання первісної людини
Міфологічна свідомість: єдність об´єкта і суб´єкта, предмета і знака
Міфи як "педагогіка людського роду"
Прислів´я, приказки, загадки. Зародки мистецтва
Культура стародавніх цивілізацій
Художня культура Передньої Азії
Культура Стародавнього Єгипту
Антична культура
Проблема переходу від хаосу до гармонії
Доісторична Греція і класична Еллада
Культ краси та освіченості
Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво
Специфіка й витоки римського генія
Європейське середньовіччя
Домінування християнської теології у свідомості
Мистецтво: вираження духовного буття світу й людини
Архітектура і мистецтво Візантії V—VIII ст.
Романська культура: літургія та карнавал
Готичний стиль і схоластика
Ренесанс
Народження гуманізму
Нова концепція людської особистості і нова модель освіти
Титани італійського Відродження
Північне Відродження
Криза гуманістичних ідеалів
Барокова культура Європи
Реформація і контрреформація та їх слід у культурі
Італійська барокова школа
"Золоте століття" іспанського живопису: теми, герої, жанри
Фламандське і голландське мистецтво XVII ст. як два полюси світовідчуття доби
Доба абсолютизму і час Просвітництва
Класицизм як мистецтво героїчної громадянськості
Раціоналістична картина світу і людини в ідеології Просвітництва та її вплив на художню творчість
Стиль рококо як мистецтво "галантної доби"
Європа XIX століття
Новий соціальний і духовний досвід та його породження — індивідуалістична культура
Романтизм як світовідчуття і як напрямок у мистецтві
Формування історичного погляду на особу і зумовленого ним художнього методу реалізму
Філософський песимізм і волюнтаризм та творчість імпресіоністів і постімпресіоністів
Модерн як доба в культурі
Причини виникнення стилю модерн
Стиль модерн — поєднання традицій східного та західноєвропейського мистецтва
Символізм — естетико-філософська основа модерну
Особливості стилю модерн
Модерн як архітектурний стиль
Стиль модерн у Росії
Культура XX століття
Загострення проблем гуманізму в житті і мистецтві
Новий театр
Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес
Функціоналізм в архітектурі
Нові виражальні засоби в музиці
3. Українська культура
Періодизація розвитку української культури
Стародавня культура східних слов´ян
Джерела вивчення культури стародавніх слов´ян
Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов´ян
Релігійні вірування та міфологія східнослов´янських племен
Київська Русь
Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі
Мислителі Київської Русі. Книжна справа
Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання
Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр
Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра
Ткацтво, килимарство та вишивка
Театральне мистецтво. Музика. Танок
Період феодальної роздрібненості
Соціально-політична і культурна ситуація в Галичині та на Волині в XII—XIII століттях
Основні осередки соціального і культурного життя
Освіта і наука, архітектура і мистецтво
Культурні та політичні зв´язки Галицько-Волинського князівства з іншими землями Стародавньої Русі
Соціально-політична і культурна ситуація в польсько-литовську добу
Освіта і книгодрукування в XIV—XVII ст.
Козацька доба
Козацтво як явище історії та культури
Нові процеси в духовному житті: реформування церкви та освіти, розвиток науки
Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво
Специфіка національного варіанта бароко в літературі, театрі і музиці
Еволюція образотворчого мистецтва
Барокова архітектура
Духовні пошуки XIX століття
Формування української національної самосвідомості
Роль творчості Т.Г. Шевченка у становленні української культури
Українська суспільна думка; розвиток науки і філософії
Література
Образотворче мистецтво, музика, театр
На зламі століть
Культура як умова відродження нації в українській естетичній традиції кінця XIX — початку XX ст.
Гуманізм українського неоромантизму
Взаємовідносини особистості і світу в українському експресіонізмі
Український авангард 1900—1910-х рр.
Українська культура у XX столітті
Національно-культурне піднесення 20-х років в Україні як передумова розбудови освіти і науки
Література й театр на тлі нових національних та соціальних реалій
Український мистецький авангард та його доля
Українська культура другої половини XX століття
Культура в умовах нової соціальної реальності
Формування нової соціокультурної дійсності та її риси
Культура України в умовах зростання національно-культурної ідентичності
Література по культурології

Передмова

Що вивчає культурологія? Культура стала предметом дослідження з моменту виникнення філософії, однак виділення культури як специфічної сфери знання відбулося у добу Нового часу і пов´язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко й І. Г. Гердера та Г. В. Ф. Гегеля. Професійне вивчення культури стало на часі в XX ст. Про це першим сказав американський вчений Л. Вайт, і він же запропонував назву нової дисципліни.

Отже, культурологія — молода наукова дисципліна. І спочатку Л. Вайт назвав культурологією поєднання теоретичних основ антропології та етнології з філософським аналізом культури. Пізніше до згаданих наук приєдналися етнографія, психологія, соціологія, лінгвістика та ін. Культурологія ніби об´єднала всі гуманітарні дисципліни під одним дахом. Оскільки культурологія використовує для раціонального осмислення культури ідеї та методи філософії, вона є близькою до філософії культури. Відмінність між ними в тому, що філософія культури вивчає і досліджує універсали та найбільш загальні проблеми культури (наприклад, антиномію природного і культурного, співвідошення національних та загальнолюдської культур, культури та цівілізації), а культурологія — конкретні феномени культури, ту частину буття в цілому, яка стала полем перетворювальної діяльності людини. Можна погодитися з думкою, що культурологія інтегрує різні види і способи творчої діяльності людства в сукупності всіх поколінь, що живуть і будь-коли жили на Землі.

Культурологія поділяється на фундаментальну і прикладну. Фундаментальна охоплює теорію та історію культури людства (яка складається з багатьох окремих культур зі своєю системою змістів, своєю сутністю, своєю внутрішньої логікою), розробку категорій та методів її дослідження. Прикладна — досліджує питання управління культурою, культуроохоронної діяльності та ін.

Отже, культурологія вивчає культуру як цілісність, систему, як синтез знань про сутність і закономірності її існування та розвитку, значення культури для людства, способи її пізнання, а також різні, дуже специфічні сфери культурного життя, зразкові форми і норми (патерони). Чого навчає культурологія?

Радикальна зміна вітчизняної освітньої парадигми в умовах стрімкого реформування традиційних освітніх інститутів і усталених способів педагогічної діяльності стимулює інтенсивні процеси формування принципово нового багатовимірного освітнього простору. Складна соціально-культурна ситуація ставить професіонала перед проблемою одночасного включення у різні види професійної діяльності у різних культурних спільнотах. Повноцінна самореалізація фахівця за таких умов залежатиме від його здатності виходити за межі вузькопрофесійної життєдіяльності, вміння проектувати нові її способи і види адекватно до трансформування наявної соціокультурної ситуації. Взаємозв´язок освітніх і соціокультурних процесів актуалізує культурологічну освіту студента вищої школи як один з факторів професійної готовності до діяльності в сучасному динамічному світі.

Курс "Культурологія" дає змогу об´єднати розмежовані за сцієнтистською традицією мистецтвознавство, літературознавство, релігієзнавство, етику, естетику, всесвітню історію проблемою духовного життя людини і суспільства у різних національних та історичних картинах світу.

Культурологічний метод передбачає осмислення культурної динаміки людства як поліфонії ціннісно значущих норм буття людської спільноти, способів її життя, смислів і структури картин світу, принципів поведінки людей на відміну від традиційної історії української та зарубіжної культури як історії унікальних творінь культурного генія. У поле зору культурології потрапляє й так звана низька культура, її буденні, субкультурні, маргінальні надбання, що розкривають повсякчасні потреби людини, антропологічні смисли масових проявів.

Культурологія систематизує колосальний матеріал завдяки установці на інтеграцію культурних явищ в історичних і національних картинах світу — як поліфонії арістотелівсько-птолемеївського космосу, коперникансько-галілеївського просторового континууму, ейнштейнівської моделі Всесвіту, природності східного образу буття, духовної екзальтованості християнства, прагматичної етики доби Нового часу та ін.

Предметом культурологічного курсу є смисли, втілені у результатах культурної діяльності людства, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти. Опанування людської культури можливе лише за умови формування ціннісного ставлення особистості до дійсності. Водночас досвід осягнення цінностей культури завжди індивідуальний, вимагає внутрішнього занурення в простір культурних предметів і явищ. Останнє передбачає розкриття в культурологічному курсі передусім особистісного виміру культурної історії людства, освоєння культурного циклу буття людини. Центрування культурологічного курсу антропологічною проблематикою є запорукою формування уявлень майбутніх фахівців про себе як про суб´єктів культурно-історичного процесу, творців культурних цінностей. Це є принципово важливим не тільки для професійного розвитку, а й для здатності адаптуватись до суперечливих умов сучасного буття, протистояти негативним впливам масового середовища, тобто для становлення особистості в її цілісності. Новітнє суспільство є планетарною цивілізацією, де різні культури взаємно переплетені так, що виживання людини забезпечується збереженням рівноваги культурної багатоманітності. Сучасний фахівець повинен бути готовим займатися професійною діяльністю в полікультурному світі, навіть якщо виховувався в певному культурному середовищі та свідомо поділяє його нормативи й цінності. Ось чому культурологічний курс є полікультурним за своєю суттю, розкриває множинність культурних космосів. Безперечно, національна культура, за допомогою якої людина освоює цінності свого етносу, розвиває національну самосвідомість, здійснює культурну самоідентифікацію, залишається домінантною в культурологічній освіті. Проте лише діалог світових культур уможливлює глибину розуміння особливостей національної культури.

У теоретичному розділі навчального посібника розглядаються основні категорії і принципи загальної теорії культури, проблеми її морфології та динаміки, механізми її соціального функціонування, діяльність культурних інститутів, сутність взаємодій культурних картин світу. Типологія світової культури в навчальному посібнику побудована відповідно до принципу полілінійності соціокультурного розвитку людства. Територіально-типологічний підхід відображає логіку виникнення та існування ранніх цивілізацій людства і культур так званого осьового часу, історичний поступ яких здійснювався в першу чергу в просторових координатах як своєрідна естафета культурно-цивілізаційних утворень Давнього Єгипту, Межиріччя, Греції, Риму. Послідовно-історичний підхід показує студентам логіку розгортання європейської культури. Еволюція соціально-політичних систем, науки, філософських концепцій, релігійних поглядів, стильових мистецьких парадигм від романіки до постмодернізму віддзеркалює цивілізаційний процес європейського світу. Розвиток української культури охоплює період від її джерел до новітніх прагнень інтеграції у світовий культурний простір. Взаємодія підходів, закладена в навчальному посібнику, дає можливість формувати широку полікультурну ерудованість, цілісність світобачення.

Навчальний курс сприятиме відновленню культури в правах природної та єдиної основи освіти, забезпеченню введення в освіту культурного контексту, а отже стане одним з потужних факторів реформування сучасного освітнього процесу на засадах гуманізації.