Теория организации / Tom_1

Загальний менеджмент

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

МЕНЕДЖМЕНТ

Навчальний посібник

У двох томах

Том 1

Загальний

менеджмент

Затверджено вченою радою ДонДУУ.

Протокол № 6/2 від 23.02.2012

Донецьк ДонДУУ 2012

1

УДК 658 ББК У290

	М50
М50	Менеджмент: навчальний посібник. У 2 т. Т. 1. Загальний

менеджмент / рук. авт. кол. С.Ф. Поважний. – 3-тє вид., перероб. та доп. – Донецьк: ДонДУУ, 2012. – 331 с.

ISBN

Посібник підготовлений на підставі лекцій, апробованих у навчальному процесі в Донецькому державному університеті управління, узагальнення численної вітчизняної та зарубіжної літератури і результатів досліджень трансформаційних ринкових процесів в Україні. В ньому розкриті основні проблеми менеджменту: від теорії управління – до операційного управління окремими організаційними блоками і процесами в економіці й окремих галузях.

Видання призначене кожному, хто займається менеджментом професійно або тільки готується стати управлінцем-професіоналом: студентам ВНЗ, аспірантам, керівникам підприємств, компаній, представникам органів влади і громадських організацій. Складається посібник з двох томів.

Авторський колектив:

Глава 1 – О.С. Поважний, С.Ф. Поважний; глава 2 – Н.Г. Диденко; глави 3, 6 – А.Г. Попов ; глава 4 – Г.К. Губерна, С.В. Богачов; глава 5 – В.В. Павлюк; глава 7 – Л.О. Воробйова, Т.О. Колесникова; глава 8 – Г.К. Губерна, Л.М. Кузьменко, Є.С Драгомірова.; глава 9 – Т.К. Гречко; глава 10 – Г.К. Губерна, В.Г. Ільюшенко; глава 11 – Д.В. Колесников; глава 12 – Л.О. Воробйова, Т.О. Колесникова, О.Т. Рибалка; глава 13 – В.В. Бурега; глава 14 – С.Ф. Марова.

Рецензенти: В.В. Краснова – д-р екон. наук, проф., зав. каф. «Економіка підприємства» ДонНУ;

А.А. Садеков – д-р екон. наук, проф. ДонНУЕТ ім. Туган-Барановського;

В.М. Хобта – д-р екон. наук, проф., зав. каф. «Економіка підприємства»

ДонНТУ

ISBN

© ДонДУУ, 2012.

2

Загальний менеджмент

ПЕРЕДМОВА

Наш час обґрунтовано називають часом управління. Науковотехнічний прогрес спричинив таку економічну, політичну, екологічну, військову глобалізацію у сучасному світі, що окреме рішення, перетворене на дію з управління, виходить далеко за межі організації, в рамках якої воно ухвалене.

Ми свідки того, як від професіоналізму управління залежить успіх або неуспіх економічних реформ, що проводяться в країні, підприємницький успіх або банкрутство.

Для роботи управлінцем необхідно мати ґрунтовні знання з різних сфер життєдіяльності, уміння і воля застосовувати їх на практиці, висока відповідальність за результати такого застосування. Важко уявити іншу галузь діяльності, до якої висувалися б такі високі вимоги.

Є багато хорошої і різної літератури з управління, у тому числі й навчальної. Чи варто було писати ще одну книгу, що претендує на те, щоб стати підручником? На це питання відповідати не нам, а тим, хто

їїчитатиме. Ми тільки пояснимо спонукальні мотиви її написання.

1.Управління – такий багатогранний процес, що описати його у всіх деталях нікому не вдається. Кожен автор і керівник-практик відбирає з літератури і життєвого досвіду те, що вважає найважливішим. Кожен має право говорити по-своєму, спираючись на загальні закони управління, досвід, оскільки знання кожного цінні.

2.Читач помітив, що автори використали великий список літератури, посилання на яку є в кожній главі. Деякі положення і розробки використаних джерел включені в книгу і пропонуються для вивчення.

3.Ми виходили з припущення, що загальне в менеджменті має бути адаптоване національною свідомістю і розкрите у формі, яка відповідає конкретним умовам конкретної країни. Крім того, кожен з авторів, маючи за плечима чималий досвід дослідницької, керівної і викладацької роботи, подав у книзі не тільки накопичені знання, узагальнення науки і практики управління, але й результати власних досліджень, особистого досвіду викладання. Тому навчальний матеріал представлений двома томами: т. 1 «Загальний менеджмент», т. 2 «Галузевий менеджмент».

Будемо вдячні за зауваження, які сподіваємося отримати від тих, хто буде зацікавлено їх читати.

3

Глава 1. Сутність, методологічні основи і роль менеджменту

Глава 1 СУТНІСТЬ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ І

РОЛЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

План

1.1.Менеджмент як специфічна галузь людської діяльності.

1.2.Методологія і методи менеджменту.

1.3.Менеджмент як професія..

1.4.Науково-технічний прогрес і його вплив на менеджмент.

1.1.Менеджмент як специфічна галузь людської діяльності

Успіхи економіки за останні 60 років значною мірою є результатом менеджменту, який трансформується відповідно до змін в економічному світі і сприяє розвитку тих фундаментальних положень, що становлять основу менеджменту водночас як спеціальної наукової дисципліни і як окремої практичної галузі діяльності.

Менеджмент відповідає на два взаємозалежні питання соціаль- но-економічних систем: що робити і як робити. Інакше кажучи, менеджмент поєднує цілі роботи з інструментами (методами) їхнього досягнення.

Значення менеджменту визначається його економічною природою і в загальному виді може бути позначено такими положеннями:

1.Менеджмент – це діяльність з управління економікою як базовою сферою суспільства в тому, що належить до добробуту громадян і створює ресурси розвитку науки, охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва держави.

2.Менеджмент перетворює розрізнені види трудової діяльності

вєдиний скоординований процес перетворення ресурсів у суспільно корисні результати і досягає цього за допомогою організації.

3.Завдяки сполучній та організаційній функціям менеджменту кінцевий ефект є більшим, ніж сума ефектів розрізнених трудових зусиль, – те, що мовою теорії систем називається синергія.

4.Менеджмент значною мірою долає зростання транзакційних ринкових витрат, що є наслідком зростання масштабів економіки та глобалізації економічних взаємозв’язків.

4

Загальний менеджмент

5.Менеджмент забезпечує вибір найбільш раціонального використання ресурсів а, отже, й максимізацію віддачі на кожну ресурсну одиницю та економне до них ставлення.

6.Менеджмент об’єктивно зацікавлений у ефективному використанні трудового потенціалу й робочого часу і застосовує для цього методи спонукання (стимулювання, мотивація) і примусу (дисципліна праці і виробництва, безпека і відповідальність).

7.Менеджмент реалізує об’єктивну зацікавленість економіки в інвестиціях та інноваціях як основах виробництва та наданні суспільству нових сучасних товарів, послуг, а також підвищення продуктивності праці.

8.Мета менеджменту – ефективне функціонування економіки, додаткова вартість, що дозволяє підвищувати оплату праці, вирішувати соціальні проблеми і отримувати прибуток для розвитку сучасного виробництва товарів і послуг. Ефективність є критерієм успішності менеджменту.

Менеджмент – це завжди підприємництво, яке доцільно розглядати як організації економічної творчості.

Виникнення до початку ХХ століття великих і складних виробничих, торговельних, фінансових та інших організацій вимагало заміни управління (керівництва), властивого традиційним для колишніх часів ремісничим майстерням і торговим лавкам, і вимагало не просто управління, а управління науково обґрунтованого.

З’явилася та інтенсивно розвивалася наука управління [1]. Завдання науки управління не тільки у виявленні нового, але й в тому, щоб зробити знання продуктивними.

9.Менеджмент виховує покоління людей, підготовлених до сприйняття нового і здатних його реалізувати. Успішними стають ті організації, менеджмент яких вже сьогодні працює над проблемами завтрашнього дня. Такі організації посідають провідне місце в економіці, а відчутні труднощі долають і демонструють досвід, який можна розглядати, наприклад, як посібник з антикризового управління компанією [2].

10.Менеджмент, організовуючи економічні процеси, формує економічну інформацію, адекватність якої – це запорука не тільки конкурентного управління підприємством, компанією, але й управління країною [3]. Розроблена збалансована система показників «відображує той баланс, який було збережено між короткостроковими й довгостроковими цілями, фінансовими та не фінансовими показника-

5

Глава 1. Сутність, методологічні основи і роль менеджменту

ми, основними і допоміжними параметрами, а також зовнішніми і внутрішніми чинниками діяльності» [3, с. 2].

11. Збалансована система показників, зорієнтована на стратегію, забезпечує відповідну організацію суб’єктів економіки [4] і стійку конкурентоспроможність [5].

Розмаїття функцій менеджменту, його значення для економіки та соціальної сфери – це основа і відображення вимог до наукового менеджменту.

Управління стало галуззю науки, практики, обміну знаннями та досвідом. І це також є особливістю менеджменту. В такому сенсі конкурент стає партнером. Але партнерство з’являється там, де не тільки береш у інших знання і досвід, але й даєш іншим корисне й нове. З метою об’єднання всіх процесів і поширення нових досягнень у науці та практиці управління з’явилися і стали розвиватися національні школи бізнесу, національні та міжнародні консалтингові фірми, міжнародні організації у сфері управління, у тому числі під егідою ООН, ЮНЕСКО, Міжнародної організації праці.

Необхідність такої уваги до управління, менеджменту продиктована динамічністю змін у сучасному глобалізованому світі. Те, що вчора було необхідним і ефективними, сьогодні стає застарілим, непридатним.

1.2. Методологія й методи менеджменту

Менеджмент, як управління в цілому, належить до суспільних наук і є наслідком взаємозв’язку і взаємодії виробничо-технічних та соціально-економічних факторів.

Складність суспільних наук полягає в тому, що вони фіксують суспільні процеси й не передбачають експериментів. Ми свідки того, чим закінчувалися експерименти зі «зміною суспільного ладу», як сформовані громадські системи відторгали наміри «перебудови», «прискорення» і т. ін.

Властиві суспільству й економіці складність та еволюційний характер розвитку, в тому числі ті, що не вимагають ніяких революційних зламів, потребують поєднання у вивченні будь-якої громадської науки історизму із змістовним системним аналізом об’єкта вивчення.

Тому в підручнику увазі читача запропоновано екскурс в історію науки управління, менеджменту. Те, що ми маємо сьогодні, по-

6

Загальний менеджмент

ходить з вчора; те, що ми отримаємо завтра, залежить від того, що ми зробили сьогодні.

Перше питання, яке виникає, полягає в тому, чи тотожні поняття «управління» та «менеджмент». Питання не риторичне, тому що перша вимога до науки взагалі – це точність понять, яка відповідає їхній змістовній визначеності. І в цьому сенсі менеджмент не оригінальний. Щоб відповісти на запитання, що таке менеджмент і чим він відрізняється від управління взагалі, необхідно розібратися в історичній логіці його формування і виокремлення в особливий різновид управлінської діяльності.

Так, у період ремісництва управління здійснювалося у формі керівництва. Індустріальний період – заводи й фабрики – в його розвиненому виді породили управління в його функціонально не розділеному виді. Виникнення великих компаній, посилення конкуренції, яка охопила за національними ринками і світовий ринок в цілому, призвели до поглибленого вивчення ринку та ринкової орієнтації. Менеджмент з’явився як відповідь на ці виклики по-новому институалізованої економіки. Він розвивався та продовжує розвиватися як економічне управління, як управління економікою в цілому та її окремими підрозділами.

Управління виділяло менеджмент у свій особливий економічний напрямок протягом багатьох століть. У цьому особливість суспільних наук, у тому числі управління, – слідувати за суспільною практикою: аналізувати її, узагальнювати і виявляти перспективні тенденції.

Разом з цим існує багатий досвід успішного менеджменту успішних розвинених країн і компаній. Цей досвід необхідно переймати, адаптувати до національних особливостей і виявляти свої можливості розвитку, перетворюючи їх на практику ефективного управління. Тому потрібно вчити, вчитися, засвоювати тенденції й практику майбутнього. Людство переживає серйозні зміни, і молоде покоління має бути до них готове. Класик сучасного менеджменту П. Друкер зауважив: «... той, хто сьогодні працює над проблемами завтрашнього дня і таким чином готує себе і свою організацію до нових завдань, у недалекому майбутньому посяде провідні позиції. Той же, хто відкладає їхнє вирішення на потім, залишиться позаду і, можливо, ніколи не зможе надолужити згаяне» [1, с. 11]. Тому підручник з менеджменту – це не тільки джерело знань, але й, як зазначає П. Друкер, «за-

клик до дії».

7

Глава 1. Сутність, методологічні основи і роль менеджменту

Наукові основи менеджменту були закладені на	початку
ХХ століття піонерськими дослідженнями Ф.У. Тейлора,	Е. Мейо,

М. Фолетта та А. Файоля. У дослідженні управління у 20-ті роки минулого століття взяли участь також вчені колишнього СРСР. Увагу було сконцентровано на індивідуальній і груповій продуктивності. Швидко виявилося, що для ефективності виробничо-економічних організацій цього недостатньо. З’явився і почав розвиватися системний підхід до управління й вдосконалення методів управління.

Таким чином, вже в першій половині минулого століття управлінська діяльність перетворилася на професію, а її представники стали впливовою громадською силою. Сьогодні очевидно, що менеджер – це спеціально підготовлений професіонал. Жодна економічна організація – від дрібної лавки до крупної корпорації – не працює без економічного керівництва.

Після другої світової війни почалися інтенсивні дослідження оперативної діяльності великих компаній. З світового ринку компанії зіткнулися з внутрішніми проблемами, пов’язаними зі здатністю оперативно реагувати на швидкозмінну кон’юнктуру, а головне – з проблемою співвідношення науки, менеджменту й практичного реалізму. Вигравали ті компанії, що керувалися практицизмом, але водночас закладали основи наукового менеджменту як інваріантні особливості діяльності конкретної господарської організації.

Після повоєнного відновлення європейських економік вони зазнали значних змін, пов’язаних із глобалізацією. Фінансовоекономічний світ ускладнився. Це означало не тільки появу нових сильних конкурентів, але й беззаперечне наростання економічних проблем і всі більшу соціалізацію економічних процесів. Менеджмент не міг не увібрати в себе необхідність вирішення цих проблем. Нові методи колективних рішень індивідуальної зацікавленості в ефективній результативності – методи корпоратизації – продемонстрували великі компанії США, Західної Європи, Японії.

Об’єктом менеджменту є економічні процеси різного рівня і масштабів, інституціолізовані в підприємства різної форми та галузевої належності, а також відносини між ними.

Усі суб’єкти економіки взаємопов’язані прямо або опосередковано, управління ними і економікою в цілому обумовлює необхідність системності в організації та здійсненні економічного управління – менеджменту, що відбивається у прийнятті та виконанні рішень. Прийняття рішень – наріжний камінь ефективного управління.

8

Загальний менеджмент

Менеджмент реалізується за допомогою таких методів, що забезпечують його системність:

функціональне структурування, організації як об’єкта управління і менеджменту;

визначення цілі організації;

забезпечення взаємозв’язку і взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності організації;

адекватність, повнота та оперативність інформаційного відображення фінансово-економічної діяльності організації;

здатність своєчасно перебудовувати організацію об’єкта і процесу управління;

корпоратизація, тобто поєднання інтересів членів організації воєдино націленому процесі управління.

Системність управління як відображення системності об’єкта реалізується в системному взаємозв’язку функцій управління. Кінцева точка реалізації цього взаємозв’язку – прийняття рішення – є «відправним пунктом» наступного циклу управління, здійснюючи таким чином безперервність функціонування організації та управління нею.

Але, оскільки менеджмент завжди має справу з людьми, стосунками між ними, знань про нього тільки як про науку недостатньо. Необхідний ще й особливий управлінський талант, як кажуть, уміння працювати з людьми. А це – і наука, і мистецтво. Таким чином, менеджмент – це синтез історії, досвіду і мистецтва.

Як суспільна наука менеджмент має справу з поведінкою людей

ігромадських інститутів економічної спрямованості. Причому, об’єкт вивчення та управління постійно змінюється.

Як громадська соціальна практика менеджмент впливає на політику і забезпечує економічний та соціальний розвиток суспільства. У другій половині минулого століття значення менеджменту, управління було визнано настільки безумовним, що це дозволило П. Друкеру (у той час його прізвище перекладалося як Дракер) під час розгляду менеджменту зробити таке узагальнення: «Можна без надто великого спрощення сказати, що немає слабо розвинених країн. Є тільки слабо керовані країни» [7, с. 286-287]. І далі: «…менеджмент є основним двигуном і розвиток є його слідство».

9

Глава 1. Сутність, методологічні основи і роль менеджменту

1.3. Менеджмент як професія

На відміну від інших наук, менеджмент – це і наука, і практика одночасно. Менеджмент вивчає об’єкт, що динамічно змінюється в останнє століття і тому сам має бути здатним швидко змінюватися. Те, що було успішним в теорії і практиці управління у минулому, стає непридатним, неефективним сьогодні і вимагає оновлення. Тому робота менеджера – одна з найскладніших у сучасному світі. Вона поєднує своєчасну та адекватну реакцію на зміни в суспільстві, економіці і сучасному світогляді. Доля менеджера – працювати в швидко змінюваних умовах навколишнього світу, організовувати роботу поновому і досягати поставлених цілей при максимально ефективному використанні ресурсів.

Сьогодні нікого не дивує, що менеджер – це особлива окрема професія. Але так було не завжди. Очевидним це стало вже в першій половині XX століття, хоча терміни «менеджмент» і «менеджери» ще не стали загальновідомі, а переважали терміни «керування» і «керівники». Менеджмент, як економічне управління, став системним явищем у другій половині XX століття й досить швидко перетворився на соціально-економічне управління.

Менеджер – це професія, яка об’єднує в собі всі сторони життєдіяльності окремої організації, території, країни. Можна бути відмінним лікарем, інженером, письменником, але поганим менеджером. Менеджменту потрібно вчитися спеціально. Це одне з найоб’ємніших і найглибших вчень. Необхідно володіти, по-перше, технікою і технологіями об’єкта управління, по-друге, встановити взаємозв’язки між ними, по-третє, знати закони економіки, форми, методи й засоби їхньої реалізації. Інакше кажучи, необхідно знати природу об’єкта, його масштаб, структуру і правила забезпечення функціональної взаємодії структурних складових на засадах відповідальності і взаємної зацікавленості в кінцевих результатах діяльності організації будь-якого типу: від домашнього господарства до економіки країни в цілому.

Економіка окремої держави і світова економіка в цілому як системи є поєднанням безлічі господарських організацій – підприємств різного масштабу, взаємопов’язаних розподілом праці. З поширенням розподілу праці поглиблюється їхня взаємодія, зростає значення стану навколишнього середовища і необхідність забезпечення взаємозв’язку внутрішнього та зовнішнього середовищ організації. Відносини із зовнішнім середовищем під впливом процесів спеціалізації

10