Лекція 3. Національні релігії
3.1. Особливості національно-державних (етнічних) релігій.
3.2. Релігійні системи стародавніх цивілізацій (Єгипет, Греція).
3.3. Існуючі етнічно-національні релігії (індуїзм, іудаїзм).
Мета – розглянути особливості національно-державних релігій та основні релігії, які поширені в сучасному світі, виділити характерні риси і структурні елементи національно-державних релігій.
Ключові поняття: пантеон, брахманізм, антропоморфізм, зооморфізм, політеїзм, індуїзм, іудаїзм, сансара, мокша, карма, камі.
Література: [2-5, 10, 18, 39, 40-41, 45, 51]
3.1. Особливості національно-державних (етнічних) релігій
Національно-державні (етнічні) релігії – це сукупність вірувань, обрядів, ритуалів, властивих певному народу й, як правило, що діють у межах конкретної держави, тобто в рамках державних народів.
Формуючись, ці релігії мали на собі відчутні відбитки традиційних народних вірувань і звичаїв, які своєю чергою випробовували певну трансформацію в процесі становлення й твердження національних держав. Ці релігії синтезували найдавніші форми анімізму, тотемізму й магічних вірувань, зберегли найважливіші родоплеменні й землеробські культи, складні обряди жертвоприносення, похоронні ритуали, пов’язані у віру в загробне життя.
Залежно від ступеня розвитку, етнічні релігії поділяються на ранні етнічні (язичництво) та пізні етнічні релігії. Деякі з пізніх за певних умов набувають статусу національних. За показником території та поширення, і ранні, й пізні етнічні релігії можуть бути локальними, регіональними або (за показником умови поширення – носія) державними.
Особливості національних релігій:
Виникнення стійкої ідеї Бога або богів.
Політеїзм – багатобожжя. Ідея Бога й віра в багатьох богів виростає з розвиненого анімізму, або полідемонізму.
Формування уявлень про потойбічний світ і загробну подяку. Якщо в первісних віруваннях, нагадаємо, потойбічне життя сприймається як просте продовження земного життя, то національно-державні релігії встановлюють пряму залежність між поводженням людини в земному житті та її посмертною долею.
Спеціалізація культової діяльності, яка виражається:
у появі постійних культових споруд (Ієрусалимський храм, монументальні давньоєгипетські комплекси в Карнасі й Луксорі, храм на честь грецької богині Артеміди в Ефесі, визнаний одним із семи чудес античного світу, Вавилонська вежа – культове спорудження в давньому Вавилоні);
об’єднані в межах одного вчення двох відмінних на перший погляд доктрин – екзотеричної й езотеричної. Таємні знання розкривалися під час містерій. Містерії – це таємні релігійні обряди, свята, посвячення або таїнства, участь у яких брали тільки посвячені;
встановленні релігійного ритуалу, тобто системі молитов, обрядів, культових дій і церемоній; головною обрядово-культовою дією на етапі національно-державних релігій варто вважати жертвопринесення, які поділялися на криваві (тварини, люди) та безкровні (овочі, фрукти, квіти, ароматичні речовини, одяг й інші речі);
виділенні виконавців і організаторів релігійних дій в окрему соціальну групу, місце в якій найчастіше передається в спадщину.
У цілому ритуально-обрядові дії, релігійні заборони й приписання в національно-державних релігіях значно важливіші за морально-етичний елемент. Відбувається це щонайменше через дві основні причини. По-перше, ці релігії виникають на досить ранніх етапах культурного розвитку народів, тому до дріб’язкові певні правила для них більше зрозумілі й доступні для виконання, ніж занурення в ті роздуми, які неодмінно викликає необхідність пристосовувати кожну етичну заповідь до конкретної життєвої ситуації (чи можна вбити в ім’я високої мети; сказати на суді неправду, щоб допомогти невинному уникнути страти; вкрасти для лікування хворої дитини?). По-друге, переважна більшість національно-державних релігій була плодом цивілізацій Сходу, які здавен підкоряли людину державі та не бачили в державі установу, створену людьми для поліпшення умов власної життєдіяльності. Тому людина з дитинства привчалася до принципу: «роби як всі», «роби, як робили твої діди й прадіди з волі богів і долі» та ставала передбачуваною повністю у своєму поводженні й контрольованою державною владою.
Виконавши свою роль, ці релігії зникали, хоча деякі з них продовжують існувати й у наші дні в трансформованому виді.
Такими історичними національними релігіями були давньоєгипетська, релігія хетів, халдеїв, сирійців, фінікійців, ведична релігія й брахманізм, релігія майя та інків, давні релігії Китаю і Японії, давньогрецька, давньоримська, релігія слов’ян тощо. До нині діючих національних релігій належать індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм та ін.