ПРОГРАМА ЗНО З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ
.pdfЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства освіти і науки України
01.10.2014 р. № 1121
ПРОГРАМА ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ
З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти
Пояснювальна записка
Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови (далі - програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм з української мови для 5-9 класів та програм для профільного навчання учнів 10-11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р.).
Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».
Українська мова
Назва розділу, теми |
Знання |
Предметні вміння та способи навчальної |
||||
|
|
діяльності |
|
|
||
|
|
|
|
|
||
1. Фонетика. Графіка |
Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий |
Учасник ЗНО повинен уміти: |
|
|
||
|
склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді |
Визначати в словах голосні, тверді і м’які, |
||||
|
і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на |
дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й |
||||
|
письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове |
наголошені голосні; ділити слово на склади; |
||||
|
значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, |
визначати звукове значення букв у слові. |
||||
|
наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення |
Визначати |
місце |
букв |
в |
алфавіті, |
|
приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. |
розташовувати слова за алфавітом; розпізнавати |
||||
|
Найпоширеніші випадки чергування голосних і |
явища уподібнення приголосних звуків, |
||||
|
приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й |
спрощення в групах приголосних, основні |
||||
|
|
випадки чергування голосних і приголосних |
||||
|
|
звуків, чергування у-в, і-й |
|
|
2
Назва розділу, теми |
|
|
Знання |
|
|
|
Предметні вміння та способи навчальної |
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
діяльності |
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
2. Лексикологія. |
Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як |
Пояснювати лексичні значення слів; добирати |
|||||||||||
Фразеологія |
мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й |
до |
слів |
синоніми |
й |
антоніми |
та |
||||||
|
однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. |
використовувати їх у мовленні; уживати слова |
|||||||||||
|
Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови |
в переносному значенні. Знаходити в тексті й |
|||||||||||
|
за походженням. Власне українська лексика. Лексичні |
доречно використовувати в мовленні вивчені |
|||||||||||
|
запозичення з інших мов. Загальновживані слова. |
групи |
слів; |
пояснювати |
значення |
||||||||
|
Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. |
фразеологізмів, приказок, прислів’їв, крилатих |
|||||||||||
|
Лексика української мови з погляду активного й пасивного |
висловів, правильно й комунікативно доцільно |
|||||||||||
|
вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна |
використовувати їх у мовленні |
|
|
|
||||||||
|
й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
прислів’я, афоризми |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3. Будова слова. |
Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі |
Відділяти закінчення слів від основи, |
|||||||||||
Словотвір |
частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. |
членувати основу на значущі частини, |
|||||||||||
|
Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа |
добирати спільнокореневі слова, слова з |
|||||||||||
|
похідна й непохідна. Основні способи словотворення в |
однаковими |
префіксами |
|
й |
суфіксами; |
|||||||
|
українській |
мові: |
префіксальний, |
префіксально- |
розрізняти форми слова й спільнокореневі |
||||||||
|
суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання |
слова, правильно вживати їх у мовленні; |
|||||||||||
|
слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. |
визначати спосіб творення слів |
|
|
|
||||||||
|
Основні способи творення іменників, прикметників, |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
Сполучні голосні [о], [е] у складних словах |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
4. Морфологія. |
Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини |
Розпізнавати іменники, визначати їхнє загальне |
|||||||||||
4.1. Іменник |
мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні |
значення, морфологічні ознаки, синтаксичну |
|||||||||||
|
ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, |
роль, належність іменників до певної групи за |
|||||||||||
|
істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, |
їхнім лексичним значенням, уживаністю в |
|||||||||||
|
середній. Іменники спільного роду. Число іменників. |
мовленні; визначати основні способи творення |
|||||||||||
|
Іменники, що вживаються в обох числових формах. |
іменників; правильно відмінювати іменники, |
|||||||||||
|
Іменники, що мають лише форму однини або лише форму |
відрізняти правильні форми іменників від |
|||||||||||
|
множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, |
помилкових; використовувати іменники в |
|||||||||||
|
друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої |
мовленні, |
|
послуговуючись |
їхніми |
||||||||
|
відмін на групи. Особливості вживання та написання |
виражальними можливостями |
|
|
|
||||||||
|
відмінкових форм. Букви -а(-я), |
-у(-ю) |
в закінченнях |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
Назва розділу, теми |
|
Знання |
Предметні вміння та способи навчальної |
|||
|
|
|
|
діяльності |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що |
|
|
|
|
|
|
мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в |
|
|
|
|
|
|
українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і |
|
|
|
|
|
|
жіночих імен по батькові |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
4.2. Прикметник |
Прикметник як частина мови: значення, морфологічні |
Розпізнавати прикметники, визначати їхнє |
||||
|
ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за |
загальне значення, морфологічні ознаки, |
||||
|
значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища |
синтаксичну роль; розряди прикметників за |
||||
|
взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. |
значенням; утворювати форми ступенів |
||||
|
Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних |
порівняння якісних прикметників, повні й |
||||
|
прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення |
короткі |
форми |
якісних |
прикметників; |
|
|
(проста й складена форми). Зміни приголосних при |
розрізняти основні способи творення відносних |
||||
|
творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості |
і присвійних прикметників; відмінювати |
||||
|
відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи) |
прикметники; відрізняти правильні форми |
||||
|
|
|
прикметників від помилкових |
|
||
4.3. Числівник |
Числівник як частина мови: значення, морфологічні |
Розпізнавати числівники, визначати їхнє |
||||
|
ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за |
загальне значення, морфологічні ознаки, |
||||
|
значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, |
синтаксичну роль, розряди числівників за |
||||
|
збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості |
значенням, основні способи їх творення, |
||||
|
й складені. Типи відмінювання кількісних числівників: |
відмінювання; відрізняти правильні форми |
||||
|
1) |
один, одна; |
числівників від помилкових; добирати потрібні |
|||
|
2) |
два, три, чотири; |
форми числівників і використовувати їх у |
|||
|
3) |
від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... |
мовленні; |
визначати |
сполучуваність |
|
|
вісімдесят; |
числівників з іменниками |
|
|||
|
4) |
сорок, дев’яносто, сто; |
|
|
|
|
|
5) |
двісті – дев’ятсот; |
|
|
|
|
|
6) |
нуль, тисяча, мільйон, мільярд; |
|
|
|
|
|
7) |
збірні; |
|
|
|
|
|
8) |
дробові. |
|
|
|
|
|
Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. |
|
|
|
|
4
Назва розділу, теми |
|
Знання |
|
Предметні вміння та способи навчальної |
|||
|
|
|
|
діяльності |
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Особливості правопису числівників |
|
|
|
|
||
|
|
|
|||||
4.4. Займенник |
Займенник як частина мови: значення, морфологічні |
Розпізнавати займенники, визначати їхнє |
|||||
|
ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з |
загальне значення, морфологічні ознаки, |
|||||
|
іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди |
синтаксичну роль, розряди займенників за |
|||||
|
займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, |
значенням, основні способи їх творення, |
|||||
|
вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, |
відмінювання; відрізняти правильні форми |
|||||
|
заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й |
займенників від помилкових, правильно |
|||||
|
правопис неозначених і заперечних займенників |
добирати потрібні форми займенників і |
|||||
|
|
|
|
|
використовувати їх у мовленні |
|
|
4.5. Дієслово |
Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, |
Розпізнавати дієслова, особливі форми |
|||||
|
синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, |
дієслова, безособові дієслова; визначати |
|||||
|
відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, |
загальне значення дієслова, морфологічні |
|||||
|
дієприслівник, форми на -но, |
-то). Безособові дієслова. |
ознаки, синтаксичну роль, часи й способи |
||||
|
Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових |
дієслів, дієвідміни, особливості словозміни |
|||||
|
форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. |
кожної дієвідміни; використовувати один час і |
|||||
|
Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення |
спосіб у значенні іншого; розрізняти основні |
|||||
|
форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна |
способи творення дієслів, зокрема видових |
|||||
|
дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів |
форм, форм майбутнього часу недоконаного |
|||||
|
(теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). |
виду, форм умовного та наказового способу |
|||||
|
Родові та числові форми дієслів (минулого часу й |
дієслів; відрізняти правильні форми дієслів від |
|||||
|
умовного способу). Чергування приголосних в особових |
помилкових. |
|
|
|||
|
формах дієслів теперішнього та майбутнього часу. |
|
|
|
|||
|
Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, |
Розпізнавати |
дієприкметники |
(зокрема |
|||
|
морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та |
відрізняти їх від дієприслівників), визначати |
|||||
|
пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних |
їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, |
|||||
|
дієприкметників теперішнього й минулого часу. |
синтаксичну роль, особливості творення, |
|||||
|
Відмінювання |
дієприкметників. |
Дієприкметниковий |
відмінювання; відрізняти правильні форми |
|||
|
зворот. Безособові форми на -но, -то. |
|
дієприкметників |
від помилкових; |
добирати й |
5
Назва розділу, теми |
|
|
Знання |
|
|
|
Предметні вміння та способи навчальної |
|||
|
|
|
|
|
|
|
діяльності |
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
комунікативно |
доцільно |
використовувати |
|
|
|
|
|
|
|
|
дієприкметники та дієприкметникові звороти в |
||
|
|
|
|
|
|
|
|
мовленні. використовувати дієприкметники в |
||
|
|
|
|
|
|
|
|
мовленні. |
|
|
|
Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, |
Розпізнавати дієприслівники, визначати їхнє |
||||||||
|
морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники |
загальне значення, морфологічні ознаки, |
||||||||
|
доконаного й недоконаного виду, їх творення. |
синтаксичну роль, основні способи їх творення; |
||||||||
|
Дієприслівниковий зворот |
|
|
|
відрізняти правильні форми дієприслівників від |
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
помилкових; правильно будувати речення з |
||
|
|
|
|
|
|
|
|
дієприслівниковими зворотами |
||
4.6. Прислівник |
Прислівник |
як частина |
мови: |
значення, |
морфологічні |
Розпізнавати прислівники, визначати їхнє |
||||
|
ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за |
загальне значення, морфологічні ознаки, |
||||||||
|
значенням. Ступені порівняння |
прислівників: |
вищий і |
синтаксичну роль, розряди прислівників за |
||||||
|
найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників |
значенням, ступені порівняння прислівників, |
||||||||
|
вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на |
основні способи творення прислівників; |
||||||||
|
-о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. |
відрізняти правильні форми прислівників від |
||||||||
|
Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і |
помилкових; добирати й комунікативно |
||||||||
|
сполучень прислівникового типу |
|
|
|
доцільно використовувати |
прислівники в |
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
мовленні |
|
|
4.7. Службові частини |
Прийменник |
як |
службова |
частина |
мови. |
Групи |
Розпізнавати прийменники, визначати їхні |
|||
мови |
прийменників |
за |
походженням: |
непохідні (первинні) й |
морфологічні ознаки, групи прийменників за |
|||||
|
похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи |
походженням і за будовою; правильно й |
||||||||
|
прийменників за будовою: прості, складні й складені. |
комунікативно |
доцільно |
використовувати |
||||||
|
Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. |
форми прийменників у мовленні |
||||||||
|
Правопис прийменників |
|
|
|
|
|
|
|
||
|
Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників |
Розпізнавати сполучники, визначати групи |
||||||||
|
за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, |
сполучників за значенням і синтаксичною |
||||||||
|
протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, |
роллю, за вживанням і будовою; правильно й |
||||||||
|
умовні, способу |
дії, |
мети, |
допустові, |
порівняльні, |
комунікативно |
доцільно |
використовувати |
||
|
з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням |
сполучники в мовленні |
|
|||||||
|
(одиничні, парні, |
повторювані) |
та за будовою |
(прості, |
|
|
|
|
|
|
6 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Назва розділу, теми |
|
Знання |
|
|
Предметні вміння та способи навчальної |
|
|
|
|
|
|
діяльності |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
складні, складені). Правопис сполучників |
|
|
|
||
|
Частка як службова частина мови. Групи часток за |
Розпізнавати частки, визначати групи часток |
||||
|
значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, |
|||||
|
модальні. Правопис часток |
|
|
за значенням і вживанням; правильно й |
||
|
|
|
|
|
комунікативно |
доцільно використовувати |
|
|
|
|
|
частки в мовленні |
|
4.8. Вигук |
Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: |
Розпізнавати вигуки, визначати групи вигуків |
||||
|
непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні |
за походженням; правильно й комунікативно |
||||
|
слова. Правопис вигуків |
|
|
доцільно використовувати вигуки в мовленні |
||
|
|
|
||||
5. Синтаксис |
Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як |
Розрізняти словосполучення й речення, |
||||
5.1. Словосполучення. |
основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок |
сурядний і підрядний зв’язок між словами й |
||||
|
між словами й частинами складного речення. Головне й |
реченнями; визначати головне й залежне слово |
||||
|
залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за |
в підрядному словосполученні; визначати |
||||
|
морфологічним |
вираженням |
головного |
слова. |
поширені й непоширені словосполучення, типи |
|
|
Словосполучення непоширені й поширені |
|
словосполучень |
за способами вираження |
||
|
|
|
|
|
головного слова |
|
|
|
|
||||
5.2. Речення |
Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична |
Розрізняти речення різних видів: за метою |
||||
|
основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у |
висловлювання, за емоційним забарвленням, за |
||||
|
сучасній українській мові: за |
метою висловлювання |
складом граматичної основи, за наявністю чи |
|||
|
(розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним |
відсутністю другорядних членів, за наявністю |
||||
|
забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й |
необхідних членів речення, за будовою, за |
||||
|
складні); за складом граматичної основи (двоскладні й |
наявністю чи відсутністю однорідних членів |
||||
|
односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних |
речення, вставних слів, словосполучень, речень, |
||||
|
членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних |
відокремлених членів речення, звертання |
||||
|
членів речення (повні й неповні); за наявністю чи |
|
|
|||
|
відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів |
|
|
|||
|
речення, вставних слів, словосполучень, речень, |
|
|
|||
|
відокремлених членів речення, звертання) |
|
|
|
7
Назва розділу, теми |
|
|
Знання |
|
Предметні вміння та способи навчальної |
|
|||||||
|
|
|
|
|
|
|
діяльності |
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
5.2.1. Просте |
|
Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. |
Визначати |
структуру простого двоскладного |
|||||||||
двоскладне речення |
|
Особливості узгодження присудка з підметом. Способи |
речення, способи вираження підмета й |
||||||||||
|
|
|
вираження підмета. Типи присудків: простий і складений |
присудка (простого й складеного), особливості |
|||||||||
|
|
|
(іменний і дієслівний). Способи їх вираження |
|
узгодження присудка з підметом; правильно й |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
комунікативно |
доцільно |
|
використовувати |
|||
|
|
|
|
|
|
|
прості речення |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||
5.2.2. |
Другорядні |
Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як |
Розпізнавати види другорядних членів та їхні |
||||||||||
члени |
речення |
у |
різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. |
типи й різновиди, визначати способи |
|||||||||
двоскладному |
й |
Способи вираження означень, додатків, обставин. |
вираження означень, додатків, обставин, роль |
||||||||||
односкладному реченні |
Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в |
порівняльного |
звороту; |
правильно |
й |
||||||||
|
|
|
реченні (обставина способу дії, присудок) |
|
комунікативно |
доцільно |
|
використовувати |
|||||
|
|
|
|
|
|
|
виражальні |
можливості |
другорядних членів |
||||
|
|
|
|
|
|
|
речення в мовленні; правильно розставляти |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
розділові знаки при непоширеній прикладці, |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
порівняльному звороті |
|
|
|
|
||
5.2.3. Односкладні |
|
Граматична основа односкладного речення. Типи |
Розпізнавати типи односкладних речень, |
||||||||||
речення |
|
|
односкладних речень за способом вираження та значенням |
визначати особливості кожного з типів; |
|||||||||
|
|
|
головного члена: односкладні речення з головним членом |
правильно |
й |
комунікативно |
доцільно |
||||||
|
|
|
у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, |
використовувати |
виражальні |
можливості |
|||||||
|
|
|
узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з |
односкладних речень у власному мовленні |
|
||||||||
|
|
|
головним членом у формі підмета (називні). Способи |
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
вираження головних членів односкладних речень. |
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
Розділові знаки в односкладному реченні |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
||||||||||
5.2.4. Просте |
|
Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в |
Розпізнавати просте речення з однорідними |
||||||||||
ускладнене речення |
|
реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. |
членами, звертаннями, вставними словами, |
||||||||||
|
|
|
Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними |
словосполученнями, |
|
|
реченнями, |
||||||
|
|
|
словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. |
відокремленими |
членами |
(означеннями, |
|||||||
|
|
|
Речення з відокремленими членами. Відокремлені |
прикладками, |
додатками, |
обставинами), |
|||||||
|
|
|
означення, прикладки – непоширені й поширені. |
зокрема уточнювальними, та правильно й |
|||||||||
|
|
|
Відокремлені |
додатки, |
обставини. |
Відокремлені |
комунікативно |
доцільно |
|
використовувати |
|||
|
|
|
уточнювальні |
члени речення. Розділові знаки в |
виражальні |
можливості |
таких |
речень |
у |
|
8 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
Назва розділу, теми |
Знання |
Предметні вміння та способи навчальної |
||||||
|
|
|
діяльності |
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
||
|
ускладненому реченні |
мовленні; правильно розставляти розділові |
||||||
|
|
знаки в них |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
5.2.5. Складне речення |
Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень |
Розпізнавати складні речення різних типів, |
||||||
|
у складному: |
визначати |
їхню |
структуру, |
види |
й |
засоби |
|
|
1) інтонація й сполучники або сполучні слова; |
зв’язку між простими реченнями. Добирати й |
||||||
|
2) інтонація. |
конструювати складні речення, що оптимально |
||||||
|
Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: |
відповідають конкретній комунікативній меті. |
||||||
|
сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний |
Правильно розставляти розділові знаки, |
||||||
|
зв’язок між частинами складного речення |
будувати схему такого речення |
|
|
||||
5.2.5.1. Складносу- |
Єднальні, протиставні та розділові сполучники в |
Розпізнавати |
складносурядні |
речення, |
||||
рядне речення |
складносурядному реченні. Смислові зв’язки між |
визначати смислові зв’язки між частинами |
||||||
|
частинами складносурядного речення |
складносурядного |
речення; |
комунікативно |
||||
|
|
доцільно використовувати |
його |
виражальні |
||||
|
|
можливості в мовленні |
|
|
|
|||
5.2.5.2. Складнопід- |
Складнопідрядне речення, його будова. Головне й |
Розпізнавати |
складнопідрядні |
речення, |
||||
рядне речення |
підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова |
визначати |
їхню |
будову, |
зокрема |
|||
|
як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні |
складнопідрядних |
|
речень |
з |
кількома |
||
|
види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, |
підрядними, |
відображати |
її |
в |
схемі |
||
|
обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, |
складнопідрядного речення; визначати основні |
||||||
|
порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, |
види підрядних речень, типи складнопідрядних |
||||||
|
допустові). Складнопідрядні речення з кількома |
речень за характером зв’язку між частинами. |
||||||
|
підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами: |
Правильно |
й |
комунікативно |
доцільно |
|||
|
1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю; |
використовувати |
виражальні |
можливості |
||||
|
2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю; |
складнопідрядних речень різних типів у процесі |
||||||
|
3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю |
спілкування |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
5.2.5.3. Безсполучни- |
Типи безсполучникових складних речень за характером |
Розпізнавати безсполучникові складні речення; |
||||||
кове складне речення |
смислових відношень між складовими частинами- |
визначати смислові відношення між їхніми |
||||||
|
реченнями: |
частинами-реченнями |
(однорідними |
й |
||||
|
1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними); |
неоднорідними), |
|
особливості |
інтонації |
|||
|
2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і |
безсполучникових складних речень; правильно |
||||||
|
пояснювальною). |
й комунікативно |
доцільно |
використовувати |
9
Назва розділу, теми |
|
|
Знання |
Предметні вміння та способи навчальної |
|
|||||
|
|
|
|
|
діяльності |
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні |
виражальні |
можливості |
безсполучникових |
|||||
|
|
|
|
складних речень у мовленні |
|
|
|
|||
5.2.5.4. Складні |
|
Складні речення з різними видами сполучникового й |
Визначати структуру складних речень з |
|||||||
речення з різними |
безсполучникового зв’язку |
різними |
видами |
сполучникового |
й |
|||||
видами |
|
|
|
безсполучникового зв’язку; правильно й |
||||||
сполучникового |
й |
|
|
комунікативно |
доцільно |
використовувати |
||||
безсполучникового |
|
|
|
виражальні можливості речень цього типу в |
||||||
зв’язку |
|
|
|
мовленні |
|
|
|
|
|
|
5.3. Способи |
|
Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова |
Визначати в реченні з прямою мовою слова |
|||||||
відтворення чужого |
|
автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид |
автора й пряму мову, речення з непрямою |
|||||||
мовлення |
|
прямої мови. Діалог |
мовою; замінювати пряму мову непрямою; |
|||||||
|
|
|
|
правильно й доцільно використовувати в тексті |
||||||
|
|
|
|
пряму мову й цитати; правильно вживати |
||||||
|
|
|
|
розділові знаки в конструкціях із прямою |
||||||
|
|
|
|
мовою та діалогом |
|
|
|
|
||
6. Стилістика |
|
Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, |
Розпізнавати стилі мовлення, визначати |
|||||||
|
|
офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний), їх |
особливості кожного з них; користуватися |
|||||||
|
|
основні ознаки, функції |
різноманітними |
виражальними |
засобами |
|||||
|
|
|
|
української мови в процесі спілкування для |
||||||
|
|
|
|
оптимального досягнення мети спілкування |
|
|||||
|
|
|
|
|||||||
7. Орфоепія |
|
Відображення вимови голосних (наголошених і |
Визначати особливості вимови голосних і |
|||||||
|
|
ненаголошених) через фонетичну транскрипцію. |
приголосних звуків; наголошувати слова |
|||||||
|
|
Відображення вимови приголосних звуків: |
відповідно до орфоепічних норм |
|
|
|||||
|
|
( |
( |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1) [дж], [дз], [дз′]; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2) [ґ]; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3) [ж], [ч], [ш], [дж]; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
( |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
4) груп приголосних (уподібнення, спрощення); |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
5) м’яких приголосних; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
6) подовжених приголосних. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Вимова слів з апострофом |
|
|
|
|
|
|
|
|
8. Орфографія |
|
Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], |
Розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати |
|||||||
|
|
[и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. |
їх за допомогою |
правил; |
правильно писати |
10
Назва розділу, теми |
|
Знання |
|
Предметні вміння та способи навчальної |
|
||||
|
|
|
|
|
діяльності |
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. |
слова з вивченими орфограмами, знаходити й |
|||||||
|
Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на |
виправляти орфографічні помилки на вивчені |
|||||||
|
позначення подовжених м’яких приголосних і збігу |
правила |
|
|
|
|
|
||
|
однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і |
|
|
|
|
|
|
||
|
суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на |
|
|
|
|
|
|
||
|
письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. |
|
|
|
|
|
|
||
|
Написання слів іншомовного походження. Основні |
|
|
|
|
|
|
||
|
правила переносу слів з рядка в рядок. Написання |
|
|
|
|
|
|
||
|
складних слів разом і через дефіс. Правопис |
|
|
|
|
|
|
||
|
складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих |
|
|
|
|
|
|
||
|
імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових |
|
|
|
|
|
|
||
|
закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у |
|
|
|
|
|
|
||
|
прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами |
|
|
|
|
|
|
||
|
мови. |
|
|
|
|
|
|
|
|
9. Розвиток мовлення |
Загальне уявлення про спілкування |
й мовлення; види |
Уважно |
читати, |
усвідомлювати |
й |
|||
|
мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; |
запам’ятовувати |
|
зміст |
прочитаного, |
||||
|
монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне |
диференціюючи в ньому головне та другорядне. |
|||||||
|
мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна |
Критично оцінювати прочитане. |
|
||||||
|
думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, |
Аналізувати тексти різних стилів, типів і |
|||||||
|
логічна послідовність, багатство, точність, виразність, |
жанрів. Будувати письмове висловлення, |
|||||||
|
доречність, правильність). Текст як середовище |
логічно викладаючи зміст, підпорядковуючи |
|||||||
|
функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: |
його темі й основній думці, задуму, обраному |
|||||||
|
зв’язність, |
комунікативність, |
членованість, |
стилю та типу мовлення, досягати визначеної |
|||||
|
інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на |
комунікативної мети. Уміти формулювати, |
|||||||
|
абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. |
добирати доречні аргументи і приклади, робити |
|||||||
|
Класифікація текстів за сферою використання, метою, |
висновок, висловлювати власну позицію, свій |
|||||||
|
структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, |
погляд на ситуацію чи обставин; правильно |
|||||||
|
жанрів мовлення |
|
|
структурувати |
текст, |
використовуючи |
|||
|
|
|
|
відповідні мовленнєві звороти. Знаходити й |
|||||
|
|
|
|
виправляти похибки та помилки в змісті, |
|||||
|
|
|
|
побудові й мовному оформленні власних |
|||||
|
|
|
|
висловлювань, спираючись на засвоєні знання |
|