СТЕХ_Заочн_МНЗ-31_2013-2014 / Лекции / ЛК 01_Технологични системи_А5

ЛЕКЦІЯ № 1

Тема «Технологічні системи та технологічні процеси як економічні об’єкти»

У сучасних умовах на менеджмент як систему принципів, методів і засобів управління виробництвом з метою підвищення його ефективності і збільшення прибутку будь-якого підприємства впливає безліч факторів, що поділяються на дві великі групи — зовнішні і внутрішні.

Найбільш значимими серед внутрішніх факторів є такі, як люди і технологія. Одна з задач менеджменту полягає в поєднанні цих двох факторів у єдине ціле — виробничу систему, ефективність якої необхідно постійно підвищувати.

Термін технологія походить від грецького techne — мистецтво, майстерність, уміння і logia — слово, навчання.

Під технологією прийнято розуміти — сукупність прийомів і способів одержання, обробки або переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості; наукова дисципліна, що розробляє та удосконалює прийоми і способи.

Технологією (або технологічними процесами) називають також самі операції видобутку, обробки, переробки, транспортування, складування, збереження, що є основною складовою частиною виробничого процесу. До складу сучасної технології включається і технічний контроль виробництва.

Технологією прийнято також називати опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки й ін.

Технологію звичайно розглядають у зв'язку з конкретною галуззю виробництва. У результаті здійснення технологічних процесів відбувається якісна зміна оброблюваних об'єктів. Найважливішими показниками, що характеризують техніко-економічну ефективність технологічного процесу є:

• питома витрата сировини, напівфабрикатів і енергії на одиницю продукції;

• вихід (кількість) і якість продукції (виробів);

• рівень продуктивності праці;

• інтенсивність процесу;

• витрати на виробництво;

• собівартість продукції.

Задачею технології як науки є виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення і використання на практиці найбільш ефективних і економічних ресурсів.

Технології різних виробництв постійно оновлюються і змінюється в міру розвитку техніки та інноваційних процесів. Удосконалювання технології всіх галузей і видів виробництва — важлива умова прискорення технічного прогресу в народному господарстві.

Основними напрямками розвитку сучасної технології є:

• перехід від переривчастих (дискретних, циклічних) технологічних процесів до безперервних потокових процесів, що забезпечують збільшення масштабів виробництва та ефективне використання машин і устаткування;

• упровадження «замкнутих» (безвідходних) технологій і технологічних систем.

Різні технологічні системи розглядаються як щось єдине ціле, оцінюване продуктивністю праці, впливом на навколишнє середовище, якістю виробів, що випускаються, або послуг і т.д. Приділяється особлива увага технологічним інноваціям.

Наша країна, як і розвинуті країни світу, вступила на шлях побудови інформаційного суспільства, значна увага приділяється інформаційним технологіям та комп'ютерним системам.

Ознаками сучасного технологічного процесу є: низька енерго- і матеріалоємність, екологічна безпека, висока продуктивність, низька собівартість, високий вихід продуктів з високою якістю. Рівень технологічного процесу обумовлює високу якість продукції, високу ефективність, що впливає на ефективність економічного розвитку суспільства, його добробуту.

Ефективне використання і розвиток технології вимагає врахування багатьох інших внутрішніх факторів менеджменту, і серед них, у першу чергу, результатів маркетингових досліджень.

Технології дуже впливають на економічну стійкість підприємства, на міцність його позицій на ринку. Цей вплив вимагає від керівників фірм та їхніх підрозділів повсякденної уваги до проблем конструювання і технологій. Незважаючи на це, у ринкових умовах технічний і технологічний фактори трохи відсуваються під впливом інших — економічних, фінансових, організаційних. Таке положення можна пояснити тим, що при плановій економіці головною метою менеджменту є забезпечення виконання виробничого завдання.

Розвиток техніки і технології пов'язаний з ростом продуктивності праці. Підвищення продуктивності праці є головним, вирішальним критерієм технічного прогресу. Але технічний прогрес націлений і на розвиток людини, і на організацію умов його праці, і на екологію. Тому він має і соціальну значимість.

Науково-технічна революція (НТР) характеризується найбільшими стрибками в удосконалюванні знарядь праці, переходом до автоматів, автоматизованим потоковим лініям, промисловим роботам, автоматичним системам керування з використанням комп'ютерної техніки. Науково-технічний прогрес має визначені закономірності. Він відіграє ведучу роль у розвитку сучасного суспільного виробництва.

В Україні, як і в інших країнах світу, наука постійно розвивається: ведуться дослідження в області фізики атомного ядра, елементарних часток, атомних і ядерних реакцій, пізнаються властивості плазми, кристалічних ґрат металів і напівпровідників, створюються інновації. На основі досягнень науки розвиваються ядерна енергетика, електроніка, лазерна і комп'ютерна техніка, зв’язок й ін.

У різний час науково-технічний прогрес мав різний розмах і результативність. Зараз науково-технічний прогрес впроваджується усе більш швидкими темпами, здобуває особливе значення, став невід'ємною частиною всього суспільного виробництва.

Науково-технічний прогрес у промисловості проявляється по таких напрямках: електрифікація промисловості, хімізація виробництва, комплексна механізація й автоматизація промислового виробництва з його комп'ютеризацією, випереджаючий розвиток телекомунікацій.

Необхідність застосування передової технології та інновацій обумовлена тим, що в даний час технологія поряд з організацією здобуває першорядне значення в розвитку суспільного прогресу. Техніка невіддільна від технології виробництва. Вона існує тільки разом з визначеною технологією і виявляється через неї, тобто технологія стає силою науково-технічного прогресу, грає стосовно знарядь праці активну роль.

Основні принципи побудови нових технологій потрібно розглядати з урахуванням системного підходу. При цьому мається на увазі не тільки особливості окремих технологічних процесів, застосовуваних матеріалів, устаткування, оснащення тощо, але і таких обмежуючих факторів, як ступінь інновацій, інвестицій, екології і факторів ризику в умовах переходу до ринкових методів господарювання.

Система технологій – це сукупність технологій, об’єднаних для виробництва цільового продукту.

Термін система походить від грецького systema — ціле, складене з частин; з'єднання. Отже, система — це безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи визначену цілісність, єдність.

Перетерпівши тривалу історичну еволюцію, поняття система із середини XX століття стає одним із ключових філософсько-методологічних і спеціально-наукових понять. У сучасному науково-теоретичному знанні розробка проблематики, пов'язаної з дослідженням і конструюванням систем різного роду, проводиться в рамках системного підходу, загальної теорії систем, різних спеціальних теорій систем, кібернетиці, системотехніці, системному аналізі і т.д.

При визначенні поняття «система» необхідно враховувати його найтісніший взаємозв'язок з поняттями цілісності, структури, зв'язку, елемента, відносини, підсистеми й ін.

Поняття «система» має надзвичайно широку область застосування (практично кожен об'єкт може бути розглянутий як система). Його досить повне розуміння припускає побудову сімейства відповідних визначень — як змістовних, так і формальних. Лише в рамках такого сімейства визначень вдається виразити основні системні принципи:

• цілісність – принципова незвідність властивостей системи до суми властивостей складових її елементів і невиводимість з останніх властивостей цілого; залежність кожного елемента, властивості і відносини системи від його місця, функції і так далі усередині цілого;

• структурність – можливість опису системи через установлення її структури, тобто мережі зв'язків і відносин системи; обумовленість поводження системи поводженням її окремих елементів і властивостями її структури;

• взаємозалежність системи і середовища – система формує і виявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем, будучи при цьому ведучим активним компонентом взаємодії;

• ієрархічність – кожен компонент системи може розглядатися як система, а досліджувана в даному випадку система являє собою один з компонентів більш широкої системи;

• множинність опису системи – в силу принципової складності системи її адекватне пізнання вимагає побудови безлічі різних моделей, кожна з яких описує лише визначений аспект системи.

Істотним аспектом розкриття змісту поняття системи є виділення різних її типів. У найбільш загальному плані системи можна розділити на матеріальні та абстрактні.

Матеріальні у свою чергу поділяються на системи неорганічної природи і живі системи, куди входять найпростіші біологічні системи, а також дуже складні біологічні об'єкти.

Абстрактні системи є продуктом людського мислення; вони також можуть бути розділені на безліч різних типів (особливі системи являють собою поняття, гіпотези, теорії, послідовна зміна наукових теорій і т.д.). До числа абстрактних систем відносяться і наукові знання про системи різного типу, як вони формулюються в загальній теорії систем, спеціальних теоріях систем та ін.

5