137

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра управління персоналом і економіки праці

Спеціальність 7.03050501 “Управління персоналом і економіка праці”

Ревенко Анна Анатоліївна

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)»

Допускається до захисту Науковий керівник

Протокол №__________ к. е. н., доц. Кулаковська Л.П.

від __________________

_____________________

Захищено з оцінкою

_____________________

Житомир 2012

Завдання

Відгук

Відзив

на дипломну роботу студентки ЖДТУ денної форми навчання факультету економіки та менеджменту, спеціальність «Управління персоналом і економіка праці» Ревенко Анни Анатоліївни, виконану на тему: «Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці( на прикладі Житомирської області)»

Проблемам ринку праці посідають чільне місце соціально-економічному розвитку. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин. Ринок праці відображає усі економічні та соціально-демографічні явища країни. Збалансованість на ринку праці попиту та пропозиції є вирішальним фактором макроекономічної стабільності країни та добробуту населення, що визначає актуальність обраної теми дипломної роботи.

Слід відмітити, що робота логічно побудована, а її зміст виповідає назві теми.

Студенткою було розглянуто теоретичні аспекти ринку праці в цілому та особливості його кон’юнктури.

Ревенко А.А. було ґрунтовно проаналізовано і оцінено показники попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці Житомирської області та запропоновано напрямки врівноваження його кон’юнктури.

Дослідження було проведено на фактичних статистичних даних та зроблено аргументовані висновки.

Студентка продемонструвала знання з багатьох економічних дисциплін та вміння застосовувати їх на практиці.

Запропоновані напрямки збалансування попиту та пропозиції на ринку праці мають практичний характер.

В цілому робота виконана на досить високому рівні, заслуговує на оцінку «відмінно», а її автор – на присвоєння освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

Начальник відділу статистики,

моніторингу та прогнозування _______________ Л. А. Барчук

ДОВІДКА

Видана студентці V курсу денної форми навчання факультету економіки та менеджменту, спеціальність «Управління персоналом і економіка праці» Ревенко Анні Анатоліївні про те, що дані, використані в дипломній роботі, відповідають дійсності та надані їй Житомирською обласною службою зайнятості.

_________________________ (підпис)

Барчук Л.А.

Рецензія

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ…………………………………………………………………………………..

1.1. Поняття ринку праці, його елементи та функції…………………………..

1.2. Фактори впливу та рівні регулювання ринку праці……………………..

1.3. Попит та пропозиція на ринку праці ……………………………………..

1.4. Нормативно-правове забезпечення попиту та пропозиції на ринку праці

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ КОН’ЮНКТУРИ РИНКУ ПРАЦІ……………………………………………………………………………………..

2.1. Соціально-економічна характеристика Житомирської області…………

2.2. Особливості ринку праці та зайнятості населення Житомирської області...

2.3. Попит та пропозиція на ринку праці Житомирської області …………….

2.4. Державне регулювання ринку праці в Житомирській області

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1. Напрями удосконалення державного регулювання зайнятості

3.2. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили

3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу

3.4. Економічна та соціальна ефективність державного регулювання ринку праці

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….

ДОДАТКИ

ВСТУП

Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми ринку праці та зайнятості населення в період становлення ринкової економіки. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності країни є висококваліфікована мобільна робоча сила.

Ринок праці та зайнятість населення посідають особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що мають місце за ринкової економіки відображають процеси, які існують на ринку праці. Повна зайнятість населення, збалансованість між попитом та пропозицією є основою макроекономічної стабільності, так як є одним із найважливіших факторів, який впливає на обсяги виробництва товарів та послуг, забезпечує максимальне завантаження виробничих потужностей та використання ресурсів, сприяє підвищенню життєвого рівня населення, культурному та соціальному розвитку населення. Тобто, дослідження ринку праці та ефективна політика зайнятості, забезпечення збалансованості попиту та пропозиції робочої сили, має бути одним із пріоритетних напрямків державної політики, що визначає актуальність дослідження даної теми.

Мета дослідження полягає у визначенні та обґрунтуванні проблем неврівноваженості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області, його комплексної оцінки та визначення стратегії регулювання процесів зайнятості. Відповідно до цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

– розкрити сутність поняття ринку праці, його елементів та функцій;

визначити чинники, що впливають на формування попиту та пропозиції робочої сили та зрозуміти механізм функціонування ринку праці;

– дослідження нормативно-правової бази, яка забезпечує функціонування ринку праці;

– здійснити аналіз ринку праці Житомирської області та його кон’юнктури;

– проаналізувати особливості державного регулювання попиту і пропозиції на ринку праці Житомирської області

– визначити основні напрями щодо зменшення дисбалансу між попитом та пропозицією;

– запропонувати шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості, попиту та пропозиції на ринку праці, конкурентоспроможності робочої сили;

– визначити соціальну та економічну ефективність держаного регулювання ринку праці;

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси та явища, що зумовлюють формування кон’юнктури ринку праці та політика держави щодо забезпечення збалансованості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області.

Предмет дослідження – це причинно-наслідкові зв’язки між соціально-економічними процесами та формуванням попиту та пропозиції на ринку праці. В даній роботі були використані методи аналізу та порівняння.

В першому розділі були розглянуті теоретичні аспекти ринку праці, його елементи та функції, фактори впливу на всіх його рівнях, процес формування попиту та пропозиції на робочу силу та нормативно-правове забезпечення. Другий розділ був оснований на статистичних даних, в ньому було розглянуто соціально-економічну характеристику Житомирської області, здійснено аналіз ринку праці, проаналізовано ефективність державної політики щодо забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією. У третьому розділі були визначені основні напрямки урівноваження попиту та пропозиції на ринку праці Житомирської області, запропоновані шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили та попиту і пропозиції на неї, визначено соціальну та економічну ефективність від висунутих пропозицій.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ

1.1. Поняття ринку праці його елементи та функції

У сучасній економічній літературі неможливо знайти одно­значне трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі. Існує думка, що поняття «ринок праці» та «ринок робочої сили» відрізняються одне від одного тому, що робоча сила являє собою потенційну здатність до праці, а праця – функціонуючу здатність. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо шир­ше, тому що воно охоплює відносини не тільки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членів суспільства, які активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробітних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує тру­дові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робо­чої сили розширює горизонти соціально-трудових відносин до мас­штабів економічно активного населення і в вузькому розумінні поняття «ринок робочої сили» охоплює лише безробітну частину населення. За іншою думкою, економічно прийнятним і рівнозначним слід вважати використання двох термінів – ринок робочої сили та ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповню­ються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший.

Деякі автори також використовують термін «ринок робочої сили», розглядаючи його як сферу обігу специфічного товару «робоча сила» [37, с. 45]; як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам, спосіб її включення до економічної системи [49, с. 3]; як систему відносин, які формую­ться на вартісній основі між роботодавцями – власниками засобів виробництва та найманими працівниками – власниками робочої си­ли – стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як підприємців і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів до існування); як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб), з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні й розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння, – з іншого [28,с. 6].

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття «ринок праці» багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі-продажу товару. Крім того, на міркування вітчизняних до­слідників суттєво впливає марксистська теорія. Адже, досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки при капіталізмі, К. Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупність фізичних і ду­ховних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини» є товаром, а виробничі відносини базуються на вільній купівлі-продажу робочої сили, де її оцінка коливається навколо вартості, приведеною формою якої є заробітна плата.

Проте сучасні дослідники, які, слідом за К. Марксом, багато ува­ги приділяють фазі обміну робочої сили на засоби існування, не зважають на те, що ринок робочої сили змінився завдяки розвитку капіталістичних суспільних відносин, переходу капіталізму в моно­полістичну стадію та через ускладнення економічних зв'язків і еко­номічних відносин. Під впливом робітничого руху розширилось поняття умов найму, які тепер включають не лише заробітну плату та робочий час, а й гарантії зайнятості, оплачений, але не відпра­цьований час, соціальні виплати і т. ін.

Зараз змінилось ставлення до робочої сили і в підприємців, зокрема стосовно якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи, а також стосовно соціальних гарантій тощо. Тож механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну ро­бочої сили, пронизуючи й інші фази відтворення цього специ­фічного товару.

Отже, зосередження тільки на фазі обміну при­звело до того, що на етапі ринкової трансформації економіки Украї­ни питання регулювання ринку праці здебільшого обмежуються державними заходами сприяння працевлаштуванню у вузькому ро­зумінні [38, с. 12].

До вузького розуміння призводить також розгляд ринку праці як ме­ханізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили та механізму за­безпечення зайнятості незайнятого населення [38, с. 12]. Однією з особливостей ринку праці є те, що в суча­сних умовах він пронизує не лише фазу обміну товару «робоча сила», а й фази виробництва, розподілу та використання робочої сили. До цього варто додати, що відносини купівлі-продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їхнього звільнення. Тобто ринок праці існує не тільки за межами підприємства, фірми, а й у самому гос­подарстві підприємця. Він приглядається також і до найманих працівників, з якими вже укладено трудовий договір (конт­ракт), пропонуючи їм вигідніші умови найму, коли шукає потрібних йому працівників на нові або на вакантні робочі місця. Водночас серед зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або інших підприємствах з більш вигідними умовами найму [38, с. 13].

У наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці – діалек­тичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціо­нальний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої си­ли, що відповідає теорії К.Маркса про взаємозв'язок між виробни­чими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільст­ва. Цей метод базується на приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової вартості.

Функціональний підхід, який характерний для західної економі­чної теорії, при аналізі сутності ринку праці виходить із функціо­нально-економічних взаємозв'язків і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як за­сіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

Органічно доповнюючи один одного, обидва підходи дають змогу різнобічно аналізувати сутність ринку праці як економічну форму функціонування робочої сили в ринковій економіці [38, с.13]. Соціально-економічні дослідження, з одного боку, допомагають глибше зрозу­міти функціональну залежність між економічними явищами і про­цесами, вивчити і пізнати глибинні економічні інтереси, потреби і відносини. Функціональний аналіз, з іншого боку, доповнює отри­ману інформацію знаннями конкретних механізмів на ринку праці, дає кількісну оцінку ситуації, що є основою для проведення еконо­мічної політики.

Узагальнюючи наведені погляди, можна зробити концептуаль­ний висновок про те, що, визначаючи поняття «ринку праці», потрі­бно виходити з вимог комплексного та системного підходу. Комп­лексний підхід до визначення цього поняття полягає в урахуванні організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних, педагогічних та інших аспектів у їхній сукупності та взаємозв'язку при домінуючій ролі соціально-економічних аспектів. Системний підхід відбиває врахування взаємозв'язків між окремими аспектами, механізмами ринку праці та їхніми елементами і полягає в розробці кінцевих цілей, визначенні шляхів їхнього досягнення [38, с. 14].

Отже, визначаючи поняття «сучасний регульований ринок праці» (бо ринку вільної конкуренції зараз не існує) як частину ринкового господарства країни, треба зазначити, що це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що ма­ють товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуаль­ної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними тради­ціями, а по-друге – система механізмів:

а) купівлі – продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості найманою працею;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механі­зму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо [38, с.14].

Однак правильніше було б вжи­вати термін «ринкові відносини у сфері праці» або «ринкові відносини у сфері зайнятості населення найманою працею». Такий вибір випливає з того, що кожен з типів ринків має свій товар, відносно якого формуєть­ся пропозиція, попит та ціна [38, с. 15].

Щодо структури ринку праці також не існує єдиного підходу. Так, Васильченко В.С., Василенко П.М. до елементів, за допо­могою яких функціонує ринок праці відносять: товар – він ви­ступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробіт­ної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів [13, с. 9]. Позитивним у визначенні є врахування товару як елементу ринку праці, що визначає необ­хідність його якісного визначення.

Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію [25, с. 66–67]. Згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої си­ли та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її резерв [32, с. 21; 30, с. 6].

Попит на ринку праці – платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці ціною робочої сили, кон’юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць [5, с. 99].

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робо­ча сили, ефективність функціонування системи підготовки і пе­репідготовки працівників, система оплати праці.

Кон'юнктура ринку праці – це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробни­чої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економі­ки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів [5, с. 99]. В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна [5, с. 9].

Більш широкого підходу до визначення елементів ринку праці дотримується Билков В. Г. Він виділяє такі компоненти ринку праці, вважаючи їх сукупність достатньою для становлення рин­ку праці в сучасних умовах: сторони ринкових відносин: робото­давці, робітники та їх представники, держава; економічні про­грами та рішення, юридичні норми, трьохсторонні угоди та колективні договори; ринковий механізм у вузькому розумінні (попит та пропозиція робочої сили, ціна праці, конкуренція); без­робіття та соціальні виплати, пов'язані з нею (допомога по безро­біттю, компенсації при звільненні з роботи та ін.); інфраструкту­ра ринку праці: служби профорієнтації, підготовки та пере­підготовки робітників, фонди зайнятості, рекламні фірми та ін. Найвагомішим елементом із них він вважає ринковий механізм як механізм саморегулювання [8, с. 9].

Склад суб'єктів ринку праці: наймані працівники та предста­вники їх інтересів – профспілки; безробітні та представники їх інтересів – державна служба зайнятості, комерційні бюро пра­цевлаштування; роботодавці та представники їх інтересів – спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює «правила гри» на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Держав­на служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо) [10, с. 26].

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі – з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважа­ти як один, так і інший ринок праці [10, с. 27].

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці – організована, офіційна частина ринку праці, що включає все праце­здатне населення, що стабільно працює або перебуває на облі­ку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безро­бітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі ко­нтакти з підприємствами. До прихованого ринку праці нале­жать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Залежно від того, які склалися стосунки між наймани­ми працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулю­ються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів. Залежно від співвідношення попиту і пропозиції: працедифіцитні, праце надлишкові та збалансовані ринки праці.

Крім класифікації ринків праці, в економічній літературі виді­ляються підходи до його сегментації. Сегментація ринку праці – це «поділ робочих місць і пра­цівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордо­нами» [19, с.141]. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний. Первинний ринок праці – це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар'єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; на­явність сильних профспілок. Вторинний ринок праці характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; прак­тично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок [19, с. 141].

Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи. На думку автора, конкуренція розгортається всередині сегментів, а міжсегментна конкуренція відсутня [36, с. 110].

Функціонування ринку праці підпорядковуються законам то­варного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартос­ті, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:

– суспільного поділу праці – він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між га­лузями й регіонами;

– з інформаційної функції – ринок дає учасникам процесу ку­півлі продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов най­му, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

– посередницької – встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила»;

– ціноутворюючої – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбува­ється загальне визнання витрат праці на відтворення товару «ро­боча сила» та його суспільної корисності;

– стимулюючої – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

– регулюючої – виливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші;

– оздоровчої – в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

– соціальної – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів [9, 37–38].

Билков В. Г. виділяє такі функції ринку праці:

1) Функція розміщення, що визначає міста та розміщує робочу силу у відповідності до попиту. Ця функція передбачає, що організація та функціонування ринка праці має слугувати раціональ­ному розміщенню робочої сили по окремим підприємствам, галузям та регіонам. В основному, дана функція проявляється на регіональному та макроекономічному рівнях.

2) Селективна функція полягає у виборі робочої сили у відповідності до попиту та пропозиції, враховуючи професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили. Найбільш суттєво проявля­ється ця функція на мікроекономічному рівні.

3) Розподільча функція пов'язана з розподілом доходів робітни­ків виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці [8, с. 10].

Петрова І. Л. виділяє такі функції ринку праці:

– алокативна – розміщення робочої сили на принципах найбільш доцільного її використання;

– координаційна – координація праці з метою досягнення найвищих кінцевих результатів. Ринок праці створює конкуренцію за робочі місця, сприяє оптимізації використання робочої сили, поширенню різноманітних форм зайнятості, забезпечує відповідність між наявними робочими місцями і чисельністю зайнятих, спонукає до досягнення продуктивної зайнятості;

– селективна – безпосередній відбір працівників: частина збільшує свою присутність на ринку, частина – зменшує, частина залишається незмінною;

– дистрибутивна – формування ціни праці з позицій її конкретного внеску в кінцеві результати роботи підприємства [36, с. 24].

Серед основних функцій ринку праці транзитивного періоду виділяють:

– визначення та підтримку оптимальних співвідношень між попитом (споживанням) та пропозицією робочої сили на ринку праці;

– стимулювання ефективного функціонування ресурсів праці шляхом встановлення суспільно-нормальної її вартості на ринку праці і розробці конкретних державних заходів щодо стимулювання її використання на макро- та мікрорівнях;

– розвиток загальноосвітнього та професійного рівня працівників; узгодження інтересів працівників і роботодавців шляхом заключення та чіткого виконання відповідних угод на основі розвитку соціального партнерства; регулювання конкурентних відносин і формування економічно обгрунтованої структури зайнятості згідно з загальнодержавними та регіональними потребами в робочій силі [20, с. 10–11].

Таким чином, досліджуючи різноманітні підходи щодо визначення поняття ринку праці та його функції, елементи класифікацію, ми встановили, що для його ефективного функціонування слід проаналізувати вплив різноманітних факторів на всіх його рівнях.