Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori_2.doc
Скачиваний:
252
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
1.38 Mб
Скачать

15. Поняття та види корисності.

Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. Розрізняють пряму, непряму та повну корисність. Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно мас пряму корисність. Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність. Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага. Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач. Сукупна корисність — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним тоиарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами. Гранична корисність — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги.

16.Основні положення класичної економічної теорії.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про­тивниками протекціонізму.

У розвитку класичної політичної економії можна виділити такі етапи: - перший етап – етап зародження; він пов’язаний з іменами таких видатних дослідників, як В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантильон, Д. Юм, фізіократів Ф. Кене і А. Тюрбо; - другий етап повністю пов’язаний з творчістю засновника економічної науки А. Сміта;

- Третій етап – етап розвитку класичної школи; це творчості великих послідовників та інтерпретаторів вчення А. Сміта – Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Д. Рікардо;  - Четвертий етап – етап завершен-ня; він пов’язаний із занепадом класичних принципів у дослідженнях Ж. Сисмонді, Н. Сенсора, Ф. Бастіа, Г. Ч. Кері, Дж. С. Мілля.

17.Закономірності економічної поведінки споживача. Закон спадної граничної корисності. Поняття «потреба» дуже містке: людина має велику кількість найрізноманітніших потреб: фізіологічних, матеріальних, інтелектуальних, духовних тощо. Нові потреби виникають із бачення людиною необхідності щось змінити на краще. Наприклад, споконвічне бажання людей швидко пересуватися зумовило (і зумовлює й досі) вдосконалення транспортних засобів. Різноманітні потреби людей можна згрупувати. Наприклад, за значенням для життєдіяльності розрізняють базові, первинні потреби людини: у повітрі, воді, їжі і вторинні, похідні від базових — у певному одязі, житлі, засобах пересування тощо. За засобами, що забезпечують задоволення потреб, виділяють матеріальні і нематеріальні (інтелектуальні, духовні) потреби. Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання – зменшується . Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість.

18. Модель кругообігу ресурсів,продуктів і доходів в ринковій економіці.

Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи.

Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потоками витрат і доходів. Ці потоки в ринковій економіці "протікають" між її суб'єктами - домашніми господарствами і фірмами. Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і проходять від сфери виробництва, у якій функціонують фірми, через сферу реалізації (розподілу і обміну), репрезентовану ринком, до сфери споживання, у якій знаходяться домашні господарства. Економічний кругообіг в системі вільного ринку представлено на схемі.

Схема. Модель кругообігу на ринках ресурсів та продуктів.

В системі змішаної економіки держава повністю інтегрована в кругообіг матеріальних і грошових засобів, утворюють економічний організм суспільства. Це знайшло відображення на схемі.

Відкрита економіка - це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту та фінансових операцій.

Беручи до уваги ринок продуктів, можна встановити що обсяг національного виробництва (національний дохід) залежить від:

споживчих витрат домашніх господарств (сукупних витрат);

інвестиційних витрат фірм;

державних витрат (державних закупок);

впливу економічних систем інших країн, який показником чистий експорт і визначається як різниця між експортом та імпортом.

19. Субєкти ринковії економіки. Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приватного і державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтенсивності впливу на економіку і від пріоритетних завдань, що розв'язуються державою, розрізняють такі моделі сучасного ринкового господарства: соціально орієнтоване господарство, змішану економіку і корпоративну економіку. У сучасних умовах ринкова система господарства із саморегулюючої трансформувалася в регульовану, що привело до ускладнення її суб'єктивної структури. Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позичкового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).

Домашні господарства - це господарська (економічна) одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки і може складатися з однієї чидекількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль пов'язана із забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб Підприємство (фірма) - ця економічна одиниця виробляє товари чи послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне до отримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання притягнутих і власних факторів виробництва. За свою діяльність цей численний суб'єкт ринкової економіки несе повну відповідальність. Одержуваний прибуток йде в особистий доход і на удосконалення та розширеннявиробництва, на виплату податків. Банки - це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства. Держава як суб'єкт ринкових відносин представлено усіма своїми контролюючими, регулюючими й охоронними установами, що здійснюють влада над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства.

20. Закономірності економічної поведінки виробника.Закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва. Поведінка або дії виробника - це певна діяльність, що будується, з одного боку, на прийнятому рішенні, з іншого, - на нормах і правилах, прийнятих у даному товаристві.

Сфери діяльності виробника є динамічними системами, що знаходяться в процесі постійної зміни і розвитку. Ця динамічність обумовлена безперервністю процесів виробництва, адже стан виробництва, засоби і методи виконання робіт, склад і кваліфікація кадрів, параметри машин і устаткування та інші характеристики постійно змінюються. Тому виробнику для успішного функціонування підприємства необхідно дотримуватися правил поведінки виробника - організації виробництва. Організація виробництва складається з організації самого виробничого процесу; організації праці у виробничому колективі; організації управління структурними підрозділами підприємства.

Загальна теорія економічної поведінки виробника ґрунтується на таких положеннях:

Кожний виробничий процес являє собою функціонуючу сукупність засобів праці, предметів праці і власне праці з метою одержання заданого продукту.

Ці основні елементи праці знаходяться у взаємозв'язку між собою, а також з технологічним складом процесу. Отже, вони обумовлені й обмежені певними технологічними рамками.

Зазначені елементи праці знаходяться між собою у певному якісному співвідношенні, тобто засоби праці, предмети праці і людина як виконавець трудових процесів повною мірою повинні відповідати заданому кінцевому результату, що повинен бути отриманий у процесі виробництва.

Засоби праці, предмети праці і виконавці повинні знати у визначеному кількісному співвідношенні, обумовленому обсягом виробництва і часовими рамками.

У виробничому процесі сукупність елементів праці знаходиться не тільки в якісному і кількісному, але й у просторовому співвідношенні, тобто кожний елемент праці та їхня сукупність, а також кожний елемент процесу займають певний простір, мінімально необхідний для їхнього нормального функціонування.

Виробничий процес відбувається не тільки в просторі, але і в часі. Кожна стадія, кожна операція, кожний перехід даного процесу, або їх сукупність має продовжуватись у чітко визначений період часу, починатися закінчуватися у визначені моменти. Отже, рух процесу в цілому та його частин повинен здійснюватися у певному тимчасовому співвідношенні.

Закономірності економічної поведінки виробника

Першою закономірністю є кооперація виконавців, тобто трудовий контакт, що викликає "змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб".

Концентрація маси робітників, а також злиття різноманітних процесів праці призводять до концентрації засобів виробництва. Концентрація знарядь виробництва і праці - друга закономірність.

Третьою закономірністю вважається якісний розподіл процесів виробництва на складові частини в залежності від його характеру.

Якісний розподіл процесу потребує кількісної пропорційності між його частинами - четверта закономірність.

Рівномірне відтворення пропорцій у процесі виробництва, що забезпечує ритмічне повторення його частин, є п'ятою закономірністю.

Окремі процеси виробництва для різних екземплярів продукції здійснюються одночасно. Таке паралельне здійснення окремих процесів і їх послідовне поєднання визначають шосту закономірність.

Безперервність процесу виробництва - сьома закономірність.

Граничний продукт фактора виробництва – це додатково виготовлений продукт (обсяг продукції), отриманий внаслідок залучення однієї додаткової одиниці фактора виробництва за умови сталої величини інших факторів.

Отже, граничний продукт характеризує граничну продуктивність змінного фактора виробництва, тобто продуктивність останньої залученої у виробничий процес одиниці цього фактору.

Закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі) – зі зростанням використання будь-якого виробничого фактору (при незмінності інших) буде досягнута точка, в якій додаткове використання змінного фактору веде до зниження відносного і далі абсолютного обсягу випуску продукції. Збільшення використання одного із факторів (при незмінності інших) призводить до поступового зниження віддачі від його використання.

Закон спадної граничної продуктивності визначає поведінку виробника, який прагне максимізувати свій прибуток та висхідну траєкторію кривої пропозиції у короткостроковому періоді. Це означає, що починаючи з деякої кількості витрат змінного фактору виробництва, темпи його зростання будуть вищими ніж темпи зростання обсягу виробництва. Тому виробник змушений пропонувати додаткові одиниці продукту за вищу ціну.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]