План

1. Поняття законності

2. Основні принципи законності

3. Гарантії забезпечення законності

Список використаної літератури

1. Поняття законності

Формування громадянського суспільства, правової держави в нашій країні вимагає якісно нового рівня законності і правопорядку. Законність і правопорядок невід’ємні від права, його реалізації, тому вивчення їх зв'язків в механізмі правового регулювання постійно знаходиться в центрі уваги теоретичних розробок.

У теорії права наголошується, що поняття "законність" характеризує правову дійсність, узяту під кутом зору практичної реалізації права, ідейно-політичних основ правової системи, її зв'язку з основоположними суспільно-політичними інститутами, з політичним режимом даного суспільства.

У юридичній літературі законність розглядається по-різному. Часто її визначають як режим, принцип, метод державного управління суспільством, який полягає у виданні і проведенні в життя законів і інших нормативно-правових актів на користь певного класу, соціальних груп або народу в цілому. (див. рис 1)

Законність

Принцип

Режим

Метод

Рис. 1

Відповідно до цієї дефініції законність складається з двох елементів: законотворчості (видання законів і заснованих на них правових актів) і здійснення нормативно-правових актів

Правотворчий процес, це діяльність, яка визначається відповідними нормативними актами, вона підпадає під необхідність дотримуватись, виконувати законність і в цьому відношенні не відрізняється від інших видів державної діяльності, наприклад, від правозастосування, отже, немає необхідності включати її в поняття законності. Законність пов'язана із законами, але вони виступають не як її складова частина, а перш за все, як передумова і умова її здійснення.

Сама по собі правозастосовча і правореалізовуюча діяльність ще не є законністю. Якщо й швидше вони відповідають законності, то виступають не елементами її змісту, а її носіями. Законність - це особливий стан діяльності, що виражається у властивостях юридичної правомірності останньої.

Законність тісно пов'язана з державою і обумовлена такими його специфічними характеристиками, як поділ громадян по територіальній ознаці і наявність публічної влади.

Розподіл громадян по адміністративно-територіальних одиницях неминуче веде до того, що їх поведінка підпадає під правове регулювання, здійснюване не тільки вищими і центральними, але і органами влади на місцях, органами місцевого самоврядування. Законність, що розглядається в цьому аспекті, позначає ієрархію правових норм (законів і підзаконних актів), явна відповідність і підпорядкування нормам права, встановлених найвищими і центральними органами держави.

Публічна влада - складне поняття. Перш за все, це державна влада, основними формами реалізації якої є правотворчість, управління і правосуддя; законність полягає в здійсненні всіх функцій в певних межах і за певними правилами.

В умовах законності державні органи і посадовці покликані відповідно до діючих норм права розглядати і вирішувати конкретні питання, що стосуються прав і свобод громадян, реагувати на скарги з приводу незаконних актів застосування права. У свою чергу громадяни повинні виконувати обов'язки, покладені на них правовими нормами.

Законність пов'язана і з державним суверенітетом. Його закони володіють загальною обов'язковістю. Це означає, що їх юридична сила розповсюджується не тільки на державні органи, посадовців і громадян, але і на всі інші організації і їх органи. В зв'язку з цим постає дуже цікава проблема співвідношення законності і політичної системи в цілях розкриття особливостей політичного режиму, що складається, тобто розгляд законності як явища політико-правового життя, як принципу функціонування політичної системи. В сьогодення ведеться активний аналіз нормативної основи функціонування останньої.

Право як регулятор суспільних відносин виконує свої функції перш за все в процесі дотримання, виконання, використання і застосування юридичних норм в суспільній практиці, тому законність існує, поки існує право, є правовим режимом суспільних відносин.

Поняття законності як режиму витікає з того факту, що право об'єктивне явище. Воно породжує і таке ж необхідне явище, як законність, яке пов'язане із здійсненням права. Тому поняття законності як режиму нерідко вживається як синонім поняття "право", що не можна визнати за вдалий, оскільки взаємодія законності і права це зустрічний вплив однопорядкових суспільно-політичних явищ.

Законність здійснює на право зворотній вплив, в ньому, як в процесі його формування, так і реалізації, об'єктивуються вимоги законності.

З вище сказаного можна виділити такі властиві законності ознаки:

По-перше, в законності виражається реалістичне відношення до права, його загальнообов'язковості, його сили і цінності. Ґрунтується вона на реальній дії права, на його фактичних можливостях, дійсній цінності при вирішенні соціальних завдань.

По-друге, законність виражає зв'язок правових питань з суспільним ладом, з політичним режимом, існуючим в суспільстві. Характеристика законності як режиму суспільно-політичного життя дозволяє побачити зв'язок законності з самою природою даного суспільного ладу, особливостями властивих певній країні способів і методів здійснення політичної влади, розкрити її значення, як складової частини, елементу демократії.

По-третє, стан законності в суспільстві прямо пов'язаний з ідейно-духовними, етичними основами правової системи, засадами гуманізму, соціальної справедливості, справжньої рівності, становищем особи в суспільстві.

Таким чином законність це явище далекоглядне, яке формується під впливом різних чинників про які ми вже згадували вище.