31

ВСТУП

Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права. Враховуючи сучасну всепоглинаючу тенденцію глобалізації та інтернаціоналізації суспільного життя, актуальним постає питання щодо статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві. Оскільки всі суб’єкти міжнародного права тісно взаємодіють між собою, не є виключенням взаємодія юридичних осіб різних країн.

Експорт капіталу призводить до того, що підприємства, створені в одній державі, належать повністю або частково компаніям іншої держави. Основна діяльність великих монополій здійснюється взагалі в декількох країнах. Тут має місце проблема визначення національності і не лише тому, що їхня діяльність не обмежується лише територією країни, де була створена юридична особа, а й тому, що такі суб’єкти наділені правоздатністю та дієздатністю, і відповідно можуть виступати позивачами та відповідачами у судах – як національних, так іноземних.

Загальноприйнятого визначення, яке б дало чітке уявлення юридичної особи, в законодавствах різних правових систем не існує. Деякі з них дають лише узагальнене, обмежене формулювання цього поняття, а деякі взагалі не дають його. У законодавстві та практиці здебільшого визнається, що юридична особа створюється в порядку, передбаченому законодавством, має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відособлене майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає в цивільних правовідносинах та господарському обігу, відповідає за зобов'язаннями з договорів та деліктів. У зв'язку з деякою неповнотою законодавчого регулювання поняття юридичної особи чимало питань щодо юридичної особистості відповідного утворення вирішуються судами іноземних держав у межах конкретних справ, які ними розглядаються.

Метою дослідження є обґрунтування критеріїв визначення статусу юридичних осіб, порядку їх утворення, основних закономірностей функціонування в різних країнах світу, висвітлення проблем національності юридичних осіб; показати їхню важливість та одночасно принципи формування у сучасному світі.

Завданнями роботи є визначити поняття «юридичної особи», значення цього інституту, підстав класифікації юридичних осіб, а також їх видів.

Об’єктом дослідження є відносини у сфері міжнародного приватного права, а саме між такими його суб’єктами як юридичні особи.

Предметом дослідження є система принципів і норм, що регулюють особливості утворення юридичних осіб та їх діяльності, яка підкріплена нормативно-правовими актами як національного, так і міжнародного характеру.

Розділ і сутність юридичних осіб

1. Поняття та класифікація юридичних осіб

Юридична особа - це організація, що створюється в порядку, передбаченому законодавством, має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відокремлене майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає у цивільних правовідносинах та господарському обороті, відповідає за зобов'язаннями договорів та деліктів [12, С.107].

Термін «юридична особа» дістав визнання лише на початку ХІХ століття, до цього поширеними були назви «моральна особа», «містична особа» тощо.

Згідно із Цивільним кодексом України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80).

Як і будь-яка правова категорія, юридичні особи мають свої ознаки — сукупність обов'язкових та мінімально необхідних внутрішніх характеристик організації, які в сукупності є підставою для визнання її юридичною особою. Визначення ознак, що становлять зміст поняття "юридична особа", — з'ясування тих умов діяльності громадського (колективного) утворення, за наявності яких вона стає самостійним носієм прав та обов'язків, тобто юридичною особою.

Таким чином можна виділити наступні ознаки юридичної особи:

1. Майнова відокремленість - роздільність майна юридичної особи та її членів, засновників та інших осіб (держави чи автономного утворення, органів вищих рівнів, інших організацій); це визнана за юридичною особою здатність придбати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед засновників.

2. Організаційна єдність - означає, що юридична особа існує та діє як єдине ціле: колектив є цілісним механізмом, що формує єдину волю.

3. Участь у цивільному обороті від свого імені (власне найменування) - відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи у цивільному чи господарському обороті, тому що саме від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки.

4. Здатність організації нести самостійну майнову відповідальність - від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському [12, С. 101-103].

Юридична особа самостійно, без доручення здійснює цивільну та господарську діяльність. Самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном. Іноді, відповідно до статуту, закону чи договору, відповідальність може бути покладена на інших осіб.

Як і в українському законодавстві (ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України), за підставами виникнення виокремлюються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Якщо підставою створення юридичної особи публічного права є публічноправовий акт (закон чи адміністративно правовий акт), то для юридичної особи приватного права такою підставою є акт приватноправового характеру [4, С.94-95].

До публічно-правових юридичних осіб належать держава, адміністративно-територіальні одиниці, різноманітні державні органи та установи, торгово-промислові палати. Питання про віднесення до цієї категорії державних підприємств неоднозначне. Приватноправові юридичні особи утворюються суб'єктами права різних держав як колективної власності, так і заснованими на власності однієї приватної особи.

Говорячи про класифікацію юридичних осіб, то сказати безумовно, що така є – неможливо. Ця класифікація склалась внаслідок багатовікових світових традицій, хоча найменування можуть відрізнятись або не співпадати зовсім, все ж суть є однаковою. Отже, найпоширенішим є поділ юридичних осіб залежно від характеру об'єднання (осіб або капіталів) та ступеня відповідальності учасників за зобов'язаннями юридичної особи (усім своїм майном або виключно у межах внеску). Об'єднання осіб засновані на особистій участі їх членів у веденні справ підприємства. Об'єднання капіталів мають на меті концентрацію капіталів і уникнення учасниками ризику, що виникає у процесі господарської діяльності. У більшості країн континентальної Європи існує розподіл об'єднань підприємств на такі види:

• повне товариство,

• командитне товариство,

• товариство з обмеженою відповідальністю,

• акціонерне товариство.

При цьому спілки — це об'єднання осіб,а товариства — об'єднання капіталів.

У Великобританії існує дещо інша класифікація фірм за правовим статусом. Розрізняють товариства (об'єднання осіб з обмеженою чи необмеженою відповідальністю) і компанії (об'єднання капіталів з обмеженою та необмеженою відповідальністю).

У США існують два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) і корпорації (об'єднання капіталів). Товариства утворюються на основі закону, прийнятого в більшості штатів, де товариство визначається як об'єднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство не визнається юридичною особою, але має певні властивості правосуб'єктності. За законодавством США товариства можуть бути повними і командитними. Корпорації бувають публічні, непідприємницькі та підприємницькі.

Законодавство держав допускає функціонування так званих спілок чи інших утворень, які не мають статусу юридичної особи. Так, німецький Цивільний звід, німецький Торговий звід, спеціальне законодавство ФРН, зокрема Закон про акціонерні товариства 1966 p., дозволяють діяльність спілок, що не мають статусу юридичної особи [8, С.97].

У сучасних умовах інтернаціоналізації комерційної діяльності виникають нові види юридичних осіб. Зокрема, так звані міжнародні юридичні особи, вплив яких на міжнародне економічне, зокрема й комерційне, життя безумовний.

Це юридичні особи, створені міжнародною угодою (договором), як, наприклад, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку, Міждержавне Європейсько-азійське об’єднання вугілля і металу країн СНД, Міждержавний банк, також створений у рамках СНД, і т. д. [1, С.111].