Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vseeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee_1.docx
Скачиваний:
49
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
113.21 Кб
Скачать

(1.) «Безпека життєдіяльності» як наука і навчальна дисципліна, її об’єкт, предмет дослідження, мета та завдання.

БЖД — це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх влас­тивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, ос­нов захисту здоров'я та життя людини і середовища її про­живання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Безпека життєдіяльності стала навчальною дисципліною в загальноосвітніх школах і вищих закладах освіти. Розроблено концепцію і програми курсу, опубліковано чимало навчальних посібників і методичних розробок.

Об'єктом курсу БЖД є безпека особи як явище, а предметом - моделі безпеки.

Проблему безпеки життєдіяльності людини можна розглядати як проблему оптимізації її життя і діяльності у системі: природна сфера - людина - техногенна сфера.

Під системою розуміють сукупність взаємопов'язаних елементів, які взаємодіють між собою, в результаті чого досягається певний результат (мета).

Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них.

Мета дисципліни «Безпека життєдіяльності» полягає в тому, щоб сформувати у людини свідоме й відповідальне ставлення як до питань особистої безпеки так і безпеки тих, хто її оточує, навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки,визначати шлях надійного захисту від них, уміти в разі потреби надати допомогу собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Завдання дисципліни «Безпека життєдіяльності» у вищій школі полягає в тому, щоб навчити студентів:

ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати величину і ймовірність їхнього прояву;

визначати небезпечні, шкідливі і вражаючі чинники, що породжуються джерелами цих небезпек;

розуміти причини й механізм дії непбезпечних чинників на людину;

прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих чинників на організм людини;

використовувати нормативно-правову базу захисту людини й навколишнього середовища;

розробляти заходи і застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих чинників;

запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення вживати адекватних заходів і виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;

використовувати у своїй практичній діяльності правові, громадсько-політичні, соціально-економічні, технічні, природоохоронні, медико-профілактчні й освітньо виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини.

(2)Актуальність вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» у сучасний період

Проблема безпеки життєдіяльності (БЖД) людини і всього суспільства в сучасних умовах набула особливої гостроти й актуальності. БЖД обговорюється на сторінках газет і журналів, ученими, представниками громадськості, політичними діячами, тобто є об’єктом уваги всіх прошарків суспільства та держави. Учені давно почали турбуватися про небажані та негативні наслідки антропогенного впливу на природу й навколишнє середовище. Футурологи різних країн світу розробляли різноманітні моделі майбутнього збалансування розвитку людського суспільства з навколишнім середовищем в умовах величезних техногенних навантажень на біосферу.

В останні десятиліття ХХ століття різко зросла чисельність аварій, катастроф, дорожньо-транспортних пригод, у яких гине або втрачає здоров’я і працездатність велика кількість людей.

За даним ВООЗ смертність внаслідок нещасних випадків займає третє місце у світі після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Якщо від загальних захворювань вмирають переважно літні люди, то від нещасних випадків переважно гине працездатна молодь. Статистика свідчить про те, що травматизм є основною причиною смерті людини у віці від 15 до 41 року.

На останньому етапі розвитку набувають великої гостроти проблеми соціальної напруженості суспільства в країнах з перехідною економікою.

Причинами соціальної напруженості в суспільстві є незадовільні умови життя, праці, незадовільний матеріальний та культурний стан, зіткнення інтересів релігійного, ідеологічного характеру, система розподілу матеріальних благ, низький рівень освіти.

Таким чином, актуальність проблем БЖД в теперішній час визначається рядом причин. Виділимо три основні:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

(3) Основні поняття та визначення

Життя – це одна із форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розвитку, розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосу­вання до середовища та наявність обміну речовин і реакції на по­дразнення.

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Життєдіяльність - властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансо­ваного існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Пра́ця — цілеспрямована діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.Одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою яких вона впливає на предмети природи.

 Потреби — це суб'єктивне відчуття недостатнього задоволення, завжди пов'язане з намаганням людини позбутися чи принаймні зменшити відчуття. Це намагання стає рушійною силою поведінки індивідуума на ринку.

Безпека - стан, при якому явища, процеси, об'єкти, не можуть завдати шкоди, несумісної із здоров'ям та життям людини, її благополуччям. Безпечний стан не може виникнути сам по собі, як правило для цього потрібно витратити енергію, час та інформацію

Небезпека (небезпечні умови) — явище, процес, об'єкт, суб'єкт, властивість або їх сукупність, які здатні за певних умов спричинити небажані наслідки. Небезпека існує у просторі, реалізується у вигляді потоків енергії. Їй підлягає все живе і неживе. Лише різні об’єкти на одну і ту ж небезпеку реагують по різному.

Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією,епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Ризик — усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Термін "ризик" вживається з доповненням (чого?), наприклад, ризик отруєння тощо. Можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки.

(4) Концепція сталого розвитку як єдиний шлях побудови ноосферного суспільства.

Модель сталого розвитку побудована на концепції сталого економічного розвитку, яка визнана світовою спільнотою як домінантна ідеологія розвитку людської цивілізації у ХХІ ст.. Появі терміну «сталий розвиток» передували наукові праці С Подолинського (1880 р.), який першим з’єднав «фізичне з економічним», класичне вчення В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу.

Ноосферне суспільство – більшість населення зайнято у сфері інтелектуальної діяльності. Ноосферна освіта – це:

1) еволюційний етап у розвитку освіти, який продовжує своє вдосконалення на сучасній науковій базі;

2) системна технологія навчальної діяльності

3)нова педагогічна система ХХІ ст..

Концепція «сталого розвитку» розроблялась міжнародним співтовариством поступово, визначаючи принаймні три принципові обов’язкові її складові: економічне зростання, соціальний прогрес та захист навколишнього середовища. Стійкий (сталий) розвиток виражає достатньо просту ідею: досягнення гармонії між людьми і між суспільствами та природою, розв’язання протиріч, що існують у наш час.

Концепція стійкого розвитку дає інструменти і можливість окреслити таку модель сталого розвитку світового господарства, яка розвивається не ставлячи питання щодо співвідношення пріоритетів сьогодення та майбутнього. Сталий розвиток необхідно розглядати концепцію, яка може бути покладена в основу постіндустріальних моделей розвитку. В умовах індустріального способу виробництва реалізація такої моделі практично неможлива через те, що існуючий рівень розвитку продуктивних сил та відповідно панівний спосіб виробництва не дозволяють досягати поставлених цілей за допомогою існуючих засобів. Перетворення знання на чинник виробництва вимагає аналізу особливостей його створення, розподілу, накопичення та

Новітні технології, що розробляються та скоро стануть основою нового технологічного укладу володіють ознакою глобальності як щодо створення, так і щодо моделей їх споживання. Застосування екологічних технологій нового покоління не може не вплинути на всю екосистему планети. Так само й вирішення проблем безпеки вже давно перейшло від національного рівня до мегарегіонального рівня, а нині мова йде про розвиток глобальної системи безпеки, без якої неможливий подальший технологічний розвиток. Таким чином, для реалізації моделі сталого розвитку першочерговою умовою є формування глобального мислення у світових лідерів.

(5) Система «людина-життєве середовище» та її елементи

Системою, яку вивчає дисципліна "Безпека життєдіяльності", є система "людина-життєве середовище".

Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв’язків. 

Модель процесу діяльності людини в найбільш загальному вигляді можна представити узагальненою системою, яка складається з двох взаємозалежних елементів: «людина» і «середовище її існування» (рис. 1.1). Задачею рівноважного існування системи «людина – середовище існування» є досягнення наступних двох цілей.

Перша ціль полягає в забезпеченні позитивного ефекту в плані підвищення продуктивності праці і, як наслідок – комфортності життя людини.

Друга ціль полягає у виключенні небажаних наслідків діяльності людини на навколишнє середовище і здоров'я сьогоднішнього і майбутнього поколінь.

ЕЛЕМЕНТИ:

Хоча основним об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв'язки у системі «людина — життєве середовище», у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства. Залежно від того, що ми розуміємо під терміном «людина» в системі «людина — життєве середовище», визначається рівень цієї системи, що детально буде проаналізовано далі.Життєве середовище — другий елемент системи «людина — життєве середовище», її об'єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів — природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ.

(6) Роль фундаментальних і прикладних наук у розвитку безпеки життєдіяльності.

“Безпека життєдіяльності” є молодою інтегрованою науковою дисципліною, яка спирається на наукові досягнення цілої низки фундаментальних та прикладних наук, зокрема: філософії, біології, фізики, хімії, психології, соціології, екології, економіки, менеджменту і тісно пов’язана з практичною діяльністю людини. Тому при вивченні дисципліни "Безпека життєдіяльності" студентам необхідні знання з біології, фізики, хімії, екології, психології, валеології, філософії, соціології, правознавства тощо.

Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогран­ним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку. Виходячи з викладеного вище, безпека життєдіяльності поки що не може вва­жатися наукою, оскільки в ній відсутні деякі ознаки, обов'язково притаманні кожній науці, такі як особливі методи та структура досліджень тощо: Водночас є підстави вважати, що саме зараз вона формується як наука, і тому автори ставляться до неї як до науки, а також, наскільки це їм під силу, прагнуть зробити свій внесок у становлення безпеки життєдіяльності як науки.

Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування люд­ства, сам термін «життєдіяльність» порівняно новий. 

  1. Найважливіші проблеми життєдіяльності та їх коротка характеристика.

Формування особистої безпеки у людини в повсякденному житті відбувається паралельно з формуванням її свідомості на відміну від інших представників тваринного світу, в яких інстинкт самозбереження генетичне детермінований. У процесі еволюції людина втратила підсвідоме відчуття небезпеки. Мало того, у процесі свого розвитку людина створила широкий спектр загроз власному життю і здоров'ю, які не властиві первісному природному оточенню, і щоб запобігти цим загрозам, людині потрібний певний комплекс знань. Щомиті на Землі від впроваджених технологій гине безліч людей. З року в рік кількість загиблих збільшується, проте незважаючи на ці вражаючі втрати людство не обмежується у своїх нескінченних бажаннях будь-що задовольнити власні амбіції і зростаючі потреби.

Найяскравішим прикладом безвідповідального ставлення цивілізації до себе є військові технології. Ці технології вже власне своїм існуванням спрямовані на знищення людини, а тому становлять реальну загрозу знищення цивілізації загалом. У цьому ряді стоять проблеми утилізації хімічної та ядерної зброї і навіть звичайних мін. А проте на знищення смертоносного надбання потрібно значно більше коштів, ніж на його створення. Наведені приклади мають глобальний характер. Проте можна навести безліч прикладів з повсякденного життя людини. Скажімо, дедалі більшою мірою виявляється проблема браку часу. Навіть коли для того, щоб перейти вулицю в позначеному місці, потрібно пройти зайвих кілька метрів, то зазвичай, посилаючись на брак часу, людина нехтує небезпеку і переходить дорогу в недозволеному місці. Та іноді найкоротший шлях стає шляхом у вічність .

З самого початку свого існування людина наражається на небезпеку, проте не робить належних висновків з досвіду попередніх поколінь і в гонитві за земними благами щодалі більшою мірою робить небезпечним своє існування. Разом з тим проблема безпечного існування завжди турбувала людство.

З настанням ери технічного прогресу через бездумне використання природних ресурсів постала проблема захисту довкілля і людини від наслідків її діяльності.

З розвитком технологій і техніки спектр негативних чинників, що загрожують безпеці життєдіяльності людини, поступово розширювався. Людство почало сплачувати данину створеним технологіям. Проте технології розвиваються . зупинити розвиток цивілізації, мабуть, неможливо. Нині завдання людства полягає в тому, щоб зробити життя якомога безпечнішим або принаймні мінімізувати негативні наслідки технологічної революції.

(8)Правові основи безпеки життєдіяльності. (Основні законодавчі акти, що регламентують безпеку життєдіяльності в Україні).

Становлення незалежної суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях та ситуаціях пов-сякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Юридичну базу зобов’язання щодо безпеки життєдіяльності становить Конституція України, де в ст. 27 записано: “Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.” А в ст. 49 вказується: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.” Стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.” Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавства України про охорону здоров’я, охорону праці, дорожній рух, цивільну оборону, охорону навколишнього середовища тощо. Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 року. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року. Закон України “Про тваринний світ” від 3 березня 1993 року. Закон України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року. Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року. Закон України “Про захист рослин” від 14 жовтня 1998 року. Закон України “Про рослинний світ” від 19 січня 1999 року.

9) Небезпеки, небезпечні та шкідливі фактори, їх зміст. Аксіома про потенційний характер небезпек. Класифікації небезпек та їх системний аналіз.

Прихована (потенційна) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачу-ваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій,захворювань чи травм людей.

Аксіома про потенційну небезпеку полягає в наступному. Потенційна небезпека – це універсальна властивість процесів взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях його життєвого циклу, що здатна заподіювати збиток й обумовлена енергетич-ним станом середовища й діями людини, тобто всяка діяльність людини потенційно небезпечна. Але! Рівнем (імовірністю) небезпеки можна управляти. Аксіома про потенційну небезпеку лежить в основі наукової проблеми забезпечення безпеки людини й має 2 висновки:

1 Неможливо знайти абсолютно безпечний вид діяльності людини.

2 Жоден вид діяльності, та навіть бездіяльність, не може вважатися абсолютно безпечним для людини.

Існує деякий рівень, що визначає грань між небезпекою й безпекою . З однієї його сторони превалює безпека, з іншого боку – небезпека. Ця грань не є точно позначеним критерієм і носить статистичний (імовірнісний) характер. Існуючі класифікації небезпек дуже умовні, і їх дуже багато, як і самих небезпек. Існують наступні види класифікації небезпек:

1) За походженням: природні, антропогенні, екологічні, технічні, змішані.

2) За ймовірністю: постійні, випадкові й ті, що виникають за неприємного збігу обставин.

3) За об'єктивністю: зовнішні джерела – стан виробничого середовища й помилкові, непередбачені дії персоналу, що призводять до аварій і створюють для людей ризиковані ситуації; внутрішні – обумовлені особистісними особливостями працюючого, які пов'язані з його соціальними й психологічними властивостями і являють собою суб'єктивний аспект небезпеки.

4) За офіційними стандартами: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

5) За часом локалізації: імпульсні, суцільні, комулятивні.

6) За локалізацією: пов'язані з гідросферою, літосферою, атмосферою й космосом. 28

7) За сферою прояву: побутові, спортивні, шляхово-транспортні, виробничі, військові й т.п.

8) За структурою: прості й похідні, породжувані взаємодією простих.

9) За характером впливу на людину: активні й пасивні. До активних належать небезпе-ки, що активізуються за рахунок енергії навколишнього середовища, до пасивних – що активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина (колючі, ріжучі предмети, нерівності поверхні, ухили, підйоми й ін.).

(10) Ризик – як оцінка небезпек. Визначення й вимір ризику. Види ризиків.

Найбільш прийнятною кількісною оцінкою небезпеки є ризик – це ймовірність небезпечних наслідків й очікуваних втрат (життя, здоров'я, матеріальних втрат, навколишнього середовища), які є результатом взаємодії між небезпеками, уразливістю й захищеністю систем в протистоянні цим небезпекам. По суті, ризик – це чисельне значення, що характеризує стан небезпеки і являє собою частоту реалізації небезпеки, кількісну її оцінку.

Як кількісна оцінка ризик найчастіше представляють як відношення тих або інших небажаних наслідків до їхнього можливого числа за визначений період. У цьому випадку ризик є частотою реалізації небезпеки.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний (допустимий) ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності, і неправомірний ризик . Розрізняють також індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує небезпеку окремого виду для окремого індивідуума.

Соціальний ризик (груповий) – ризик для групи людей – залежність між частотою подій і числом потерпілих при цьому людей, визначається як імовірність того, що певне число людей може загинути в результаті прояву небезпеки.

Слід зазначити, що процедура визначення ризику досить суб’єктивна.

Можна виділити 4 методи визначення ризику:

– інженерний – спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову дерев небезпек;

– модельний – базується на побудові моделей впливу небезпек, як на окрему людину, так і на соціальні, професійні групи;

– експертний – за ним ймовірність різних подій визначається досвідченими спеціалістами-експертами;

– соціологічний (соціометрична оцінка) – базується на опитуванні населення та працівників.

Перераховані методи відбивають різні аспекти ступеня ризику, тому застосовувати їх потрібно в комплексі. Повна безпека не може бути гарантована нікому, незалежно від способу життя. Традиційна техніка безпеки базується на категоричній вимозі: забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій.

(11) Концепція прийнятного (допустимого) ризику

  1. Суть концепції припустимого ризику полягає в прагненні до такої величини безпеки, що приймає суспільство в даний період часу. Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні, політичні аспекти й представляє деякий компроміс між рівнями безпеки й можливостями її досягнення. Насамперед потрібно мати на увазі, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем не безмежні. Затрачаючи надмірні засоби на підвищення безпеки, можна завдати шкоди соціальній сфері, погіршити медичну допомогу. У деяких країнах, наприклад у Голландії, прийнятний ризик установлений у законодавчому порядку. Фактично, ми всі щодня ухвалюємо рішення щодо співвідношення ризику з вигодою. Навіть такі прості питання, як переходити вулицю, їхати на машині або йти пішки, відносяться до цього ж типу, хоча більшість із нас навряд чи думає про це. Як правило, ми схильні погодитися на певну частку ризику, як ціну за наш спосіб життя. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини зазвичай вважається 0,000001 у рік. Настільки малим, що їм можна знехтувати, уважається індивідуальний ризик загибелі 0,00000001 у рік. Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем уважається той, при якому може постраждати 5 відсотків біогеоценозу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]