Вступ

У сучасному світі посилюються інтеграційні процеси в багатьох сферах суспільного життя. Це стосується і правової сфери. Світове співтовариство і держави надають важливого значення загальноправовим принципам і підтримують зближення різноманітних правових систем. Зростає інтерес до вивчення і взаємного використання досвіду розвитку національних законодавств, обміну правовою інформацією та науковими ідеями. Необхідність міжнародної співпраці, глобальні проблеми сучасності вимагають нового бачення існуючих правових проблем, для чого слід зосередити увагу на основних правових системах світу.

Правова система — це не випадковий набір юридичних елементів, що існують у тому чи іншому суспільстві. Це обумовлений об´єктивними закономірностями розвитку та усвідомлений суспільством комплекс взаємопов´язаних і взаємообумовлених правових елементів, який використовується суспільством для досягнення поставлених перед ним цілей. Все це зумовлює потребу в узагальненні і подальшому розвиткові знань про функціонування правових систем світу.

Теорія права і держави – це фундаментальна юридична наука, що є системою наукових знань про визначальні загальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища) та про відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об’єктивні властивості праводержавних явищ і процесів.

Актуальність моєї теми полягає в тому, що кожна наука ставить перед собою за мету одержати об’єктивні, достовірні і систематизовані дані про навколишню дійсність. З погляду предмета вивчення всі науки діляться на дві великі групи: природничі і суспільні. Так, суспільні науки вивчають процеси, які протікають у людському суспільстві. До них також належать і ті науки, предметом яких є державно-правові інститути та їх функціонування. Такі науки називаються юридичними: вони мають свою складну внутрішню структуру, організовану в залежності від предмета вивчення.

Об’єктом дослідження даної роботи є держава і право, їх співвідношення і взаємодія.

Предметом дослідження теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їхніх окремих елементів, а також органічно пов’язані з ними інші соціальні явища і процеси.

Мета курсової роботи полягає в визначенні основних понять, предмету та функціонального призначення теорії держави і права як науки, аналізі місця теорії держави і права в системі юридичних та суспільних наук, у співвідношенні і взаємодії держави і права та проблем її розвитку.

Завдання теорії держави і права полягає в пізнанні державно-правової діяльності і відповідних процесів, що відбуваються у суспільстві. Саме функції, які вона здійснює, визначають її роль і можливості при вивченні правового життя суспільства і кожного його члена, дослідженні основних напрямків розвитку і впливу юридичної науки на державно-правову дійсність.

Для написання даної курсової роботи я використовувала Конституцію України, нормативно-правову базу, Закони України, а також юридичну літературу таких видатних правознавців як Рабіновича П.М., Колодія А.М., Копєйчикова В.В., Зайчука О.В., Оніщенка Н.М., Недогреєвої А.І. та ін..

Розділ I. Держава та її роль в громадянському суспільстві

1.1. Держава: сутність, ознаки, завдання

В давні часи, до виникнення держави, існували племена, які не знали поняття держави, тому що існували, перш за все, як сім’я, яка в процесі зростання перетворювалась в племена.

З часом з’являються певні нові поняття, як : власність, розподіл людей за виробничими функціями. У людей з більшим обсягом власності з’являється необхідність захищати родину, свою власність та плем’я від нападників та інших племен.

З’являється необхідність у владних повноваженнях, а суспільство все більше розподіляється на бідних і багатих.[7]

Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цільність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. Тому виникнення її обумовлено відповідними потребами у зміні його станів, у першу чергу, ускладненням власне соціального життя, якісний стрибок якого виявив неспроможність “первинної демократії” у нових умовах ефективно виявляти, забезпечувати та охороняти загальні інтереси.

Необхідність виникнення держави здебільше пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви (класи) , зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин має підхід до державогенезу - класовий, теологічний, патріархальний, договірний, психологічний, насильницький. Наприклад, при класовому розумінні сутності держави як знаряддя класового пригноблення основну причину її виникнення вбачають у поділі суспільства на антагоністичні класи, потреби пануючого класу зберегти і закріпити своє становище придушенням боротьби пригноблених класів за своє визволення від експлуатації.

Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розподілом на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, в здійсненні ефективного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя. Всі ці та інші зміни в розвитку суспільства призводять до необхідності у черговому поділі праці на матеріальну та ідеологічну, а також остаточного виокремлення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми

[7]- Конспект лекцій / Недогреєва А.І.

якостями та здібностями був би спроможний адекватно осмислити закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування. Етап поділу суспільної праці призводить до розподілу суспільства на два угруповання, різних за джерелом виникнення, функцій, закономірностей розвитку. Дійсно, угруповання членів суспільства, що були зайняті безпосередньо у матеріальному виробництві, виникали і об’єднувалися на основі єдності матеріально-виробничих і соціальних інтересів, а ті, що займалися управлінням,- на соціальних і політико-управлінських.

Подальше збільшення населення, розвиток продуктивних сил, утворення спільності більш високого порядку, ніж община, та обумовлене цими процесами зростання конфліктних ситуацій приводять до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної трансформується у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах установлюються відповідні посади, що й було первинною формою державної влади.

Завершення розпаду влади родового ладу і утворення власне держави пов’язано з установленням публічної влади, що є її суттєвою ознакою. Якщо армія і флот як первинна форма публічної влади існували у вигляді озброєної сили пануючого класу, що безпосередньо зливалася з ним, і тому протистояла тільки більшості населення, то створення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава виступає вже як озброєна влада, яка відокремлена і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окремим членом пануючого класу. Публічна влада не зливається повністю з державою – це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, в’язниць тощо.

Особливість місця і ролі публічної влади в державі визначаються її матеріальністю, що якісно відрізняє її від ідеологічної сили держави, яку значною мірою формує чиновництво. Із виникненням писемності з’являється можливість втілення велінь і рішень чиновників у письмову форму, що робить можливим доведення цих рішень до загального відома усіх членів суспільства.[6, ст.24-26]

Держава як продукт суспільного розвитку являє собою складне соціальне явище, тісно пов’язане і багато в чому залежне від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. У суспільстві діють політичні партії, союзи, релігійні організації тощо. Держава, займаючи особливе місце, має характерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона виникає на певному етапі розвитку людського суспільства і зберігається до цього часу.

[6]- Загальна теорія держави і права: Навч.посіб./А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков та ін..; За ред. В.В.Копєйчикова.- К.:Юрінком Інтер,2001.- 320 с.

Держава на всьому історичному шляху свого розвитку є особливою організацією і силою, яку жодна інша політична організація не здатна замінити.

Багато мислителів намагалися збагнути, що являє собою держава, чому вона виникає і є необхідною людству, якою є природа держави, що відрізняє її від інших організацій, створених людьми. На ці питання в різні часи існувало багато відповідей, деякі з них у дечому збігалися, інші виглядали абсолютно незалежними, оскільки були принципово протилежними одна одній тощо. Розмаїття поглядів на державу обумовлене тим, що сама держава – це надзвичайно складне, історично мінливе явище. Пізнання якостей і ознак держави є складним, оскільки залежить від постійної зміни економічних, соціальних, класових, духовних, релігійних, національних і інших факторів,що визначають її сутність і зміст.

Науковість цих поглядів на державу визначається ступенями зрілості людської думки в той чи інший період розвитку суспільства. Досить часто поняття про державу базувалося не на історичній дійсності, а на деякому ідеальному уявлені. Замість того, щоб визначити, що таке “держава” , часто лише йдеться про те, якою вона має бути.

Визначаючи поняття держави, ми не повинні вкладати в нього те, чого реально не існує, але водночас ми маємо охопити всю дійсність, уникаючи довільного вибору.

Характеристика держави повинна відповідати на питання, що таке держава в її історичній дійсності в усіх її історичних проявах.[5, ст.31-34]

Визначення держави зустрічаємо вже у мислителів стародавніх часів. Арістотель вбачав у ній зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян (держава – це зосередження, що забезпечує політичне життя народу). Цицерон визначав державу як союз людей, об’єднаних загальними основами права і загальної користі. Т.Гоббс назвав державу “природним тілом”. І.Кант вважав, що держава – це об’єднання людей, підвладних правовим законам. Гегель говорив про державу як про “плин бога у світі”.

З часом характеристики держави поглиблюються, стають вичерпнішими і точнішими. Відомий російський юрист М.Коркунов вважав, що держава – це громадянський союз, де вчиняється примус над вільними людьми. Близьким є визначення держави російського юриста В.Хвостова, який стверджує, що держава – це одна з форм людського спілкування, один із видів громадянських союзів; держава – це союз вільних людей, що живуть на певній території і підкоряються примусовій і самостійній владі.

[5]- Загальна теорія держави і права: навч.посіб./ За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.-К.: Юрінком Інтер, 2008.- 400с.

Своє визначення держави запропонував Б.Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що володіє в усій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не залежною, владою. В цьому визначенні є деякі засади народного суверенітету, думки про правову державу, що для того часу було прогресивним кроком у розумінні держави.

Після Жовтневої революції у радянській юридичній літературі на багато років затвердився однобічний підхід до даного питання. Держава визначалася лише як політична організація економічного панівного класу, що має такий апарат примусу, як класова диктатура, апарат класового насильства.

Така характеристика походила з ленінського положення про державу як машину для підтримання панування одного класу над іншим. Для юридичної науки радянського періоду це визначення держави на тривалий період стало керівним і провідним.

Уже в 60-і рр. у СРСР з’являється і обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати “машиною для підтримання панування”. Було вирішено, що характеристика держави як “машини” відноситься лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату.

Нові можливості для всебічного аналізу в усвідомленні дійсного змісту державної організації суспільства і розуміння держави з’являється в 1990-х рр. Поряд із класовим підходом до визначення держави (який є слушним для встановлення типів держави) пропонується загально концептуальний підхід, що обумовлює можливість більш широкої і загальної характеристики суспільних ознак держави. В цій частині українська юридична наука поділяє загальнолюдське розуміння держави.

Досить природньо виглядає більш широке визначення держави – як особливої організації публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціальної групи, всього народу, що має спеціальний апарат управління та примусу, є офіційним представником суспільства і забезпечує його інтеграцію. Державний апарат, проте, відокремлений від суспільства і не збігається з ним, у певній ситуації є антиподом суспільству, що може породжувати серйозні протиріччя між суспільством і владою. В інших обставинах суспільство є системою, в яку державний апарат вписується досить природньо, діє адекватно суспільним потребам і інтересам. Це суспільство вважається сильним громадянським суспільством, а держава – правовою. На жаль, прикладів такої взаємодії ще небагато.

У наведених визначеннях увага звертається на таку важливу якість держави, як її загальносоціальна визначеність, що, безумовно, робить їх більш змістовними і точними: керівництво та інтеграція суспільства в першому визначенні і забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства – в другому. Те, що багато років у визначеннях держави цей її якісний момент був відсутній, а наголос робився лише на класовому характері держави (що було не зовсім правильно, оскільки була збіднілою істинна цінність держави і її природа), сутність і соціальне призначення характеризувалися однобічно і, з наукової точки зору, перекручувалися.

Аналізуючи попереднє визначення держави, не можна не висловити заперечень проти витлумачень, в яких відсутня така її якісна ознака, як наявність апарату управління і примусу. Як би людство не хотіло мати державу гуманну, що відповідає інтересам усіх, вона не може існувати без апарату управління і примусу, без цієї іманентної якості державної влади. Баланс між управлінням і примусом у тій чи іншій державі може бути різним. У певних історичних умовах посилюється елемент керівництва, управління без активного використання примусових ресурсів.[4, ст.121-122]

Нині в Україні неухильно розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.

Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

Економічна структура суспільства є реальним економічним базисом цього суспільства, а політичні, ідеологічні та юридичні явища – його надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.

Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну) , регулює розподіл матеріальних благ, охороняє і захищає існуючий правопорядок.

Проте держава не завжди автоматично прямує за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базисові. Значною мірою це залежить від впливу на державу різних чинників, які характеризуються співвідношенням різних соціальних прошарків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, рівня загальнолюдської та правової культури, активності трудових колективів тощо.

Отже, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.

[4]- Велика енциклопедія школяра: Пер. з англ./ Авт.тексту К.Гіффорд.- К.:Махаон-Україна, 2007.- 496с.

Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.

У субстанціональному значенні держава – це організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі і часі.

В атрибутивному значенні – це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.

В інституціональному значенні – це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають – як суб’єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.[11, ст.44-45]

Отже, держава – це політична організація влади в суспільстві, яка в межах уособленої території та суверенітету здійснює управління суспільними справами. Держава має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади:

1) територія, на яку розповсюджується державна влада, суверенітет та національне законодавство;

2) населення, тобто громадянство, що має правовий зв’язок з державою;

3) суверенітет, тобто повнота, незалежність і неподільність влади в межах території держави та співпраці з іншими державами;[7]

Конституція України в статті 1 проголошує, що: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.[1]

В статті 2 йде мова, що: Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.[3]

4) національне законодавство, яке має кожна самостійна держава;

5) апарат держави, тобто наявність публічної влади;

6) наявність податків.[7]

Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку.[11,ст.52]

[11]- Правознавство/За ред.В.В.Копєйчикова, А.М.Колодія.-К.:Юрінком Інтер,2006.-748с.

[7]- Конспект лекцій / Недогреєва А.І.

[1]- Конституція України. - (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, 141с.)

[3]- Декларація про державний суверенітет України. ВРУ від 16.07.1990, № 55 – XII

Це, врешті-решт, має привести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи тривалу перспективу. Отже, функції держави – це основні напрямки діяльності держави, які розкривають її соціальну сутність, завдання і призначення в суспільстві.

Функції держави класифікуються на:

1) внутрішні (в основному вони поділяються на: економічні, соціальні, екологічні, адміністративні та правоохоронні);

2) зовнішні (такими функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин; захист державного суверенітету; підтримка миру в регіоні та боротьба за мирне співіснування держав).

Функції держави визначаються перш за все Конституцією України. Наприклад, стаття 3 проголошує, що: Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.[1]

Для характеристики напрямів діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце виводиться питанню відповідних меж державного втручання у діяльність суб'єктів громадянського суспільства.[11,ст.53]

[11]-Правознавство/За ред.В.В.Копєйчикова,А.М.Колодія.-К.:Юрінком Інтер,2006.-748с.

[1]- Конституція України. - (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, 141с.)