ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………….. ……

1. Загальна частина ……………………………………………………………….

1.1. Огляд літератури …………………………………………………………..

1.2. Вибір і обгрунтування способу виробництва ………………………........

1.3. Вибір району будівництва цеху ………………………………………. …

1.4. Характеристика матеріалів і готової продукції ..………………………....

2. Спеціальна частина …………………………………………………………….

2.1. Опис технологічного процесу. Норми технологічного режиму ………..

2.2. Контроль якості продукції ………………………………………………...

2.3. Стандартизація і метрологія ….……………………………………..…….

2.4. Матеріальні розрахунки ……………………………………………………

2.5. Технологічні розрахунки …………………………………………………..

2.6. Ресурсозбереження і матеріалоємність ………………………………….

2.7.Охорона праці…………………………………………………………………..

2.8.Охорона навколишнього середовища………………………………………...

2.9. Організаційно-економічна частина ………………………………………….

Висновки ………………………………………………………………………….

Література …………………………………………………………………………

ВСТУП

Винахідником флексографії вважається Карл Хольвего, власник німецької машинобудівної фірми «До. унд А. Хольвег ГМБХ», що існує й понині. Спосіб друкування аніліновими фарбниками за допомогою еластичних гумових друкарських форм описано К. Хольвегом в німецькому патенті № 200697 «Спосіб друкування на паперових мішках», отриманому 17 серпня 1907 р., і в англійському патенті № 16517, отриманому 5 серпня 1908 р. «Спосіб друкування на паперових мішках».

До 1952 р. цей спосіб називали аніліновим. Деякі історики вважають, що анілінова друкарська машина була створена в Англії в 1890 р. у цій машині кілька формних циліндрів розміщувались навколо одного друкарського. Друкували водяними фарбами, барвники яких розмивалися водою.

Оскільки спочатку в цьому спеціальному виді друку використовувалися анілінові синтетичні фарбники, в Німеччині в 20-х рр. минулого сторіччя використовувалися терміни Anilindruck — аніліновий друк — або Anilin-gummidruck — аніліновий гумовий друк. Термін «аніліновий друк» використовувався і в перших російських роботах, присвячених цьому способу.

Загальноприйнятий сьогодні термін «флексографія» був уперше запропонований 21 жовтня 1952 р. в США на 14-ій Національній конференції з пакувальних матеріалів, комітетом з флексографічного друку при Інституті упаковки (США). При цьому виходили з того, що в цьому способі зовсім не обов'язково повинні застосовуватися анілінові фарбники. У Європі новий термін у формі Flexodruck був вперше використаний у вересні 1966 р. в Німеччині. Надалі він набув поширення у Франції («flexographie» або «impression flexographique») і в інших країнах. Точну дату винаходу флексографії назвати неможливо. Відомо, що ще в середині XIX сторіччя анілінові фарбники використовувалися при друкуванні шпалер. Анілін С6н5пн2 — це дуже отруйна безбарвна малорозчинна у воді рідина. Анілін був вперше синтезований в 1842 р. Миколою Миколайовичем Зініним (1812—1880). На базі цього відкриття виникає і бурхливо розвивається в останній чверті XIX- початку XX ст. аніліно-фарбова промисловість. Анілінові фарбники використовувалися головним чином в текстильній промисловості. Споживання таких фарбників становило в 1913 р. 11,9 тис. т. Виробництво їх було зосереджено переважно в Росії, де в тому ж 1913 р. було проведено близько 8,5 тис. т. З часом поняття «Анілінові фарбники» було поширене на органічні синтетичні фарбники взагалі. Але в наш час це поняття вважається застарілим.

Іншою важливою технічною передумовою для появи флексографії з'явився винахід гумових еластичних форм. Належить воно американцеві Джону Л. Кінгслі, який 18 січня 1853 р. отримав патент на «Удосконалення складових для виготовлення стереотипних форм». Суміші ці були призначені для виготовлення гумових штемпелів.

Флексографія об'єднує в собі переваги високого і офсетного друку і, разом з тим, позбавлена недоліків цих способів. Саме це і сприяло розширенню сфер використання флексографії. Спочатку метод використовувався для друкування паперових і поліетиленових пакетів і інших пакувальних матеріалів. У 1929 р. його застосували для виготовлення конвертів для грамплатівок. У 1932 р. з'явилися автоматичні пакувальні машини з флексографічними друкарськими секціями — для упаковки сигарет і кондитерських виробів, наприклад, печива.

Приблизно з 1945 р. флексографічний друк використовується для друкування шпалер, рекламних матеріалів, шкільних зошитів, конторських книг, формулярів і іншої канцелярської документації.

Флексографія (від лат. flexus – зігнутий, і від грец. grapho – малюю, пишу) – це різновид високого друку з використанням гумових або фотополімерних еластичних друкарських форм і швидковисихаючих малов’язких фарб. Як і у високому друці, у флексографії друкуючі елементи розташовуються вище від пробільних елементів форми. До 1952 року цей спосіб друку називали аніліновим.

Починаючи з 1984 року флексографію почали застосовувати для випуску газет в США, Японії, Італії та інших країнах. За останні роки використання флексографії у газетному виробництві поширюється, що пояснюється економічними перевагами й науково-технічними досягненнями у галузі формних і друкарських процесів. Найбільшого прогресу флексографія досягла у друкуванні журналів та обкладинок [1].

Використання флексографії для друкування журналів показує її конкурентоспроможність з такими способами друку, як рулонний і аркушевий офсети, глибокий друк у випуску періодичних видань, проте поліграфісти України цілком ще не реалізують можливості цього способу друку. В Україні за останнє десятиріччя флексографію використовують у поліграфічній та інших галузях промисловості як найекономічнішу технологію у процесі виробництва тари і упаковки [2].

Сучасна флексографія – це універсальний спосіб друку з використанням рельєфних форм і мало липких швидковисихаючих фарб, що дає змогу друкувати на великих швидкостях без використання проти забруднювальних пристроїв. Якщо друкування здійснюється з еластичної флексографської друкарської форми, то остання не тільки переносить фарбу на задрукований матеріал, а й працює як декель.

1. Загальна частина

1.1. Огляд літератури

За останні роки процеси підготовки і виготовлення друкарських засобів інформації зазнали і продовжують зазнавати значних змін. Особливо це стосується видавничих процесів підготовки і обробки авторських оригіналів, де ця робота на сьогоднішній день неможлива без сучасних комп’ютерних видавничих систем, які на основі електроніки, комп’ютерної та лазерної техніки еволюціонували цей процес. Розвиток комп'ютерних видавничих систем дуже вплинув також на суміжні друкарсько-поліграфічні процеси. Багато процесів формного виробництва уже застаріли, їх змінюють нові, сучасні технології „соmputer tо ргеss”, „соmputer tо - film”, „соmputer -tо рlate” та інші. Цифрова технологія виходитъ на передове місце, особливо після появи сканерів і цифрових фотоапаратів, коли стало можливим отримувати і обробляти первину інформацію (не лише текстову, а і ілюстративну в цифровому виді) [1].

Зміни торкнулися друкарських процесів і обладнання. Це знайшло відображення у виникнення цифрових технологій дурку не лише стосовно кольорових комп'ютерних принтерів, а і серійних друкарських машин [2].

Сьогодні в поліграфічній промисловості України спостерігається процес технологічного переоснащення підприємств. Це пояснюється багатьма факторами і в першу чергу, бурхливим розвитком техніки і технології, суттєвими підвищеними вимогами до якості друкованої продукції, а також підвищення об'ємів випуску друкарської реклами і пакувальних матеріалів,

появою значної кількості невеликих підприємств, які спеціалізуються на певному виді продукції.

Тільки сучасна техніка і технологія разом з новими методами керування виробництвом дають можливість підприємствам витримати конкуренцію і досягнути успіху на ринку друкарських послуг.

Ринок друкарської продукції останнім часом динамічно змінюється. Підвищується попит на кольорові високоякісні видання, які випускаються малими тиражами. У зв'язку з цим підвищилась і кількість виробників видавничо - поліграфічної продукції.

Технологія виготовлення будь-якої поліграфічної продукції тісно пов'язана з друкуванням. Найстарішим способом друку за правом вважається високий друк, що був запропонований у Китаї в середині IX ст [3].

Високий друк. До 50-х років XX століття питома вага високого друку в загальному обсязі друкованої продукції становила близько 90% [4]. Це був єдиний спосіб, що давав змогу з високою точністю відтворити різні оригінали за короткий час достатнього тиражу. Обсяг високого друку тепер постійно зменшується. Прогнози про повне витиснення високого друку іншими способами базується на використанні більш ефективного і рентабельного друку за допомогою офсетних форм.

Необхідно зауважити, що високий друк у другій половині ХХ століття докорінно змінився. З'явились металеві і фотополімерні форми. Це дозволило розширити друкарсько-технічні можливості, особливо в галузі ілюстраційного багатофарбного друку [5].

У високому друці друковані елементи розташовуються в одній площині, передача зображень градації відбувається за рахунок різної площі друкуючих елементів. Жорстка друкарська форма потребує створення досить високого друкарського контакту для передачі фарби на задрукованний елемент.

Звичайно високий тиск обумовлює й ефект витіснення друкарської фарби на край друкуючого елементу і, відповідно, зміну відбитку, що потрібно компенсувати при виготовлені фотоформ. Проте, не всі зміни друкарського елементу можна компенсувати: високий друк має обмеження щодо лініатури растра і розмірів мінімальних друкарських елементів.

Недоліки високого способу зумовлені принципом контактного друку під великим тиском з рельєфних форм. Характерним є витискування – поява „крайового” ефекту.

Значні нерівності розподілу тиску, характерні для високого друку, визначають особливі вимоги до паперу, що легко вбирає фарбу, ускладнюється відтворення тонових ілюстрацій, що викликає збільшення лініатури растру, особливо при великих швидкостях [6].

Даний спосіб друку поступається технологічними якісними та економічними показниками іншим сучасним способам друку, а тому його використання набагато зменшується.

Флексографічний друк. Саме слово „флексографія” з'явилося в 1952 році, коли в США було оголошено конкурс на назву цього процесу. Класичне визначення друку: „методика випуклого ротаційного друку, в якому використовуються еластичні форми, змонтовані на валиках, і швидкосохнучі фарби” [8].

Етапами розвитку флексографії можна назвати анілоксовий валик, центральний дотисковий циліндр, циркуляцію фарби, двосторонню клейку стрічку, поліамідні, нітроцелюлозні в’яжучі і сучасні пігменти в фарбах, засоби регулювання натягу стрічки, проведення приводки, апарати стробоскопічні й аналізатори якості зображення на відбитках.

Система механічного монтажу форм, накладання фарби за допомогою гравірованих лазером растрованих валиків, елементів стандартизації друку (СУФОЗ) і його контролю (Кромалін), комп’ютерне проектування, мікропроцесорне керування друкарською машиною, відеотехніка для контролю растрових точок, восьмиколірні машини з центральним циліндром, системи змішування фарб, роботи для обслуговування. Впроваджуються фарби УФ-затвердіння, фотополімерні циліндрові форми [7].

Сфера застосування флексографії в Україні обмежується полімерним, паперовим, картонним пакуванням, поліетиленовими пакетами, шпалерами, клейкими етикетками.

Глибокий друк. Спосіб глибокого друку використовується для великої кількості поверхонь, що друкуються. Найчастіше його використовують для багатотиражного виробництва. До такої продукції відносяться журнали і реклами для газет. Офсетні версії широко використовуються для друку логотипів на медичних капсулах.

Цей спосіб друку призначений для виготовлення продукції великими тиражами. Високу вартість таких агрегатів зумовили великі габарити машини, висока металоємність, а також значна якість друкованого матеріалу.

У високому і плоскому друках для надання тонів застосовують друкарські елементи (растрові точки) різних розмірів, проте однакової оптичної густини. На противагу цьому при глибокому друці такі відтінки отримують внаслідок використання однакових розмірів точок, але різної оптичної щільності. Тональність при цьому способі утворюється завдяки різній товщині плівки фарби на папері. На друкарській формі гравірують або протравлюють необмежену кількість дрібних заглиблень [16]. Таку форму спочатку покривають друкарською фарбою по всій поверхні, а потім спеціальним ножем (ракелем) її знімають з поверхні, залишаючи лише в заглиблених друкарських елементах.

Після нанесення на матеріал фарба внаслідок малої в’язкості і порівняно великого об’єму в тінях зображення розтікається по боках. Тому цим друком добре передаються глибокі тіні і добре відтворюються фотографії на папері, багатотонове зображення на текстильних матеріалах.

Сьогодні глибокий друк завдячує своєму існуванню електронним засобам виготовлення друкарських форм, системам автоматизованого керування друкарським процесом.

Впровадження електроніки в друкування почалось ще на початку її зародження. Так, в Японії у 50-х роках XX століття були розроблені перші фотогравірувальні автомати Skanagraver та кольороподілювачі Color Scaner для формного виробництва; у США – перші копіювально-можильні, в Японії – машина, так званого, нульового друку. Ці розробки послужили поштовхом для удосконалення глибокого друку, який добре піддається автоматизації. Для виготовлення друкарських форм застосовуються електронно-гравірувальні автомати, друкарські машини, оснащені системами автоматизованого дистанційного керування фарбовим і друкарським апаратами, паперопровідною системою. Ці умови забезпечують стабільність друку та ідентичність відбитків протягом усьоготиражу [3].

Друкарські машини глибокого друку мають спрощену конструкцію фарбового і друкарського апаратів, тому процес цей економічно вигідніший, ніж в інших способах, особливо при великих тиражах.

До переваг необхідно віднести малу в’язкість фарби, нежорсткі вимоги до матеріалу – основи для зображення.

Глибокий друк найчастіше застосовується для кольорових журналів, проспектів, каталогів і при виготовленні бавовняних тканих матеріалів.

У поліграфії використовуються ролеві ротаційні машини, а в текстильній промисловості їх застосовують лише для друкування глибоким способом. Проте не втратили своїх позицій при виготовленні високоякісної кольорової продукції і аркушеві машини, їх формати практично тотожні форматному ряду машин офсетного і високого друків: малий – до 45х60 см; середній – до 70х100 см; великий досягає 110х140 см. Кожна друкарська секція оснащена сушильним пристроєм. Багатоколірні друкарські машини (максимум 8 фарб) мають лінійну будову. Основною перевагою аркушевих машин є можливість друкування видань різних форматів.

Друкарський апарат аркушевих машин глибокого друку, як і в інших способах, складається зі збірного остова, на якому монтуються відповідні деталі. Друкарський апарат повинен мати велику жорсткість, оскільки використовується великий тиск, з’омний формний циліндр. На друкарському циліндрі закріплюється декель з картону і гумового полотна. Товщина декеля задається при конструюванні машини для правильного узгодження лінійних швидкостей формного і друкарського циліндрів.

Аркушеві машини оснащені пристроями для автоматизованого вмикання і вимикання натиску. Регулювання приведення здійснюється поворотом формного циліндра стосовно друкарського, перестановкою підпорок стапельного столу– це так зване грубе приведення, передніх і бокових підпорок на накладному столі та регулювання захватів друкарського циліндра– точне приведення.

Самонаклади і передавальні системи ідентичні пристроям машин інших способів друку, а фарбові апарати аналогічні апаратам ролевих машин.

За форматом машини поділяються на малоформатні – до 70 см, середнього – до 180 см та великого формату – до 260 см. Найбільш поширеними є машини середнього формату з фарбовістю 4+1, одним пристроєм для зарядки ролів паперу та одним фальцапаратом. За конструкцією машини випускаються партерного, багатоярусного та балконного типів. Друкарські секції машин складаються з: формного, проміжного та пресового циліндрів, механізмів приводу, увімкнення і вимкнення натиску з індикатором тиску; фарбового апарата з бачком для фарби, системи подачі фарби на форму і ракельного механізма; сушильного пристрою; паперовідних елементів і контрольних пристроїв.

Бокове переміщення формного циліндра здійснюється електромеханічним приводом з електронним

керуванням. Великоформатні швидкісні машини оснащені гальмом приводу формного циліндра, який вмикається кнопкою „Стоп” і зупиняє машину через 3-7 секунд.

Спосіб увімкнення натиску може бути ручним, електромеханічним, пневматичним і гідравлічним. Усі сучасні машини обладнані пристроями для фіксації тиску, контроль за яким здійснюють манометрами.

Умовно фарбовий апарат можна поділити на дві секції – для нанесення фарби і для зняття її з пробільних елементів.

Фарбові апарати в машинах глибокого друку побудовані за двома схемами – купання в скриньці з фарбою і з примусовою подачею фарби на формний циліндр. Додатковими елементами фарбових апаратів є пристрій для охолодження фарби, система фільтрації, регулятор в’язкості.

Для зняття фарби з пробільних елементів служить ракельний пристрій. Керування процесом друку забезпечує можливість зміни кута встановлення ракеля, величини його бокового переміщення і зусилля притиску. Експериментальне дослідження впливу швидкості друку і куга встановлення ракеля на його зношення показало, що дія на ракель складається з двох компонентів – динамічного тиску фарби і зусилля притиску. Ракелі мають товщину 0,07-0,20 мм і встановлюються під кутом приблизно 70⁰ - 80⁰.

Офсетний друк. Основним способом друкування в поліграфії на сьогоднішній день безперечно є плоский друк. Офсет являє собою різновид плоского друку.

Офсетний спосіб друку широко використовується у друкарській промисловості, використовується для друку високоякісних видань.

Офсетний спосіб друку також використовують при друці журналів, каталогів, щоденних видань, а також для виробництва рекламної продукції. Завдяки техніко-економічним особливостям – низькій вартості формних процесів, невибагливості до задруковуючої поверхні, великій швидкості друку – він є універсальним і може ефективно застосовуватись як для малих, так і для великих накладів однофарбової штрихової та багатофарбової образотворчої продукції. Плоский офсет забезпечує високу роздільну здатність – до 200 ліній на сантиметр і видільну здатність до 25 мікрон. Тому технологія офсетного плоского друку поширена як на великих поліграфічних комплексах, так і в приватних малих друкарнях [10].

При друкуванні способом офсетного друку зображення передається з форми на задрукований матеріал за допомогою проміжного (офсетного) циліндра, який обтягнутий еластичною гумовою пластиною. Результатом цього є значно менший, порівняно з високим способом, тиск у зоні друкарського контакту. Передача зображення за допомогою еластичного матеріалу поліпшує якість друку й унеможливлює розширення спектру задрукованних матеріалів.

Друкувальні і проміжні елементи форми знаходяться практично в одній площині й відрізняються за своїми фізико – механічними властивостями Проміжні елементи є гідрофільними і добре змочуються водою, а друкувальні елементи є олеофільними і добре змочуються фарбою. Під час друку на форму спочатку наноситься зволожувальний розчин, який сприймається проміжними елементами, а потім – фарба, яка сприймається лише друкувальними елементами. Передача градацій відбувається за допомогою растрових елементів.

Основні переваги офсетного друку, у порівнянні з іншими способами, такі:

1) економічне виготовлення невеликих, середніх і великих тиражів з високою якістю, причому на всіляких сортах паперу;

2) надійне, швидке і відносно недороге виготовлення друкарських форм як звичайними, так і цифровими способами;

3) високий ступінь стандартизації й автоматизації усього виробничого процесу (чого, на жаль, немає ще у флексографському друці);

Офсетний друк виник більше 100 років тому і відразу ж показав свої незаперечні достоїнства. У результаті сьогодні він є потужною промисловою галуззю, високомеханізованою і високоавтоматизованою, широко використовуючи у своїх машинах, пристроях, технологіях та матеріалах усі досягнення сучасної науки. При цьому глибокі перетворення офсетного способу відбулися, можна сказати, миттєво, адже що таке кілька десятків років на тлі загального розвитку поліграфії.

Принцип колишнього офсетного друку зберігся, але від нього залишився тільки перенос зображення на папір не прямо з твердої друкарської форми, а через еластичне проміжне гумове полотно завдяки чому досягається істотне підвищення якості друку. Але втілення цього принципу зовсім інше, ніж колись, причому це стосується всіх його сторін – починаючи від підготовчих, додрукарських процесів, до власне друку і наступних оздоблювальних робіт.

В офсеті, як, утім, і в сучасній поліграфії взагалі, прокладають собі шлях (і небезуспішно) безплівкові технології. У них зображення на друкарську форму переноситься не копіюванням зображення з матеріального оригіналу, а переносом інформації, що записується, обробляється і виводиться на форму по рядкам з цифрових масивів даних. Крім того, фахівці відзначають загальну тенденцію розвитку галузі, що включає в себе інтелектуальні медіа, більш актуальний, утримуючий індивідуальний зміст, діалоги з клієнтами і можливість швидкого пошуку.

Усе більш міцні позиції займає цифрова техніка, що вже стала реальністю і яка входить в область офсетного друку. У результаті всіх цих перетворень поліграфічна промисловість переходить до рішення задач постачальника кросс-медіа, що охоплюють процеси підготовки і виводу єдиного масиву даних для таких різних медіа, як друк, компакт-диск і Інтернет.

У технологічному плані чітко виявляються тенденції до зменшення тиражів видань і до підвищення барвистості продукції, а також до скорочення термінів їхнього виготовлення. Ці тенденції повинен враховувати такий ведучий спосіб, яким є офсет. Тому необхідно застосовувати всі нововведення в області недорогого кольорового друку, а це вимагає посилення контролю на всіх стадіях виробничого процесу при активній участі співробітників, що беруть участь у ньому на всіх етапах виробництва. У зв’язку зі зменшенням тиражності і збільшення числа тиражів пропонуються офсетні друкарські машини, що прямо приймають цифрові дані і можуть значно швидше виготовляти навіть самі мінімальні тиражі, аж до одиничних екземплярів [11].

Перевагами офсетного способу друку є: висока якість відтворення зображень, різноманітність друкарського обладнання та його відносно не висока вартість, а економічність формного друкарського процесу спричиняє значну популярність аркушевих машин офсетного плоского друку, зокрема у сфері виготовлення різноманітної етикеткової та пакувальної продукції. Натомість, рулонні машини для даних робіт в Україні використовуються значно менше, на відміну від інших країн світу, - в основному при газетному друці.