Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Вступ

.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
573.44 Кб
Скачать

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Уманський національний університет садівництва

Реферат

на тему:

«Характеристика показників призначення, довговічності,технологічності, стандартизації та уніфікації»

Виконала:

Студентка 54-см групи

Могилевська А.А.

Умань 2013р.

Зміст

1.Вступ

2. Характеристика та основні групи показників якості продукції

3. Оцінка довговічності

4.Показники технологічності, стандартизації, уніфікації та транспортабельності продукції

5. Література

Вступ

Стандартиза́ція — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Під стандартизацією розуміється діяльність, спрямована на досягнення впорядкування в певній області за допомогою встановлення положень для загального і багатократного вживання відносно реально існуючих і потенційних завдань. Ця діяльність виявляється в розробці, публікації вживанні стандартів.

Стандартом називається документ, в якому в цілях добровільного багатократного використання встановлюються характеристики продукції, правила здійснення і характеристики процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації, виконання робіт або надання послуг. Стандарт також може містити вимоги до термінології, символіки, упаковки, маркування або етикеток і правил їх нанесення.

  • міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних

органів усіх країн.

  • регіональна стандартизація — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору.

  • національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Об'єкти стандартизації

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність тауніфікація, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення,фасування, пакування, маркування, етикетування.

Мета і завдання стандартизації

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.

Завдання стандартизації полягають у створенні умов для досягнення:

  • економії всіх видів ресурсів;

  • безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя, здоров'я і майна;

  • безпеки господарських об'єктів з врахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій;

  • технічної і інформаційної сумісності, а також взаємозамінюваності продукції;

  • якості продукції, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технології;

  • єдності вимірювань;

  • обороноздатності і мобілізаційній готовності країни.

Стандартизація, як основа технічного регулювання, (діяльність, що спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості за даних умов) знаходить дуже широке застосування майже в усіх галузях, вона чітко встановлює вимоги до продукції (військове озброєння, атомна енергетика, аерокосмічна галузь тощо) та питань безпеки, вона дозволяє досягати рівня стандартної (базової) або навіть конкурентоспроможної якості (наприклад, на рівні галузевих стандартів) відповідно до мети застосування.

Національна стандартизація через процес гармонізації з міжнародними нормативними документами, що отримали міжнародне визнання, служить перепусткою на світові ринки для вітчизняних виробників.

Системи стандартів

Загально-технічні та організаційно-методичні стандарти, як правило, об'єднують в комплекси (системи) стандартів для нормативного забезпечення в певній галузі діяльності. Їх використання дає можливість спростити розробку, конструювання і підготовку виробництва нових виробів, скоротити виробничі цикли, здешевити і поруч з тим підвищити якість вдосконаленої продукції. Подальший розвиток стандартизації веде до створення великих комплексів, що охоплюють цілі галузі, а часто такі комплекси стають і міжгалузевими.

До числа міжгалузевих систем входять Єдина система конструкторської документації (ЄСКД), Єдина система технологічної документації (ЄСТД), Система метрологічних стандартів, об'єднаних назвою «Метрологія», Система стандартів безпеки праці(ССБП), Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ), Система розробки і впровадження продукції у виробництво (СРПВ), Система стандартів у галузі охорони природи, Система стандартів на коди і кодування інформації тощо. До систем, які не можна назвати міжгалузевими бо мають загальнодержавне значення слід віднести Державну систему стандартизації України. Стандарти Державної системи стандартизації України позначаються перед реєстраційним номером цифрою 1.

Методичні основи стандартизації

Існує, також, низка методичних принципів, що застосовуються в діяльності зі стандартизації, серед яких найважливішими є:

  • застосування системи переважних чисел полягає у використанні певних, науково обґрунтованих, рядів чисел (номіналів) при виборі номінальних значень параметрів виробів, що проектуються і виготовляються;

  • вибір та оптимізація параметричних рядів виробів, які передбачають, що параметри об'єктів стандартизації вибираються не довільно, а визначаються за єдиними правилами, які нормуються комплексом стандартів;

  • уніфікація виробів полягає у виборі оптимальної кількості або в раціональному скороченні числа типів, видів, параметрів і розмірів об'єктів однакового чи близького функціонального призначення. ;

  • комплексна стандартизація передбачає розробку системи стандартів, що визначають оптимальні взаємопов'язані та взаємоузгоджені норми і вимоги до самого об'єкта та його елементів, з яких він складається чи від яких він залежить.;

  • випереджувальна стандартизація полягає в установленні підвищених вимог і норм відносно досягнутого рівня.

1. Характеристика та основні групи показників якості продукції

Характеристика якості продукції. Якість продукції - сукупність властивостей продукції, яка зумовлює її придатність задовольняти певні потреби відповідно до призначення.

Якість продукції (робіт, послуг) визначається такими поняттями, як "характеристика", "властивість" і "якість". Характеристика - це взаємозв'язок залежних і незалежних змінних, виражених у вигляді тексту, таблиці, математичної формули, графіка. Описується, як правило, функціонально. Властивість продукції є об'єктивною особливістю продукції, яка може виявлятися у процесі її створення, експлуатації або споживання. Якість продукції формується на всіх етапах її життєвого циклу, Властивість продукції виражається показниками якості, тобто кількісними характеристиками одного або декількох властивостей продукції, які є складовими якості і розглядаються стосовно певних умов її створення й експлуатації або споживання.

Класифікаційні і оцінювальні показники. Залежно від ролі, що виконується при оцінювані, розрізняють класифікаційні й оцінювальні показники. Класифікаційні показники характеризують належність продукції до певної групи в системі класифікації і визначають призначення типорозмір, сферу застосування й умови використання продукції. Класифікаційні показники використовуються на початкових етапах оцінювання якості продукції для формування груп аналогів оцінюваної продукції. В оцінюванні якості продукції ці показники, як правило, не враховуються.

Оцінювальні показники кількісно характеризують ті властивості, які утворюють якість продукції як об'єкта виробництва і споживання або експлуатації. Вони використовуються для нормування вимог до якості, оцінювання технічного рівня при розроблення стандартів, перевірки якості під час контролю, випробувань і сертифікації. Оцінювальні показники розділяють на функціональні, ресурсозберігальні і природоохоронні.

Функціональні показники

Функціональні показники характеризують властивості, які визначають функціональну придатність продукції задовольняти задані потреби. Вони об'єднують показники функціональної придатності, надійності, ергономісткості та естетичності.

Показники функціональної придатності. Ці показники характеризують технічну суть продукції, властивості, які визначають здатність продукції виконувати свої функції в заданих умовах використання за призначенням (наприклад, одиничні показники - вантажопідйомність, місткість і водонепроникність, комплексні - калорійність, продуктивність тощо).

Показники надійності. Показники надійності продукції характеризують її здатність зберігати в часі (у встановлених межах) значення всіх заданих показників якості за дотримання заданих режимів і умов застосування, технічного обслуговування, ремонту, зберігання і транспортування. Одиничними показниками надійності є показники безвідмовності, ремонтопридатності, довговічності та зберігання. Надійність може характеризуватися також комплексними показниками, які забезпечують декілька властивостей (безвідмовність і відновлюваність). Показники надійності доповнюють характеристику продукції, яка дається показниками функціонального призначення.

Показники ергономісткості продукції. Ці показники характеризують зручність і комфорт продукції у виробничих і побутових процесах системи "людина - предмет - середовище". До цієї групи входять підгрупи гігієнічних, антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних і психологічних показників.

Показники естетичності продукції. Ці показники характеризують естетичну дію продукції на людину і призначені для оцінювання її естетичної цінності, ступеня відповідності естетичним запитам тих або інших груп споживачів у конкретних умовах споживання. Виділяють підгрупи показників художньої виразності, раціональності форми, цілісності композицій, досконалості виробничого виконання й збереження товарного вигляду.

2.Оцінка довговічності EQ

(everlasting quotient — англ., перекладається як «коефіцієнт довговічності»).

Цей коефіцієнт є порівняльним, тобто він порівнює обраний матеріал з найкращими характеристиками з всіх матеріалів групи лицювальної цегли. Вимірюється у відсотках відносно кращого зразка.

Розрахунок довговічності виконується за наступною формулою:

Приклад розрахунку для клінкерної цегли «Клінкерам» з пустотністю 36%:

Характеристики обраного зразка: марка міцності М350; водопоглинення 5%; морозостійкість 150 циклів.

Характеристики якісної клінкерної цегли: марка міцності М350; водопоглинення 5%; морозостійкість 150 циклів.

Приклад розрахунку для звичайної лицьової цегли:

Характеристики обраного зразка: марка міцності М350; водопоглинення 5%; морозостійкість 150 циклів.

Характеристики якісної клінкерної цегли: марка міцності М200; водопоглинення 8%; морозостійкість 50 циклів.

Таким чином, порівняння коефіцієнтів показує, що довговічність клінкерної цегли вдвічі вища за лицьової (100% / 51% = 2 раза) 

Індекс міцності на одиницю ціни DPI

(durability per price index — англ.).

Цей коефіцієнт є грошовим еквівалентом міцності, що визначає, яку кількість міцності можна придбати за одну грошову одиницю. В даному випадку міцність прив'язана до марки міцності, а ціна до української гривні.

Розрахунок індексу міцності виконується згідно наступної формули:

Приклад розрахунку для клінкерної цегли «Клінкерам» з пустотністю 36%:

Характеристики обраного зразка: марка міцності М350; ціна 4,12 грн/шт.

Приклад розрахунку для звичайної лицьової цегли:

Характеристики обраного зразка: марка міцності М200; ціна 3,05 грн/шт.

Таким чином, порівняння коефіцієнтів показує, чо за одні кошти можна придбати набагато більше міцності клінкерної цегли в порівнянні до лицьової. 

Індекс ваги на одиницю ціни WPI

(weight per price index — англ.).

Цей коефіцієнт є грошовим еквівалентом ваги, який показує скільки цегли (за вагою) можна придбати за 1 грошову одиницю. Якісна цегла не може бути легкою, так як міцна цегла повинна мати високу щільність та пустотність не більше 40%. Інакше це знижує його фізико механічні властивості.

Розрахунок індексу ваги виконується згідно наступної формули:

Приклад розрахунку для клінкерної цегли «Клінкерам» з пустотністю 36%:

Характеристики обраного зразка: вага цегли 2,8 кг; ціна 4,12 грн/шт.

Приклад розрахунку для звичайної лицьової цегли:

Характеристики обраного зразка: вага цегли 1,9 кг; ціна 3,05 грн/шт.

Таким чином, порівняння коефіцієнтів показує, що за одні й тіж кошти можна придбати більше клінкерного матеріалу за вагою по відношенню до лицьової цегли.

Висновок: клінкерна цегла — це високоякісний захисний матеріал, що має високі фізико-механічні властивості, що перевищує за параметрами лицьову керамічну цеглу. Клінкерна цегла при своїй великій собівартості (не зважаючи на використання ефективних сучасних технологій) має справедливу ціну.

3.Показники технологічності, стандартизації, уніфікації та транспортабельності продукції

Показники технологічності характеризують властивості продукції, які зумовлюють оптимальний розподіл витрат матеріалів, засобів, праці та часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні й експлуатації продукції.

Показники технологічності продукції поділяються на основні і додаткові.

До основних показників належать: показники трудомісткості, матеріаломісткості та собівартості, які використовуються для всіх без винятку видів продукції.

Необхідно розрізняти такі характеристики показників: трудомісткість, матеріаломісткість та собівартість: сумарну (загальну), структурну, питому, порівняльну та відносну трудомісткість (матеріаломісткість і собівартість).

Сумарна (загальна) трудомісткість (Т) продукції визначається кількістю часу, який витрачається виконавцем на виробництво одиниці продукції, і виражається в нормо-годинах або машино-годинах.

де Тб — базова трудомісткість, прийнята для порівняння при оцінюванні рівня технологічності цього показника.

Розрахунки проводять за формулою

де — трудомісткість в окремих цехах, дільницях або видах робіт, які входять до технологічного процесу виготовлення певної продукції; k — кількість цехів, дільниць або видів робіт.

Структурна трудомісткість є складовим елементом сумарної і визначається як сума трудомісткості на робочих місцях, агрегатах, які входять до складу однорідних у технологічному плані окремих цехів, дільниць або видів робіт.

Питома трудомісткість — це трудомісткість на одиницю визначального параметра продукції (на 1 кг чи 1 т маси, на 1 м3 корисного об´єму тощо).

Порівняльна трудомісткість tпор характеризує рівень витрат праці

і визначається за формулою

де ti, — трудомісткість і-го виду робіт.

Сумарна (загальна) матеріаломісткість продукції (М) визначається за загальною потребою матеріалів на одиницю продукції, тобто

 

де mі — матеріаломісткість і-тої складової продукції; h — кількість складових.

Структурна матеріаломісткість продукції характеризує витрати окремих видів (сортів, марок) матеріалів і є елементом сумарної матеріаломісткості.

Питома матеріаломісткість продукції (mпит) характеризує потреби матеріалів на визначальний параметр продукції та отримується за формулою

 

де В — визначальний параметр продукції.

де Мг — кількість матеріалу в готовій продукції; М, — кількість матеріалу, введеного в технологічний процес.

Порівняльна матеріаломісткість (mпор) визначається як відношення маси певного матеріалу до сумарної загальної матеріаломісткості виробу:

Аналогічно визначається коефіцієнт використання матеріалів, який дозволяє визначити ступінь застосування в певному виробі найпрогресивніших видів, сортів або марок матеріалів.

Відносна трудомісткість (tв) характеризує долю витрат праці для певного виду робіт в сумарній трудомісткості і визначається за формулою

Важливим відносним показником технологічності, який характеризує ефективність використання матеріальних ресурсів при виробництві продукції, є коефіцієнт використання матеріалів (Км). Він визначається за формулою

Сумарна собівартість продукції (в) визначається, залежно від умов оцінювання Ті технологічності, у вигляді заводської, цехової, повної або неповної (умовної), проектної, планової, звітної тощо. В загальному випадку собівартість складається з витрат на матеріали, заробітну плату, а також непрямі витрати.

Структурна собівартість характеризує витрати на окремі види робіт, які виконуються в окремих цехах, дільницях, лініях тощо, що беруть участь у технологічному процесі виготовлення цієї продукції.

Питома собівартість продукції визначається шляхом ділення сумарної собівартості на одиницю визначального параметра цієї продукції.

Порівняльна собівартість визначається щодо аналогічного базового показника, прийнятого або заданого для порівняльного оцінювання технологічності.

Відносна собівартість визначається як відношення структурної до сумарної і характеризує частку окремих цехів, дільниць, ліній тощо в сумарній собівартості.

Поряд із розглянутими вище показниками технологічності, технологічність конструкції характеризується також показниками уніфікації та транспортабельності, які непрямо або безпосередньо зумовлюють витрати праці, матеріалів і засобів на розроблення, виготовлення й експлуатацію продукції.

Для технічних об´єктів до числа додаткових показників технологічності, що характеризують технологічність їхніх конструкцій, відносять деякі показники призначення (наприклад, показники складу і структури), конструктивні показники (наприклад, коефіцієнт збірності виробу) тощо.

Попередні розрахунки основних і додаткових показників технологічності необхідно проводити з використанням дослідно-статистичних даних для аналогічних виробів.

Показники стандартизації й уніфікації характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими, а також рівень уніфікації з іншими виробами.

Складовими виробу є деталі, складальні одиниці, комплекти та комплекси, що входять до нього.

Розпочинаючи розрахунок показників уніфікації, необхідно вибрати рівень цього розрахунку. Як правило, використовуються рівні розрахунку за деталями або складальними одиницями.

Для встановлення єдиної методики розрахунків, складові виробів поділяють на стандартні, уніфіковані й оригінальні.

До стандартних належать складові виробу, які виготовляють за державними або галузевими стандартами.

Уніфікованими є:

складові виробу, які виготовляють за стандартами підприємства хоча б у

двох різних виробах цього підприємства;

складові виробу, що не виготовляються на цьому підприємстві, а надходять зі сторони, як кооперування;

запозичені складові виробу, тобто раніше спроектовані для певного виробу і використані у двох або більше виробах.

Допускається запозичення складових у виробів, знятих із виробництва, за умови, що ці частини відповідають сучасним вимогам і технічна документація на їх виготовлення збереглась.

До оригінальних належать складові, розроблені тільки для певного виробу.

До характеристик показників уніфікації належать:

коефіцієнт використовуваності;

коефіцієнт повторюваності;

коефіцієнт взаємної уніфікації для груп виробів;

коефіцієнт уніфікації для групи виробів.

де N - загальна кількість складових виробу; n - загальна кількість типорозмірів складових виробу.

Коефіцієнт використовуваності (Кв) обчислюють за формулою

де n — загальна кількість типорозмірів складових виробу; n0 — кількість

типорозмірів оригінальних складових.

Розрахунок коефіцієнта використовуваності здійснюється на рівні деталей. За домовленістю замовника з розробником коефіцієнт використовуваності може бути додатково розрахований не тільки за деталями у штуках, а

й у вартісному вираженні.

Встановлюючи вартість складових виробу, використовують заводську собівартість, а для покупних складових — відпускну ціну.

Коефіцієнт повторюваності складових виробу (Кn) визначають за формулою

Коефіцієнт взаємної уніфікації для груп виробів (Кву) визначають за формулою

де nі — кількість типорозмірів складових у виробі; nmax — максимальна кількість типорозмірів складових одного з виробів групи; Z — загальна кількість неповторюваних типорозмірів складових, з яких складається група виробів; Н — загальна кількість виробів у групі.

Коефіцієнт уніфікації для групи виробів (Ку) визначається за формулою

де m — кількість виробів у групі; Кві — коефіцієнт використовуваності для і-го виробу; Di — річна програма для і-го виробу; Сi — оптова ціна i-го виробу.

За відсутності даних про ціну кожного виробу групи коефіцієнт Ку обчислюють за спрощеними формулами

або

Характеризуючи показники уніфікації, з розрахунку необхідно виключити такі деталі та збірні одиниці:

кріпильні деталі (болти і гвинти всіх типів, шпильки, заклепки, штифти, шплінти, штирі, шурупи і цвяхи);

пробки і заглушки;

деталі з´єднання трубопроводів і арматури (муфти, ніпелі, накидні гайки, перехідні патрубки, трубки);

гайки, різьбові кільця і шайби всіх видів;

шпонки всіх видів;

гачки, підвіски, рим-болти;

електромонтажні деталі, наконечники проводів, лампочки;

прокладки, накладки, планки, пломби;

слюсарно-складальний інструмент;

деталі тари й упаковки;

інші аналогічні деталі та складальні одиниці.

Показники транспортабельності характеризують пристосовуваність продукції до транспортування, а також до підготовчих і заключних операцій, пов´язаних із транспортуванням.

До підготовчих операцій належать, наприклад, укладка продукції у транспортну тару, пакування, герметизація, навантаження тощо. Заключними операціями є, наприклад, розвантаження транспортного засобу, розпакування, складання тощо.

Основними показниками транспортабельності є показники, які характеризують витрати, зумовлені виконанням операцій із транспортування продукції, а також підготовчих і заключних робіт.

Широка номенклатура продукції, способів і засобів її транспортування дають змогу дати лише приблизний перелік основних характеристик показників транспортабельності:

середня трудомісткість підготовки одиниці продукції до транспортування (включаючи вантаження і кріплення) в людино-годинах певного тарифного розряду;