колоквіум
.docx1. Психіка – функція мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.
Вивченням мозку займаються різні науки. Його будову досліджує анатомія, а його складну діяльність із різних боків вивчають нейрофізіологія, медицина, біофізика, біохімія, нейрокібернетика.
Психологія вивчає ту властивість мозку, що полягає в психічному відбитку матеріальної дійсності, в результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем.
Основним поняттям психології є поняття психічного образу.
Психічний образ – цілісний, інтегративний відбиток самостійної,дискретної частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, використовувана вищими тваринними і людиною для регуляції своєї життєдіяльності.
Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їхній зміст обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією – регуляція діяльності.
Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю.
Психіка, як відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку.
Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами.
Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно.
Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану і т.д. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер відбитка не означає, що цей відбиток неправильний; перевірка суспільно-історичною й особистою практикою забезпечує об'єктивний відбиток навколишнього світу.
Усі психічні явища діляться на три групи:
1)психічні процеси;
2) психічні стани;
3) психічні властивості особистості.
Психіка – це системна властивість високо-організованої матерії, що полягає в активному відбитку суб'єктом об'єктивного світу, побудові і використанні його в поведінці і діяльності.
Давно помічено, що психічні явища тісно пов'язані з роботою мозку людини. Ця думка була сформульована ще в першому тисячоріччі до нової ери Алкмеоном Кротонським (VI ст. до н.е.) і підтримувалася Гіппократом (близько 460 – 377 р. до н.е.). Протягом більш ніж двотисячирічної
історії розвитку психологічних знань вона залишалася безсумнівною, розвиваючись і заглиблюючись у міру одержання нових даних про роботу мозку і нових результатів психологічних досліджень.
Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І.М.Сєченовим і І.П.Павловим та їхніми послідовниками принципи і закони вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології.
2. Психіка є властивістю мозку відображати довкілля і регулювати поведінку та діяльність людини. Органом психіки є мозок. Мозок працює рефлекторно. Рефлекс (від лат. reflexus - відображення) - це відповідь живого організму на той чи інший вплив, який здійснюється через нервову систему, центральним органом якої є головний мозок. Відповідаючи на зовнішні впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.
Поняття про рефлекс як закономірну відповідь організму на зовнішній вплив було сформульовано ще в XVII ст. Р. Декартом, проте вперше положення про те, що всі акти психічного життя за своєю структурою і динамікою є рефлекторними, висунув І. М. Сєченов (1829-1905). У праці "Рефлекси головного мозку" (1863) він назвав психічні процеси "середньою ланкою" рефлекторного акту.
Результати здійснених дій відображає мозок, потім відбувається коригування зворотних дій відповідно до досягнутого ефекту. Цей процес одержав назву зворотного зв'язку. Зворотний зв'язок є необхідним для будь-якої саморегулювальної системи, якою і є живий організм. Цю універсальну особливість психічної діяльності довели П.К. Анохін і Б.А. Бернштейн. Вони відкрили, що в корі головного мозку є апарат оцінювання - акцептор дії, який приймає зворотну інформацію і порівнює її з первинною метою дії. Результатом цього порівняння може бути нова, точніша дія. Так відбувається саморегуляція. Мозок при цьому виконує функції сприймання й виділення сигналів, перероблення їх в коригувальні сигнали й регулювання за допомогою цих сигналів-дій і станів організму.
Головний мозок складається з двох частин - правої та лівої півкуль, які включають кору головного мозку. Кора головного мозку - верхній шар півкуль - це насамперед нервові клітини. Вони називаються нейронами, або невронами.
Кожний нейрон унікальний за формою та розміром і складається із волокон, що приймають вхідні сигнали, основного тіла, яке приймає сигнал (інформацію) і передає нервові імпульси по волокну, та волокон, які виносять сигнал із тіла нервової клітини.
Доведено, що той чи інший вид психічної діяльності пов'язаний з певними центрами кори головного мозку. Це так званий "принцип структурності" (за І. П. Павловим) роботи мозку. Проте під "центром" слід розуміти не просто певну ділянку кори головного мозку, а складні взаємодії багатьох мозкових відділів, які можуть більш чи менш легко замінювати один одного. Це так звана динамічна локалізація функцій. Так у лобових частках здійснюється програмування і регулювання рухів, дій, їх порівняння, оцінення результатів. Задня кора приймає і переробляє інформацію. Передня - виробляє інструкції. Мережу нервових клітин, що заповнює "шлуночки" мозку, називають ретикулярною формацією. Вона є ніби енергетичною системою мозку, підтримує загальний тонус кори та увагу організму. Мозок є надзвичайно пластичною системою: одні ділянки можуть брати на себе функції інших (це простежується у випадках відновлення психічних функцій при інсультах).
Відкрита така загальна закономірність: що орган важливіший для тварини чи людини, то більше місця займає в корі мозку його представництво.
Проте у людини центри, які мають вузько спеціалізоване представництво, займають незначні ділянки кори мозку, більша частина яких належить до асоціативної зони, що об'єднує роботу мозку в єдине ціле. Мозок діє як єдина функціональна система, кожен елемент якої бере участь в цілісному процесі специфічним чином. Для складних психічних функцій, таких як мислення, творча уява, воля, не існує спеціальних центрів, вони здійснюються як складно організована і саморегулювальна система. Психічна діяльність пов'язана з нейродинамічними процесами в їхній складній соціально-історичній зумовленості. Загалом цілісна діяльність мозку залишається "чорною скринькою". Ми знаємо, що в неї входить і що виходить, а що відбувається в мозку багато в чому залишається невідомим. Нейрофізіологічна основа вищих психічних функцій свідомості й самосвідомості залишається справою майбутнього
3. О.Р.Лурія – основоположник нейропсихології – науки про мозкову локалізацію психічних функцій – виділив три блоки за їх роллю у забезпеченні психічної діяльності. I блок – енергетичний (верхні відділи стовбуру мозку, ретикулярна формація і утворення давньої кори). Забезпечує напругу, необхідну для роботи вищих відділів головного мозку. Порушення цих ділянок приводить до нестійкої уваги, втомлюваності, сонливості, байдужості. II блок – прийому, зберігання і переробки інформації (задні відділи півкуль, тім’яні, скроневі, потиличні відділи головного мозку). Забезпечує надходження, обдумування та фіксацію інформації з зовнішнього світу. Порушення: тім’яні відділи – людина не впізнає на дотик предмет, не відчуває положення тіла і рук; скронева доля – розклади слуху; потилична – зору. III блок – блок програм, регуляції та контролю діяльності (лобні долі великих півкуль). Свідома діяльність починається з отримання і переробки інформації (ІІ блок), а закінчується виникненням намірів, виробкою програм та їх здійсненням у діяльності. Порушення: важко помітні, немає розладів рухів або мовлення, паралічів. Але при спостереженні за поведінкою людини ми помітимо порушення. Зокрема, людина не може довести роботу до кінця, забуває про свій намір в процесі його здійснення, не виправляє елементарних помилок, навіть в написанні власного імені. Блоки є залежними один від одного. Нормальна їх робота забезпечує цілісну діяльність головного мозку. Так, джерелом підтримки тонусу I блоком є надходження інформації з зовнішнього світу, що здійснюється другим блоком, (без інформації людина нудьгує, засинає). Третій блок активізує перший блок, підвищує тонус, якщо цього вимагає досягнення цілі, або знижує його, коли ціль досягнута. Людина може свідомо регулювати рівень своєї активності. Робота головного мозку тісно пов’язана із всім організмом людини, забезпечуючи його зв’язок із зовнішнім світом і орієнтування в ньому. Перший блок безпосередньо отримує імпульси від внутрішніх органів, що утворює основу біологічних потреб (голод, тепло, спрага), які потім обдумуються і задовольняються другим і третім блоком.
4. У 1863 р. І. Сеченов у праці “Рефлекси головного мозку” показав, що діяльність мозку теж здійснюється за принципом рефлексу. Це твердження в науковій психології безповоротно закріпило принцип детермінізму (причинного пояснення) людської поведінки, а значить, і її психіки.
На думку І. Сеченова, будь-який акт свідомості як рефлекс включає в себе дію зовнішнього подразника і рухову відповідь на нього. Образи, уявлення, думки є окремими моментами цілісних процесів взаємодії організму із середовищем, а тому мозкову ланку рефлексу не можна відокремлювати від його природного початку (дії на рецептор) і кінця (рухової відповіді). Твердження, що всі психічні процеси розпочинаються і закінчуються у свідомості, він вважав помилковим. Психічне явище, породжене у цілісному рефлекторному акті, на його думку, є фактором, що випереджує дію.
Психічні процеси виконують функцію сигналу або регулятора, за допомогою якого діяльність адекватно пристосовується до мінливих умов і забезпечує досягнення потрібного ефекту. Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, куди надходить і де обробляється інформація про навколишній світ. Отже, рефлекторний акт охоплює все багатство індивідуального досвіду. Будь-яке психічне явище — це відповідь мозку на зовнішні та внутрішні впливи.
Розвиваючи далі вчення І. Сеченова, І. Павлов звернув увагу на ті рефлекси, механізми яких формуються в процесі життя. Він назвав їх умовними рефлексами, показавши, що їх експериметальне вироблення дає змогу в широкому діапазоні варіювати умови різних впливів і виявляти закономірні зміни в поведінці.За допомогою методу умовних рефлексів було відкрито немало закономірностей опанування дій і певних форм поведінки. У подальших дослідженнях погляди на сигнальну функцію різних подразників, у тому числі і словесних, змінилися. Це дало змогу І. Павлову теоретично розробити та експериментально обґрунтувати вчення про дві сигнальні системи. Згідно з ним тварини у своїй поведінці керуються зоровими, слуховими і нюховими образами, що є для них сигналами певних природжених, безумовних подразників. Тому вся психічна діяльність тварин, формування у них умовних рефлексів відбувається на основі першої сигнальної системи.
У людини поряд із першою виникає і розвивається друга сигнальна система, пов'язана з мовою. “Другі сигнали” — це почуті чи прочитані слова, а також знакові системи різного рівня узагальнення, що позначають предмети та явища і виступають як “сигнали сигналів”. Вони значно розширюють і якісно змінюють фонд умовних рефлексів людини.
Суттєвий недолік у тлумаченні психічної діяльності за допомогою поняття “рефлекс” полягає в тому, що знання механізму рефлексу недостатньо для розуміння того, чому людська психіка виконує роль активного чинника. Послідовники І. Павлова намагалися подолати його, замінюючи поняття “рефлекс” на поняття “рефлекторне кільце”, а механізм рефлекторної дуги на механізм рефлекторного кільця. Наприклад, радянський фізіолог Петро Анохін (1898—1974) вважав, що активна регуляція поведінки здійснюється за допомогою механізму зворотного зв'язку. Це означає, що інформація про виконання кожної дії ефектора (органа виконання) знову надходить у мозок і оцінюється у ньому з позиції задачі, що розв'язується. Апарат зворотного зв'язку дає змогу зіставити результат виконаної дії з образом, виникнення якого випереджає цей результат, і при потребі коригувати її.
Отже, дослідження І. Сеченова, І. Павлова, П. Анохіна та інших фізіологів переконливо показали, що психіка має рефлекторну природу.
4-5 Тісний зв'язок мозку й психіки підтверджують дослідження, виконані з допомогою методу вживлення електродів у кору головного мозку. Введенням через спеціальні трубочки певних речовин в головний мозок тварин можна було викликати різкі зміни їхньої поведінки. Ці результати надихнули дослідників продовжувати спостереження, використовуючи для подразнення електричний струм. Подальші дослідження дали змогу експериментально встановити локалізацію в мозку ряду психічних функцій. Відомий дослідник механізмів мозку Д.Вулдрідж з подивом констатував, що навіть задоволення таких основних потреб, як голод і статевий інстинкт, залежить просто від наявності електричного струму у відповідних зонах головного мозку.
Подальше вивчення мозку привело до висновку про необхідність докорінного перегляду основних уявлень про природу й будову психічних функцій, а також уявлень про функціонування людського мозку. Складні форми психічної активності почали розглядатися не як успадковані разом з фізіологічними функціями організму, а як набуті в процесі життєдіяльності людини, її активної взаємодії з соціальним оточенням.
У вересні 1848 Фінеас Гейдж, старший майстер бригади шляховиків-будівельників, отримав наскрізне поранення голови залізною палицею і завдяки цьому несподівано досяг безсмертя. Це не означає, що він найбільш пересічним чином відправився прямо в рай, бо він залишився в живих. Але саме подробиці його одужання і послужили основою для тій чималій слави, яка випала на його долю.
Мабуть, Гейдж заклав пороховий заряд в отвір, пробитий в скелі, підготовляючи черговий вибух. Після цього його помічник мав, як звичайно, засипати порох зверху піском. З якоїсь причини це не було зроблено, а Фінеас Гейдж знехтував перевіркою виконання цієї операції. Замість цього, вважаючи, що порох прикритий піском, він опустив в отвір важку залізну трамбування, що не притримуючи її. Результат був катастрофічним: залізна палиця, ударившись об скелю, висікла іскру, запалила порох і спрямувалася до небес. На своєму шляху ця палиця, довжиною більше метра і товщиною 3 сантиметри, наскрізь пронизала головний мозок Гейджа, увійшовши через його ліву щоку і вийшовши близько тімені.
Протягом години Гейдж знаходився в оглушеним стані, після чого він зміг за допомогою супроводжували його людей піти до хірурга і по дорозі спокійно і незворушно міркував про дірці в своїй голові.
Зрештою він оговтався від інфекції, що розвилася в рані, і прожив ще 12 років. Гейдж скінчив своє життя в Сан-Франциско, де він помер за обставин, які зажадали розтину тіла. Безсумнівно, що тільки завдяки цьому випадковій обставині учені-медики змогли перевірити цю історію шляхом прямого дослідження пошкодженого мозку. З'ясувалося, що не тільки ліва лобова частка піддалася важкого пошкодження, але травма розповсюджувалася і, на праву лобову частку. Як череп, так і залізна палиця нині експонуються в Гарвардському університеті.
Як ні разючий був щасливий результат такої значної травми, не менш вражаючими виявилися її наслідки. Вражало в них саме відсутність різких змін психіки. Гейдж раніше залишався дієздатною особистістю: у нього не виявлялося ніякої втрати пам'яті і він був в змозі займатися своєю справою. Зниження розумових здібностей у Гейджа здавалося невідповідно малим для людини з таким великим ушкодженням тієї самої частини мозку, яку здавна вважали субстратом вищих інтелектуальних процесів.
Деякі зміни у Гейджа відбулися, але вони носили зовсім не той характер, якого слід було б очікувати виходячи з існуючих теорій. Мабуть, порушені були головним чином особливості його особистості, а не розумові здібності. До нещасного випадку він був тактовним і урівноваженою людиною, хорошим працівником; тепер він став невитриманою і нешанобливим, часто дозволяв собі брутальну лайку і мало зважав з іншими людьми. Він зробився упертим, але мінливим і нерішучим. Через цих нових рис характеру йому вже не можна було довірити керівництво бригадою. Та він і не виявляв схильності до якого б то не було труду- замість цього він зволів мандрувати, заробляючи на життя тим, що показував себе і свою трамбування.
6) Сучасні дослідження діяльності мозку
Можна виділити три основні підходи в дослідженні мозку. По-перше, "зверху вниз". В цьому випадку мозок розглядається як цілісна система, що складається зі зв'язаних структур, що підключаються динамічно. Можна, наприклад, досліджувати його електричну активність - наклавши на голову електроди, отримати електроенцефалограму. При цьому на ній видно наявність областей підвищеної або зниженої активності в мозку і генерацію ритмів у випадку прояву того або іншого типу активності.
Інші методи, такі як магнітно-резонансна томографія (MRI), позитронно-емісійна томографія (PET), комп'ютерна томографія (CT), дозволяють бачити на екрані зображення мозку, змінювати об'єм його структур, визначати число різних рецепторів і бачити, як виникають спалахи активності в різних областях. Ці методи, крім наукових досліджень, знайшли широке застосування в медицині для діагностики різних захворювань.
Другий підхід - "знизу догори". В цьому випадку дослідження проводяться на молекулярно-клітинному рівні. Вчені намагаються зрозуміти, як працює клітинна молекулярна машина, що дозволяє клітинам мозку виконувати їхні функції і об'єднуватися в локальні мережі. Для вивчення ультраструктури мозку нервову тканину розглядають під світловим або електронним мікроскопом. Трохи більше десяти роківтому в нейронауці стали застосовуватися лазерні скануючи конфокальні мікроскопи, які дозволяють бачити не тільки в подробицях структуру клітин, але і процеси, що відбуваються в них, наприклад, зміни концентрації йонів кальцію, що грають в нервовій тканині принципову роль.
Крім мікроскопії, в клітинній нейронауці використовуються методи електрофізіології, що дозволяють записувати електричну активність з локальних нейрональних мереж або навіть окремих клітин і шматочків їх мембрани. Морфологічні та електрофізіологічні дослідження проводяться паралельно з біохімічним і молекулярно-біологічним вивченням нейронів.
Третій підхід - "мозок - чорний ящик". Він застосовується тоді, коли фармакологи намагаються безпосередньо пов'язати властивості того або іншого рецептора з його поведінкою. Нейрогенетики хочуть знайти ген, що відповідає за ту або іншу функцію мозку. Такий підхід, хоч і залишає без уваги процеси, що відбуваються на клітинному рівні, проте дозволяє добиватися практично важливих результатів (наприклад, в створенні ліків або діагностиці генетичних захворювань). Якоюсь мірою до третього підходу можна віднести і методи традиційної психології.
На всіх вище перелічених рівнях дослідження мозку ведуться із застосуванням різних методів статистичного аналізу і математичного моделювання. Що ж краще? Скальпель хірурга, фізіологічний електрод, біохімічний аналіз або комп'ютерна томографія? Імовірно, всі методи добрі, якщо вони дозволяють накопичувати знання для подальших узагальнень і рішення задач на користь людини.
7. Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.
Основними характеристиками свідомості є: 1) відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Порушення діяльності будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості;
2) розрізнення суб'єкта й об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не Я"), яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини. Людина є єдиною живою істотою, яка здатна до самопізнання та самооцінки своїх вчинків і себе в цілому. За висловом Гегеля, "людина є тварина, але вона вже не тварина, тому що знає, що вона тварина".
Самосвідомість проявляється в пізнавальній (самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самокритика), емоційній (самопочуття, самолюбство, скромність, гордість, почуття власної гідності) та вольовій (стриманість, самоконтроль, самовладання, дисципліна) формах;
3) забезпечення ціле утворювальної діяльності людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення, вносить необхідні корективи, переборює труднощі. Провадячи ту чи іншу діяльність, вона активно впливає на навколишній світ;
4) наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо, до інших людей та до самої себе. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях, як почуття обов'язку, патріотизм, інтернаціоналізм та ін. Переживання підсилюють чіткість усвідомлення себе та навколишнього світу, а тому є важливим стимулом для активізації свідомості. Людина здавна замислювалася над тим, як працює її свідомість, чим вона відрізняється від інших людей, котрі живуть поруч, як вона сприймає довкілля і водночас усвідомлює його, чому багато того, що бачать очі й чують вуха, проходить повз неї тощо.
Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина недостатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них. Відомо, що за правилами вихованості потрібно поступитися місцем у транспорті літнім жінкам, дітям. Але не всі так роблять.
Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії. Свідома людина діє певним чином тому, що інакше вона не може. Що складніше й відповідальніше завдання, то вищим має бути рівень свідомості.
Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнення мети, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, рахування - це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш досконалого пристосування до навколишнього світу.
Проте ця автоматизація є відносною. Свідомість у будь-який момент може взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. В таких випадках несвідоме стає важливим механізмом пристосування до навколишнього середовища.
Не усвідомлюються також так звані субцептивні реакції, які викликаються підпороговими подразниками, деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги, патологічні явища типу галюцинацій, марень.
Несвідомі прояви в психіці людини не порівнянні із тваринною психікою, оскільки вони, як і свідомість, детерміновані суспільними умовами існування людини, виступає частковим, недостатньо адекватним відображенням світу в мозку людини.
З. Фрейд розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме.
На його думку, людина є передусім біологічною істотою і прагне задовольнити насамперед свої природні інстинкти, потяги як певну суму енергій. Основним проявом людської особистості вчений визнає сексуальний інстинкт (ерос). Енергію, завдяки якій діє сексуальний інстинкт, він називає лібідо. Людина є замкнута енергетична система, кількість енергії у кожної людини постійна величина.
Структура психіки за З. Фрейдом
Психіка людини складається з 3-х компонентів, рівнів: “Воно”, “Я”, “Над-Я”.
“Воно” (id) – несвідома частина психіки, яка містить у собі біологічні уроджені інстинктивні потяги (сексуальні). “Воно” насичено сексуальною енергією “лібідо”.
Будучи несвідомим й ірраціональним, “Воно” (інстинкти) спрямовує поведінку людини відповідно до “принципу задоволення”. Задоволення і щастя – головні цілі людини в житті.
“Я” (ego) – свідомість, розумна, раціональна частина психіки. “Я” формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини. Тому “Я” підпорядковується “принципу реальності”.
“Над-Я” (super-ego) – слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль судді, критика, цензора, совісті. ”Над-Я” у чоловіків формується через подолання Едіпова комплексу, який полягає в сексуальному потязі хлопчика до матері і ворожих почуттях до батька, котрий сприймається як суперник. А у жінок – через подолання комплексу Електри, який, в свою чергу, полягає в “сексуальному потязі” дівчинки до батька і ворожих почуттях до матері. Ці переживання містяться в сфері несвідомого і утворюють осередок збудження, не проникаючи в свідомість.