Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

perelik_pitan_na_ispit_z_Makro 2

.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
67.13 Кб
Скачать

Перелік питань до іспиту з дисципліни «Макроекономіка»

1.Мета та завдання макроекономіки.(В основі макроекономіки лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матерілаьними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умвопідпвищення ефективності використання наявних ресусів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки. Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а джерелом її досягення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція, або головне завдання макроекономіки: воно поялгає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати рівень задоволення маетріальних потреб.)

2.Макроекономічні суб'єкти та їх взаємодія.(Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашнє господарство – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, забезпечує ними економіку й використовує отримані за це прибутки для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домашні господарства відіграють подвійну роль у економіці: як постачальники всіх економічних ресурсів (земля, праця, капітал, підприємництво) та як основа видаткової групи в національному виробництві. Вони є отримувачами доходу (заробітної плати, ренти, процента, прибутку). Витрати домашніх господарств – податки, власне споживання та заощадження. В цілому домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності: 1) пропонують фактори виробництва; 2) споживають частину отриманого доходу; 3) заощаджують.

Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни з метою отримання прибутку. Фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домашніх господарств ресурси для виробництва товарів та послуг і володіє та керує одним чи багатьма підприємствами. Підприємницький сектор здійснює такі види економічної діяльності: 1) пред’являє попит на фактори виробництва; 2) пропонує результати своєї діяльності; 3) інвестує.

Державний сектор – це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур). Держава також формує правове середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів.

Зовнішній економічний сектор включає всі економічні суб’єкти, що знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

3.Об'єкт та предмет макроекономіки.

4.Функції макроекономіки.(Об’єктом макроекономіки є економіка як цілісна система, яка функціонує на основі певних історисно визначених виробничих відносин. У такому розуміння об’єктом макроекономіки є економічна система. Є 2 типи економічних систем: ринкова економіка. Планова економіка, змішана економіка. Вони відрізняються одна від одної формою власності на матеріальні ресурси та механізмами впливу на регулювання економіки.

Предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки.

Функції макроекономіки позитивна- спрямована на обгрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; нормативна – обгрунтування рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.)

5.Методи і принципи макроекономічних досліджень.

6.Модель кругообігу із включенням зовнішньоекономічного сектору.

7.Історія розвитку макроекономічної науки.(Макроекономіка є досить молодою економічною наукою.Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боденобгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. ослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження. внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників.

8.Методологічні принципи побудови системи національних рахунків.((СНР) це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є :Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот ? це безперервний потік “доходи-витрати”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д. Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ? характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

9.Сутність та основні категорії СНР. (СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них:Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якоюсь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві і характеризує реальний внесок підприємства у створення вартості конкретного продукту (заробітна плата, амортизація, прибуток підприємства) це різниця між повною ринковою вартістю товарів та послуг і матеріальними витратами. Додану вартість розраховують для того, щоб уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП.. Інституційна одиниця – це економічна одиниця, що може володіти активами, брати на себе зобов’язання і самостійно приймати економічні рішення у сфері своєї діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності і є юридичною особою. Якщо економічні інтереси інституційних одиниць зосереджені на території країни і вони функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад один рік), то їх називають резидентами цієї країни.)

10.Валовий внутрішній продукт та методи його розрахунку.(ВВП ― це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

ВВП можна обчислити 3-ма методами:1. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. ВВП = (ВВ – МВ) + (ПП – С),де ВВ ― валовий випуск окремих галузей, МВ ― матеріальні витрати окремих галузей, ПП ― продуктові податки, С ― субсидії;

2. Метод доходів (розподільчий метод) ВВП= ЗНП + ВКП + ЗД + П – С

ЗНП – зарплата найманих праціників; ВКП – валовий корпораиний прибуток, ЗД – змішаний дохід; П – податки на виробницво та імпорт, С – субсидії.

3. Метод видатків (метод кінцевого використання) Y=C+I+G+NX С – споживання, G – державні закупки, I – інвестиції, NX – чистий експорт.

11.Основні макроекономічні показники в системі національних рахунків. Методика розрахунку. Взаємозв'язок між ними.

12.Нові макроекономічні показники: (ІЛР); індекс (ІЕС); (РГ) та ін.(ІЛР) відображає три показника: тривалість життя, рівень грамотності та охоплення навчанням, ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик“, в який включають кілька сотень товарів і послуг.

Показник ІЛР є інтегральним показником і вимірюється у відносних величинах – коливається від 0 до 1. За порядком зменшення всіх трьох показників визначається загальносвітовий рейтинг країни. (ІЕС) – агрегований показник, який відображає рівень втручання уряду в економіку. Він має дуже складну структуру, враховує 10 чинників, які охоплюють майже 50 змінних (середній рівень тарифів, максимальна та середня ставки податків на доходи, видатки на утримання уряду як відсоток від ВВП, частка державної власності у фірмах і галузях, рівень інфляції, обсяги тіньової економіки та ін.). Значення ІЕС коливається в межах від 1 до 5 балів, причому 1 бал показує найвищий ступінь свободи в економіці, а 5 балів означає сильний урядовий вплив і найнижчий ступінь економічної свободи. За рівнем економічної свободи всі країни поділяються на 4 групи: вільні (1,99 і нижче); переважно вільні (2,0 – 2,99); переважно невільні (3,0 – 3,99); репресивні (4,00 – 5,00). (РГ) також агрегований показник, включає чотири параметри, які визначають глобалізацію: рівень економічної інтеграції; персональні міжнародні контакти; технологія; ступінь участі країни у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим вищі показники має держава, тим вищий рівень глобалізації.

13.Індекс споживчих цін та дефлятор ВВП.(Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг: Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВп за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП вплив.зміни як фіз..обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фіз.обсягувир-ва потрібно здійснити коригування показника ном.ВВП. процес коригування ном.ВВПздійсн.за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року. Завдяки інфлюваннюном.ВВПгрош.виразреального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін баз.року. За допомогою дефілювання ном.ВВПгрош.вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) ном.ВВП за рахунок цін:

14.Категорії населення згідно класифікації МОП: зайняті, безробітні, особи поза робочою силою. Показники безробіття.(1) зайняті — це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;2) безробітні — ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: "без роботи"; "робить активні спроби знайти роботу";"готова відразу ж стати до роботи".

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активненаселення в даний момент часу;3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).Таким чином,Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою Робоча сила = Зайняті + БезробітніРівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою и і вимірюється у відсотках: Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

15.Види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне. Природний рівень безробіття, повна зайнятість.

16.Втрати від циклічного безробіття. Відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (розрив ВВП). Закон Оукена.(Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку з добровільн.зміною місця роботи. Безробіття пов’яз.із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукає роботу перебув.на ринку праці в середньому не більше 1 місяця. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структур.диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’явл.невідповідності між попитом і пропозицією робоч.сили за професією, кваліфікацією, географ.та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменш.або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільш. Робоч.сила повільно реаг. на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якою структура робоч.сили не відповід.новій структурі робоч.місць, внаслідок чого з’яв.структурне безробіття. Циклічне безробіття. Воно виник.внаслідокцикл.спадувир-ва і є результатом зниження сукупного попиту на робоч.силу. Коли сукуп.попит на товари та послуги зменш., зайнятість теж скороч., а безробіття зростає. З цієї причини цикл.безробіття іноді назив.безробіттям з дефіцитом попиту. Фрикційне та структурне безробіття дістало назву – “природне безробіття”. У зв’язку з цим повна зайнятість – це зайнятість лише при наявності природного безробіття та відсутності цикл.безробіття. Коли виникає цикл.безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

Для визначення втрат ВВП у світов.практицівикорист.положення та висновки досліджень Артура Оукена. Америк.економіст на основі макроекон.аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактич.безробіттяперевищ.рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП склад. 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена. Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (цикл.) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів. Перший – обчисл.відсотка відставання факт.ВВП від потенційного ВВП: В= (РБф – РБп) 2,5. Другий – якщо прийняти за 100%, то звідси ВВПф Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси витрати економіки від цикл.безробіття будуть дорівнювати: , де ВВПd-- втрати ВВП від цикл.безробіття.

17.Класичне та кейнсіанське тлумачення причин безробіття.(Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість.про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм. є кейнсіанське пояснення. Адже саме воно пов'язує безробіття із сукупним попитом. Класичне пояснення пов’язувало безробіття із рівнем зарплати. Проте сучасні неокласики, котрі пов’язують безробіття також із загальним рівнем цін, економічними передбаченнями головних економічних суб’єктів. на неокласичному поясненні безробіття. Воно акцентує увагу на таких явищах, як жорсткість зарплати, негнучкість цін, хибні передбачення щодо інфляції.Фактично кейнсіанське трактування - це тлумачення циклічного безробіття, спричиненого періодичною відсутністю ефективного попиту.

18.Нецінові чинники сукупного попиту. Вплив нецінових чинників на криву сукупного попиту.(Сукупний попит – реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю валових інвестицій, державних закупок та чистого експорту.

Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв’язку з цим на графіку крива сукупного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії.Нецінові фактори (зміщення кривої вправо чи вліво):Очікування (поява оптимістичних прогнозів щодо отримання високих прибутків від вкладеного капіталу може сприяти збільшеннюпопиту на інвестиційні товари, крива вправо). Зміни в економічній політиці держави (податки на прибуток, монетарна політика Нацбанку). Зміни в світовій економіці (зміни в міжнародній торгівлі).

19.Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді.

20.Кейнсіанський, проміжний та класичний відрізки кривої сукупної пропозиції.

21.Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції.(Сукупна пропозиція – такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина залежить від запассу капіталу та технологічного рівнч виробництва.

Нецінові фактори сукупної пропозиції. (зміщення кривої вправо чи вліво): 1) зміни цін на ресурси; 2) зміни і продуктивності ресурсів; 3) зміни податтків з підприємств та субсидій.Цінові фактори: немає єдиної теорії про вплив ціни на сукупний попит. 2 теорії: класична та кейнсіанська. Криву AS можна умовно поділити на три ділянки: грозинтальна ділянка характеризує економіку в умовах неповної зайнятості з високим циклічним безробіттям, збільшення сукупного попиту не викликає зростання цін. Сукупна пропозиція збільшється адекватно зростанню сукупного попиту. На висхідній ділянці, що відображає економіку в умовах неповної зайнятості з низьким циклічним безробіттям, збільшення сукупного попиту викликє як зростання цін. атк і збільшення сукупної пропозиції. На вертикальній ділянці, яка характеризує економіку в умовах повної зайнятості, при збільшенні сукупного попиту сукупна пропозиція тимчасово збільшитися не може.Тому єдиним наслідком є зростання цін.

22.Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді.

23.Взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції.

24.Причини інфляції. Інфляція попиту. Інфляція витрат.(. Інфляція – приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно виипуску товарів та послуг. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Інфляцію можна класифікувати за різними ознаками: залежно від темпів інфляції – помірна (до 10%), висока (галопуюча, 10-100%) та гіперінфляція – до 1000%. Залежно від причин виникнення – інфляція попиту та інфляція витрат, залежно від передбачення – очікувана та неочікувана.Інфляція витрат, або інфляція пропозиції, відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва і в результаті підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси.Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції збільшиться.

25.Інфляційний податок та сеньйораж.(інфляційний податок сплачується покупцем через зростання номінальної ціни товару. Держава, витрачаючи щойно створені гроші з купівельною спроможністю вже існуючих отримує вигоду — сеньораж.Також держава може встановлювати податок на інфляцію: оскільки номінальна ціна товарів внаслідок інфляції зростає, зростання ціни нагромаджених підприємством товарів може розглядатись державою як прибуток, що підлягає явному оподаткуванню.

26.Кейнсіанський і класичний погляди на інфляцію.

27.Зв’язок між інфляцією і безробіттям у короткостроковому періоді на основі кривої Філіпса(Стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. Отже, між інфляцією та безробіттям існує залежність. Зазначений зв’язок між безробіттям (U) та інфляцією (і) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпа:

Крива Філіпса свідчить, що за зменшення безробіття від U1 до U3 інфляція зростає від і1 до і3. Спираючись на криву, можна зробити такі висновки: 1) велике безробіття не може існувати одночасно з високою інфляцією: можливе лише велике безробіття і низька інфляція або навпаки; 2) стимулювальна політика може забезпечити зменшення безробіття лише ціною підвищення інфляції; 3) вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми він віддає перевагу. Проте наведений варіант кривої Філіпа адекватно описує залежність між безробіттям та інфляцією лише в короткостроков.періоді. Вдовгострок.періоді між безробіттям та інфляцією спостерігається інший зв’язок

Коротко строк.крива Філіпа 1 характ.такий стан в економіці, коли інфляція дорів.і1, а безробіття Un, тобто природній нормі. Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити безробіття. З цією метою стимулюється збільшення сукуп.попиту. В корострок.періоді це, з обного боку, зменшить безробіття, а з іншого, внаслідок збільшення сукуп.попиту зросте інфляція попиту до і2, що перемістить економіку в точку Т2. реагуючи на зростання інфляції, робітники з часом примусять підприємців адекватно підвищити зарплату. Це, з одного боку, зменшить прибутковість вир-ва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до Un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку,. Виникне інфляція витрат, яка зросте до і3. Внаслідок цього “крива” Філіпа переміститься в положення 2. Якщо зарплата знову зросте у відповідь на новий виток інфляції, то цей процес повториться на умовах зростання інфляції до і5 і повернення безробіття до природ.норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію,. Яка є кривою Філіпа у довгостроков.періоді.

28.Суть, види та соціально-економічні наслідки інфляції. Методи вимірювання.(Інфляція відноситься до основних індикаторів, що характеризують макроекономчну нестабільність. Інфляція – приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно довипуску товарів та послуг. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.Для обчислення темпу інфляції використовують два методи. Якщо потрібно визначити темп інфляції в періоді t порівняно з базовим періодом, то він обчислюється як різниця між індексом цін в періоді t (Р) та індекосм цін в базовому періоді, який береться за 100%: і = Р – 100. Якщо треба визначити темп інфляції відносно попереднього періоду, який не є базовим, то він обчислюється з урахуванням індексу цін базового періоду (Р-1) за формулою:Інфляцію можна класифікувати за різними ознаками: залежно від темпів інфляції – помірна (до 10%), висока (галопуюча, 10-100%) та гіперінфляція – до 1000%. Залежно від причин виникнення – інфляція попиту та інфляція витрат, залежно від передбачення – очікувана та неочікувана.

Наслідки інфляції:1. Знижуються реальні дооходи населення.2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом.3. Порушується нормальний розподіл доходів між кредиторами та дебіторами.4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.5. Прискорюється матеріалізація грошей.6. Знижується мотивація до праці.7. Інф. підриває управлінський механізм економіки.

29.Державна антиінфляційна політика, її вплив на економічну динаміку.(боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання цін. З метою отримання надмірної інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з надмірною інфляцією. Утілення в життя такої політики потребує від уряду розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними та потребують різних методів регулювання.

30.Попит на гроші як на актив.(Грошовий попит складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) та попит на гроші як активи (спекулятивний попит. .Попит на гроші як активи випливає з їх функції засобу зберігання вартості. Щоб зрозуміти, від чого залежить це попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативні варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей; 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів. Перевагою грошей як засобу зберігання є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність. Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберіганння вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші та більший – на облігації. Це свідчить про т. що попит на грші як активи перебуває в обернеій залежності від відсоткової ставки. Тому на графіку крива цього попиту набирає вигляду від’ємно нахиленої лінії. Це дає підстави визначити функцію попиту на гроші як активи за такою формулою: .

31.Трансакційний попит на гроші.(Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Рівняння показує, що трансак-ційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необ­хідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скориґований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності — реальної вартості грошей. Реальні грошові залишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг,змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшуєтьс

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]