Шкідники цукрових буряків

8. ШКІДНИКИ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ

Цукрові буряки впродовж вегетаційного періоду можуть пошко­джуватися численними шкідниками. Нині відмічено близько 200 видів, що пошкоджують цю цінну культуру. Серед них 40 - 50 видів є особливо небезпечними.

З багатоїдних видів значної шкоди можуть завдавати озима та інші види совок, лучний метелик, личинки коваликів, чорнишів, пластинчастовусих, клопів, цикад, які є переносниками вірусних хвороб.

Різноманітний видовий склад спеціалізованих шкідників: це бу­рякова листова й коренева попелиці, цикади, клопи, довгоносики, листоїди, мінуючі молі, мухи та інші види.

Застосування науково обґрунтованої системи захисту цукрових буряків від комплексу шкідників дає можливість зберегти урожай і високу якість коренеплодів і насіння.

Ряд рівнокрилі — НоторШа

Родина циксіїди — Сіхіісіае (рис. 8.1)

Коренева цикадка — Репіавіїгісііив Іерогіпив Ь. — трапля­ється повсюдно. Пошкоджує буряки, картоплю, капусту, горох, хліб­ні злаки та інші культури.

Імаго розміром 6-9 мм, тіло дор- совентрально сплющене, голова ко­ротка, із заокругленим переднім краєм, передньоспинка коротка, ши­рока; щиток чорний; крила плоско складені, світло-сірі, довші від черев­ця; черевце коротке, сплющене; зад­ні ноги стрибальні. Яйце розміром 0,6 мм, біле, блискуче. Личинка — 7-10 мм, світло-бура; передня час­тина тіла дещо темніше забарвлена.

Зимують личинки III - IV віків у ґрунті на глибині 5 - 20 см. У квітні з настанням тепла відновлюють жив­лення на коренеплодах буряків, що залишились у ґрунті. Пізніше пере­ходять на корені культур, посіяних

після буряків. На початку червня личинки, що досягли V віку, в тріщинах ґрунту перетворюються на імаго. Літають з середини черв­ня до початку серпня і живляться на листках цукрових буряків та інших культур. Пошкоджені місця втрачають колір і мають вигляд білуватих цяток. Цикадки — переносники вірусу мозаїки цукрових буряків. Наприкінці червня — у липні самки відкладають яйця в тріщинах ґрунту на глибині 4-10 см. Кожна кладка налічує в серед­ньому 60 -70 яєць і буває вкрита воскоподібним пушком. Плодю­чість — до 170 яєць. Через 14 - 16 діб відроджуються личинки, йкі заселяють коренеплід колоніями по 10 — 20 особин у кожній.

Шкідники цукрових буряків

Введення феромонів слини в тканини рослин і висмоктування соків личинками та імаго призводять до затримання росту і розвит­ку, зменшення врожаю й цукристості коренеплодів; на висадках — до різкого зниження схожості насіння. Живлення триває до настан­ня холодів. Досягнувши III - IV віку, личинки залишаються в ґрунті до весни. За рік розвивається одна генерація. Зниження температу­ри в місці зимівлі до -5 °С спричинює загибель личинок. Холодна і дощова весна також сприяє загибелі значної частини шкідника.

Імаго, личинок і відкладені яйця знищують туруни, клопи з ро­дин Nabidae і Antocoridae, хижі трипси, павуки та інші членистоно­гі. У черевці цикадок паразитують личинки з родини мух Pipun- culidae.

Відмічено понад 12 видів цикадок, що пошкоджують цукрові бу­ряки. Частіше за інших трапляються: жовтувата цикадка — Empoasca flavescens F., жовта цикадка — Е. pteridis Dhlb., строката цикадка — Eupteryx atropunctata Goeze., темна цикадка — Laodel- phax striatella Fall, та інші види.

Заходи захисту. Дотримання сівозмін. Глибока зяблева оранка. Повне видалення з плантації коренеплодів цукрових буря­ків. Знищення бур’янів. При пошкодженні цикадкою понад 5 % ро­слин — обробка інсектицидами посівів цукрових буряків та висадок.

Родина попелиці — Aphididae

Бурякова листкова попелиця — Aphis fabae Scop. (рис. 8.2) — трапляється повсюдно, особливо численна в західних районах. По- ліфаг. Крім буряків пошкоджує бобові, пасльонові, складноцвіті, гарбузові та інші культурні рослини і бур’яни.

Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8-2,5 мм має овальне тіло, чорна з зелеінувато-коричневим відтінком, вкрита слабким восковим нальотом;'сокові трубочки вдвічі довші за хвос­тик; вусики й ноги блідо-жовті; трубочки, хвостик і лапки чорно- бурі; хоботок досягає тазиків середніх ніг. Крилата самка розміром

4. 2,0 мм; голова і груди чорні, блискучі; черевце чорно-зелене,

передні стегна білі, вусики чорні. Амфігонна самка — 2,2-2,7 мм, безкрила, чорно-синя або матово-зелена, в сизому пушку; навколо

8. ШКІДНИКИ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ

Шкідники цукровіа буряків

Цукрові буряки впродовж вегетаційного періоду можуть пошко­джуватися численними шкідниками. Нині відмічено близько 200 видів, що пошкоджують цю цінну культуру. Серед них 40 - 50 видів є особливо небезпечними.

З багатоїдних видів значної шкоди можуть завдавати озима та інші види совок, лучний метелик, личинки коваликів, чорнишів, пластинчастовусих, клопів, цикад, які є переносниками вірусних хвороб.

Різноманітний видовий склад спеціалізованих шкідників: це бу­рякова листова й коренева попелиці, цикади, клопи, довгоносики, листоїди, мінуючі молі, мухи та інші види.

Застосування науково обґрунтованої системи захисту цукрових буряків від комплексу шкідників дає можливість зберегти урожай і високу якість коренеплодів і насіння.

Ряд рівнокрилі — Ноторїега

Родина циксіїди — Сіхіісіае (рис. 8.1)

Коренева цикадка — РепЬазиНйшв Іерогіпив Ь. — трапля­ється повсюдно. Пошкоджує буряки, картоплю, капусту, горох, хліб­ні злаки та інші культури.

Імаго розміром 6-9 мм, тіло дор- совентрально сплющене, голова ко­ротка, із заокругленим переднім краєм, передньоспинка коротка, ши­рока; щиток чорний; крила плоско складені, світло-сірі, довші від черев­ця; черевце коротке, сплющене; зад­ні ноги стрибальні. Яйце розміром 0,6 мм, біле, блискуче. Личинка —

7. 10 мм, світло-бура; передня час­тина тіла дещо темніше забарвлена.

Рис. 8.1. Цикадки:

/ — темна; 2 — строката

Зимують личинки III — IV віків у ґрунті на глибині 5 - 20 см. У квітні з настанням тепла відновлюють жив­лення на коренеплодах буряків, що залишились у ґрунті. Пізніше пере­ходять на корені культур, посіяних

після буряків. На початку червня личинки, що досягли V віку, в тріщинах ґрунту перетворюються на імаго. Літають з середини черв­ня до початку серпня і живляться на листках цукрових буряків та інших культур. Пошкоджені місця втрачають колір і мають вигляд білуватих цяток. Цикадки — переносники вірусу мозаїки цукрових буряків. Наприкінці червня — у липні самки відкладають яйця в тріщинах ґрунту на глибині 4-10 см. Кожна кладка налічує в серед­ньому 60 -70 яєць і буває вкрита воскоподібним пушком. Плодю­чість — до 170 яєць. Через 14-16 діб відроджуються личинки, йкі заселяють коренеплід колоніями по 10 — 20 особин у кожній.

Шкідники цукрових буряків

Введення феромонів слини в тканини рослин і висмоктування соків личинками та імаго призводять до затримання росту і розвит­ку, зменшення врожаю й цукристості коренеплодів; на висадках — до різкого зниження схожості насіння. Живлення триває до настан­ня холодів. Досягнувши III - IV віку, личинки залишаються в ґрунті до весни. За рік розвивається одна генерація. Зниження температу­ри в місці зимівлі до -5 °С спричинює загибель личинок. Холодна і дощова весна також сприяє загибелі значної частини шкідника.

Імаго, личинок і відкладені яйця знищують туруни, клопи з ро­дин Nabidae і Antocoridae, хижі трипси, павуки та інші членистоно­гі. У черевці цикадок паразитують личинки з родини мух Pipun- culidae.

Відмічено понад 12 видів цикадок, що пошкоджують цукрові бу­ряки. Частіше за інших трапляються: жовтувата цикадка — Empoasca flavescens F., жовта цикадка — Е. pteridis Dhlb., строката цикадка — Eupteryx atropunctata Goeze., темна цикадка — Laodel- phax striatella Fall, та інші види.

Заходи захисту. Дотримання сівозмін. Глибока зяблева оранка. Повне видалення з плантації коренеплодів цукрових буря­ків. Знищення бур’янів. При пошкодженні цикадкою понад 5 % ро­слин — обробка інсектицидами посівів цукрових буряків та висадок.

Родина попелиці — Aphididae

Бурякова листкова попелиця — Aphis fabae Scop. (рис. 8.2) — трапляється повсюдно, особливо численна в західних районах. По- ліфаг. Крім буряків пошкоджує бобові, пасльонові, складноцвіті, гарбузові та інші культурні рослини і бур’яни.

Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8-2,5 мм має опальне тіло, чорна з зеленувато-коричневим відтінком, вкрита слабким восковим нальотом; сокові трубочки вдвічі довші за хвос­тик; вусики й ноги блідо-жовті; трубочки, хвостик і лапки чорно- бурі; хоботок досягає тазиків середніх ніг. Крилата самка розміром

4. 2,0 мм; голова і груди чорні, блискучі; черевце чорно-зелене,

передні стегна білі, вусики чорні. Амфігонна самка — 2,2-2,7 мм, безкрила, чорно-синя або матово-зелена, в сизому пушку; навколо

Рис. 8.2. Бурякова листкова попелиця:

X

a

І — безкрила самка; 2 — крилата самка; 3 — личинка; 4 — пошкоджений листок буряка

сокових трубочок і між ними червонуватий пігмент; задні гомілки чорні, хвостик конічний. Самець розміром 2-2,5 мм, крилатий, з чорним черевцем, великими очима, довгими ногами і вусиками. Яйце 0,5 — 0,6 мм, видовжено-овальне, щойно відкладене — жовту­вато-зелене, пізніше чорне, блискуче.

Вид мігруючий. Зимують запліднені яйця на пагонах біля основи бруньок бересклету європейського (Evonomus europaeus), рідше — бородавчастого (Е. verrucosa), калини (Viburnum opulus) і жасмину (Philadelphus coronarius).

У квітні за середньої температури 7 - 9 °С з яєць, що перезимува­ли, відроджуються личинки, які через 12-14 діб живлення на брунь­ках і листі перетворюються на безкрилих самок-засновниць. Самки- засновниці розмножуються партеногенетично, відроджуючи щодня 5-8 личинок, усього в середньому 50-70. На первинних кормових рослинах розвивається 3-4 покоління попелиць — доти, доки не за­вершиться приріст кущів. Наприкінці травня — на початку червня з’являються крилаті партеногенетичні самки, які розлітаються у по­шуках проміжних трав’яних рослин і, зокрема, цукрових буряків. По­ява крилатих самок-розселювачок та їх міграція зумовлюються погір­шенням якості корму у зв’язку із загрубінням або підсиханням паго­нів на кущах. Міграція буває повного і частковою (факультативною), за якої частина попелиць знаходиться на первинному хазяїні увесь сезон, до появи амфігонного покоління. Передусім попелиця заселяє бурякові висадки, які раніше, ніж буряки першого року, починають свій розвиток. На буряках та інших трав’яних рослинах попелиця швидко партеногенетично розмножується до осені, даючи за цей час 8 -10 і більше поколінь безкрилих і крилатих попелиць. Завдяки останнім попелиця швидко поширюється по культурі. За температу­ри 23 -28 °С і відносної вологості повітря не нижче 60 - 80 % одне покоління розвивається за 10-14 діб.

Найбільша заселеність рослин буває зазвичай у першій половині липня. Наприкінці серпня — у вересні з’являються крилаті й без­крилі статеноски. Крилаті статеноски перелітають на бересклет, жасмин, калину, де відроджують личинок, які перетворюються на безкрилих амфігонних самок. Безкрилі статеноски відроджують ли­чинок, які перетворюються на крилатих самців. Крилаті самці при­літають на кущі, і після спарювання самки відкладають на пагони біля основи бруньок 3-7 яєць, що залишаються до весни наступно­го року.

Шкідники цукрових буряків

Попелиця висмоктує сік із листків, заселяючи їх з нижнього боку. Пошкоджене листя деформується, скручується в поздовжньому на­прямку, потім в’яне і засихає. Значної шкоди попелиця завдає на­сінникам буряків, у яких крім листя пошкоджує пагони, що призво­дить до їх викривлення. Акт смоктання супроводжується виділен­ням ферментів слини, які, потрапляючи в тканини рослин, спричи­нюють плазмоліз клітин і перетворюють крохмаль на цукор. По­шкоджені рослини тривалий час перебувають у хворобливому стані внаслідок отруйної дії ферментів слини навіть після знищення шкід­ника. Пошкоджена рослина відстає у рості, знижується її цукрис­тість (до 0,7 %) і маса коренеплодів (до 30 %), зменшується вихід на­сіння і погіршується його якість. Часто попелиця є переносником вірусного захворювання — мозаїки буряків.

Чисельність попелиці обмежують багато хижаків і деякі комахи- паразити. Імаго й личинками живляться кокцинеліди, золотоочки, туруни, хижі кліщі, павуки, хижа галиця — Aphidoletes aphidimyza Rd., мухи-сирфіди — Paragus tibialis Flln., P. bicolor Fabr., Sphaerophoria menthastri L., S. scripta L., Metasyrphus nitens Zett., M. latifasciatus Meg. Попелицю заражають афідіїди — Aphidius matricariae Hal., Trioxys auctus Hal., T. heraclei Hal., Lysiphlebus confusus Tremb., L. fabarum Marsh., L. gracilis Forst., іхневмоніди — Phygadeuon fumator Graw., Ph. subtilis Graw., афелініди — Aphe- linus humilis Merc., A. chaonia Wek. та ін.

У роки з вологим літом спостерігається масова загибель попелиці під ентомофторозу. Личинки та імаго, змиті дощем на ґрунт, зазви­чай гинуть.

Заходи захисту. Знищення бур’янів. Обмеження посадок калини, жасмину, бересклету. При заселенні шкідником понад 5 % рослин у травні, понад 10 % у червні і понад 15 % у липні посіви необхідно обробити інсектицидами. Однак якщо співвідношення шкідник : хижак становись 20...30 : 1, застосовувати інсектициди недоцільно. /

Родина пемфіги — I^emphigidae

Рис. 8.3. Бурякова коренева попелиця:

- крилата самка-статеноска; 2 — безкрила партеногенетична самка; З — пошкоджений коренеплід

Шкідники цукрових буряків

Бурякова коренева попелиця — Pemphigus fuscicornis Koch. (рис. 8.3) — трапляється повсюдно. Пошкоджує буряк, лободу

та інші лободові. Безкрила партеногенетична самка розміром 2,1 —

6. мм має тіло яйцеподібної форми, жовтувато-бурого або зелену­ватого кольору; верхня частина голови, вусики, ноги, пластинки дихалець буруваті й вкриті восковим нальотом; на кінці тіла пучок довгих (1 — 1,5 мм) воскоподібних ниток; очі трифасеткові; вусики короткі, у літніх форм 5-членикові, у зимуючих — 6-членикові. Личинка першого віку («бродяжка») — струнка, видовжено- еліпсоподібна, зеленувата або жовтувато-сіра; личинки, що жив­ляться, вкриваються воскоподібним нальотом; вусики 4-членикові. Крилата статеноска завдовжки 2,5 мм, видовжено-округлої форми; голова, вусики, груди і ноги чорно-бурі, черевце світло-жовте, очі багатофасеткові. Самки й самці амфігонного покоління безкрилі і без хоботків.

Зимують безкрилі статевозрілі партеногенетичні самки особливої зимуючої форми у ґрунті на глибині 16 — 60 см, на бурячищах та ділянках, забур’янених лободовими бур’янами. Вважається, що по­ява зимуючих партеногенетичних самок зумовлена перебудовою циклу розвитку, що пов’язаний з втратою форм, які розвиваються на первинному хазяїні — тополі американській, якої в Європі немає. Навесні за температури ґрунту на глибині залягання шкідника 10 - 12 °С самки, що перезимували, не відновлюючи живлення, відро­джують 20 - ЗО личинок. Для повного розвитку ембріонів потрібна сума позитивних температур на глибині 30 см, що становить 460 — 490 °С. У Лісостепу України відродження личинок відбувається найчастіше у другій половині травня.

Личинки першого віку («бродяжки») дуже рухливі. Частина з них залишається на корінні лободових бур’янів у місцях зимівлі, решта

виходить на поверхню ґрунту, швидко перемішуючись у пошуках кормових рослин. Можуть переноситись вітром, водою, з ґрунтооброб­ним знаряддям, що сприяє заселенню нових посівів цукрових буря­ків. Особливо небезпечні осередки, що утворились на лободових бур’янах, якщо ними була забур’янена культура — попередник цук­рових буряків (найчастіше пшениця). «Бродяжки» проникають у ґрунт до коріння буряків і через 10 — 12 діб живлення перетворю­ються на живородних літніх самок. Плодючість літніх самок стано­вить 20 - 80 личинок. За період з травня по жовтень розвивається

8. 10 поколінь.

Шкідники цукрових буряків

Найшвидше зростання чисельності попелиці спостерігається у липні — серпні. Утворення нових осередків відбувається внаслідок інтенсивного розселення бродяжок. Наприкінці серпня — на почат­ку вересня частина личинок перетворюється на німф, потім на кри­латих статеносок, які перелітають на тополі, де відроджують самців і амфігонних самок. Особини статевого покоління не живляться. Після запліднення самки відкладають у тріщини кори невелике число яєць. Основна маса запліднених яєць упродовж зими гине, гинуть навесні й відроджені личинки. Одночасно зі статеносками з’являються й зимуючі самки. Літні особини трапляються до на­стання низьких осінніх темпераіур (5 - 7 °С).

Найсприятливіші умови для масового розмноження бурякової кореневої попелиці складаються у роки з невеликою кількістю опа­дів і високою температурою під час вегетаційного періоду. Попели­ця живиться на мичкуватому корінні, що призводить до зів’янення й загибелі всієї рослини. Сильно пошкоджені коренеплоди легко видобуваються із ґрунту. В окремі роки урожай буряків знижується до ЗО %, цукристість — до 2-4%. Більшою мірою потерпають від шкідника маточні буряки.

Коренева попелиця заселяє переважно краї поля, після чого чис­ло осередків швидко зростає, охоплюючи значну частину плантації. Чисельність кореневої попелиці обмежують хижі комахи: кокцине- ліди, золотоочки, щипавки, туруни, хижі клопи — Nabis férus, N. punctatus Cs., N. pseudoferus Rem., мухи-сирфіди — Chloropisca glabra Mg., Syrphus corollae F., Metasyrphus corollae F., мухи з роду Thaumatomyia (род. Chloropidae) — Thaumatomyia glabra Meig., Th. rufa Maeg., Th. sulcifrons Beck., Th. notata Meig. та ін. У вологу погоду спостерігається масова загибель попелиці внаслідок зара­ження грибом Entomophtora thaxteriana Petch.

Заходи захисту. Знищення бур’янів. Повне ретельне зби­рання коренеплодів. Розміщення цукрових буряків у сівозміні після озимої пшениці, висіяної на пару. Дотримання просторової ізоляції від тогорічних бурячищ. Правильне зберігання гною, не­допущення заростання його лободовими бур’янами. Лущення стерні й глибока зяблева оранка після збирання зернових куль­

тур та інших попередників цукрових буряків. Перед закладанням у катати необхідно перебирати маточні коренеплоди, видаляючи пошкоджені. На основі викопування й огляду коренеплодів у 10 місцях поля у липні — серпні слід дотримуватись такої градації економічного порогу шкодочинності: слабкий ступінь заселення рослин личинками та імаго попелиці — 1 %, середній — 2 - 10 %, високий — понад 10 %. У разі небезпечної чисельності потрібно передусім обробляти інсектицидами краї поля й осередки шкід­ника.

Шкідники цукрових буряків

Ряд напівтвердокрилі, або клопи — Нет/ріега

Родина сліпняки — Мігісіае

Буряковий клоп — Роїутегив содпаШв БіеЬ. (рис. 8.4) — трап­ляється повсюдно, найбільш небезпечний у Лісостепу України. Ба- гатоїдний, крім буряків пошкоджує бобові, картоплю, соняшник, льон, коноплю, гарбузові та багато інших культурних рослин і бур’янів.

Рис. 8.4. Буряковий клоп:

1— імаго;2— личинка;3— німфа;4— пошкоджений листок

Імаго розміром 3,5 — 4,6 мм, тіло вузьке; надкрила жовто-бурі з чорною клиноподібною плямою; перетинчаста ділянка між плівко­вою й основною частинами надкрил червоно-коричнева; на задніх кутках передньоспинки дві чорні плями, вусики 4-членикові, чорно- коричневі, другий членик біля вершини світлий. Яйце розміром

0,9 - 1 мм, біле або жовтувате, згодом оранжеве; в середині слабко вигнуте. Личинка — 1,1 — 3,5 мм, жовтувато-зелена.

Шкідники цукрових буряків

Зимують запліднені яйця у стеблах і черешках листків різних рослин — переважно багаторічних бобових трав (люцерна, еспарцет, конюшина). Ембріональний розвиток починається восени, але з на­станням холодів припиняється і знову продовжується навесні за се­редньомісячної температури 10-11 °С. Відродження личинок від­бувається у степових районах у першій половині квітня, у лісостепо­вих — у другій половині квітня — на початку травня. Розвиток першого покоління відбувається, як правило, на тих культурах, де проходила перезимівля. Для розвитку личинок потрібно 25 — ЗО діб; після п’яти линянь вони перетворюються на дорослих окрилених комах, які перелітають на висадки й посіви цукрових буряків. Ма­сова міграція часто пов’язана з тим, що окрилення клопів зазвичай збігається зі збиранням трав на сіно. Через 6 — 8 діб після початку додаткового' живлення самка відкладає по 8—10 яєць у проколи стебла й черешків листків. Плодючість становить 140 - 250 яєць. Упродовж сезону в Лісостепу розвивається два покоління, у Сте­пу — три. Самки клопів останнього покоління у вересні — жовтні відкладають яйця в незагрубілі стебла й черешки листків різних рослин. Яйця клопів успішно переносять несприятливі умови і за­гибель їх за зиму рідко перевищує 6 — 10 %.

Наколювання клопами рослин, висмоктування клітинного соку, введення в тканини рослин ферментів слини спричинює появу бі­лих плям на листках і часткове їх відмирання. Пошкоджені сходи буряків швидко в’януть, чорніють і засихають./У дорослих буряків пошкоджене листя підсихає з країв, скручується, що призводить до зменшення цукристості й маси коріння. У пошкоджених насінників викривлюються квітконоси, знижується урожай насіння та його схожість. Крім того, клопи часто є переносниками вірусних хвороб цукрових буряків. Буряки можуть пошкоджувати більш як 5 інших видів клопів, в основному з роду Lygus: польовий клоп — L. pra­tensis L., трав’яний клоп L. rugulipennis Popp., лігус північний — L. punctatus Zett., лігус полинний — L. gemellatus H.S., жовтий сліп­няк —- Polymerus vulneratus Panz. та ін.

Значна роль у зниженні чисельності бурякового клопа і супутніх ііому видів належить хижим клопам: з родини набіди — Nabis férus L., N. feroides Rem,., N. pseudoferus Rem., з родини антокориди — Anthocoris nemorum L., Orius niger Wolff.

Заходи захис rHy. Знищення бур’янів упродовж вегетаційно­го періоду. За можливості низьке скошування багаторічних трав. Видалення з полів стебел висадок буряків після обмолоту. Глибока зяблева оранка. При чисельності шкідника понад 30 особин на 100 помахів сачком або 2-3 особини на одну рослину — обробка інсек­тицидами висадок і посівів цукрового буряка.

Ряд твердокрилі, або жуки — Coleoptera

Шкідники цукрових буряків

Родина довгоносики — Curculionidae

Звичайний буряковий довгоносик — Bothynoderes puncti- ventris Germ. (рис. 8.5). Зона високої шкідливості займає централь­ний і східний Лісостеп, а також північну частину Степу (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Харківська області) і ряд районів Дніпропетровської, Сумської, Миколаївської, Чернігівської, Житомирської та Одеської областей. Пошкоджує буряки, живиться бур’янами з родини лободових.

Жук розміром 11-15 мм, чорний, густо вкритий короткими лу­сочками, що надають йому землисто-сірого кольору; надкрила на

Рис. 8.5. Звичайний буряковий довгоносик:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — пошкодження буряка

верхівці закруглені, в середині надкрил проходить чорна пе­реривчаста смуга — перев’язь. Поблизу верхівки надкрил — білий горбок з чорною облямівкою; голово- трубка тупа з тонким кілем і борозенками; вусики колінчасті. У самців дволопатевий членик передніх ла­пок досягає середини останнього членика, у самки доходить до третього; по середині першого і другого че­ревних кілець є вели­ка ямка. Яйце оваль­не, 1,2 —1,4 мм, світ­ло-жовте. Личинка світло-жовта, м’ясис­та, дугоподібно вигнута, зморшкувата, безнога, складається з 12 сег­ментів; голова бура, з темно-коричневими щелепами; грудний щит рудуватий; довжина дорослої личинки по кривій уздовж спини ста­новить 27-30 мм. Лялечка розміром 11- 15 мм, видовжено- яйцеподібна, жовтувато-біла, з яскраво вираженим хоботком і попе­речними рядами шипиків по задньому краю тергітів.

Зимують статево недозрілі жуки переважно на бурячищах у фун­ті, на глибині від 5 - 10 до 50 — 60 см, однак основна маса залягає у шарі завтовшки 25-40 см. 5 — 10 % особин популяції знаходиться на різних ділянках, де росли лободові бур’яни. Вихід жуків на по­

верхню починається при прогріванні Грунту на глибині залягання до 7 - 10 °С у першій і другій декадах квітня і триває не менше 20 діб. У перший період жуки розселюються «пішим ходом» у пошуках кормових рослин. За добу вони можуть пройти до 200 метрів. У про­холодну погоду рухаються на схід, південний схід і південь, у теплу, сонячну — на захід, північний захід і північ. До 15 % жуків впада­ють в діапаузу і залишаються в Грунті на другу й третю зимівлю. Перший час жуки живляться бур’янами, в основному з родини ло­бодових (лобода, щириця, курай, шпинат, спориш). Літ жуків розпо­чинається через 10 - 20 діб після їх виходу на поверхню. Особливо активні вони в теплу й сонячну погоду, за швидкості вітру менш як 5 м/с. Масовий літ відбувається з 10-11 до 15-16 год на висоті 5—10 метрів. За день вони можуть пролетіти з частими посадками до 8 - 10 км. Це призводить до швидкого заселення сходів і висадок цукрових буряків. Після додаткового живлення у травні жуки ста­ють статево зрілими, спарюються і відкладають яйця у поверхневий шар Грунту на глибині від 0,3 до 1 см, дуже близько від рослин. Ям­ку з відкладеним яйцем самка засипає землею і утрамбовує. Від­кладання яєць триває більше місяця. Плодючість становить 100 — 200 яєць. Ембріональний розвиток завершується за 6 — 10 діб.

Шкідники цукрових буряків

Перші личинки з’являються у другій половині травня, вони дуже рухливі, швидко пересуваються в Грунті і, знайшовши корінчики буряків, лободи, починають ними живитися. До третього віку ли­чинки знаходяться у зоні коренів на глибині 10 -15 см, доросліші проникають глибше в міру росту коренеплодів. Розвиток личинок триває в середньому понад 65 діб (від 45 до 90), проходячи за цей час п’ять віків. На початку — в середині липня личинки, що завер­шили живлення, влаштовують вертикальні земляні колисочки у вигляді овальної порожнини з гладенькими щільними стінками, проходять у них фазу пронімфи (5-6 діб) і заляльковуються. Ля­лечки розвиваються в середньому 16 — 20 діб. Новоутворені жуки залишаються в Грунті до весни наступного року. Незначне число довгоносиків, потривожених копанням буряків або оранкою, вихо­дять на поверхню (серпень — вересень), але з настанням холодів знову переходять у Грунт. Повний цикл розвитку довгоносика від яйця до імаго триває від 65 до 148 діб (у середньому 85).

У всіх зонах проживання звичайний буряковий довгоносик роз­вивається в одному поколінні. Шкоди завдають жуки і личинки. Пошкодження особливо небезпечні в ранній період розвитку рос­лин. Жуки з’їдають сім’ядольні та справжні листки, перегризають паростки, іноді ще до виходу їх із Грунту. Інтенсивність живлення залежить від температури повітря, різко підвищуючись у суху й жар­ку погоду. Сильно пошкоджені молоді рослини гинуть. Упродовж свого життя один жук з’їдає 13 — 14 г зеленої маси (в сто разів біль­ше за свою власну масу).

Личинки вигризають на корінні виразки, що призводить до змен­шення маси та зниження цукристості коренеплодів. Масові пошко­дження призводять до зрідженості посівів і усихання насінників. Звичайний буряковий довгоносик добре пристосувався до культури цукрових буряків і поза буряковими сівозмінами трапляється в оди­ничних екземплярах. Легкі, вилужені чорноземи, повітропроникні й швидко прогріті навесні ґрунти сприятливіші для розвитку шкід­ника, ніж важкі глинисті, в яких личинки та лялечки масово гинуть від хвороб. У роки з холодним і дощовим літом розвиток шкідника затримується, і до початку зимівлі залишається більша кількість личинок і лялечок, які гинуть від зеленої, червоної та інших видів мускардини, а також від бактеріозів.

Шкідники цукрових буряків

На цукрових плантаціях в осередках розмноження трапляється малий, або східний, буряковий довгоносик — Bothynoderes foueicollis Gebl. з подібним циклом розвитку та особливостями живлення.

Чисельність довгоносиків знижують їхні природні вороги: туруни з родів Poecilus, Bembidion, Pterostichus, Amaro, Agonum, Broscus, Ophonus, Platiderus, Calathus, Asaphidion; жук-карапузик — Hister fimetarius Hrbst., мертвоїди, мурахи — Tetramorium caespitum L., хижі кліщі.

Жуками живляться шпаки, галки, сороки, ворони, граки, сойки, чайки, перепели, землерийки.

Яйця заражає птеромалід Caenocrepis bothynoderis Germ., личи­нок — іхневмонід — Exeristes roborator F., браконіди — Vipio apellator Nees., Doryctes mutillator Thunb., Triaspis pallipes Nees. і нематода — Necaplectana bothynoderi L.

Усередині жука паразитують личинки мух-тахін — Rondania dimidiata Meig. і R. cucullata R.-D.

Заходи захисту. Створення умов, що забезпечують дружні сходи, а також прискорюють ріст і розвиток рослин (накопичення і збереження вологи в ґрунті, своєчасна сівба насінням високих кон­дицій, внесення добрив та інші агроприйоми). Дотримання просто­рової ізоляції. Розміщення посівів цукрових буряків не ближче ніж за 500 м від бурячищ двох минулих років. Відстань між маточними, фабричними буряками й висадками має становити не менше 1 км. Знищення бур’янів, особливо з родини лободових. При чисельності, що перевищує в середньому 0,3 - 0,5 жука на 1 м², — проведення на тогорічних бурячищах 2 — 3 обробок інсектицидами країв поля в пе­ріод «пішого ходу» жуків.

У період сходів — утворення двох-трьох пар справжніх листочків буряків — обприскування інсектицидами при чисельності жуків, що перевищує економічний поріг шкодочинності. У разі сівби насінням, обробленим системними інсектицидами, економічний поріг шкідника становить 0,5 — 0,7, необробленим насінням — 0,3 — 0,5 жука/м².

Смугастий буряковий довгоносик — Chromoderus fasciatus Müll. (рис. 8.6) — трапляється повсюдно. Пошкоджує цукрові буря­ки та інші рослини з родини лободових.

Шкідники цукрових буряків

1 2

Рис. 8.6. Смугастий буряковий довгоносик:

Жук розміром 7-11 мм, передньо- спинка зморшкува­та, чорна, надкрила білуваті з темними плямами, вкриті світ­лими волосками; го- ловотрубка до верхів­ки дещо звужена, кіль на верхньому боці розгалужёний у вигляді вилки.

1 — жук; 2 — розріз пошкодженого личинками кореня

Яйце розміром 0,8 х 1,1 мм, молоч­но-біле з легким жов­туватим полиском.

Личинка — 13 —

15 мм, світло-сіра,

С-подібно вигнута, грудний щит жовтуватий; лоб високий, світло- коричневий.

Лялечка — 8 — 11 мм, біла, на черевних тергітах по задньому краю густий ланцюжок шипиків.

Зимують статевонезрілі жуки у верхніх шарах ґрунту. Наприкін­ці квітня за температури 15—17 °С жуки виходять на поверхню ґрунту і починають активно розселюватись у пошуках кормових рос­лин. Літають до червня. Жуки додатково живляться на сходах цук­рових буряків та інших лободових, об’їдаючи сім’ядолі й листя. Один жук за добу з’їдає 3-5 рослин буряків у фазі вилочки. Від­кладання яєць починається наприкінці першої декади травня і триває більше місяця. Самка відкладає по одному яйцю в зроблене на кореневій шийці заглиблення. Відкладене яйце заливає швидко- твердіючою рідиною. Плодючість становить 100 - 180 яєць. Відро­джені через 8—10 діб личинки вгризаються в тканини коренеплоду, де живляться 45 — 55 діб. Завершивши розвиток, личинка поверта­ється головою вгору і заляльковується. Через 15-18 діб, приблизно у другій половині серпня, новоутворені жуки прогризають у корене­плоді отвір і виходять назовні. Додатково живляться на буряках і лободових рослинах. З настанням осінніх холодів перемішуються в ґрунт на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.

Пошкоджені сходи гинуть, доросліші рослини відстають у рості та розвитку, часто загнивають. У результаті знижується маса і цук-

рисіість коренеплодів. Пошкоджені коренеплоди непридатні для зберігання.

Шкідники цукрових буряків

На цукрових буряках трапляються два супутніх види довгоноси­ків з подібним розвитком і особливостями живлення личинок — бі­луватий кореневий довгоносик — Chromoderus declivis ОІ. і чорто­полоховий довгоносик — Cleonus piger Scop.

Чисельність смугастого бурякового довгоносика і супутніх йому видів знижують ті самі хижаки й паразити, що й звичайного буря­кового довгоносика.

Заходи захисту в основному ті самі, що й для звичайного бурякового довгоносика. Економічний поріг шкодочинності на схо­дах цукрових буряків становить 0,2 — 0,3 жука/м².

Амарантовий стеблоїд — Lixus subtilis Boh. (рис. 8.7) — трапляється повсюдно. Пошкоджує цукрові буряки та бур’яни з ро­дин лободових і амарантових.

Рис. 8.7. Амарантовий стеблоїд:

1— жук;2— личинка;3— пошкоджений черешок листка

Жук розміром 8—12 мм, тіло довгасте, вузьке; передньоспинка вкрита грубими крапками; головотрубка коротша від передньоспин- ки, вигнута, з тонким кілем; вусики розміщені перед серединою го- ловотрубки; ноги короткі; верх і низ тіла вкриті сіруватими волос­ками.

Яйце до 1 мм, овальне, жовто-оранжеве. Личинка — 11 — 13 мм, біла, дугоподібно вигнута, безнога; голова світло-коричнева; на спинному боці й по боках рудуваті бляшки.

Лялечка розміром 8 — 10 мм, довгаста, вузька; на кінці черевця дволопатевий придаток з шипиками на шостому й сьомому члени­ках.

Шкідники цукрових буряків

Зимують статево недозрілі жуки у рослинній підстилці в лісосму­гах, на посівах багаторічних трав, на полях, зарослих бур’янами. Вихід жуків розпочинається в останній декаді квітня за температу­ри 10 - 15 °С і триває до середини травня. Додатково живляться спочатку на бур’янах, а з появою сходів цукрових буряків перехо­дять на них. Спарюються і відкладають яйця наприкінці травня — на початку червня. Самка вигризає заглиблення у верхній частині стебла або в черешку листка і вміщує в нього 6 — 8 яєць. Кладка вкривається шматочками тканини. Згодом у місцях відкладання яєць утворюються напливи.

Відроджені через 8-10 діб личинки прогризають ходи спочатку під шкірочкою, потім у середині стебла або черешка листка до його основи. Залежно від температури повітря личинки розвиваються від 25 до 40 діб. Заляльковуються всередині стебла або черешка. Жуки, що вийшли у першій половині серпня, додатково живляться листям буряків і бур’янами з родин лободових і амарантових. З настанням холодів переходять у місця зимівлі. Розвивається одна генерація за рік. В окремі роки відмічається факультативний розвиток другого покоління. У цьому випадку зимують і личинки всередині стебел.

Унаслідок пошкоджень у рослин обламуються квітконоси, заси­хає листя, що призводить до зниження врожаю та погіршення якос­ті насіння, до зменшення маси й цукристості фабричних і маточних буряків. Чисельність довгоносика знижують багато паразитів, хи­жаків, птахів, а також грибні хвороби личинок.

Амарантовому стеблоїду супутні два види довгоносиків з подіб­ним циклом розвитку і особливостями живлення личинок: стеблоїд білявий — Lixus incanescens Boh. і стеблоїд золотистий — L. rubi- cundus Zoubk.

Заходи захисту в основному ті самі, що й для звичайного бурякового довгоносика. При чисельності, що перевищує 0,2-0,3 жука/м², потрібно провести обробку сходів буряків інсектицидами. В роки розмноження другої генерації амарантового стеблоїда після збирання врожаю слід видалити з полів усі рослинні рештки.

Сірий буряковий довгоносик — Tanymecus palliatus Fabr. (рис. 8.8) — трапляється повсюдно, найчисленніший у центрально­му і східному Лісостепу. Поліфаг, крім буряків пошкоджує соняш­ник, бобові та багато інших культур і бур’яни.

Жук розміром 8-12 мм, надкрила паралельносторонні, звужу­ються у верхній третині, з різко виступаючими плечовими горбка­ми; верх однотонний у густих рудуватих волосках, боки та низ тіла світлі; крила у більшості особин недорозвинені, коротші або такі, що дорівнюють довжині черевця, тому імаго (за рідкісним винятком) не

літають; вусики колінчасті, при­кріплені біля верхівки голово- трубки; у самців перші два чле­ники черевця з довгастими за­глибленнями».

Шкідники цукрових буряків

Рис. 8.8. Сірий буряковий довгоносик:

І — жук; 2 — личинка

Яйце розміром 0,9 - 1,2 мм, овальне, гладеньке, біле з лег­ким кремуватим відтінком. Ли­чинка 10-12 мм, майже цилін­дрична, безнога, слабко вигнута; голова і грудний щит світло- жовті, на вершинному сегменті тулуба є коричнева хітинова пластинка. Лялечка 8—12 мм, біла; головотрубка з парою ве­ликих конусоподібних виростів на кінці; останній сегмент з двома довгими відростками.

Зимують у ґрунті, на глибині 15 - 20 см, статево недозрілі жуки і личинки різного віку двох суміжних поколінь. Невелика частина популяції залягає у шарі завтовшки до 15 см і глибше — 20-60 см. Перехід жуків до поверхні починається після прогрівання ґрунту до З °С. Масовий вихід жуків закінчується в середині квітня при про­гріванні ґрунту до 10 °С. Жуки активні у сонячні теплі години дня, при похолоданні ховаються під грудочками ґрунту. Живляться осо­том, березкою, кропивою, чортополохом та іншими бур’янами, піз­ніше переходять на сходи цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи, відростаючі бобові трави. Вони обгризають краї молодих листків і сім’ядолі так, що від рослин залишаються тільки пеньки. Трива­лість життя жуків становить 2,5 - 3 міс. Відкладання яєць триває від кінця квітня до середини червня. Самки відкладають яйця в поверхневий шар ґрунту групами, по 20 - ЗО штук, безпосередньо біля березки й осоту — основних кормових рослин личинок. Ця ви­бірковість є основною причиною осередкового поширення шкідника. Плодючість становить 200 — 400 яєць. Ембріональний розвиток за температури 20 - 28 °С триває 18 — 20 діб.

Відроджені личинки дуже рухливі, проникають до коренів і ви­гризають у них неглибокі ямки. Крім осоту й березки личинки мо­жуть живитися коренями чортополоху, полину, конюшини, люцер­ни, буркуну, еспарцету. Вслід за ростом коренів личинки заглиб­люються в ґрунт і до осені можуть бути на глибині 60 - 100 см. У цей період віковий склад буває різним — від другого до восьмого (всього у сірого бурякового довгоносика 10 віків). Навесні личинки підні­маються у верхні шари ґрунту і продовжують живлення. У липні — серпні личинки другого року життя заляльковуються і через 20 - 26

діб перетворюються на жуків, які залишаються в лялечкових коли­сочках до весни наступного року. Генерація дворічна, однак неве­лика частина личинок не встигає завершити розвиток і перезимовує вдруге, завершуючи біологічний цикл за три роки.

Шкідники цукрових буряків

Природні вороги, що знижують чисельність шкідника, такі самі, ' що й для звичайного бурякового довгоносика.

Заходи захисту в основному такі самі, як і для звичайного бурякового довгоносика. Особливу увагу слід звернути на знищення березки, осоту та інших бур’янів, які є кормом для жуків і личинок. Враховуючи нездатність жука до перельотів, найважливішу роль відіграє ретельне дотримання сівозмін. Економічний поріг шкодо- чинності на сходах цукрових буряків становить 0,2 — 0,4 жука/м². У разі його перевищення необхідно застосовувати інсектицид.

Чорний довгоносик — Рваїісііит тахіНовит К (рис. 8.9) — поширений у Степу і південних районах Лісостепу. Поліфаг. Жи­виться на І30 видах рослин, що належать до 33 родин. Пошкоджує буряк, однорічні й багаторічні бобові, соняшник, капусту, коноплі, суниці та інші культури.

Рис. 8.9. Чорний довгоносик:

1 — жук; 2 — личинка

Жук розміром 6—10 мм, блискучо-чорний, зверху без опушення, знизу вкритий лег­ким сіруватим пушком; пе- редньоспинка по боках і над- крила заокруглені, опуклі, у крапчастих борозенках, зрос­лися по шву; крил немає. Го- ловотрубка коротка, широка.

Яйце розміром 1 мм, овальне, біле. Личинка — 12-16 мм, слабко вигнута, світло-жовта, верхні щелепи темно-корич­неві; грудний щит широкий, блідозабарвлений, анальний сегмент з 12 довгими жорст­кими щетинками. Лялечка

7. 10 мм, спочатку біла, пе­ред перетворенням на жука — бура; передньоспинка слабко опукла, вершинний сегмент закінчується двома спрямованими назад шило­подібними відростками.

Зимують жуки нового покоління, а також жуки, що залишаються на другу зимівлю, й личинки, що не завершили розвиток до осені, у ґрунті на глибині 20 - 40 см. Вихід одиничних жуків розпочинаєть­ся у квітні за температури 7-9 °С, масовий вихід і розселення їх — після прогрівання ґрунту до 12 °С.

Жуки ведуть прихований спосіб життя, знаходячись поблизу кормових рослин. Вночі та в прохолодну погоду зариваються у по­верхневий шар ґрунту. Живляться молодими листками, пагонами, іноді генеративними органами. Живуть два сезони. Розмножуються партеногенетично. Яйця відкладають у ґрунт на глибину 3-5 см. Період відкладання яєць розтягнутий — з кінця квітня по серпень. Середня плодючість у перший і другий роки життя становить 60 — 70 яєць, максимально — до 300. Ембріональний розвиток триває 28 - 45 діб. Відроджені личинки розвиваються на корінні буряків та інших рослин, досягаючи до осені III - IV віків. Розвиток IV і V віків завершується у липні — серпні другого року життя. Заляльковують­ся в ґрунтових колисочках. Через 25 — ЗО діб утворюються жуки, які в основній масі залишаються в ґрунті до весни наступного року. Восе­ни в теплу погоду і за достатнього зволоження спостерігаються ви­падки виходу жуків на поверхню. Однак з настанням холодів вони зариваються в ґрунт на глибину до 10 — 20 см. Генерація дворічна.

Шкідники цукрових буряків

В умовах бурякової сівозміни приблизно третина шкідників зи­мує на минулорічних бурячищах та на полях з-під бурякових виса­док. На сходах жуки об’їдають сім’ядолі й молоде листя. Личинки перегризають дрібні корінчики і завдають ран коренеплодам. Чисе­льність шкідника знижують ті самі хвороби, паразити й хижаки, що й звичайного бурякового довгоносика. У черевці жука паразитує личинка мухи-тахіни — Graphogaster maculatus Bel.

Заходи захисту такі самі, як і для звичайного та сірого бу­рякових довгоносиків. Економічний поріг шкодочинності становить 0,2 - 0,4 жука/м².

Родина листоїди — Chrysomelidae

Звичайна бурякова блішка — Chaetocnema сопсіппа Marsh, (рис. 8.10) —- трапляється повсюдно. Пошкоджує буряки, гречку, коноплю. В посушливих умовах може живитися сходами ес­парцету, хмелю та хрестоцвітими.

Жук розміром 1,9 - 2,4 мм, темно-бронзовий; надкрила у крап­частих борозенках; тіло овальне; основа передньоспинки спереду майже пряма, з невеликою опуклістю біля щитка; передні й середні стегна та вусики темні, задні й середні ноги з глибокою виїмкою бі­ля вершини гомілок. Яйце розміром 0,6 мм, світло-жовте. Личин­ка — 3,5 — 4,5 мм, біла, з бурувато-жовтими головою й ногами; ноги з розвиненим тазиком і стегнами; лапки одночленикові, кігтеподіб- ні, зверху з прозорою чашечкоподібною зачіпкою; кінець черевця овальний, з двома загнутими догори шипиками. Лялечка розміром

7. — 2 мм, біла, з двома шипиками на кінці черевця.

Зимують статево недозрілі жуки у рослинній підстилці в лісосму­гах, деревно-чагарникових заростях, садах, на узбіччях доріг, полях багаторічних трав. У холодні й дощові сезони, а також на півночі та

заході України до 50 % жуків залягають на зимівлю в ґрунт на глибині 20 - ЗО см.

Шкідники цукрових буряків

Із місць зимівлі жуки виходять дуже ра­но — наприкінці бе­резня — на початку квітня, коди темпе­ратура повітря дося­гає 6 — 8 °С, а на по­верхні ґрунту — 12 - 15 °С. За температу­ри повітря 14 -■16 °С починають живитися бур’янами з родин гречкових і лободо­вих, а з появою сходів цукрових буряків пе­реходять на них. Пе­ресуваються стрибками і перелітають.

Масове заселення посівів цукрових буряків відбувається, як пра­вило, у фазі вилочки або першої пари справжніх листків. У перший час концентруються на посівах по краях поля, пізніше розселяються по ньому більш-менш рівномірно. Відкладання яєць починається наприкінці травня — на початку червня. У жарку суху погоду воно триває два — три тижні, у вологу прохолодну погоду — розтягується до двох і більше місяців. Самки відкладають яйця по одному або невеликими групами в ґрунт біля стебел гречкових на глибину 3 — 5 мм. Яйця відкладаються з перервами в 2 — 6 діб. Максимальна плодючість самки — 200 - 240 яєць.

Через 10 - 14 діб відроджуються личинки, які проникають до ко­ренів культурної гречки, щавелелистної гречки, ревеню, щавлю, і живляться упродовж 26 - 40 діб. Линяють двічі, проходячи відповід­но три віки. Заляльковуються личинки в земляних колисочках у ґрунті на глибині 10 - 20 см. Лялечка розвивається 14 - 18 діб. При високій вологості ґрунту, що сягає 65 - 75 %, спостерігається масова загибель лялечок від бактеріальних хвороб.

Вихід жуків нового покоління розпочинається наприкінці черв­ня— на початку липня. До настання осінніх похолодань (вере­сень — жовтень) жуки живляться на цукрових буряках, лободових і гречкових бур’янах, потім концентруються в місцях зимівлі. Розви­вається одна генерація за рік. Найбільшої шкоди цукровим бурякам жуки завдають у сонячну й суху погоду та при недружній появі схо­

дів. Вони вигризають зверху на листі виразки, залишаючи недотор­каним нижній епідерміс. З ростом листка епідерміс «віконця» роз­ривається, утворюючи дірочки з нерівними побурілими краями. Іноді пошкоджують стебло і верхівкову бруньку молодих рослин. У разі значних пошкоджень рослини засихають. У південно-західній частині України трапляється західна бурякова блішка — Chaetocnema tibialis III., яка за особливостями розвитку і шкодочин- ністю не відрізняється від звичайної бурякової блішки.

Шкідники цукрових буряків

Заходи захисту. Знищення бур’янів. Сівба насінням, оброб­леним системними інсектицидами. Якщо сівбу проведено необроб- леним насінням, слід планувати'1 — 2 обприскування сходів буряків інсектицидами при чисельності шкідника, що перевищує 1-2 жу- ки/м² або 100 - 200 жуків на 100 помахів сачком. Передусім потріб­но обробляти інсектицидами краї плантації.

Південна бурякова блішка — Chaetocnema breviuscula Faid. — у значній кількості трапляється на південному сході України. Пошкоджує цукровий буряк, лободу, лободу сланку тощо.

Жук розміром 1,9 — 2,3 мм; тіло опукле, звужене до голови й вер­шини; мідно-бронзового кольору з фіолетовим або зеленим відтін­ком; надкрила з правильними рядами крапчастих борозенок; лапки гомілки й основи вусиків рудуваті. Яйце розміром 0,4 мм, блідо- жовте, видовжено-овальне, просвічується. Личинка 4 — 4,5 мм, біла, з бурувато-жовтою головою й ногами; кінець черевця заокруглений, з двома загнутими короткими шипиками. Лялечка — 1,8 мм, біла, з двома шипиками на кінці черевця.

Зимують статево недозрілі жуки під рослинними залишками і в поверхневому шарі ґрунту в придорожніх канавах, ярках, зарослих лободовими бур’янами, на полях, узліссях деревно-чагарникових насаджень. Вихід жуків розпочинається у першій половині квітня за температури повітря 4-6 °С. За температури понад 10 °С почи­нають живлення лободовими бур’янами. З появою сходів буряків переходять на них. Особливо активні жуки у сонячну погоду. За тем­ператури 18 - 20 °С здійснюють масові перельоти, однак при 28 °С, а на поверхні ґрунту — близько 40 °С жуки залишають бурякові по­ля і переселяються на густотравні, добре затінені ділянки. Тому на півночі ареалу блішки завдають шкоди сходам цукрових буряків триваліший час.

Відкладання яєць у Лісостепу починається в першій половині травня і триває півтора — два місяці. Самки розміщують яйця по одному в ґрунт, на глибину 1-3 см, поблизу дрібних бічних корін­ців буряків, лободи. Плодючість становить 250 - 300 яєць. Через 8 - 10 діб відроджуються личинки, які впродовж 24 — 36 діб живляться дрібними придатковими корінчиками. Двічі линяють. Приблизно в

середині червня заляльковуються в земляних колисочках на глиби­ні 3 - 20 см.

Шкідники цукрових буряків

Лялечка розвивається 14—16 діб. Жуки нового покоління вихо­дять у Лісостепу з кінця червня до середини серпня, у Степу — з по­чатку червня до кінця липня. За високої вологості ґрунту розвиток лялечок затягується і часто призводить до їх загибелі від бактеріозів.

У Лісостепу й північному Степу жуки живляться на буряках або лободових бур’янах до настання холодів, після чого переходять у місця зимівлі. В південних районах після додаткового живлення жуки спарюються і відкладають яйця в ґрунт. Розвиток другогр по­коління відбувається у липні — серпні. Жуки як першого, так і дру­гого поколінь вигризають зверху на листі виразки, не торкаючись нижнього епідермісу. З ростом листка епідерміс «віконечка» розри­вається і утворюються отвори з нерівними побурілими краями. У разі значних пошкоджень молоді рослини засихають, у дорослих знижуються маса і цукристість коренеплодів. Особливо шкодочинні блішки в посушливі роки, коли затримується ріст і розвиток рослин.

Заходи захисту такі самі, що й для звичайної бурякової блішки. Однак у південно-східному регіоні України у липні — сер­пні при чисельності понад 26 — 100 жуків на 10 помахів сачком у 10 місцях слід провести обприскування буряків інсектицидами для придушення шкідника другої генерації.

Щитоноска бурякова — Саввійа пеЬиІова Ь. (рис. 8.1¹⁴ трапляється повсюдно. Пошкоджує цукрові буряки, лободу, л

білу, калюжницю.

Рис. 8.11. Щитоноска бурякова:

1— жук;2— личинка;3— пошкоджений листок

Жук розміром 6 — 7 мм, зверху іржаво-коричневий, іноді бурува­то-зелений з чорними плямами на надкрилах; краї передньоспинки і надкрила сильно розпластані; знизу чорний. Яйце — 0,4 - 0,5 мм, овальне, світло-жовте, зверху вкрите слизом, що застигає у вигляді прозорої плівки. Личинка 7 — 8 мм, жовтувато-зелена з рудуватою головою; плоска й широка, з 17 парами зазубрених шипоподібних виростів, з яких задня найдовша; задній кінець тіла личинка три­має дещо піднятим і носить на ньому шкурки після линяння та екс­кременти. Лялечка розміром 6,5 мм, яскраво-зелена, плоска, з п’ятьма зазубреними лопатями по боках, з темною довгою смугою на спині й двома жовтими смугами по боках.

Шкідники цукрових буряків

Зимують статево недозрілі жуки у рослинній підстилці, найчас­тіше в чагарниках і розріджених деревних насадженнях. Вихід жу­ків із місць зимівлі спостерігається у квітні. У теплі години дня жу­ки перелітають у місця зосередження — ділянки, зарослі бур’янами (лобода, лобода біла), де і живляться. З підвищенням температури та за недостатньої вологості жуки в значній кількості збираються на болотах, пошкоджуючи калюжницю. На 5-ту - 8-му добу після почат­ку додаткового живлення жуки спарюються. Відкладають яйця на нижній і верхній поверхнях листка характерними купками, по 8-г 20 яєць у кожній, і заливають їх швидко застигаючим слизом, який невдовзі перетворюється на жовтувату напівпрозору плівку. Яйце- відкладання триває 14-20 діб. Плодючість становить 150-210 яєць. Ембріональний розвиток завершується за 4 — 6 діб.

Личинки відроджуються у другій половині травня — червні. За­лежно від погодних умов розвиток личинок триває від 15 до ЗО діб, проходячи за цей час п’ять віків. Заляльковуються личинки відкри­то, на листі кормових рослин. Личинка прикріплюється до листка заднім кінцем тіла, скидає линяльну шкурку і перетворюється на лялечку. Тривалість розвитку лялечки — 8—12 діб.

У Лісостепу й Степу України поява жуків спостерігається у дру­гій половині червня — на початку липня. Упродовж 12 - 16 діб вони активно живляться на рослинах, після чого спарюються і відклада­ють яйця. Личинки другого покоління живляться буряками і, завер­шивши розвиток, приблизно у другій половині серпня залялькову­ються. Новоутворені жуки після 10 — 12-денного додаткового жив­лення (у вересні) мігрують у місця зимівлі. Шкоди завдають жуки і личинки. Личинки молодших віків виїдають на листі виразки. Жу­ки й личинки старших віків прогризають наскрізні отвори у листі.

Крім бурякової щитоноски буряки можуть пошкоджувати щито­носка лободова — Cassida nobilis L., щитоноска кропивна — C. vittata Willers., щитоноска зелена — C. viridis L., щитоноска ру­да— Hypocassida subferruginae Schmk., особливості розвитку яких подібні до таких щитоноски бурякової.

Чисельність щитоносок знижують хижі клопи — Zicrona coerulea L., Pristomerus bidens L., личинка мухи-дзюрчалки — Dufouria ocelusa R.-D., яйця заражають хальциди — Teleopterus erxias Wek., Tetracampe galerucae Fons., Entedon ovulorum Rizd., Closterrocerus ovulorum Rtzb., на личинках і лялечках паразитують евлофіди — Pediobius cassidae Erdös, Tetrastichus cassidarum Rtzb., T. bruzzonei Masi., T. rhosaceus Wik., Brachymeria vitripennis Forst, мухи-тахі- ни — Dionaea foscipata Meig., Dufouria ocelusa R.-D.

Шкідники цукрових буряків

Заходи захисту. Знищення бур’янів з родини лободових на бурякових полях і прилеглих до них ділянках. Економічний поріг шкодочинності на початку сходів буряків становить 0,5 -1,2 жу- ка/м²; у фазі 2 — 6 листків — 10 личинок на одну рослину. У разі пе­ревищення цього порогу потрібна обробка інсектицидами.

Родина скритноїди — Cryptophagidae

Бурякова крихітка — Atomaria linearis Steph. (рис. 8.12) — трапляється повсюдно. Особливо численна вона у західних областях України, в районах з підвищеною вологістю. Пошкоджує буряк.

Рис. 8.12. Бурякова крихітка:

1— жук;2— личинка;3, 4— проростки буряка, пошкоджені жуками

Жук розміром 1,2 - 1,8 мм, з плоским витягнутим тілом і майже квадратною передньоспинкою, вкритою світлим тонким пушком; колір від червоно-бурого до буро-чорного; вусики руді або жовті, з

3. члениковою булавою. Яйце розміром 0,4 мм, овальне, біле, блис­куче. Личинка 2,5 - 3 мм, перламутрово-біла, напівпрозора, з руду­вато-жовтою плоскою головою; ноги короткі з довгими кігтиками; на останньому сегменті черевця два загнутих догори гачкоподібних хітинізованих відростки, знизу хітинізований підштовхувач. Лялеч­

ка розміром 1,6 - 2 мм, біла, напівпрозора, на передньому членику черевця пара довгих гострих відростків.

Шкідники цукрових буряків

Зимують статево недозрілі жуки під рослинними рештками і в ґрунті на глибині 10 - 15 см на бурячищах, на полях з-під висадок, у пришляхових канавах, лісосмугах, схилах ярів. Рано навесні за температури 3 — 5 °С жуки виходять на поверхню. Спостерігаються випадки пробудження жуків з виходом на поверхню ґрунту в період зимових відлиг. Різкі перепади температури в цей час призводять до масової загибелі жуків. Жуки, що вийшли, живляться залишка­ми буряків і бур’янами. Розселення відбувається у вечірні й нічні години за температури повітря 9-12 °С, масовий літ — за темпера­тури 17 - 22 °С. Жуки заселяють цукрові буряки в період появи схо­дів. Рано навесні жуки тримаються на поверхні, пізніше ховаються в ґрунті, з’являючись лише в похмуру погоду та у вечірні години. Відкладання яєць триває з першої половини травня до серпня. Са­мка відкладає яйця в ґрунт на глибину 20 — 30 см. Плодючість ста­новить до 50 яєць. Ембріональний розвиток триває 5-7 діб. Відро­дження личинок розпочинається в травні і триває до першої декади серпня. Личинки зосереджуються у верхніх шарах ґрунту на глиби­ні 5 — 7 см, де знаходиться основна маса корінців буряків першого року та насінників.

У міру розвитку личинки, живлячись дрібними корінцями, за­глиблюються в ґрунт до 40 - 60 см, а в суху погоду навіть до 80 - 90 см. Через 35 — 42 доби заляльковуються. Лялечка розвивається 11-13 діб. Новоутворені жуки залишаються в ґрунті до осені. У другій половині вересня — на початку жовтня жуки масово вихо­дять на поверхню ґрунту, додатково живляться і з настанням холо­дів переходять у місця зимівлі. Розвивається одна генерація за рік.

Жуки бурякової крихітки вигризають у підземних частинах схо­дів буряків овальні й круглі ямки, від мілких, поверхневих до гли­боких. Іноді пошкоджують листки, прогризаючи в них дрібні отвори. Особливо небезпечний цей шкідник у роки з прохолодною й вологою весною. У разі значних пошкоджень рослини гинуть, що призводить до розрідження посівів. Навіть незначні пошкодження підсім’ядоль- ного коліна сприяють розвитку коренеїда.

Бурякову крихітку знищують деякі туруни, паразитичні немато­ди, що розвиваються в черевці жуків, а також бактеріальні й грибні хвороби личинок і лялечок, особливо у вологі роки.

Заходи захисту. Повне викопування коренеплодів і висадок цукрових буряків під час збирання врожаю; видалення залишків після збирання врожаю; глибока зяблева оранка; просторова ізоля­ція нового посіву цукрових буряків від минулорічних бурячищ; за­стосування добрив; добре розвинені сходи цукрових буряків меншою мірою потерпають від пошкоджень буряковою крихіткою. При не­безпечній чисельності шкідника — 1,5-2,5 жука на 1 дм³ ґрунту

(восени) або 20 жуків на 1 м рядка чи 300 жуків/м² потрібна перед­посівна обробка насіння системними інсектицидами або внесення їх у рядки під час сівби буряків.

Шкідники цукрових буряків

Родина мертвоїди — Біірііісіае

Мертвоїд матовий — Асіураеа ораса Ь. (рис. 8.13) — трап­ляється повсюдно. У небезпечній чисельності частіше відмічається в північних і західних регіонах України. Поліфаг. Крім буряків по­шкоджує картоплю, соняшник, конюшину, сходи злаків, хрестоцвіт- ні, цибулю, щавель, лободу тощо.

Рис. 8.13. Мертвоїд матовий:

1— жук;2— личинка;3— пошкодження

Жук розміром 10 - 12 мм, зверху чорний, у дрібних волосках, які надають йому жовто-коричневого відтінку; на надкрилах три довга­стих реберця.

Яйце розміром до 1 мм, молочно-біле, округле.

Личинка розміром 25 — 28 мм, блискучо-чорна, тіло плоске, мок- рицеподібне, на кінці черевця два широко розставлених придатки; вусики тричленикові, ноги довгі, з одночлениковими лапками. Ля­лечка —-11-12 мм, біла.

Зимують жуки в ґрунті, під грудочками ґрунту та в різних рос­линних рештках. У квітні виходять, деякий час живляться. Невдов­зі спарюються і самки, зариваючись у ґрунт на глибину до 5 - 7 см, відкладають по 100 — 120 яєць. Відкладання яєць розтягнуте і три­ває впродовж 14 - 20 діб. Відроджені через 6-10 діб личинки вихо­дять на поверхню і живляться впродовж 18 - 22 діб, проходячи чо­тири віки. Як жуки, так і личинки живляться у вечірні й нічні го­дини. Вони лякливі і за найменшої небезпеки падають на землю й ховаються під грудочками ґрунту.

Завершивши розвиток, личинки переходять у ґрунт і на глибині до 10 см заляльковуються в земляних колисочках. Лялечка розви­вається 12 — 15 діб. У червні виходять жуки. Після нетривалого до­даткового живлення самки відкладають яйця в ґрунт. Друге поко­ління розвивається аналогічно першому. Жуки з’являються напри­кінці липня і рідко виходять на поверхню ґрунту, а з настанням хо­лодів залишаються на зимівлю. Розвитку і розмноженню мертвоїдів сприяє підвищена вологість.

Шкідники цукрових буряків

Супутні види: голий мертвоїд — Aclypaea undata Miill., темний мертвоїд — Silpha obscura L., чорний мертвоїд — Phosphuga atrata L. Мертвоїди особливо сильно пошкоджують буряки з кінця квітня і до середини травня. Більшою мірою потерпають пізні посі­ви буряків, оскільки поява сходів збігається в часі з масовим вихо­дом личинок шкідника. Пошкоджують буряки жуки і особливо ли­чинки. Сходи буряків вони з’їдають повністю, залишаючи невеликі пеньки. У дорослих рослин об’їдають листя з країв. На об’їдених краях залишається характерна бахрома із розжованих жилок.

Заходи захисту. Глибока зяблева оранка бурячищ. Зни­щення бур’янів. У разі перевищення економічного порогу шкодо- чинності 0,3 - 1 жук або личинка на 1 м² сходів буряків слід засто­совувати інсектициди.

Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera

Родина виїмчастокрилі молі — Gelechiidae

Бурякова мінуюча міль — Scrobipalpa ocellatella Boyd.

(рис. 8.14) — трапляється у степовій і лісостеповій зонах бурякосі­яння. Пошкоджує буряки.

Метелик з розмахом крил 12 - 14 мм; передні крила вузькі, заго­стрені, коричнево-сірі з жовтим малюнком і чорними плямами; зад­ні крила світло-сірі, з бахромою із довгих війок. Яйце розміром 0,4 — 0,5 мм, овальне, біле з перламутровим полиском. Гусениця завдовж­ки 11-12 мм, сіро-зелена, з бурою головою і бурими плямами на грудному й анальному щитках; в останньому віці з п’ятьма поздовж­німи переривчастими рожевуватими смугами. Лялечка розміром

5. - 6,5 мм, світло-коричнева, з чотирма гачкоподібними щетинка­ми на кінці черевця, у павутинному коконі, вкритому грудочками землі.

Зимують у верхньому шарі ґрунту лялечки в коконах і гусениці різних віків у рештках після збирання врожаю. Впродовж зими гу­сениці, які знаходяться в бадиллі, зазвичай гинуть. Виживають тільки ті, що знаходились у головках коренеплодів, які залишають­ся в полі та в кагатах.

Рис. 8.14. Бурякова мінуюча міль;

1 — метелик; 2— гусениця; 3 — коренеплід, пошкоджений гусеницями

Вихід метеликів із лялечок, що перезимували, і в цей самий час заляльковування гусениць V віку, що вижили, збігається з появою сходів цукрових буряків. Метелики додаткового живлення не потре­бують, однак у жаркі періоди висмоктують краплі роси. Активні у вечірні, нічні й ранкові години. Тривалість життя метеликів стано­вить 12 - 18 діб. Самки відкладають по 2 - 3 яйця на нижній бік листків, надземну частину коренеплодів, рослинні рештки та гру­дочки ґрунту. Плодючість становить 100 - 150 яєць. Відроджені че­рез 5-8 діб гусениці спочатку зіскрібають паренхіму, потім обплі­тають центральне листя павутиною і виїдають наскрізні отвори уз­довж середньої жилки листка та борозенки на черешках. На дорос­ліших рослинах буряків вони знаходяться під закрученими краями листків і в мінах усередині черешка або в ходах усередині головки коренеплоду. Пошкодження відмічаються впродовж усього сезону, починаючи з появи 2-3 пар справжніх листків до збирання вро­жаю. Гусениці проходять п’ять віків упродовж 25 - 30 діб розвитку. Вони гігрофільні, тому в суху і жарку погоду спостерігається їх ма­сова загибель. Завершивши живлення, вони заляльковуються в овальних павутинних коконах у ґрунті на глибині 2-5 см.

У разі значних пошкоджень рослин припиняється відростання нових листків. Замість центрального пучка утворюється чорна пухка грудочка зі скріплених павутиною листків, що розклалися. Особ­ливо небезпечні пошкодження коренеплодів маточних буряків, оскільки вони стають малопридатними для зимового зберігання в кагатах.

На висадках гусениці пошкоджують квітконосні пагони, прото­чуючи в них ходи, що призводить до їх викривлення і засихання. В результаті цього з’являються додаткові паростки, які дають дрібне і

неповноцінне насіння. Шкода збільшується в другій половині літа у зв’язку з підвищенням чисельності шкідника в другому і наступних поколіннях.

Шкідники цукрових буряків

Чисельність бурякової мінуючої молі знижують понад 50 видів хижаків і паразитів. Гусениць заражають їздці з родини евлофід — Pediobius facialis Gur., P. epigonus Wlk., Chrysocharis elongata Thoms., Achrysocharella formosa Westw., Digliphus minoeus Wlk., Hemiptarsenus dropion Wlk., Pnigalio soemius Wlk. та ін.

Заходи з a xu с my. У зв’язку з тим, що пошкоджені корене­плоди швидко загнивають, збирати урожай насамперед потрібно на полях, де міль завдала значної шкоди, і здавати його на заводи для термінової переробки. Після збирання врожаю цукрових буряків і насінників звільнити плантації від рослинних решток і здійснити глибоку зяблеву оранку. Ліквідувати сходи падалиці насіння, що створює умови для розвитку третього й четвертого поколінь шкідни­ка. Ретельне відбраковування пошкоджених коренеплодів перед закладанням їх у кагати на зберігання. Навесні після розкриття кагатів і вибирання коренів маточних буряків усі обрізки й верхній шар ґрунту слід скинути на дно кагату і засипати шаром землі завтовшки не менш як 50 см. Кагатне поле зорати. При небезпечній чисельності слід провести передпосівну обробку насіння системними інсектицидами.

Економічний поріг шкодочинності: у фенофазу 6 — 8 листків — 0,5 гусениці на рослину; на початку формування коренеплоду — 0,8 - 1 гусениця на рослину; на початку відмирання листя — 2 гу­сениці на рослину. При чисельності шкідника, яка перевищує за­значені пороги, необхідна обробка посівів цукрових буряків інсек­тицидами.

Ряд двокрилі — Diptera

Родина квіткарки — Anthomyidae

Бурякова мінуюча муха — Pegomyia betae Curt. (рис. 8.15) — поширена у всіх районах бурякосіяння, більш численна у західному Лісостепу. Пошкоджує буряки, лободу, лободу білу, шпинат, блеко­ту, дурман.

Імаго розміром 6-8 мм, черевце темно-сіре, з боків червонувате, вкрите темно-бурими короткими щетинками; передньоспинка темно- сіра, вкрита короткими темними щетинками, голова півкругла, з ве­ликими червонуватими очима; очей на тім’ї три; ноги темні, вертлуг, стегно й гомілка коричневі. Яйце розміром 0,5 —0,8 мм, видовжено- овальне, молочно-біле, з опуклою скульптурою із ромбоподібних гра­ней. Личинка безнога, жовто-біла, м’ясиста, завдовжки 6 — 8 мм; тіло вкрите поперечними зморшками; на кожному сегменті ряди шипи-

Рис. 8.15. Бурякова мінуюча муха:

1 — імаго; 2 — личинка; 3 — лялечка; 4 — яйця на листку;

5 — пошкоджений листок буряка

ків, за допомогою яких личинки пересуваються; передня частина за­гострена і озброєна однією парою сильно хітинізованих ротових гач­ків чорного кольору, задня — з рядами трикутних зубців і двома ди­хальцями, кожне з яких має три отвори. Пупарій овальний, розміром

3. 6 мм; відразу після утворення жовто-червоного кольору, потім те­мніє і перед вильотом мухи стає буро-чорним; передній кінець дещо звужений, на задньому є дихальця у вигляді дрібних виростів.

Зимують личинки в пупарії в ґрунті, на глибині 3-10 см. Голов­не місце зимівлі — поля з-під цукрових буряків, де зазвичай зосере­джується 50 — 70 % шкідників. Заляльковуються у квітні, літ мух відбувається у травні — червні. Підвищена вологість ґрунту сприяє прискореному виходу мух. Мухи додатково живляться нектаром кві­тів, віддаючи перевагу зонтичним рослинам, різними солодкими виділеннями і п’ють краплинну воду. Через 6-9 діб розпочинається відкладання яєць. Самка відкладає по 3 - 6 яєць правильними ря­дами на нижню поверхню листка. Період відкладання яєць розтяг­нутий і закінчується наприкінці червня. Плодючість становить 50 — 100 яєць. Через 3-6 діб відроджуються личинки, які проникають під шкірочку листка, де живляться паренхімою. Личинки розвива­ються 7-20 діб, проходячи за цей час три віки. У разі нестачі корму личинки переходять на інші листки, проточуючи хід під шкірочкою черешків і стебла. Завершивши розвиток, личинки залишають лист і заляльковуються в пупарії у верхньому шарі ґрунту. Через 14 - 18 діб (кінець червня) виходять мухи другої генерації, розвиток яких відбувається у більш стислі строки.

Розвиток одного покоління триває ЗО - 40 діб. Залежно від зони і погодного режиму року муха розвивається у двох — чотирьох поко­ліннях. Личинки останньої генерації шкідника переходять у ґрунт,

утворюють несправжній кокон і залишаються там до весни. У посу­шливу погоду і за високої температури в літній період (+40 °С) спо­стерігається масова загибель личинок або їх діапауза. Сприятливі умови для масового розмноження мінуючої мухи — тепла осінь по­переднього року, суха тепла весна і досить вологе й тепле літо. При живленні личинки молодших віків роблять у тканинах вузькі ходи, старших віків — широкі ходи. Міни кількох личинок зливаються і утворюють великі пухироподібні порожнини. Значно пошкоджене листя жовтіє і засихає. Особливо небезпечні пошкодження буряків у фазах «вилочки» і перших пар справжніх листків. Унаслідок по­шкоджень знижуються маса і цукристість коренеплодів. Подібним способом цукрові буряки пошкоджує муха-квіткарка блекотна — Pegomyia hyoscyami Panz., яка за морфологією та особливостями розвитку мало відрізняється від P. betae.

Шкідники цукрових буряків

Чисельність бурякових мінуючих мух зменшують понад 60 видів хижаків і паразитів. Личинок і лялечок знищують жуки-стафілі- ни — Aleochara bilineata Gyll., A. bipustulata L., туруни, хижі му­хи — Norellia spinimana Mg. і трипси. Мухами під час льоту жив­ляться ластівки й стрижі. Яйця заражають Trichogramma evanescens Westw., Т. minutum Kiley., браконід Colastet decorator Had., личинок — іхневмоніди — Phygadeum scaposus Thoms., Ph. pegomyia Haberm., Ph. trichops Thoms., браконіди — Diaschasma fulgida Nees., Phaenocampa pegomyiae Varsh., Decatoma betensis Dek., Opius spinacide Thoms., O. bemae Curt., O. fulvicollis Thoms., Dapsilarthra balteata Thoms, та ін.

Заходи захисту. Глибока зяблева оранка бурячищ. Розпу­шування ґрунту в міжряддях у періоди масового заляльковування личинок мух. Знищення бур’янів. Застосування системних інсекти­цидів при перевищенні економічних порогів шкодочинності шкід­ників з урахуванням розвитку рослин буряків:

• фаза «вилочки» — 4-6 яєць/рослину при заселенні понад 20 % рослин;

• фаза 2-4 справжніх листків — 7-8 яєць/рослину;

• 5 - 6 пар справжніх листків — 10-15 яєць/рослину;

• понад 6 пар справжніх листків — 20 яєць/рослину при заселен­ні 40 % рослин.

Заходи захисту цукрових буряків

від шкідників

Для успішного захисту цукрових буряків від шкідників потрібно проводити цілу низку організаційно-господарських, агротехнічних, біологічних, хімічних та інших заходів.

1. Правильна побудова сівозмін, прийнятих у відповідних буря­косійних районах. Розміщення посівів цукрових буряків не ближче ніж за 500 м від бурячищ двох минулих років. Між маточними, фаб­ричними буряками та висадками відстань має перевищувати 1 км.

2. Шкідники цукрових буряків

   Обов’язкове виконання комплексу агротехнічних заходів з об­робки ґрунту, внесення добрив, догляду за рослинами. Якісне збері­гання гною (не допускати заростання його бур’янами, на яких роз­множується бурякова коренева попелиця).

3. Щорічне проведення осінніх і контрольних весняних розкопок і обстежень для визначення чисельності й стану шкідників.

4. Складання робочих планів заходів із захисту цукрових буряків від шкідників і хвороб, у яких передбачаються потреби господарства в пестицидах, апаратурі, робітниках тощо.

5. Навчання робітників господарства санітарних правил, техніки безпеки під час роботи з пестицидами, правильного поводження з апаратурою.

Передпосівний період і час сівби

1. Передпосівна обробка насіння системними інсектицидами.

2. Проведення не менше двох крайових обробок інсектицидами минулорічних бурячищ на початку і під час масового виходу з ґрун­ту звичайного бурякового довгоносика та супутніх видів.

3. Регулювання норми висіву насіння: при невеликій загрозі від шкідників проводити сівбу насіння із розрахунку 10 - 12 клубочків, при значній загрозі — 17-20 клубочків на метр.

4. У тому разі, коли насіння не було оброблене заздалегідь, по­грібно одночасно з сівбою внести системний інсектицид, розміщую­чи його на 1 - 1,5 см глибше від насіння за допомогою аплікатора.

5. Після розкриття кагатів і очищення коренеплодів скинути всі залишки і верхній шар ґрунту на дно кагату і засипати їх шаром землі завтовшки не менш як 50 см. До початку вильоту метеликів бурякової мінуючої молі зорати кагатне поле.

О. У насінницьких господарствах під час садіння коренеплодів для захисту від кореневої бурякової попелиці та інших шкідників вносити в гнізда інсектицид разом з добривами.

7. Систематичне знищення бур’янів уздовж доріг і на полях за допомогою гербіцидів та механічних засобів.

Період від появи сходів до трьох пар справжніх листків

Якщо насіння не було оброблене системними інсектицидами і їх • II' було внесено в рядки під час сівби, потрібно провести обприску- мішпя сходів інсектицидами для захисту від довгоносиків, блішок, щитоносок, мінуючої мухи та інших шкідників.

Період від 4-5 справжніх листків до змикання в рядках

1. Шкідники цукрових буряків

   При появі перших колоній бурякової листової попелиці потрібно обробити інсектицидами передусім краї поля завширшки 20 — 30 м.

2. При чисельності шкідників (мінуючі міль, муха, багатоїдні шкідники), що перевищує економічні пороги шкодочинності, необ­хідно застосувати інсектициди.

3. У разі масового розмноження совок і вогнівок планувати ви­пуск трихограми з розрахунку 50 — 100 тисяч на гектар. Перший випуск — на початку відкладання яєць, другий — через 6 — 7 діб. У цьому випадку для придушення гусениць совок, що відроджуються, і вогнівок застосовувати біопрепарати.

Період від змикання листя в рядках до збирання врожаю

1. У період масової міграції личинок бурякової кореневої попе­лиці з поблизу розміщених бурячищ минулих років та інших угідь потрібно провести одну-дві обробки інсектицидами країв поля, а також виявлених осередків.

2. У роки масового розмноження бурякових мінуючих мух і міну­ючої молі в період відродження личинок і гусениць обробити буряки системним інсектицидом.

Післязбиральний період

1. Видалення з полів з-під буряків і насіннєвих ділянок залише­них коренеплодів, оскільки на них можуть зимувати, а у весняний період додатково живитися коренева бурякова попелиця, мінуюча міль, коренева цикадка, бурякова крихітка.

2. При закладанні маточних буряків у кагати проводити ретель­не відбраковування пошкоджених, заселених шкідниками та хво­рих коренеплодів.

3. Глибока зяблева оранка, що погіршує умови зимівлі багатьох видів шкідників.

Запитання для самоконтролю

1. Бурякові попелиці, їх розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них цук­рових буряків. 2. Бурякові довгоносики, їх розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них цукрових буряків. 3. Бурякові блішки, їх розвиток, шкодочин­ність (ЕПШ) і захист від них сходів цукрових буряків. 4. Бурякові мінуючі міль, мухи, особливості їх розвитку, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них цукрових буряків. 5. Перелічіть заходи захисту цукрових буряків від шкідників.

9. ШКІДНИКИ ЛЬОНУ

Шкідники льону

Ряд трипси, пухироногі, або бахромчастокрилі — ТЬузапоріега

Родина трипіди — ТЬгірісІае

Льняний тприпс — ТУїгірв Ііпагіив ІІгеІ. (рис. 9.1) — трапля­ється повсюдно. Пошкоджує льон.

Доросла комаха завдовжки до 1 мм; тіло вузьке, чорно-сіре або буре, з двома парами дещо затемнених крил, облямованих довгою торочкою'; вусики 7-сегментні, темні, лише другий і третій членики вусиків світлі; черевце у самки закінчується яйцекладом. Яйце бо- боподібне, розміром 0,25 - 0,3 мм. Личинка 0,8 - 1 мм, жовта з част­ково затемненими грудьми і черевцем.

Рис. 9.1. Льняний трипс:

І — доросла комаха; 2— личинка; 3 — німфа; 4 — пошкоджена рослина Зимують дорослі комахи в ґрунті на глибині 20 - 40 см. Вихід на­стає навесні при прогріванні ґрунту до 14 °С. Після додаткового жив­лення на квітуючих бур’янах вони спарюються і перелітають на по­сіп и льону. Яйця відкладають глибоко в тканину, переважно у вер­хівковій частині рослини, у період цвітіння — із внутрішнього боку чашолистків, бутонів і зав’язей. Масове відкладання яєць відбува­ється в останніх числах червня — першій декаді липня. Плодючість становить до 80 яєць. Відроджені через 5 діб личинки розвиваються впродовж 23-25 діб, потім заглиблюються в ґрунт, де перетворю­ються на пронімф і окрилених імаго, що залишаються в ґрунті до

весни. За рік розвивається одна генерація. Дорослі й личинки ви­смоктують сік з верхівкових тканин, що призводить до відмирання точки росту і ненормального розгалуження. Пошкоджені рослини відстають у рості, в них скручується й обпадає листя. Знижуються врожай і якість волокна та насіння.

Шкідники льону

Заходи захисту. Глибока зяблева оранка. Оптимально ран­ні строки сівби. Обприскування інсектицидами під час масового за­селення посівів трипсами (10 % рослин на початку бутонізації або 40-50 імаго та личинок на рослину).

Ряд твердокрилі — Coleoptera

Родина листоїди — Chrysomelidae

Синя льняна блішка — Aphthona euphorbiae Sehr. (рис. 9.2) — трапляється повсюдно. Пошкоджує льон, рідше буряк.

Жук розміром 1,5-2 мм, зверху чорно-зелений, рідше синій чи бронзовий; передньоспинка і надкрила в дрібних, ледь помітних крапках; ноги жовті, стегна задніх ніг чорні. Яйце овальне, розмі­ром 0,5 - 0,6 мм, ясно-жовте. Личинка — 4-5 мм, тонка, червопо­дібна, молочно-біла, голова ясно-жовта; черевні сегменти чітко не відокремлені.

Зимують імаго під рослинними рештками, переважно на ділянках з деревно-чагарниковою рослинністю. Виходять у квітні. Живляться на найрізноманітніших рослинах (злаки, капустяні, буряк та ін.). З появою сходів льону переселяються на них. Активні в теплі сонячні

дні. Парування й відкладання яєць відбуваються незабаром після заселення льону. Самка розміщує яйця по одному чи невеликими групами (по 2-3 шт.) у поверхневий шар ґрунту на головний і бічні корені. Плодючість — до 300 яєць. Через 11-25 діб відроджуються личинки, що впродовж 26 — 29 діб живляться дрібними корінцями льону. Завершивши розвиток, личинки заляльковуються у поверхне­вому шарі ґрунту. Через 17 - 20 діб (кінець червня) виходять імаго, що живляться до серпня, після чого залишають кормові рослини і мігрують у місця зимівлі. Розвивається одна генерація за рік.

Шкідники льону

Шкоди завдають імаго і личинки. Імаго навесні вигризають ямки на сім’ядольних листах, об’їдають краї справжніх листів. Іноді ушкоджують сім’ядолі й точку росту, спричинюючи загибель сходів. Пошкодження призводять до зниження довжини стебла та змен­шення кількості коробочок і насіння. Личинки пошкоджують коре­ні, що призводить до затримки росту і захворювання рослин. Імаго нового покоління зіскрібають шкірочку і частину паренхіми стебла, що погіршує якість волокна. Льон пошкоджують також чорна льня­на блішка — Longitarsus parvulus Payk. і коричнева льняна блішка (афтона жовта) — Aphthona flaviceps AIL, що за своїм розвитком і характером пошкоджень аналогічні синій льняній блішці.

Заходи захисту. Оптимально ранні стислі строки сівби. Знищення бур’янів. У період масового переселення імаго на сходи льону при чисельності, що перевищує 10 імаго на 10 рослин, — об­робка посівів інсектицидами.

Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera

Родина листовійки — Tortricidae

Льняна листовійка, або плодожерка льняна— Cochylis еріїіпапа Dup. (рис. 9.3.) — трапляється повсюдно, крім Карпат. І Іошкоджуе льон.

Рис. 9.3. Льняна листовійка:

1— метелик;2— гусениця;3— лялечка;

4— пошкоджений плід; 5 — пошкоджена насінина

Метелик у розмаху крил 13 - 16 мм, передні крила бурувато- жовті, з коричневою облямівкою по краях і вузькою смугою такого самого кольору поперек крила, задні крила ясно-сірі. Яйце розміром 0,6 мм, на початку розвитку молочно-біле, згодом жовте. Гусениця до 8 мм завдовжки, зеленувато-жовта, вкрита світлими рідкими во­лосками; голова і потиличний щит у гусениці молодшого віку чорні, у решти віків — бурі. Лялечка завдовжки 14-15 мм, темно-жовта, з опуклим черевцем.

Шкідники льону

Гусениці, що завершили розвиток, зимують у коконах у ґрунті та в обпалих коробочках льону. Заляльковуються наприкінці квітня — у травні. В другій половині травня виходять імаго. Літають після заходу сонця і відкладають яйця по одному чи по 2 - 4 на верхівкові листки з верхнього боку та на чашолистки з внутрішнього боку, плодючість — від 50 до 180 яєць. Через 5-7 діб відроджуються гу­сениці, що спочатку виїдають зав’язі в квітках і бутонах, спричиню­ючи їхню загибель, а пізніше вгризаються в коробочки льону і жив­ляться насінням. На розвиток потрібно 20 — 27 діб. Заляльковують­ся гусениці в середині насінних коробочок у щільних павутинних коконах, попередньо вигризаючи зсередини круглі льотні отвори, прикриті зовнішньою шкірочкою. На розвиток лялечки потрібно 16 — 19 діб. У липні вилітають імаго другого покоління, подальший розвиток якого триває аналогічно першому поколінню. За рік роз­вивається дві генерації. Льняна листовійка особливо значної шкоди завдає у зоні вирощування льону-кучерика.

Заходи захисту. Оптимально ранні строки сівби, швидке збирання й обмолот льону. Лущення стерні й глибока зяблева оран­ка. У період бутонізації та утворення коробочки — обприскування інсектицидами.

Запитання для самоконтролю

1. Схарактеризуйте головні шкідники льону, їх біологію та шкодочинність.

2. Назвіть заходи захисту льону від шкідників.

9. ШКІДНИКИ КОНОПЕЛЬ

Шкідники конопель

Ряд твердокрилі — Coleoptera Родина листоїди —Chrysomelidae

Рис. 10.1. Конопляна блішка:

2 4

1 — жук; 2 — личинка; 3 — лялечка; 4 — пошкоджена рослина

Жук розміром 1,8 - 2,6 мм, зеленувато-бронзовий, вусики 10-чле- і гикові, гомілки, лапки й верхівки надкрил руді, лобові лінії вираз­ні. Яйце овальне, розміром 0,4 мм, ясно-жовте, з дрібнокомірчастою поверхнею. Личинка — 3-3,5 мм, жовтувато-біла, тонка, довгаста, голова чітко відокремлена, поверхня тіла вкрита склеритами, що мають щетинки; голова, перший грудний і останній черевний сег­менти коричнево-жовті.

Зимують статевонезрілі імаго на коноплянищах чи в місцях з де­ревною й чагарниковою рослинністю в фунті, на глибині 10 - 15 см. витримують зниження температури до - 25° С. З місць зимівлі ви­ходять у квітні. Додатково живляться листям кропиви, хмелю, потім масово мігрують на сходи конопель. Після додаткового живлення, що триває 12 - 15 діб, імаго спарюються і розпочинають відкладан-

Конопляна блішка — Psylliodes attenuata Koch. (рис. 10.1) — трапляється повсюдно, особливо шкідлива в зоні промислового ви­рощування конопель: у Чернігівській, Житомирській, Рівненській, Львівській, Вінницькій областях України. Пошкоджує коноплі, хміль.

ня яєць у ґрунт на глибину 8 — 10 см. Плодючість — до 300 яєць. Відроджені через 6-20 діб личинки живляться на коренях упро­довж 21 - 40 діб. Заляльковуються в ґрунті на глибині від 1 до

7. 10 см. Лялечка розвивається від 6 — 7 до 15 діб. Імаго до відходу на зимівлю (вересень) живляться на верхівкових листках і виїдають недорозвинене насіння. Після збирання конопель продовжують жи­витися шкірочкою стебел, що підсихає, і стерні.

Шкідники конопель

Шкоди завдають імаго й личинки. Імаго вигризають у сім’ядольних, а пізніше у справжніх листках дрібні наскрізні отво­ри, надгризають стебла сходів біля поверхні ґрунту. Личинки обгри­зають корені.

Заходи захисту. Збирання й спалювання післязбиральних залишків. Знищення сходів падалиці конопель та бур’янів. При чи­сельності 15 імаго на 10 рослин — обробка сходів коноплі інсекти­цидами.

Родина горбатки — Mordellidae

Горбатка конопляна — Mordellistena micans Germ. — трап­ляється повсюдно, особливо численна в степових районах. Пошко­джує, коноплі.

Жук розміром 3-4 мм, чорного кольору, вкритий зверху чорни­ми волосками, надкрила не прикривають витягнутий у довгий шип пігідій, передньогруди по бічних краях з гострим кілеподібним кан­том. Яйце 0,8 — 1 мм, світло-жовте. Личинка — 4 — 5 мм, циліндрич­на, довгаста, жовтувато-біла, із придатками на кінці тіла у вигляді склеротизованих непарних відростків; верхівковий сегмент черевця конусоподібний, з п’ятикутним анальним отвором.

Зимують личинки всередині стебел конопель, де навесні заляль­ковуються. Виліт імаго відбувається в першій половині травня. До­датково живляться пилком квіток. Яйця відкладають під шкірочку стебел. Відроджені через 4-6 діб личинки живляться вмістом стеб­ла, проточуючи в ньому вузькі звивисті ходи. За рік розвивається одна генерація. Пошкодження спричинюють переломи стебел, що погіршує якість волокна.

Заходи захисту. Збирання та спалювання пошкоджених стебел коноплі. Глибока зяблева оранка полів після збирання врожаю.

Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera

Родина листовійки — Tortricidae

Конопляна плодожерка — Grapholitha delineana Walk. (рис. 10.2) — трапляється в західних і південних областях України. Пошкоджує коноплі.

Метелик у розмаху крил досягає 10 — 14 мм, передні крила світ­ло-бурі, на їхньому передньому краї дев’ять косих білувато-жовтих

смуг, на задньому краї чотири косі ясно-жовті смуги; дзеркальце просте, без' штрихів і крапок усередині; задні крила сірувато- коричневі. Яйце овальне, розміром 0,6 мм, ясно-жовте, напівпрозо­ре. Гусениця 9-12 мм, вохряно-жовта, в останньому віці яскраво- червона; голова жовто-бура, передньогрудний щит ясно-жовтий. Лялечка — 6 — 8 мм, ясно-коричнева, черевні сегменти мають два ряди спрямованих назад шипиків.

Рис. 1Ю.2. Конопляна плодожерка:

1 — метелик; 2— гусениця; 3 — лялечка; 4 — кокон; 5 — пошкоджене стебло; 6 — пошкоджена насінина

Зимують гусениці четвертого й п’ятого віків у щільних павутин­них коконах у ґрунті, на глибині 5-10 см. Вихід гусениць із місць зимівлі починається у другій половині квітня з настанням серед­ньодобової температури 7 °С і триває більше місяця. Гусениці, що вийшли, заляльковуються в тріщинах ґрунту та у рослинних решт­ках. Через 10 - 15 діб, у першій декаді травня, вилітають імаго, які відразу перелітають зі старих коноплянищ на нові посіви конопель. Імаго активні перед заходом сонця. Яйця відкладають по одному, рідше по два - три на листки, черешки й стебла конопель. Середня плодючість — 150 — 250, максимальна — до 500 яєць. Через 6—10 діб відроджуються гусениці. Спочатку вони живляться відкрито, вигризаючи паренхіму біля жилок листків, ховаючись під павутину, з другого віку переходять у стебло. Через 25-30 діб гусениці за­ляльковуються у верхній частині стебел у місцях живлення.

На початку липня починається розвиток другого покоління, що збігається з фазами цвітіння й утворення насіння коноплі. У Степу і Лісостепу в серпні — вересні розвивається третє покоління. У стеб­лах гусениці вигризають ходи, у місцях їх проникнення утворюють­ся потовщення. Гусениці другого й третього поколінь пошкоджують генеративні органи; виїдають вміст недозрілого насіння у суплід­дях, прогризають ходи в квітконіжках і плодоніжках. Це призводить до зниження врожаю насіння та якості волокна.

Ккономічний поріг шкодочинності конопляної плодожерки — :і гусениці на 10 рослин (під час утворення суцвіть). Зниження тем­ператури у весняний період до 10- 12 °С сприяє затриманню вихо­

ду з ґрунту та заляльковуванню гусениць, що спричинює зміни у строках розвитку плодожерки. Відмічено значну загибель яєць пло­дожерки внаслідок зниження відносної вологості повітря до 40 %.

Шкідники конопель

Яйцями шкідника живляться личинки золотоочок і дзюрчалок та інші хижаки. Як паразити гусениць відомі близько 50 видів з родин ІсЬпеитопібае і Вгасопібае.

Заходи захисту. Глибока зяблева оранка. Дотримання сіво­зміни, просторова ізоляція нових посівів від старих коноплянищ (відстань 2 — 2,5 км). Знищення післязбиральних решток. При висо­кій чисельності шкідника — обробка інсектицидами в період масо­вого відкладання яєць кожним поколінням конопляної плодожерки. З посівів, де проводили другу обробку, продукцію використовують тільки для технічних цілей.

Запитання для самоконтролю

1. Схарактеризуйте біологію та шкодочинність головних шкідників коно­пель. 2. Перелічіть заходи захисту конопель від шкідників.

9. ШКІДНИКИ СОНЯШНИКУ

Шкідники соняшнику

Ряд твердокрилі, або жуки — Coleoptera Родина вусачі — Cerambycidae

Вусач соняшниковий, або агапантія соняшникова — Aga- panthia dahli Rieht, (рис. 11.1) — поширений у Криму, степовій і лісостеповій зонах, у передгір’ях Карпат. Пошкоджує соняшник, інші айстрові, бур’яни: осот, будяк, реп’ях, полин гіркий.

4

Жук завдовжки 19 - 21 мм, густо вкритий рудувато-жовтими во­лосками, що на передньоспинці утворюють три поздовжні смужки, а на надкрилах — плями. Яйце молочно-біле, матове, циліндричної форми, дещо звужене. Личинка розміром 20 - 27 мм, жовто-біла, безнога, вузька, ледь дугоподібно вигнута, з пучками волосків на грудних сегментах.

Самки відкладають яйця у середину стебла з нижнього боку че­решків листя, вигризаючи шкірочку на відстані 20 — 60 см від по- нерхні ґрунту. При цьому утворюється округла площадка діаметром

3. 8 мм, у середині якої знаходиться глибока щілина, в яку відкла­дається одне яйце. Плодючість самки — до 50 яєць. Личинка спо­чатку проробляє всередині стебла вузький хід донизу, в бік корене­вої шийки. В міру росту личинки хід розширюється. Усередині під­земної частини стебла, нижче рівня ґрунту, личинка зимує, поперед­ньо закривши вгорі хід недогризками. Заляльковуються личинки навесні у стеблах на рівні ґрунту. Імаго літають із травня до липня, активні вдень, вигризають згори вниз вузькі поздовжні смужки в шкірочці стебла та біля черешків. Пошкодження стебел соняшнику личинками більш помітні в разі запізні/шх термінів сівби. Іноді пошкоджені рослини зламуються вітром. Рослини соняшнику, засе­лені в ранньому віці, відстають у рості й нерідко гинуть до цвітіння.

Шкідники соняшнику

Заходи захисту. Ранні строки сівби. Після збирання коши­ків негайне зрізання стебел якнайближче до землі, вивезення ба­дилля з поля і використання його впродовж зими як паливо чи на технічні цілі. Систематичне знищення бур’янів.

Родина горбатки — МогсІеШсІае

Горбатпка соняшникова — МогйеШвІепа рагииіа Єуіі. (рис.

11. 2) — поширена в Україні повсюдно, особливо в степовій зоні. По­шкоджує соняшник.

Жук розміром 2,5 - 3,3 мм, чорний, густо вкритий волосками, го­лова ширша за передній край передньоспинки; задні гомілки з

Рис. 11.2. Соняшникова горбатка:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — пошкоджене стебло

двома довгими насіч­ками, черевце виступає у вигляді шпички за верхівку надкрил. Ли­чинка лимонно-жовта, тіло вкрите рідкими короткими щетинками; останній сегмент черев­ця з двома великими конусоподібними ши­пами, верх анального сегмента з волосками й дрібними шипиками, розміщеними у вигляді овального кільця.

Імаго з’являються у травні - червні. Яйця відкладають під шкірочку стебла соняшника. Личинки живляться серцевиною стебла, прогризаючи вузькі зви­висті ходи, в яких зимують. Навесні личинка продовжує свій хід ближче до зовнішнього боку стебла, де й заляльковується. В одному

стеблі соняшника може траплятися до кількох десятків личинок горбатки.

Шкідники соняшнику

Заходи захисту. Своєчасне збирання і видалення з поля рос­линних залишків, глибока зяблева оранка полів після соняшнику.

Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera

Родина вузькокрилі вогнівки — Phyticidae

Вогнівка соняшникова, або соняшникова метелиця — Нотоеовота nebulellum Schiff, (рис. 11.3) — поширена в Україні повсюдно, зона високої шкідливості охоплює Степ і південь Лісосте­пу. Пошкоджує соняшник.

Рис. 11.3. Соняшникова метелиця:

1— метелик;2— гусениця;3— лялечка;4— пошкоджена насінина

Метелик у розмаху крил 22 - 26 мм, передні крила жовтувато- сірі з 3-5 чорними цятками посередині і кількома крапками на зовнішньому краї, задні — ясно-сірі, напівпрозорі. Яйце розміром 0,8 мм, молочно-біле, довгасте. Гусениця завдовжки 15 - 18 мм, жов­то-зелена з буро-червоними смугами, голова й щиток темно-корич­неві. Лялечка завдовжки 9-13 мм, коричнева, на кремастері 6-7 шипиків з потовщеннями на кінцях.

Літ метеликів відбувається у червні — серпні. Самка відкладає яйця в кошики і пиляки соняшнику по одному або по 2 - 5 штук, плодючість — 120 - 320 яєць. Тривалість ембріонального розвит­ку — 3-7 діб. Гусениці спочатку живляться пилком і пелюстками квіток, а починаючи з третього віку прогризають оболонки сім’янок і виїдають насіння. Можуть поїдати також тканини кошиків і обгорт­кові листи. Тривалість життя гусениць — 13-20 діб. (Залялькову­ються гусениці в ґрунті, в довгастому білому щільному\ коконі. Ля­лечка розвивається 17 діб. За рік утворюється одне покоління, на півдні — два, друге факультативне.

Заходи захисту. Вирощування панцирних сортів соняшни­ку, що майже не пошкоджуються гусеницями завдяки наявності за­хисного шару оболонки насінин. Глибока зяблева оранка полів піс­ля збирання соняшнику.

Шкідники соняшнику

Запитання для самоконтролю

1. Головні шкідники соняшнику, їх біологія і шкодочинність. 2. Заходи захи­сту соняшнику від шкідників.

11. ШКІДНИКИ ЕФІРООЛІЙНИХ КУЛЬТУР

Шкідники ефіроолійних культур

Ефіроолійні культури (коріандр, кмин, аніс, фенхель, троянда ефіроолійна, шавлія мускатна, лаванда, м’ята та ін.) в Україні по­шкоджують понад 250 видів шкідників. Із класу комах домінують прямокрилі, рівнокрилі, твердокрилі та лускокрилі, із класу паву­коподібні — акариформні кліщі. Більшість з них належать до полі- фагів (коникові, вовчок, саранові, цикадки, попелиці, златки, лис- тоїди, довгоносики, молі, совки та ін.). Найбільш шкодочинними є деякі багатоїдні та спеціалізовані види.

Ряд рівнокрилі хоботні — Ноторіега

Родина пінявкові — Сегсорісіае

Рис. 12.1. Лепіронія жукоподібна

Лепіронія жукоподібна — Ьеругопіа соїеорігаіа Ь. (рис. 12.1) — трапляється повсюдно. В Криму пошкоджує лаванду та інші ефіроолійні культури.

Імаго розміром 5,1 — 7,8 мм, блідо-бурого кольору, з темни­ми перетинками на передніх крилах.

Яйце 1,6 - 0,4 мм, довгасте, дещо вигнуте, плескате з дор­сального та ойукле з вентраль­ного боків.

Личинка 5,7 — 6,7 мм, в старшому віці на тілі чітко ви­ражені темні плями.

Зимують яйця під корою ба­гаторічних пагонів. Личинки

мідроджуються наприкінці квітня — у першій половині травня. Мають 6 віків. Заселяють однорічні (55 - 96 %) та багаторічні (40- •ІГ> %) пагони лаванди, концентруються в основному на висоті до 20 см від поверхні ґрунту. Живляться, утворюючи навколо себе піну, що являє собою секреторну рідину. В місцях пошкодження тканина пагонів підсихає і розтріскується, що перешкоджає\доступу води та поживних речовин до розміщених вище частин рослин. Сильно по­шкоджені пагони відстають у рості й розвитку, тоцішають, набува­ють світло-зеленого забарвлення, частина їх хвилеподібно вигина­ється і не розпускається. Маса суцвіть зменшується на 12 - 67 %.

ПіііііііііііііИІПШИПІНІІІІІІ—

Окрилення цикадок відбувається в другій половині червня. Після вильоту вони трапляються не тільки на лаванді, а й на посівах ін­ших сільськогосподарських культур, у лісосмугах, по краях полів, на пустирях з різноманітною трав’яною рослинністю. Живляться на листі, що спричинює утворення цяток, жовтуватих плям. Повної статевої зрілості досягають у серпні — вересні. Самки відкладають яйця, що залишаються на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.

Шкідники ефіроолійних культур

Заходи захисту. Проведення комплексу агротехнічних за­ходів з догляду за плантаціями. Знищення бур’янів на плантаціях, краях полів та міжклітинних дорогах. При ЕПШ, що перевищує 20 - 25 личинок на одну рослину, обробки плантацій у середині травня інсектицидами.

Родина ісиди — Іввісіае

Агалматіум дволопатевий — Адаїтаіїит ЬіІоЬит ПеЬ.

(рис. 12.2) — поширений на півдні України. В Криму пошкоджує лаванду та інші культури.

Імаго розміром 4,7 — 5,7 мм. Покрив тіла самців блідий, однотон­ний, іноді на передніх крилах нечіткі буруваті затемнення, самки значно більших розмірів, з інтенсивнішим забарвленням.

Яйце розміром 0,9 мм, блідо- жовте, опукле, дрібнокомірчастої структури, має втиснення з дор­сального боку.

Личинка короткоовальної фор­ми, сизувата, з нечітким бурува­тим малюнком.

Зимують яйця, відкладені групами (по 2 - 22) на багаторічні стебла лаванди та інші рослини. Відкладання яєць відбувається двома рядами на тіньовий бік па­гонів переважно зі східної сторо- Рис. 12.2. Агалматіум дволопатевий ни (90%). Вони вкриваються пи­лом і стають подібними до при­липлих грудочок ґрунту. Залежно від погодних умов личинки починають відроджуватися в березні й закінчують наприкінці червня. Личинки мають 5 віків. У молодшо­му віці вони живуть у травостої бур’янів, малорухливі, в старшо­му — живляться на лаванді, пошкоджують листя, спричинюючи утворення цяток і плям. Окрилення дорослих цикадок відбувається у червні — липні та першій половині серпня, в масі вони

з’являються наприкінці червня — на початку липня. Живляться на листі. Повної статевої зрілості досягають у другій половині липня —

в серпні. Відкладають яйця, що залишаються на зимівлю. Розвива­ється одна генерація за рік.

Шкідники ефіроолійних культур

Чисельність популяції шкідника знижують яйцеїди родини Зсеїіопісіае.

Заходи захисту. Знищення бур’янів на плантаціях, краях полів та міжклітинних дорогах. При пошкодженні цикадками 25 — ЗО % листової поверхні — обробка плантацій інсектицидами напри­кінці липня — на початку серпня.

Родина цикадки — Сісасіеііісіае

Селеноцефалус блідий — Беївпосеркаїиз раНібив КЬт. —

поширений у Криму. Пошкоджує лаванду.

Імаго розміром 7-8,5 мм, бурого кольору, з мармуровим малюн­ком із темно-бурих краплинок. Жилки надкрил позначені пункти­ром. Самки більші, ніж самці.

Яйце 1,5 мм, довгасте, дещо вигнуте.

Зимують яйця, відкладені самкою під кору багаторічних пагонів. Личинки Відроджуються в другій половині червня — на початку ли­пня, в період бутонізації лаванди. У масі з’являються в першій поло­вині липня, в період цвітіння лаванди, розвиваються в п’яти віках. Трапляються на лаванді до середини серпня. Зумовлюють плямисту пошкодженість листя. Імаго виходять у першій декаді липня, в ма­сі — в середині серпня; завершують свій розвиток у вересні — жовтні.

Як імаго, так і личинки пошкоджують листя. Для досягнення статевої зрілості потрібне додаткове живлення. Масове відкладання нець відбувається у серпні — першій половині вересня.

Відкладені яйця залишаються до весни. Розвивається одна гене­рація за рік.

Заходи захисту такі самі, що й для агалматіума дволопа- тевого.

Розанова цикадка — Есіісагсівіапа гозае Ь. — серйозний шкідник троянди ефіроолійної в Криму та на півдні України. Роз­мивається в трьох поколіннях. Троянду і шипшину пошкоджує тіль­ки одне весняне покоління. Відродження личинок із яєць, що пере­зимували, буває найчастіше в другій половині квітня. Живляться з нижнього боку листків. Пошкоджене листя втрачає фотосинтетичну продуктивність, підсихає і обпадає.

Чисельність розанової цикадки знижують яйцеїди з роду /\nagrus.

Особливості морфології та розвитку розанової цикадки викладе­но у розд. 20. ' [

Заходи захисту. Дотримання просторової ізоляції (не менш нк 500 м) між плантаціями троянди ефіроолійної та плодовими наса­дженнями. Вирощування стійких сортів. При масодому розмноженні шкідника — обприскування інсектицидами в середині травня.

Строката цикадка — Eupteryx atro- punctata Goeze. (рис. 12.2) — поширена по­всюдно, пошкоджує переважно м’яту, а та­кож шавлію мускатну, котовник закавказь­кий та інші рослини.

Шкідники ефіроолійних культур

Імаго розміром 3,15 »- 3,75 мм, основне за­барвлення жовте або темно-зелене, на всіх частинах тіла розміщені коричнево-чорні або чорні плями, черевце чорне, ноги жовті. Яй­це біле, прозоре. Личинка не має кольору, плеската, жовтувато-зеленого забарвлення.

Зимує в стадії яйця в рослинних рештках на перехідних плантаціях м’яти. Відроджен­ня личинок відбувається в другій половині квітня — на початку травня. До середини травня, розвиваючись у п’яти віках, вони окрилюються і перелітають на плантації ін­ших культур, переважно з родини губоцві­тих. У липні — серпні знову повертаються на плантації м’яти, за­вдаючи істотної шкоди в період стеблування та бутонізації рослин. Личинки та імаго, живлячись на нижньому боці листя клітинним соком, спричинюють плямисту пошкодженість м’яти. У разі значно­го пошкодження листя передчасно старіє і обпадає.

Шкідник упродовж року розвивається в 4 — 5 поколіннях.

Серед ентомофагів виділяється ектопаразит з родини Dryinidae, здатний знизити чисельність популяції цикадки до 80 %.

Заходи захисту. Просторова ізоля­ція між плантаціями м’яти різних років вегетації. Вирощування стійких сортів. При масовому розмноженні шкідника в період стеблування м’яти — обприскування інсек­тицидами.

М’яка цикадка — Dikraneura molli- cula Boh. (рис. 12.4) — поширена повсюд­но, пошкоджує котовник закавказький, ша­влію мускатну, м’яту та інші рослини.

Імаго розміром 3,2 — 3,6 мм, золотисто- жовте, верхівка крил прозора.

Яйце — 0,67-0,75 мм, видовжено- яйцеподібної форми, матово-прозоре.

Личинка безкрила, плеската, жовтува­того кольору.

Зимує в стадії яйця, відкладеного під кору пагонів, на плантаціях котовника за­кавказького та інших культур. Відроджен- ^Рис‘ ^12Л‘ ^м’^яка цикадка

ня личинок відбувається в другій половині квітня — на початку травня за температури повітря 7-15 °С. їх розвиток завершується впродовж 15 — 20 діб. Самки літніх поколінь відкладають яйця на нижній бік листя, розмішуючи їх в основному біля головних жилок у попередньо проколоту паренхіму листка. Личинки розвиваються в п’яти віках. Живуть усередині кущів, живляться на нижньому боці листя, зумовлюючи його плямистість. Листя втрачає свою фотосин­тетичну продуктивність, урожайність рослин знижується. За рік розвивається 5 — 6 поколінь.

Шкідники ефіроолійній культур

Заходи захис ту ті самі, що й для строкатої цикадки.

Родина попелиці — Aphididae

Велика трояндова попелиця — Macrosiphum rosae L. Імаго розміром 3 — 4 мм, коричневого або темно-зеленого кольору; вусики, трубочки, кінці стегон, гомілки та лапки чорні, хвостик світло- зелений або світло-коричневий, вусики довші за тіло.

Листкова трояндова попелиця — Chaetosiphon tetrarho- dus L. Імаго розміром 2 — 3 мм, світло-зеленого кольору; вусики, хвостик і трубочки зелені.

Обидва види трапляються повсюдно. Пошкоджують троянду ефі­роолійну, живуть у змішаних колоніях.

Зимують яйця, відкладені на однорічні пагони біля основи бру­ньок. Відродження личинок відбувається у квітні. В травні — черв­ні щільність попелиці великої трояндової внаслідок міграції в інші біотопи різко зменшується. З червня по листопад на плантаціях троянди переважає листкова трояндова попелиця. Однодомний вид. Нижній температурний поріг розвитку становить 7,5 ±0,7 °С. Інтен­сивно розмножується за температури 15 - 20 °С та відносної волого­сті повітря 60 - 70 %. Репродуктивна здатність самиць-заснов- ниць — 170 — 230 яєць.

Шкоди завдають личинки, німфи та імаго. Живлячись клітин­ним соком, вони порушують фізіологічні процеси росту і розвитку однорічних пагонів. Пошкоджене листя скручується, бутони не роз­пускаються і обпадають, урожай квіток троянди часто знижується до 15 %.

Обидва види попелиць на півдні України здатні розвиватися в 15 поколіннях.

Попелицями живляться: золотоочка — Chrysopa perla L., кокци- меліди — Coccinella sep temp unctata L., хижі клопи — Anthocoris nemorum L., Orius horvathi Rem., O. minutus L. Попелиць заража­ють їздці з родини афедіїд, іхневмонід, афелінід. Хижаки й парази­ти знижують чисельність попелиць до 20 — 30 %. \

Заходи захисту. Забезпечення умов, що зумовлюють опти­мальний розвиток рослин. Просторова ізоляція плантацій троянди

дамаської від плодових садів і натуральної деревно-чагарникової рослинності. Вирощування стійких сортів. За наявності 7—11 коло­ній попелиць на рослині та чисельності 50 — 80 особин у них — об­прискування інсектицидами.

Шкідники ефіроолійних культур

Ряд трипси, пухироногі, або бахромчастокрилі— ТТїувапорґега

Родина трипіди — ТЬгірісІае

Трипс шавлієвий — ТаепіоОггірв /есіогоиі Ргіевп. — поши­рений на півдні України. Пошкоджує шавлію мускатну.

Самка розміром 1,0- 1,1 мм, сіро-чорного кольору, самець мен­ший від самки, жовтий з оранжевими грудьми.

Яйце 0,25-0,1 мм, бобоподібної форми, зеленувато-жовтого ко­льору, хоріон гладенький.

Личинка другої стадії завдовжки 0,9- 1,0 мм, світло-жовтого ко­льору, покрив тіла м’який, зморшкуватий.

Зимує в стадіях личинки та імаго в розетці листків шавлії на по­лях, що переходять на другий рік вегетації. Інтенсивний розвиток розпочинається у квітні за температури повітря 6—14 °С. Життєвий цикл комахи включає стадії яйця, дві личинкові, дві німфальні та імаго. Самки відкладають яйця в тканину визріваючих чашечок квіток та приквітків. У місцях відкладання яєць виднієтьея горбок. Строки розвитку личинок першої стадії — 2-3 доби, другої — 4-5 діб. При цьому впродовж 3-5 діб вони знаходяться в ґрунті, де пе­ретворюються на пронімфу й німфу. Взагалі розвиток шавлієвого трипса завершується впродовж 16 - 20 діб. Тривалість життя — до ЗО діб.

Статевий індекс: самок — 0,2, самців — 0,8, партеногенез у цього виду комах відсутній. При заселенні трипси віддають перевагу ре­продуктивним органам рослин, пошкоджують чашечки квіток, спричинюючи їх усихання, знищують ефіроолійні залози, що при­зводить до зниження виходу ефірної олії. Заселяють також листя, в основному те, що завершило ріст, і зі слабким опушенням, зумов­люють його передчасне старіння, листя втрачає асиміляційну про­дуктивність, стає бурувато-сірим.

Шавлієвий трипс упродовж року розвивається в 5 — 6 поколіннях; у двох поколіннях — на шавлії другого року вегетації, в трьох — чотирьох — на шавлії першого року життя.

Заходи захисту. Дотримання дворічного строку вирощу­вання шавлії мускатної. Виконання комплексу агротехнічних захо­дів з догляду за плантаціями. Просторова ізоляція посівів різних років вегетації. Слідом за збиранням урожаю суцвіть — лущення стерні з наступною оранкою із загортанням у ґрунт усіх рослинних решток.

Ряд твердокрилі, або жуки — Соіеорїега

Шкідники ефіроолійних культур

Родина златки — ВиргеьНсІае

Вузькотіла розанна златка — Адгіїив сНгувосІегез АЬ. —

трапляється повсюдно. Пошкоджує троянду ефіроолійну та шип­шину.

Жук розміром 4,5 - 6 мм, довгастої форми, забарвлення мінливе: від металічно-зеленого до золотисто-мідного і навіть бронзово- чорного.

Яйце еліпсоподібне, каламутно-білого кольору з кремовим від­тінком.

Личинка завдовжки 15 мм, вузька, плеската, безнога, після від­родження біла, напівпрозора, в старшому віці з кремовим відтінком.

Лялечка коричневого кольору, вільного типу.

Зимують'личинки, що завершили свій розвиток, усередині паго­нів. Наприкінці квітня, у травні та червні личинки розширюють ходи, виїдають камери, в яких заляльковуються. Стадія лялечки триває два тижні. На початку червня, в період цвітіння троянди, виходять жуки. Літ їх триває до початку серпня. Жуки пошкоджу­ють листя, об’їдаючи їх з країв. Після 6-10-денного додаткового живлення самки розпочинають відкладання яєць, розміщуючи їх на пагонах по одному — два на висоті 5—15 см над рівнем ґрунту. Від­клавши яйце, самка змазує його рідиною, що виділяється придатко­вими статевими залозами. Рідина твердіє, набуває форми щитка, який захищає яйце від висихання. Плодючість — 30-60 яєць.

Відроджені через 18 - 26 діб личинки під щитком проникають у кору пагонів, живлячись, прокладають кільце-, спіралеподібні та видовжені ходи. Кора в місцях пошкоджень темніє, піднімається, і утворюється наріст — пухлина. Пагони легко обламуються. На по­шкоджених пагонах формується дрібне листя, пуп’янки жовтіють і обпадають, урожай квіток троянди знижується на 20— 40 %. Однак в умовах ретельного догляду за плантаціями сильніші за своїм роз­витком рослини троянди виявляють стійкість до пошкоджень; ходи заростають, пагони нормально плодоносять. Личинки, що заверши­ли живлення, залишаються усередині пагонів до весни.

Генерація однорічна. Ентомофаги родини Вгасопійае, Еигу- іотісіае та ТеїгавїісЬісІае знижують чисельність личинок златки від ЗО до 50 %.

Заходи захисту. Своєчасне і старанне виконання робіт з до­гляду за плантаціями, чим забезпечується гарний розвиток рослин та їх стійкість до пошкоджень. Вирощування стійких сортів. Обрізу­вання і знищення всіх усохлих і зів’ялих пагонів навесні, до початку льоту жуків. Обробка плантацій троянди в початковий період буто­нізації інсектицидами. )

Родина листоїди — Chrysomelidae

Шкідники ефіроолійних культур

Галерука садова — Galeruca pomonae Scop. (рис. 12.5) — трапляється повсюдно, пошкоджує шавлію мускатну, котовник за­кавказький та інші рослини.

Жук розміром 6-12 мм, чорного ко­льору, передньоспинка і надкрила жов­то-бурі; диск або втиснення на перед- ньоспинці часто темно-коричневі або смоляно-чорні; тім’я здебільшого руду­вате; 5-й етерніт черевця часто з двома темно-бурими плямами; тіло широко- яйцеподібне, опукле, зі слабким блис­ком.

Яйце розміром 1,55 - 1,32 мм, жовте, еліпсоподібне, чарунки шестигранні.

Личинка — 12 — 14 мм; голова, вер­хній бік тіла і ноги чорно-бурі, нижній бік зеленувато-сірий; щетинки на тілі Рис. 12.5. Галерука садова короткі, жовтувато-бурі.

Лялечка 6 — 8 мм, блідо-жовта, ова­льна, щетинки темно-бурі або чорні.

Зимують запліднені яйця на стеблах котячої м’яти та інших трав’янистих рослин. Відродження личинок відбувається в середині квітня, до початку травня вихід їх завершується. Впродовж 35 - 40 діб личинки живляться, виїдаючи в листі невеликі отвори або об’їдаючи їх з країв. У разі високої чисельності сильно пошкоджують рослини, залишаючи незайманими головні жилки та черешки лист­ків. Заляльковуються в поверхневому шарі у пухкому павутинному коконі. Тривалість стадії лялечки — 8-12 діб. Вихід жуків відбува­ється в другій половині червня. Вони відразу переходять на додат­кове живлення на рослинах різних багаторічних родин. Через 10 - 15 діб інтенсивність їх живлення знижується, жуки ховаються під грудочками ґрунту, рослинними рештками і впадають у стан літньої діапаузи. Наприкінці серпня — на початку вересня знову стають активними, інтенсивно живляться, паруються і відкладають яйця. Масове відкладання яєць відбувається у Вересні — на початку жовт­ня. Розвивається одна генерація за рік.

Відкладені яйця заражають евлофіди — Tetrastichus galeruci- vorus Hed., T. galerucae Fonsc., Tetracampe galerucae Fons., личинок, лялечок і жуків — муха-тахіна — Picconia incurva Ztt.

Заходи захисту. Утримання поля в чистому від бур’янів стані. Знищення бур’янів на краях полів та вздовж лісосмуг. Засто­сування інсектицидів в осередках масового розмноження шкідника.

Листоїд м’ятний — Chrysolina herbacea Duft. (рис. 12.6) — трапляється скрізь, пошкоджує м’яту.

Шкідники ефіроолійних культур

Жук розміром 8-11 мм. Тіло гладеньке, овальне, яскраво забарв­лене, переважно в мідно-синьо-зелений колір.

Яйце розміром 2,2 х 0,7 мм, блідо-жовте, округло-довгастої фор­ми, дрібнокомірчастої структурй.

Личинка завдовжки 12 - 14 мм, голова, верхній бік тіла і ноги темно-коричневі, нижній бік тіла жовтий.

Лялечка світло-жовтого кольору, завдовжки 6-7 мм, завширш­ки 4,3 — 5 мм. ‘

Зимують личинки й жуки, що завер­шили живлення, у поверхневому шарі ґрунту. Вихід жуків розтягнутий, почина­ється в першій половині травня за темпе­ратури повітря 14 - 20 °С і завершується в липні. Відразу після виходу жуки малорух­ливі, знаходяться в пазухах листків; піз­ніше стають активними, починають інтен­сивно живитися, переважно в ранкові й вечірні години. Додаткове живлення са­мок завершується через 1 — 1,5 міс після їх виходу. Відкладання яєць відбувається на суцвіття м’яти і верхівкове молоде листя, переважно на нижній бік; починається в середині червня, посидюється в другій половині липня — на почат­ку серпня і завершується наприкінці вересня. Яйцекладки склада­ються переважно із 6—16 яєць, мінімально — 2, максимально — 41-48 яєць. Плодючість — до 250 яєць. Період ембріонального роз­витку триває 6-11 діб. З однієї яйцекладки личинки відроджують­ся впродовж 2-3 діб; розвиваються в чотирьох віках. При високій щільності здатні повністю об’їдати листя на рослинах. Це призво­дить до зниження врожайності й масової частки ефірної олії.

Рано відроджені личинки й ті, що завершили свій розвиток, у липні — серпні переходять у ґрунт на глибину 2 - 3 см на залялько­вування, де через 10 - 14 діб перетворюються на лялечок. Жуки з’являються в серпні і до жовтня — листопада дають нове покоління шкідника. Ідуть на зимівлю в стадії імаго. На зймівлю залишаються також і пізно відроджені личинки, що досягли останнього віку і на­копичили достатній запас жиро-білкових відкладень. Розвивається дві генерації за рік.

До 40 % яєць, відкладених м’ятним листоїдом, знищують личин­ки і жуки родини Coccinellidae, а також хижі клопи-крихітки роди­ни Anthocoridae. На тілі листоїда знайдено хижий кліщ і його нім­фи родини Trombidiidae, що належать до ектопаразитів.

Заходи захисту. Знищення дикорослих видів м’яти. Прос­торова ізоляція плантацій різних років вегетації. Застосування ін­сектицидів в осередках розмноження шкідника.

Шкідники ефіроолійних культур

Щитоноска зелена — Cassida viridis L. (рис. 12.7) — трапля­ється повсюдно, пошкоджує м’яту та інші культури.

Жук розміром 7 — 10 мм, тіло широкоовальне, верхній бік матово- зелений, нижній, крім широкої облямівки по краях черевця, — чор­ний; ноги, основа вусиків і краї черевця жовті, іноді весь нижній бік черевця жовтий. Яйце розміром 0,5 мм, овальне, світло-зелене.

Личинка — 9 мм, трав’янисто-зеленого кольору, голова зелена з коричневим кін­чиком, тіло довгасто-еліпсоподібне, най- ширше в ділянці задньоспинки.

Лялечка — 8-10 мм, зеленого кольору, по боках тіла ЗО - 35 шилоподібних вирос­тів.

Зимує жук серед сухої трави у лісосму­гах, під деревами та кущами. Жуки пробу­джуються наприкінці квітня — на початку травня, мігрують на кормові рослини і розпочинають живлення. Об’їдають листки з країв або виїдають у них отвори. Іноді пошкоджують молоді стебла й черешки листків. Після додаткового живлення спа­рюються і починають відкладання яєць. Плодючість — 150 - 200 шт. Яйця відкладають групами по 6- 18 шт., кулястими купками на листки й стебла рослин, прикриваю­чи їх зверху плівкою. Тривалість яйце відкладання — близько 20 діб. Ембріональний розвиток триває 4-7 діб. Перші личинки з’являються наприкінці травня, масово — у червні — липні, чотири рази линяють і розвиваються в п’яти віках. На рослинах живляться впродовж 20 - 30 діб, заселяють нижній бік листя, вигризають па­ренхіму, не торкаючись верхнього епідермісу, який згодом підсихає і розривається.

Личинка перед заляльковуванням прикріплюється кінчиком че­ревця до рослини, переважно до нижнього боку листка, і перетворю­ється на лялечку, яка залишається висіти вниз головою. Тривалість стадії лялечки — 6-9 діб. Жуки нового покоління з’являються на­прикінці червня — у першій половині серпня, живляться впродовж 10 — 15 діб, після чого розселяються на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.

Чисельність щитоноски знижують її природні вороги: хижі кло­пи— Zicrona coerulla L., Picromerus bidens L., яйця заражають xa- льциди — Tetracampe galerucae Fons., Teleopterus erxias Wen., Ente- don ovulorum Rizd., Closterrocerus ovulorum Rtzb., личинок і ляле­

чок — евлофіди і хальцвди — Tetrastichus cassidarum Rtzb., Т. bruz- zonei Masi., T. rhosaceus Wek., Pediobius cassidae Erdös., Bra- chymenia vitripennis Forst., муха-тахіна — Dionaea forcipata Meig. та ін.

Шкідники ефіроолійних культур

Заходи захисту такі самі, що й для м’ятного листоїда.

М’ятний стрибун — Longitarsus lycopi Foudr. — трапляєть­ся повсюдно, пошкоджує м’яту та інші рослини.

Жук розміром 1,3 — 1,8 мм, солом’яно-жовтого кольору, овальної форми, з добре розвиненими стегнами задніх ніг.

Яйце довгасте, дещо вигнуте.

Личинка— 5 мм, біла, тонка, з темно забарвленою головою і но­гами, з плямами на передньоспинці, склерити тіла слабко виражені.

Зимує в стадії жука на перехідних плантаціях м’яти. Жуки про­буджуються рано, наприкінці березня — у квітні, заселяють м’яту в період її весняного відростання. Вигризають у листі отвори розміром

2. 3 мм або невеликі заглиблення. При масовому заселенні на лис­ті налічується до ЗО отворів.

У травні самки досягають повної статевої зрілості, відкладають яйця в ґрунт на невелику глибину. Розвиток личинок завершується впродовж ЗО — 40 діб, у молодшому віці вони пошкоджують молоде всисне коріння, у старшому — більше, обгризаючи його з країв. Жу­ки нового покоління з’являються у серпні, період їх виходу розтягу­ється до жовтня. Розвивається Одне покоління за рік.

Масове накопичення м’ятного стрибуна відбувається при багато­річній культурі м’яти, особливо на плантаціях другого й третього років вегетації.

Заходи захисту. Знищення дикорослих видів м’яти. Про­сторова ізоляція плантацій різних років вегетації. Застосування ін­сектицидів в осередках розмноження шкідника.

Родина довгоносики — Curculionidae

Довгоносик шавлієвий — Ceuthorrhynchus topiarius Germ. (рис. 12.8) — трапляється в Криму. Пошкоджує шавлію мускатну.

Жук розміром 3,9 - 5,4 мм, чорнувато-коричневий, без блиску, з великою довгастою світлою плямою за щитком, головотрубка тонка, підігнута під груди.

Яйце — 0,5 - 0,75 мм, овальне, світло-кориЛневе.

Личинка — 4,8 - 5,7 мм, біла, С-подібно вигнута.

Лялечка — 3,5 мм, біла, видовжено-яйцеподібної форми, з чітко вираженою головотрубкою, двома парами крил і трьома парами ніг, притиснутих до тіла.

Зимує в стадії яйця, відкладеного на рослину, і жука в поверхне­вому шарі ґрунту на плантаціях шавлії, що переходять на другий рік вегетації. Відродження личинок відбувається наприкінці люто-

Рис. 12.8. Довгоносик шавлієвий:

1 — жук; 2 — яйце; 3 — личинка; 4 — лялечка

го, у березні й квітні. Вони проникають у нижню частину черешків листя, покривні тканини кореневої шийки, бруньки та відростаючі пагони. В останньому віці скупчуються в центральній частині коре­невої шийки, де виїдають овальні й круглі отвори діаметром 7 - 10 мм. Сильно ушкоджені рослини гинуть, слабко ушкоджені від­стають у рості й розвитку. Маса суцвіть на таких рослинах знижу­ється на 25 — 32 %.

У своєму розвитку личинки проходять три віки. Завершивши живлення, вони переходять у ґрунт і поблизу кореневої шийки за­ляльковуються в земляних коконах.

Вихід жуків розпочинається в квітні і триває до кінця липня. Жуки активно додатково живляться впродовж перших 10 діб, ви­гризаючи в листі отвори розміром від 2 до 6 мм. Через 15 діб після виходу вони ховаються під грудочками, рослинними рештками і впадають у стан літньої діапаузи, яка триває до вересня.

У другій половині вересня жуки виходять зі стану спокою, пере­повзають і перелітають на посіви шавлії першого року вегетації, за­селяючи передусім краї полів. У жовтні міграція посилюється і за­кінчується в листопаді. На заселених плантаціях жуки відновлюють живлення. Самки відкладають яйця групами по 2, іноді по 5 — 6, на нижню частину черешків листя та в ділянці кореневої шийки, при­клеюючи їх до рослини. У жовтні — грудні самки можуть відклада­ти до 130 - 340 яєць, навесні після перезимівлі та деякого додатко­вого живлення — до 100 яєць. Розвивається одна генерація за рік.

Тривале зниження температури повітря в зимовий період до -24...-25 °С спричинює загибель 95-99% жуків. Частина відкла­дених з осені яєць гине взимку у відмираючих і загниваючих че­решках листя.

Паразитуючі комахи — Tersilochus sp., Gelis sp., Medophron sp. (родина Ichneumonidae), Eurytoma sp. (родина Eurytomidae) — зни­жують чисельність фітофага на 5 — 12 %. Частина шкідників у стадії личинок та імаго гине від бактеріальних і грибних хвороб.

Шкідники ефіроолійних культур

Заходи захисту. Вирощування шавлії на одному й тому са­мому полі не повинно перевищувати двох років. Просторова ізоля­ція плантацій шавлії різних років вегетації. Глибока оранка полів

з-під шавлії в період літньої діапаузи жуків, перед їх розселенням. При чисельності жуків, що перевищує 3-5 особин на один погон­ний метр, у другій половині вересня — на початку жовтня прове­дення дворазового обробітку країв полів або всього поля інсектици­дами.

Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera

Родина молі виїмчастокрилі — Gelechiidae

Кминна міль — Depressariq, daucella Den. et Schiff. — трап­ляється повсюдно. Пошкоджує кмин.

Метелик розміром 10-11 мм, з червонувато-коричневими з чис­ленними довгастими штрихами передніми крилами, задні крила сірі. Колір крил значно варіює.

Зимують метелики, концентруючись під корою дерев, що відста­ла, у скиртах соломи, купах хмизу, під дахами різних будівель, в огорожах та інших місцях. Літ метеликів розпочинається рано наве­сні. На посівах кмину з’являються наприкінці квітня — на початку травня, у період стеблування рослин, заселяючи краї полів. Відкла­дання яєць відбувається за температури повітря 10 °С. Плодючість самок — до 200 яєць. Яйця розміщуються на нижньому боці череш­ків листя. Ембріональний розвиток завершується впродовж 15 - 20 діб. Гусениці відроджуються наприкінці періоду стеблування — по­чатку цвітіння кмину, розвиваються в п’яти віках. У молодшому віці виїдають невеликі заглиблення в черешках листків і стеблах, у старшому — мігрують вгору по стеблу, заселяють зонтики, обпліта­ють їх павутиною, об’їдають квітки, промінці зонтиків та насіння. Пошкоджене суцвіття темніє, засихає, верхівки рослин набувають и їм'ляду обпалених вогнем. \

Заляльковування гусениць відбувається в період цвітіння кмину, усередині стебла, куди вони пронйкаїбть крізь прогризений отвір. ІІрп масовому заселенні кмину в одному стеблі, залежно від його томщини, трапляється до 7—11 лялечок шкідника. Розміщуються ноші переважно на висоті 15 см від поверхні ґрунту. Період стадії тілечки — 25-35 діб.

Літ метеликів нового покоління відбувається наприкінці черв­им па початку липня. До початку збирання врожаю насіння вони мілншлють поля кмину і розлітаються в пошуках місць зимівлі.

Шкідник упродовж року розвивається в одному поколінні.

Шкідники ефіроолійних культур

Чисельність кминної молі регулюється низкою чинників. Зі зни­женням температури до +8... 12 °С та відносної вологості повітря до 35 - 40 % відбувається масова загибель гусениць. Виживання ляле­чок залежить від кількості та якості корму, який споживають гусе­ниці. Найжиттєздатнішими є лялечки масою 25 - 35 мг.

Відкладені яйця кминної молі заселяє трихограма, знищують хижі трипси та клопи. Рівень популяції шкідника знижується на 25 - 35 %.

Гусениць і лялечок молі заражають іхневмоніди — Pimpa spuria G., Itoplectis maculator F., Trictistus lativentris T. та інші представ­ники цієї родини (Ichneumonidae), що знижують чисельність шкід­ника до 7 %.

Заходи захисту. В період масового відкладання яєць, в дру­гій половині квітня, випуск ситотрожної форми трихограми при співвідношенні 2 : 1 (400 тис. особин/га) або молевої форми трихо­грами — 1:5. Якщо ЕПШ перевищує 0,7 - 1,2 гусениць на одну рос­лину, — одноразові обробки країв полів мікробіологічними препа­ратами.

Родина совки, або нічниці — Noctuidae

Шавлієва совка — Heliothis peltigera Schiff, (рис. 12.9) — трапляється повсюдно, пошкоджує шавлію мускатну, лаванду, м’яту, котовник закавказький та інші ефіроолійні культури.

Метелик у розмаху крил ста­новить ЗО - 40 мм, передні крила сірувато-жовті, поперечна темна перев’язь іноді малопомітна, ниркоподібна пляма сіра, обля­мована чорним, від неї до перед­нього краю тягнеться темна сму­га; задні крила світлі, в середині темна пляма, біля зовнішнього краю — буро-сіра перев’язь.

Яйце розміром 0,5 - 0,6 мм, світло-жовте, пізніше зеленувате.

Гусениця — до 50 мм, темно- зелена, вздовж спини три сірих смуги, по Роках тіла — довгаста лінія, тіло вкрите рідкими світлими щетинками, розміщеними на маленьких горбках.

Лялечка світло-сіра, на кремастері два паралельних шипики.

Зимує в стадії лялечки в поверхневому шарі ґрунту. Перші мете­лики вилітають у квітні, в масі з’являються в травні — на початку липня. Метелики потребують додаткового живлення на квітках культурних рослин і бур’янів. Плодючість самок — близько 600

яєць. Самки відкладають яйця по одному на бутони та листки шав­лії. Відроджені гусениці живляться переважно репродуктивними органами, прогризають безчерешкове листя, що покриває бутони, живляться приквітками, квітковими гілочками та квітами. На роз­квітлому суцвітті гусениці виїдають зав’язь квіток, досить часто об’їдають квітконіжки. Максимально пошкодивши суцвіття, гусени­ці в пошуках корму спускаються вниз на молоде верхівкове листя, вищають у ньому великі нерівні отвори або з’їдають їх повністю, за­лишаючи лише велике нижнє листя.

Шкідники ефіроолійних культур

Тривалість життя іусениці три — чотири тижні, линяє чотири рази і розвивається в п’яти віках. Заляльковується в міжряддях шавлії, в ґрунті, на сонячних ділянках, на глибині 2-10 см.

Шавлієва совка на півдні України розвивається в трьох поколін­нях, численнішим є перше покоління шкідника.

На шавлієвій совці паразитують Microplitis spinolae Nees., Macrocentrus (Amicronlus) agualis Lyle., Meteorus rubens Nees., Rogas ductor Fhunb., Apanteles ruficrus Hal., A. vanessae Reinh. (Braconidae), Voria ruralis Fll. (Fachinidae). Ступінь зараження iyce- ниць часто сягає 80 %.

Заходи захисту. Культивація міжрядь шавлії мускатної під час масового заляльковування гусениць. Глибока зяблева оранка після збирання врожаю. Утримання плантацій у чистому від бур’янів стані. У разі загрози пошкоджень 40 - 60 % фітомаси — об­робки інсектицидами або мікробіологічними препаратами.

Ряд перетинчастокрилі — Hymenoptera

Родина аргіди, або товстовусі пильщики — Argidae

Жовтий трояндовий пильщик — Arge ochropus Gmel. —

трапляється повсюдно, пошкоджує троянду ефіроолійну.

Імаго розміром 7-10 мм, жовто-червоного кольору, з чорною го­ловою і грудьми, крила жовтуваті, верхівка гомілки й лапки чорні, самка відрізняється від самця більш потовщеним черевцем, наявні­стю яйцекладу і більш загостреним кінцем тіла.

Яйце розміром 1,6 х 0,56 мм, жовтувато-біле, напівпрозоре.

Личинка — 17 мм, щойно відроджена з яйця — близько 4 мм, бі­ла, напівпрозора; у старшому віці — синьо-зеленого кольору з оран­жевою спинкою. По боках тіла на кожному кільці по чорній боро­давці, голова оранжевого кольору з чорними плямами.

193

Лялечка — жовтувато-біла, знаходиться в двошаровому світло- коричневому коконі, зовнішній шар — брудно-жовтого кольору, крихкий, комірчастий, внутрішній — тонкий, твердий, з блискучою оболонкою, обернутою до личинки; довжина кокона — 10,2 мм, ши­рина — 5,1 мм.

7 5-180

Родина евритоміди — Eurytomidae

Шкідники ефіроолійних культур

Насіннєїд коріандровий — Systole coriandri Guss. — трап­ляється повсюдно. Пошкоджує коріандр.

Імаго розміром 1,5 — 2 мм, чорного кольору, основний членик ву­сиків і частково ноги жовтуваті; голова й груди блискучі, дрібно- пунктировані, з рідким коротким опушенням; черевце гладеньке, блискуче, видовжено-овальне; крила безбарвні; жилки бурі, вусики з 5-члениковим джгутиком і 3-члениковою булавою. Личинка 2 - 2,5 мм, біла, безнога.

Зимує насіннєїд у стадії личинки в стані діапаузи всередині пло­дів, що знаходяться на складах або обсипалися на поверхню ґрунту. Заляльковується навесні. Період стадії лялечки — 6 — 9 діб. Дорослі особини прогризають в оболонці плода округлий отвір і виходять назовні. Період льоту тривалий, з травня до середини червня. Сам­ки вилітають з готовими яйцями в яйцепроводі, плодючість їх — 25 — 60 яєць. Відкладають яйця на молоді, ще незрілі плоди, пере­важно по одному, рідше — по два. Відроджені личинки проникають усередину плода, живляться сім’янкою, не торкаючись оболонки'та ефіровмістилища. При пошкодженні однієї сім’янки маса плода зменшується на 21 - 26 %, при пошкодженні двох — до 40 %. Масо­ва частка ефірної олії знижується на 18 — 22 %. Пошкоджені плоди втрачають схожість.

Коріандровий насіннєїд розвивається в 2 - 3 поколіннях: у пер­шому — другому на посівах коріандру, в другому — третьому — на диких зонтичних рослинах.

Заходи захис ту. Просторова ізоляція посівів коріандру різ­них років вегетації. Своєчасне і ретельне збирання врожаю насіння, без втрат. Зяблева оранка полів з-під коріандру із загортанням у ґрунт рослинних решток. Застосування в господарстві одного строку посіву коріандру, озимого чи весняного, або розміщення їх з дотри­манням просторової ізоляції.

Систоле опушена — Systole cuspidata Zerova. (рис. 12.11) — поширена на півдні України, переважно в Криму. Пошкоджує шав­лію мускатну.

Імаго розміром 2 мм, чорного кольору, тільки ноги й вусики дещо світліші; крила безбарвні, жилки світло-жовті; голова і груди з тон­кою дрібнокомірчастою структурою, в густих довгих волосках; черев­це чорне, блискуче. Самка з видовжено-яйцеподібним черевцем, яке за довжиною приблизно таке саме, як груди. Самець відрізняється меншими розмірами й маленьким, круглим черевцем на короткій стеблинці, а також довгими кільчасто опушеними вусиками.

Зимує насіннєїд у стадії личинки всередині насіння шавлії мус­катної. Літ дорослих особин відбувається в період цвітіння та дося­гання стиглості шавлії. Самки відкладають по одному яйцю на ви­

зріваюче насіння. Відроджені ли­чинки проникають усередину на­сіння, живляться сім’ядолями плода, внаслідок чого втрачається схожість. У липні систоле опуше­на перелітає на поля шавлії пер­шого року вегетації, де до верес­ня — жовтня розвивається на розквітлому суцвітті. Однак біль­ша частина личинок насіннєїда залишається в урожаї насіння з плантації другого року життя, де вони зимують і заляльковуються у травні — червні наступного року.

Шкідники ефіроолійних культур

Заходи захисту. Просто­рова ізоляція полів шавлії мус­катної різних років вегетації. Ре­тельне, без втрат, збирання вро­жаю насіння. Зяблева оранка по­лів з-під шавлії із загортанням у ґрунт усіх рослинних решток.

Ряд двокрилі, або мухи — Diptera

Родина галиці — Cecidomyiidae

Галиця шавлієва — Dasyneura salviae Kieff. (рис. 12.12) — поширена на півдні України, пошкоджує шавлію мускатну.

Імаго розміром 2 — 3 мм, має 14-членикові вусики і довгі ноги; самка відрізняється від самця великим розміром тіла, добре розви­неним черевцем і наявністю яйцекладу.

Свіжовідкладене яйце розміром 0,34 х 0,10 мм має світло-коричневий колір, видовжено-яйцеподібну форму; на другу добу після відкладання хорі­он яйця стає матовим, крізь нього до­бре видно ембріон.

Личинка червонувато-оранжева, довгаста, звужена, дорсовентрально ущільнена, сегментована. Утворює білий павутинний кокон, в якому за­ляльковується .

Лялечка — 3 мм, вільна, із зачат­ками голови, ніг, крил, вусиків і оран- І’ис. 12.12. Галиця шавлієва жево-червонуватим черевцем.

Зимує в стадії личинки у поверхневому шарі ґрунту. Літ імаго відбувається у травні, за температури 18 - 19 °С, у початковий пері­од бутонізації шавлії. Статевий індекс самок — 0,6, самців — 0,4. Відкладання яєць відбувається в бутони, групами або по одному, на захищені від прямих сонячних променів приквітки, під покривне безчерешкове листя. Плодючість самок — 17 - 205 яєць. Ембріо­нальний розвиток за температури 20 - 22 °С завершується впро­довж 2-3 діб. Відроджені личинки проникають усередину бутона до квіткових гілочок і квіток. Більшість (до 37 особин) концентру­ється всередині чашечки квіток. Живлячись, личинки пошкоджу­ють зав’язь, яка в подальшому темніє і засихає. Стінки чашечок кві­ток розростаються і деформуються. Пошкоджені квіткові гілочки вкорочуються і нерідко засихають. У разі значного заселення суц­віття припиняє ріст, деформується і не розпускається. Маса пошко­джених суцвіть зменшується на 15-70%, а число здорових чаше­чок квіток, в яких міститься найбільша кількість ефірної олії, — на 30-90 %. Масова частка ефірної олії знижується в 1,5-8 разів. У травні — червні більшість личинок заляльковуються в суцвіттях. Упродовж року галиця шавлієва розвивається в чотирьох — п’яти поколіннях. У серпні — вересні личинки останнього покоління пе­реходять у ґрунт, де залишаються до весни наступного року.

Шкідники ефіроолійних культур

Личинок галиці винищують хижі клопи родини АпПюсогісІае.

Заходи захисту. Вирощування шавлії на одному й тому са­мому полі тільки впродовж двох років. Просторова ізоляція планта­цій шавлії різних років вегетації і сортів з різними строками цвітін­ня. Глибока оранка полів з-під шавлії. У разі високої заселеності плантацій шкідником — обробки в початковому періоді бутонізації інсектицидами.

Заходи захисту ефіроолійних культур від шкідників

1. Виконання комплексу агротехнічних заходів з догляду за плантаціями ефіроолійних культур.

2. Знищення бур’яну на плантаціях, краях полів та міжклітин­них дорогах.

3. Вирощування стійких проти шкідників і хвороб сортів ефіро­олійних культур.

4. Вирощування культур на одному й тому самому полі упродовж відповідної кількості років, передбаченої агрономічною наукою.

5. Дотримання просторової ізоляції плантацій з культурою різ­них років вегетації.

6. Культивація міжрядь у періоди масового переходу шкідників у ґрунт.

7. Захист ефіроолійних культур від хвороб, які знижують стій­кість рослин проти шкідників.

8. Шкідники ефіроолійних культур

   При чисельності шкідників, що перевищує ЕПШ, — застосу­вання біопрепаратів або інсектицидів.

9. Своєчасне і без втрат збирання врожаю. Після збирання вро­жаю — лущення стерні й глибока зяблева оранка із загортанням у ґрунт рослинних решток.

Запитання для самоконтролю

і. Охарактеризуйте біологію сисних шкідників (лапіронй жукоподібної, агал- матума дволопатевого, цикадок, попелиць), їх розвиток, шкодочинність і заходи захисту від них ефіроолійних культур. 2. Опишіть твердокрилих шкідників (га- леруки садової, листоїда, довгоносиків), їх розвиток, шкодочинність і заходи захисту від них ефіроолійних культур. 3. Схарактеризуйте пильщиків (жовтого трояндового, трояндового східного, трояндового бутонного), їх розвиток, шкодо­чинність і заходи захисту від них ефіроолійних культур. 4. Перелічіть заходи захисту ефіроолійних культур від шкідників.

13. Шкідники картоплі

Шкідники картоплі

Ряд твердокрилі — Соїеорїега

Родина листоїди — СЬгувотеІісІае

Колорадський жук — ЬерНпоЬагва йесетііпеаіа Бау. (рис. 13.1) — поширений повсюдно. Пошкоджує картоплю, томати, бак­лажани, перець та інші пасльонові.

Рис. 13.1. Колорадський жук:

1— жук;2— личинка;3— лялечка;4— пошкоджена рослина

Жук розміром 8-12 мм, жовтий чи червоно-жовтий, рідше жов­то-бурий зі світлішими надкрилами й темними плямами на голові та передньоспинці. Тіло короткоовальне, сильне, опукле, блискуче; на надкрилах десять чорних смужок. Яйце розміром 0,8 — 1,4 мм, червоно-жовте, блискуче, видовжено-овальне. Личинка до 10 мм, молодшого віку темно-сіра, старшого — червоно-жовта (цегляного кольору), тіло липке, м’ясисте, червоподібної форми, зверху опукле, знизу плескате, особливо роздуте в середній частині, вкрите рідки­ми щетинками. Лялечка — 10-12 мм, оранжево-жовта чи червону­вата.

Зимують імаго в ґрунті, найчастіше на глибині 10 - ЗО см. У ра­йонах з піщаними, супіщаними та іншими легкими ґрунтами зиму­ють на глибині 30 — 40, іноді до 50 см. За час зимівлі значна части­на гине — до 42 % особин, що зимують на глибині до 10 см. У разі залягання в ґрунті на глибині 20 - ЗО см гине близько 13 %, а на глибині 40 - 50 см — тільки 0,2 % імаго. Частина популяції післ розмноження може зимувати вдруге. У Поліссі й Лісостепу на другу зимівлю йде 18 — 20 % усієї популяції, а в окремі роки — значно

більше. Таким чином, популяція, що зимує, складається як з імаго першого року, так частково і з імаго другого року життя. Навесні ці імаго нормально живляться, відкладають яйця і відмирають тільки наприкінці червня — у липні.

Шкідники картоплі

Терміни весняного пробудження колорадського жука значною мірою залежать від погодних умов, особливо від температури ґрунту та кількості опадів. Найінтенсивніший їх вихід спостерігається піс­ля випадання дощів, у теплу сонячну погоду, за температури повіт­ря не нижче 15 °С і ґрунту — 13-14 °С. Такі умови в Поліссі й Лісо­степу України складаються найчастіше в третій декаді травня, а в південних районах — з 10 квітня по 10 травня. Вихід імаго з ґрунту розтягується на 1 — 1,5 міс. Масовий вихід імаго, що перезимували, збігається зазвичай з початком відкладання яєць першими жуками, які з’явилися на поверхні ґрунту.

Вихід з місць зимівлі та його тривалість залежать від фізіологіч­ного стану комах. Першими з’являються на поверхні фізіологічно ослаблені імаго, що двічі зимували, відроджені з перших кладок яєць. Вони у значній кількості гинуть після виходу і впродовж літа відрізняються зниженою плодючістю. Найбільш життєстійкими є імаго масового виходу. Певний час вони тримаються на поверхні ґрунту, потім, за 2 — 3 доби, починають поїдати молоде листя карто­плі./Імаго селяться на розсаді томатів, баклажанів, перцю, збира­ються іноді на купах картоплі, живлячись її проростками та буль­бами. У пошуках їжі жуки перелітають на значні відстані. Часто вони збираються у значній кількості на самосівах картоплі приса­дибних ділянок, де сходи з’являються раніше, ніж у польових сіво­змінах.'Вони живляться також на дикорослих рослинах — блекоті, беладонні, пасльоні, дурмані та інших пасльонових культурах.

" На 3 - 5-ту добу після виходу з ґрунту імаго спаровуються, і сам­ки починають відкладати яйця на нижній бік листків купками, по 28 - 30, а іноді до 70 яєць у кожній кладці. Самки високоплодючі, продукують у середньому від 900 до 1600, а в деяких випадках по­мад 2000 яєць, відкладаючи їх упродовж літа. Ембріональний роз­питок триває від 6 до 18 діб, залежно від температурного режиму й пологості повітря. Оптимальними для розвитку ембріонів є темпе­ратура 20 - 22 °С й відносна вологість 65 - 70 %. За таких умов від­родження личинок розпочинається на 5 —6-ту добу після відкла­дання яєць. За температури нижче 12 °С ембріональний розвиток на відбувається. Личинки живляться відкрито на листках картоплі ти інших пасльонових упродовж 18-24 діб/у південних районах і низинній частині Закарпаття — впродовж 14 діб.

Мідразу після виходу з яєць личинки живляться яйцевими обо- мопклми, іноді поїдають яйця, що містять живі зародки. Потім вони гризуть м’якуш листка з нижнього боку, поступово переходять на верхній бік і обгризають листки повністю, залишаючи тільки жил­

ки. Упродовж життя личинки линяють тричі і мають відповідно чотири віки. Найбільш ненажерливі личинки старших віків. За температури повітря понад 12 °С вони живляться вдень і вночі. Знищивши листя на одній рослині, переселяються на інші. За­вершивши розвиток, личинки заглиблюються у ґрунт на 8-10 см (іноді до 20 см) для заляльковування. Розвиток лялечки триває 12 —21 добу.

Шкідники картоплі

Молоді імаго першої літньої генерації починають з’являтися в лі­состеповій зоні в третій декаді липня, а у степових районах — на­прикінці червня — на початку липня. Значна частина молодих іма­го в поточному році зовсім не відкладає яєць, а йде у ґрунт на зимів­лю. У наступному році ця частина імаго розмножується дуже актив­но і створює найбільшу загрозу врожаю.

Відкладання яєць першої літньої генерації в Поліссі та Лісостепу спостерігається наприкінці липня — на початку серпня, а на півдні України — майже на місяць раніше. Плодючість самок першого по­коління: мінімальна 130, максимальна — 400 яєць. У південних районах і низинній частині Закарпаття личинки закінчують жив­лення, заляльковуються, й імаго другої генерації виходять з ляле­чок вже у другій половині серпня. Іноді після нетривалого живлен­ня вони дають початок факультативному третьому поколінню, що завершує, однак, свій розвиток лише в окремі роки.

Характерною біологічною ознакою колорадського жука є наяв­ність у циклі його розвитку кількох форм фізіологічного спокою різ­ної тривалості, завдяки чому дуже утруднюється боротьба з ним. В Україні встановлено шість категорій фізіологічного спокою, що ма­ють велике значення при взаємодії з чинниками зовнішнього сере­довища в різні періоди року: 1) зимова діапауза, що триває від двох до чотирьох місяців на рік, яка забезпечує ощадливу витрату орга­нізмом речовин, запасених у теплий час кінця літа й осені до на­стання холодів; 2) зимова сплячка, що змінює зимову діапаузу при настанні холодного періоду року, вона триває до ранньої весни; в цей час розвиваються відбудовні процеси перед настанням весняно­го пробудження; 3) літня діапауза, фізіологічно близька до зимової, спостерігається в частини популяції влітку, у найспекотніший пері­од, тривалістю до місяця; 4) літній «сон», що охоплює значну части­ну популяції в середині літа й триває до 10 діб; 5) затяжна (багато­річна) діапауза, яка в ґрунтах легкого механічного складу триває у частини особин до трьох років і забезпечує збереження виду в не­сприятливі для активної життєдіяльності періоди, що перевищують за часом один рік; 6) повторна діапауза, в яку впадають наприкінці серпня — на початку вересня імаго, що перезимували, влітку роз­множувалися і дожили до осені. Ці адаптивні явища зумовлюють постійну наявність імаго в ґрунті у багаторічних осередках розмно­ження.

Шкідники картоплі

Природне відмирання імаго, що перезимували, відбувається по­ступово, впродовж усього літнього сезону, наростаючи від весни до осені. В обмеженні чисельності колорадського жука важливу роль відіграють його природні вороги — хижаки, паразити та ентомопа- тогенні організми.

Заходи захисту. Після збирання картоплі чи переорюван­ня — культивація ґрунту з вибиранням бульб, що залишилися, для запобігання появі самосіву, що є резервацією колорадського жука; внесення добрив і підживлення, своєчасні розпушування, підгор­тання! прополювання для підвищення стійкості картоплі; скошу­вання бадилля перед збиранням. При заселенні личинками і жу­ками 10 % рослин картоплі посіви обприскують один - два рази ін­сектицидами. Проти личинок ефективні й біопрепарати.

Ряд лускокрилі, або метелики — [.ерісіоріега

Родина совки — >1ос4иі<1ае

Картопляна, або болотна, совка — Нуйгаесіа тісасеа Евр. (рис. 13.2) — найчисленніша в Поліссі й Лісостепу. Пошкоджує картоплю, томати, хміль, ревінь, кукурудзу, малину, суницю, цук­ровий буряк, щавель, цибулю, капусту, іноді ячмінь, жито, живить­ся також бур’янами, особливо на ірисі, водяному щавлі.

Метелик розміром 28 - 40 мм, передні крила від сірувато-жовтого до сірувато-коричневого кольору з червонуватим відтінком, попе­речні лінії коричневі, кругла й брунькоподібна плями того самого кольору, що й фон крила, задні крила сірувато- чи рожевувато-жов­ті з темною смужкою у верхній третині крила.

Яйце розміром 0,7 — 0,8 мм, мінливого кольору — від жовтувато- білого до червоно-жовтого. Гусениця завдовжки 40 — 50 мм, від світ­ло-жовтого до м’ясисто-червоного кольору, уздовж спини червонува­та смужка, грудний і анальний щитки бурі, щетинки розміщені на бурих щитках, дихальця чорні. Лялечка — 17-25 мм, жовто-бура, на кремастері два вирости, булавоподібно розширені на кінцях, і шість щетинок.

Шкідники картоплі

Зимують яйця за піхвами листків багаторічних злакових трав — пирію повзучого, тимофіївки, їжаки збірної; вони розміщені група­ми, частіше по 20 — 60 яєць, в один чи два ряди. Гусениці відроджу­ються у травні, живляться спочатку на листі, а потім у стеблах зла­ків, у II - III віці переходять у товстостеблі рослини. Вони мають шість, рідше п’ять віків. Заляльковуються на початку липня в ґрун­ті біля пошкоджених рослин на глибині 5—15 см. Розвиток лялечки триває 13 — 30 діб. Метелики літають з кінця липня до середини жовтня, відкладають яйця за піхву листка групами, по 20 - 60, іноді до 200 штук. Плодючість самки — 260 — 480 яєць. Розвивається одне покоління за рік.

Заходи захисту. Знищення бур’янів, видалення післязби­ральних залишків. Обприскування інсектицидами в два терміни: у період появи гусениць на злакових травах до відходу й під час переходу зі злаків на товстостеблі рослини до проникнення їх у стебла.

Родина виїмчастокрилі молі — Gelechiidae

Картопляна міль — Phthorimaea operculella Zell. (рис. 13.3) — карантинний шкідник у Криму та інших областях південно­го степу України. Пошкоджує картоплю, особливо бульби у схови­щах, тютюн, баклажани, томати, дурман, паслін та інші культурні й бур’янисті пасльонові.

Метелик розміром 12 — 16 мм, передні крила широколанцетні, коричнево-сірі, з темнішим внутрішнім краєм, жовтими лусочками й темно-коричневими штрихами; задні крила з виїмкою по зов­нішньому краю, торочка довша за ширину крила, у самців на пе­редньому краї пензлик з довгих волосків, що досягають середини крила.

Шкідники картоплі

Яйце розміром 0,8 мм, овальне, перламутрово-біле. Гусениця зав­довжки 8—10 мм, жовтувато-рожева чи сіро-зелена з поздовжньою смужкою посередині спини й дрібними темними щитками по тілу; грудний щиток чорний, анальний — жовтий. Лялечка — 5 — 6,5 мм, коричнева, з невеликим кремастером і щетинками на кінці черевця, знаходиться в шовковистому сріблясто-сірому коконі.

Зимують у природних умовах гусениці старших віків і лялечки в коконах. У картоплесховищах за температури 15 °С і вище розвиток шкідника продовжується на бульбах картоплі й у зимовий період. Навесні у разі висаджування бульб з відкладеними на них яйцями або заселених гусеницями чи лялечками шкідник знову потрапляє у поле.

Виліт метеликів на півдні України відбувається в травні. Літа­ють метелики уночі, від заходу до сходу сонця, та 1 — 2 години після сходу. Через добу після спарювання самки відкладають яйця, роз­міщуючи їх знизу на листки, на стебла, ґрунт, оголені бульби кар­топлі по одному чи невеликими купками. За 2-16 діб одна самка здатна відкласти до 300 яєць.

Залежно від температурних умов через 3-15 діб з яєць відро­джуються гусениці, вгризаються під епідерміс листка, молодого па- иаіп чи шкірочку молодої бульби, де живляться, пророблюючи в них зшішісті міни й ходи, заповнені екскрементами. У середньому після II М діб живлення гусениці залишають міни, сплітають кокони між посохлим листям, у тріщинах ґрунту, рослинних рештках, між бульбами у сховищах та інших затишних місцях, де й залялькову- юіьси. Через 7-12 діб з лялечок вилітають метелики, відкладають ийцн і дають початок розвитку нового покоління.

Па півдні України картопляна міль у природних умовах розви- иаі і і.сн в п’ятьох поколіннях, що накладаються одне на одне, тому (мит спостерігаються майже безперервно, з травня по листопад, за найвищої чисельності у вересні — жовтні.

І а ходи захисту. Запобігання завезенню й поширенню імиїдппка у нові райони, дотримання карантинних правил. Фумі- гацпі бульб картоплі перед висаджуванням. Знищення пасльоно­вих бур'янів, підгортання кущів, що не допускає оголення бульб, іП 111 п • м 11 >і врожаю до засихання бадилля та негайне вивезення з іючи. знищення рослинних решток і глибока оранка ґрунту; за

можливості — відмова від літнього садіння картоплі. У разі вияв­лення льоту метеликів та ушкодження рослин — обприскування інсектицидами.

Шкідники картоплі

Запитання для самоконтролю

1. Опишіть біологію, шкодочинність колорадського жука та заходи захисту від нього. 2. Схарактеризуйте карантинного шкідника картоплі, його біологію, шкодочинність та заходи захисту від нього.

Ряд трипси, пухироногі, або бахромчастокрилі — Thysanoptera