Міністерство аграрної політики та продовольства України

Уманський національний університет садівництва

Реферат на тему:

«Економічний закон зростання потреб»

Виконав

студент 11-ф групи

факультету економіки та підприємництва

Руденко Ярослав Анатолійович

Викладач:

Ревуцька Алла Олександрівна

Умань 2013

План

Вступ 3

1.Економічні потреби, їх сутність та класифікація 5

2. Закон зростання потреб 13

3. Механізм дії закону зростання потреб на сучасному етапі розвитку економічних відносин 16

Висновки……………………………………………………… 18

Використана література 20

Вступ

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як окремої особистості, споживача і виробника. Економічні потреби та інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власного виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Людина в свою чергу здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються з законами виробництва, адже потреби безмежні, а виробництво обмежене кількістю ресурсів. Основним законом сфери виробництва і є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання – є закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Взаємозв’язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, створенням нових потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення. Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює посилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Без виробництва не може бути споживання, оскільки саме виробництво створює блага для споживання, реалізує потреби особи і людства вцілому.

Сама потреба не означає, що її можна задовольнити, - економічний інтерес спрямовує діяльність людини на задоволення цієї потреби. Кожна країна, кожен окремий індивід має свої інтереси, від яких залежать її потреби. Інтерес є похідним від категорії «потреба» і виступає як форма прояву економічних відносин людей. Тож, економічні інтереси являють собою об’єктивні, зумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямова ні на задоволення потреб кожного члена і суспільства вцілому.

Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреб , їх усвідомленням. Тобто економічний інтерес- це вигода, якої досягли у процесі реалізації економічних потреб.

Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб’єктів економічних відносин . У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

Кожний із економічних суб'єктів, намагаючись реалізувати свої власні потреби та інтереси, вимушений вступати в економічні відносини з іншими суб'єктами, надавати їм послуги чи виробляти певні товари, сплачувати податки, заробітну плату тощо. Економічні взаємовідносини між ними складаються так, що для реалізації власних інтересів кожний повинен створювати умови для реалізації інтересів та потреб інших.

Отож, що ж таке потреба? Загалом потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних та інших.

Виділяють три етапи розвитку потреб у минулому XX столітті.

Перший етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап – почався з середини 50-х років з переходом до «економіки споживання», коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицині, спорту, відпочинку, розвагам та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершив фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Динаміка потреб визначає необхідність розвитку, а праця є засобом задоволення цих потреб. Потреба- це суб’єктивне відчуття нестачі чогось необхідного, спрямоване на його зменшення чи ліквідацію. Саме потреби стають поштовхом для створення товарів, що задовольняють ці потреби . Тобто потреби виступають стимулом до дії [13, c. 25]

Кожен крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, відділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Актуальність потреб полягає в тому, що з кожним роком потреби суспільства зростають, а ресурси залишаються обмеженим фактором виробництва.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Отже, економічні потреби- це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

1.Економічні потреби, їх сутність та класифікація

Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий індивід) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

* що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?

* як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

* для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтності причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутро, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держав. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Потреби виникають разом із виникненням самої людини, і в процесі розвитку людського суспільства можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, відповідно до зміни умов виробництва споживчих благ, удосконалення техніки і технології, зміни поглядів людей на споживання, моди, соціального стану, грошових доходів та ін.

Економічні потреби- це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності , яке характеризується почуттям нестачі певних благ та послуг і бажанням володіти ними.

Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті.

Особисті поділяються на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

Потреби можна певним чином класифікувати за суб’єктами і об’єктами.

За суб’єктами потреби поділяють на:

  а) індивідуальні, колективні та суспільні.

* До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів і послуг.

* Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці.

* Суспільні - це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.;

б)потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки.

* Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах.

* Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків.

* До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого та ін.

За об’єктами потреби класифікуються так:

а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби - в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті та ін.). фізіологічні потреби передбачають реалізацію об'єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв'язком з біологічними функціями організму людини. В той самий час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб виживання) має соціальний характер, отже, позначається на формуванні соціальних потреб. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є фізіологічна (біологічна) потреба, то соціальним потребам суспільства - потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Перші відбивають відношення до праці як вимушеної діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм розвитку економіки суспільства. Другі - це потреби у розвитку його соціальної сфери - освіти, науки, культури, мистецтва. У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємопов'язані та рівнозначні. Їх рівнозначність полягає в тому, що розвивається освіта, охорона здоров'я, виховання праці;

б) матеріальні - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні - потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі;

в) першочергові - потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров'я), та непершочергові - потреби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутро, яхти).

Ця класифікація досить умовна: те, що вважається предметом розкоші при одному рівні розвитку виробництва та добробуту суспільства, стає предметом першої необхідності при більш високому рівні розвитку економіки; те, що є предметом розкоші для однієї людини, вважається предметом першої необхідності для людини з іншим рівнем достатку.

   Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об’єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

   Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб’єктивний фактор. Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.

Сучасна наука розглядає людські потреби як складну ієрархічну систему, в яку входять потреби як біологічного, так і соціального характеру. Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Широко відома «піраміда потреб» американського вченого Маслоу, в яку потреби вписуються за їх важливістю і чисельністю тих, хто їх потребує (див.рис.1.).

Рис.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Потреби — явище об’єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб’єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб’єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.

…сто років раніше, ще до А. Маслоу, теорію потреб та їх класифікацію обгрунтував видатний український економіст Іван Вернадський. П’ять груп потреб 1904 році виокремив класик світової політекономії Михайло Туган-Барановський .[11, c. 115 ]

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби. Якщо вони задоволені, то на певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають програму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їх задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольняти потреби на прийнятному рівні.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні, платоспроможні і перспективні.

- Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки.

- Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни.

- Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

- Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що можна оплатити. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованого попиту і пропозиції на товари і послуги.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, та колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Задоволення потреб людини в будь-яких благах об’єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, необхідні ресурси. Ми виходитимемо з того, що потреби у ресурсах не приходять з небес, їх можна одержати за допомогою праці з допомогою природи або створити штучно у вигляді матеріалів.Необхідні для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:

• у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості;

• певних засобах праці;

• необхідних предметах праці;

• технологічних розробках і пов’язаних з ними наукових і прикладних дослідженнях;

• організаційно-управлінських системах.

Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності .Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то більше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб’єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби задовольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце в ієрархії за об’єктивною важливістю для відтворення суб’єкта життєдіяльності — це різні поняття.

Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не пов’язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомленими. Їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.

Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність. Розвиток потреб, їх збагачення є важливою ознакою розвитку і самого суб’єкта, на що звертав увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство людини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всю повноту життя.

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що:

а) задоволення потреб характеризує природну спрямованість вироб-ництва в будь-якому суспільстві;

б) потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих;

в)рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспіль-ству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає. на рис. 2.

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має межі процесу удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має межі і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без цієї реклами ми не купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоре-тичної течії, що має назву маржиналізм (marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето,Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій дохід між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому

останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий законГоссена)

  Проілюструвати його дію можна за допомогою такого абстрактного прикладу. Споживач з обмеженим доходом приходить в магазин, щоб купити молоко та хліб. Звичайно, кожна додаткова пляшка молока та буханка хліба мають для нього меншу граничну корисність, ніж попередні, виходячи з його доходу.

Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також другу пляшку молока і буханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій дохід і оптимізував добробут згідно з доходом.

Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості. При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

Виробництво в умовах адміністративно-командної системи грунтувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже головним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена продукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план). Хоч формально планування повинно було грунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсутній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визначити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на певному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.

У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративно-командної системи задовольняло суспільні потреби, проте воно задовольняло: 1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіциту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задовольнялася; 2) лише уніфіковані потреби, адже тільки останні, розраховані на забезпечення лише необхідних потреб пересічної людини, можуть бути закладені в централізований директивний план.

Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумовлювало обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

Наслідком низького рівня потреб було також відтворення неци-вілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

Предмети потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремих суб’єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну корисність, яка більша для суб’єкта, який має індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і що краще такий ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні корисності благ об’єктивні, як і потреби в них, в їх споживних цінностях. Іноді їх ототожнюють з суб’єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб’єктивні корисності як результат усвідомлення відрізняються від об’єктивно існуючих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх у масових процесах.

Потреби неможливо повністю задовольнити, вони зростають швидше, ніж умови для їх задоволення. Безмежність потреб породжує людська фантазія, вони виникають під впливом розвитку науки, техніки, соціальних відносин.