Лекція 6. Слов'яни у першій половині першого тисячоліття нашої ери

Велике переселення народів і слов 'яни. Венеди, анти, склавши.

1. Велике переселення народів і слов'яни

У Ш-УІІ ст. н. е. відбувались процеси, названі істориками «Ве­ликим переселенням народів». Це були масові переміщення герман­ських, слов'янських, сарматських та інших племен і їх вторгнення на територію Римської імперії.

«Велике переселення народів» поклало початок утворенню су­часних народів на землях, де вони проживають донині. Цей період вважають межею між історією Стародавнього світу і середніх віків.

Які ж були причини Великого переселення народів?

їх декілька. Серед них - зміни клімату, що впливали на врожай­ність, а це, в свою чергу, вело до зміни кількості населення. До цьо­го треба додати успіхи у розвитку сільського господарства після впровадження залізних знарядь праці, що призвело до швидкого збі­льшення числа людей і перенаселення окремих територій.

Другою групою причин називають події всередині племен: бо­ротьба за владу і витіснення переможених за межі своїх земель, утворення воєнної знаті, яка прагне військової здобичі і нових, під­владних їй територій.

Початком Великого переселення народів був рух на південь з Прибалтики у Північне Причорномор'я германських племен готів.

Кінець венедської або зарубинецької єдності раннього слов'янства поклала експансія германських племен готів. У Східну Польщу вони прийшли з Прибалтики у І ст. н. е. В II ст. готи просу­ваються у східному напрямку на Волинь, винищуючи слов'янську

людність. Археологи простежили припинення існування слов'янських поселень на Волині в другій половині II ст. У цей час слов'янські шари на них були перекриті шарами вельбарської архео­логічної культури готів. Волинські слов'яни тікають на схід у По­дніпров'я та на південь у Подністров'я. На Дніпрі вони беруть участь у формуванні київської культури III-IV ст., а в Подністров'ї -Зубрицької групи пам'яток. З готською навалою II-III ст. н. е. лінгві­сти пов'язують появу у слов'янських мовах германських слів «князь», «полк» (нім. folk) та інших. З цим періодом пов'язані і на­зви германців - «нємци», «німці», які увійшли згодом у всі слов'янські мови. На відміну від пришельців-німців (німих людей), з'явилась самоназва «слов'яни» (люди, які говорять словами).

Рятуючись від винищення готами, слов'яни просуваються Дніс­тром на південь у Буджацькі степи та на Нижній Дунай. Останнім часом тут відкрито пам'ятки етулійського типу, що матеріальною культурою нагадують Зубрицькі поселення Верхнього Дністра. Слов'янські племена венедів десь між Нижнім Дністром та Дунаєм у III-IV ст. згадуються у так званих Певтінгерових таблицях.

Із Волині готи долиною Південного Бугу виходять у причорно­морські степи. Таким чином, зарубинецький масив ранніх слов 'ян був розрізаний готами на дві частини - київську культуру Придніпров 'я та Зубрицьку групу племен Верхнього Подністров 'я. Надалі ці час­тини ранньослов'янської спільноти розвиваються самостійно, маючи однак чимало специфічних рис. У III - IV ст. у Подністров'ї зубри­цькі пам'ятки під впливом даків, римлян, германців трансформу­ються в черняхівську культуру, тоді як у Подніпров'ї своїм історич­ним шляхом розвивалася київська культура.

Отже, готська навала поділила слов 'янську спільноту на захід­ну і східну частини.

Про готську навалу та їхнє панування у Північному Причорно­мор'ї в III - IV ст., що призвело до розчленування єдиного ранньо-слов 'янського масиву венедів на антів Подніпров 'я та склавинів По­дністров 'я та Волині, писав готський історик Йордан у своїй праці середини IV ст. «Гетика». Спочатку він описує важку мандрівку го­тів через безкраї болота (очевидно поліські), де на гатях загинуло багато людей. Витримавши виснажливу війну з місцевою людністю, готи прийшли у причорноморські степи, окупувавши Крим. Остготи розселилися у Нижньому Подніпров'ї, вестготи зайняли терени між

Дністром, Карпатами та Нижнім Дунаєм. У середині III ст\ готи здійснюють численні напади на римські провінції у Подунав'ї. Од­нак, коли 274 р. римляни залишили Дакію, військова експансія готів спрямовується на захід у Трансільванію.

Контакти з римлянами обумовили поширення християнства се­ред готів. З'являється готський переклад Біблії, здійснений христия­нізованим готом Ульфілою. Наприкінці III ст. постає готська держа­ва, яку під назвою імперії Германаріха описує Йордан. Він надто пе­ребільшує її розміри, включаючи до неї велетенські обшири від Бал-тії до Чорного моря.

У 70-х роках IV ст. в українські степи зі сходу вдерлась перша тюркська орда гунів, зруйнувала грецькі міста-держави і розгромила готів. Імператор розбитих готів Германаріх 375 р. покінчив життя самогубством. Його наступник на троні Вінітар розпочинає війну з антами, вбиває їхнього князя Божа і розпинає на хрестах 70 знатних антських старшин. Гуни виступають на боці слов'ян і вбивають Ві-нітара. Вірогідно, цю війну треба розуміти як сутичку готів, що під тиском гунів відходили на захід, з слов'янськими племенами Ниж­нього Подністров'я та Буджацьких степів, що відомі археологам під назвою етулійської спільноти. Більшість готів переселяється на Се­редній Дунай, але частина залишається в Криму. Готська держава в кримських горах, за деякими даними, проіснувала до пізнього сере­дньовіччя.