3. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська Правда»

За часів князя Ярослава Київська держава досягла найвищого розквіту. У внутрішній політиці основним його завданням було від­новлення централізованої держави. Він жорстоко розправлявся з ти­ми, хто не хотів йому коритися. Ярослав удосконалив державний апа­рат, пом'якшив данину. Це спричинило пожвавлення землеробства, скотарства, розвиток різних промислів і ремісничого виробництва.

Велику увагу Ярослав приділяв церкві, розуміючи її значення і роль у державі. За часів Ярослава були розширені церковні привілеї, збудовано багато храмів, відкривалися монастирі. Він боровся за не­залежність церковної ієрархії від Візантії. Ця боротьба завершилась у 1051 р., коли київським митрополитом був обраний русин Іларіон, всупереч волі константинопольського патріарха.

Іларіон був представником давньоруської інтелектуальної еліти, знаменитим книжником та філософом, автором першого давньору­ського філософського твору «Слово про закон і благодать».

Та й сам князь Ярослав був, на відміну від багатьох інших сере­дньовічних володарів, освіченою людиною. Київський літописець зазначав, що князь «до книг виявляв охоту, читаючи їх і вдень, і вночі». За це його прозвали Мудрим. Він організував просвітниць­кий гурток навколо себе з представників освічених людей. «...1 зі­брав книгописців силу, що перекладали з грецької на слов'янську мову. І написали вони багато книжок... Цей же (Ярослав) засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, вчення одержуючи книжне».

Ярослав доклав багато зусиль для створення нових і розвитку існуючих міст, особливо це стосується Києва. Київська земля була дуже розорена чотирирічною братовбивчою війною. Особливо поте­рпів Київ від великої пожежі та пограбування польським військом. Ярославу довелося всі свої зусилля кинути на відбудову країни й стольного града. Літописець Нестор повідомляє про це так: «Заклав Ярослав місто велике, у якому тепер Золоті ворота; заклав церкву святої Софії митрополичу, і далі церкву святої Богородиці Благові­щення на Золотих воротах, потім монастирі Святого Георгія та Свя­тої Ірини».

Софійський собор у Києві збудували в 30-х рр. XI ст. Собор був прикрашений чудовою мозаїкою і різнокольоровими фресками. Во­ни- і сьогодні належать до шедеврів світового мистецтва. Архітекту­ра Софійського собору чарує довершеністю, вишуканістю форм і пропорцій.

Навколо Києва Ярослав Мудрий збудував велетенські земляні вали завдовжки 3,5 км, заввишки 14 м і завтовшки ЗО м. На цих ва­лах стояли високі дубові стіни. Перед валами були викопані глибокі рови, заповнені водою. Західноєвропейські джерела називали Київ суперником Константинополя. Ярослав дбав про розвиток освіти, науки, мистецтва. При Софійському соборі була відкрита школа і бібліотека. При дворі Ярослава проживали і виховувалися діячі ба­гатьох європейських держав.

За Ярослава Мудрого було складено перший звід писаного дав­ньоруського права - «Руську правду». Це був кодекс законів, який закріплював розшарування суспільства, панування князів і бояр над простим людом. Так, за вбивство огнищанина (управителя князівсь­кого маєтку) накладався штраф у 80 гривень, а за вбивство простого селянина-смерда - 5 гривень. Усі інші штрафи за злочини також за­лежали від соціального стану потерпілого. Сьогодні «Руська правда» має велике значення. З неї ми дізнаємося про господарське та куль­турне життя того часу, про відносини різних верств населення у дер­жаві і, взагалі, про устрій самої Київської держави.

У міжнародній політиці Ярослав віддавав перевагу дипломати­чним методам налагодження зв 'язків з різними державами. Як було заведено у середньовіччі ці зв'язки він зміцнював за рахунок шлюбів своїх дітей. Його дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха І, донька Єлизавета була за норвезьким королем Гаральдом Сміливим, Анастасія (третя його донька) була видана заміж за угор­ського короля Андрія. Сам Ярослав був одружений з Інгігердою -донькою шведського короля. Сини його були одружені з сестрою польського князя, онукою німецького цісаря і донькою візантійсько­го імператора.

Шлюби зазвичай були закріпленням дипломатичних угод. За під­рахунками сучасного вченого, спеціаліста в галузі генеології Л.Войтовича із 250 відомих шлюбів Рюриковичів (ІХ-ХШ ст.) 104 було з представниками іноземних династій, решта - з Рюриковичами інших гілок і тільки 7 шлюбів з боярськими доньками.

Довгий час Ярослав боровся за утвердження західних кордонів Київської держави, відвойовував у польських феодалів землі, захоп­лені ними під час усобиці 1015-1019 рр. З метою зміцнення західних рубежів заснував місто Ярослав на р. Сян. Ярослав успішно воював з печенігами і у 1036 р. завдав їм нищівного удару під стінами Києва.

Київська держава мала жваві дипломатичні відносини з Герман­ською імперією, із Францією. Вдалося Ярославу підтримувати більш-менш мирні відносини з Візантією. Тільки у 1043 році спала­хнула остання русько-візантійська війна. Проте в 1046 році була укладена русько-візантійська угода, яку пізніше скріпили шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою візантійського імператора Мо-номаха Марією. Усі ці заходи принесли великий міжнародний авто­ритет Київській державі.