4. Вторгнення хана Батия на українські землі

З першої кривавої зустрічі ні Київ, ні інші князівства не зробили потрібних висновків, щоб врятувати свою землю. Після цих подій півтора десятиліття був відносний спокій. Та це тільки на перший погляд. Чингісхан дарує своєму онукові Бату хану або Батию П208-1255 рр.) ще не завойовану Європу і заповідає йому похід в° Захід.

Наприкінці 1237року монголи посунули 140-тисячною армією на руські землі. Першими постраждали князівства Північно-Східної Ру­сі. Завойовники пограбували і спалили Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Углич, Твер та інші міста.

У хана Батия була вишколена кіннота. Вона нападала раптово і знищувала та спалювала все на своєму шляху. Мешканців міст, які не здались за першою вимогою, винищували усіх, навіть жінок, ді­тей і старих. У полон монголи брали лише ремісників і частину мо­лодих людей, яких використовували при нападі на інші руські міста. Після походу 1237-1238 рр. монголо-татари відступили у південно-руські степи, де відпочивали і відгодовували своїх коней.

Весною 1239 року орда розпочинає новий наступ. Вона вторгла-ся в Південну Русь, на територію нинішньої України, раптово напа­ла на Переяслав, знищила і спалила його. Далі загарбники пішли на Чернігів. Обороною Чернігова керував князь Мстислав Глібович. Літопис повідомляє: «Переможений був Мстислав і безліч воїнів йо­го побито було, і місто взяв (монгольський хан Менгу), і запалив во­гнем».

Далі метою Батия було захоплення Києва. Менгу-хан - воєвода Батия - надіслав вимогу здати місто. Та кияни відмовилися здатися. У 1239 році ослаблені військовим походом монголо-татари не нава­жилися на штурм Києва.

Тільки восени 1240 року все величезне військо Батия наблизи­лось до Києва. Літописець повідомляє про чисельність монгольсько­го війська так: «Не було чути нічого від скрипіння возів його, ревін­ня верблюдів його і ржання коней його».

Обороною Києва керував досвідчений і хоробрий воєвода Дани­ла Галицького тисяцький Дмитро. Та сили були нерівні. Воїни Батия ніч і день били по укріплених стінах Києва стінобитними машинами. Через кілька днів стіни були проламані і ворог проник у місто. Мон­голо-татари також зазнали тяжких втрат. Батий дав своїм воїнам де­кілька днів для перепочинку. За цей час кияни зайняли нові оборонні позиції і збудували нові укріплення навколо Десятинної церкви. Бої почалися знову. 6 грудня 1240 року опір останніх захисників було зламано. Склепіння Десятинної церкви не витримало маси людей, що переховувались у ній, і завалилося. Місто було спустошене і зруйноване. Із сорока мурованих церков після навали залишилося п'ять-шість. Багато мешканців загинуло, інші були покалічені або потрапили в полон. Порубаного, але ще живого воєводу Дмитра мо­нголи привели до Батия, і той дарував йому життя за відвагу.

На початку 1241 року Батий рушив на Волинь. Втрати, що їх за­знали ординці в попередніх боях, давалися взнаки. І на Волині вони вже не змогли здобути деяких укріплених міст. Вистояли Кременець і Данилів. Через те Батий обминув їх і пішов на Володимир. Захис­ники боролися до останнього воїна. Окрім Володимира, були захоп­лені і спустошені Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк.

Самовіддано боролися захисники міст Галицької землі. Звени­город (біля сучасного Львова) був захоплений, розграбований і спа­лений. Після ординської навали це місто, що було центром удільно­го князівства, так і не відродилося. Після триденної облоги монголи оволоділи Галичем і розграбували його. Та Галицько-Волинська держава постраждала порівняно менше, ніж інші українські землі. Лісова і гірська місцевість також сприяли успішній обороні. Тут та­тарська кіннота не могла повною мірою використати свої бойові можливості.