- •Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка
- •Isbn 978-966-308-198-4
- •Передмова
- •Лекція 1. Вступ
- •1. Предмет історії, функції
- •2. Структура історичних знань, періодизація
- •Періодизація історії
- •1) Первісна доба (від появи людини на Землі до V ст. Н. Е.);
- •Лекція 2. Найдавніші люди на території України
- •1. Типи періодизації давньої історії
- •2. Розселення первісних людей на території України, їх заняття і побут
- •3. Суспільна організація давніх людей
- •1. Трипільська культура
- •2. Індоєвропейці й Україна
- •Лекція 4. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні колони на півдні України
- •1. Територія розселення кіммерійців, їх заняття, побут, суспільна організація.
- •2. Скіфи, їх місце в історії античного світу
- •3. Сармати на території України
- •4. Грецькі колонії Північного Причорномор'я: розташування, суспільно-економічний розвиток, політична організація
- •1. Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини
- •Лекція 6. Слов'яни у першій половині першого тисячоліття нашої ери
- •1. Велике переселення народів і слов'яни
- •2. Венеди, анти, склавини
- •1. Розселення східнослов'янських племен та племінних союзів
- •2. Суспільний розвиток східних слов'ян. Процеси державотворення
- •3. Матеріальна і духовна культура
- •4. Сусіди східних слов'ян: хозари і нормани.
- •5. Князювання Аскольда і Діра
- •Лекція 8. Утворення Київської Русі
- •1 Деякі ключові проблеми Київської Русі в історіографії
- •2. Похід Олега на Київ у світлі сучасної історичної науки
- •3. Перші Рюриковичі на київському престолі
- •4. Державний та суспільний устрій Київської Русі у іх-х ст. Господарська діяльність
- •Лекція 9. Київська Русь наприкінці X - у першій половині XI ст.
- •1. Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира
- •2. Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві.
- •3. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська Правда»
- •4. Політичний устрій
- •5. Соціальна структура населення Київської Русі
- •6. Суспільно-економічний розвиток
- •7. Розвиток писемності та освіти. Духовна культура
- •Лекція 10. Київська Русь у другій половині XI -першій половині XIII ст.
- •1. Київська держава за Ярославичів
- •2. Любецький з 7зд князів
- •3. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович
- •4. Міжусобна боротьба. Причини феодальної роздробленості Київської Русі
- •Лекція 11. Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини XII - першої половини XIII ст.
- •1. Київське і Переяславське князівства: політичне становище, суспільно-економічний розвиток
- •2. Політичний і соціально-економічний розвиток Чернігово-Сіверського князівства
- •3. Волинське князівство. Підкарпатські землі. Утворення Галицькоао князівства
- •1. Етногенез українців
- •2. Культура Київської Русі періоду політичної роздробленості
- •Лекція 13. Галицько-Волинська держава
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича. Коронація Данила
- •3. Перший похід монголів на Русь. Вторгнення хана Ба-тия на українські землі. Утворення Золотої Орди
- •4. Вторгнення хана Батия на українські землі
- •5. Утворення Золотої Орди
- •Лекція 14. Галицько-Волинська держава наприкінці XIII - в першій половині XIV ст.
- •І. Наступники Данила Романовича
- •2. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави
- •3. Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності
- •Українські землі у складі литви і польщі. Українська національна революція середини
- •XVII століття та українська козацька держава
- •Лекція 1.
- •2. Входження Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Брацлавщини до складу Великого князівства Литовського. Їх адміністративний устрій. Ліквідація автономії Київщини і Волині
- •1 Сполученням «кг» в тогочасних українсько-білоруських джерелах передавався звук «г».
- •3. Перехід Чернігово-Сіверщини під владу Москви
- •4. Антилитовські рухи в Україні: Федір Більський, Михайло Гпинський
- •5. Утворення Кримського ханства: спроби встановлення ним контролю над землями України
- •Лекція 2. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV -першій половині XVI ст.
- •1. Литовські Статути
- •2. «Устава на волоки»
- •3. Зміни в соціально-економічному житті
- •4. Поступове закріпачення селянства
- •5. Антифеодальні (соціальні) рухи в XV-на початку XVI ст.
- •Лекція 3. Вихід на історичну арену українського козацтва
- •1. Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут
- •2. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій
- •3. Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького
- •4. Військове мистецтво козаків
- •5. Військові походи козаків в інші країни
- •Лекція 4. Польсько-Литовське зближення і утворення Речі Посполитої
- •1. Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства
- •2. Причини польсько-литовського зближення уХМст. Кревська унія
- •3. Городельська унія та її значення для України
- •4. Зовнішньополітичне становище Литви у середині XVI ст. Люблінська унія
- •5. Наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель
- •Лекція 5.
- •1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка
- •2. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст.
- •3. Козацькі повстання під проводом:
- •4. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р
- •Лекція 6. Духовно-релігійне життя України (XVI - перша половина XVII ст.)
- •1. Реформація в Європі й Україна. Релігійна свідомість українського народу
- •2. Братства та їх діяльність. Острозька академія
- •3. Берестейська унія та її вплив на духовне життя в Україні
- •4. Церковна полеміка та релігійна боротьба в першій половині XVII ст.
- •5. Митрополит Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- •6. Ужгородська церковна унія 1646 р.
- •Лекція 7. Перший період Української національної революції (1648-1676 рр.). Національно-визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.
- •1. Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу
- •2. Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649 рр. Зборівський мир
- •3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани
- •4. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1657 рр.
- •5. Гетьманська держава. Система влади, внутрішня і зовнішня політика. Передсмертні плани б.Хмельницького
- •Лекція 8. Українська козацька держава протягом 1657-1687 рр. Завершення Української національної революції та Руїни
- •1. Україна в роки правління і. Виговського. Початок Руїни.
- •2. Ю. Хмельницький. Порушення територіальної цілісності України
- •3. Андрусівське перемир'я
- •4. Гетьманування /7. Дорошенка
- •5. Руїна на Правобережжі Гетьманування і. Самойловича
- •Частина і Давня і середньовічна історія України
2. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій
Запорозька Січ стала своєрідним «феноменом у феномені» української історії. Один з найвидатніших істориків України, дослідник Запорозької Січі М. Слабченко ще у 1927 р. писав: «Про Запорожжя взагалі й Січ зокрема понаписувано гори більших і менших книг, статей, заміток. Опубліковано й чимало різних документів. Але що по суті являло собою Запорожжя, яка природа його, які стадії розвитку проходило воно, було воно своєрідний унікум, а чи явище, що належало до певного соціального типу, - і досі в повній мірі не висвітлено. Для того, хто вперше береться до студій над Запорожжям, фактично не розв'язано ані одного питання». З того часу минуло 80 років, але ситуація з дослідженням Запорозької Січі майже не змінилася. До видатних досліджень Д. Яворницького, А. Скаль-ковського, того ж М. Слабченка додалися праці В. Голобуцького, І. Стороженка та ін. Але по більшості питань досі не дано остаточних відповідей. Тут історикові допоможе тільки комплексне дослідження цієї історичної проблеми, висвітлення генези та еволюції явища козацтва, його структури тощо.
Особливістю козацтва було те, що козацькі ватаги для оборони українських земель від татар брали на службу або й організовували литовські та польські урядовці - воєводи, каштеляни тощо. Тому в українській традиції до гетьманів чи козацьких ватажків зараховують Бернарда (Берната) Претвича, Сенявських, О. Дашкевича, Д. Вишневецького, К. Острозького та інших. Оскільки у Литовській державі певні привілеї і державні посади зберігала українська аристократія, то першими організаторами козацтва були такі представники князівського роду, як Остафій Дашкович (Дашкевич), Дмитро Вишневецький (у народній традиції «Байда»), Богдан Ружинський та інші. В козацькій традиції вони називалися першими гетьманами.
Першу Січ, точніше укріплену фортецю - прототип Запорозької Січі на о. Мала Хортиця збудував бл. 1552 р., за іншими даними -бл. 1554-1556 рр. черкаський і канівський староста Дмитро Вишневецький (? - 1563). Саме завдяки йому сформувалася військово-політична організація Запорозька Січ.
Дмитро Вишневецький - це український князь, здебільшого вважається першим із достовірно відомих козацьких гетьманів (бл. 1552-1563 рр.). Походив із старовинного волинського роду Ґедимі-новичів (за іншими дослідженнями - з Рюриковичів), володів земельними маєтками у Кременецькому повіті. В 1550-1553 рр. - староста Черкаського і Канівського повітів. Д. Вишневецький збудував на острові Мала Хортиця першу Січ. За найновішими археологічними даними, вона була кам'яним замком. Сам Вишневецький згуртував на боротьбу проти татар кількасот козаків. Цікаво, що з літа 1553 до весни 1554 р. Вишневецький «з усією своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе», виїжджав з недослідже-них добре причин до Туреччини. Навіть є дані про його пишний прийом султаном Сулейманом II Кануні (Законодавцем) або Пишним (1520-1566). У 1554 р. Вишневецький знову був призначений
Сиґізмундом II Августом старостою канівським і черкаським. У 1557-1558 pp. відбивав напади кримських татар на чолі з ханом Дев-лет-Ґіреєм І на Хортицю. В жовтні 1557 р. Вишневецький на чолі козаків здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти всі гармати на Хортицю. Як енергійний борець проти Туреччини і Кримського ханства Д. Вишневецький намагався зорганізувати з цією метою союз держав (Польща, Московія), в якому взяли б участь і запорожці (якийсь час вів переговори про вступ на службу до московського царя Івана IV Грозного для боротьби з Кримом). На початку 1559 р. Д. Вишневецький здійснив вдалий похід на Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських невільників. А вже у червні запорожці під проводом Вишневецького напали на турецьку фортецю Азов.
У 1563 р. Дмитро Вишневецький втрутився в боротьбу за молдовський престол. Одне з угрупувань запросило його як родича молдавських господарів Деспотів (його мачухою була представниця роду Магдалена Деспот) зайняти престол Молдови. Під час походу 4-тисячний козацький загін Д. Вишневецького зазнав поразки у бою під Сучавою від військ претендента на молдавський престол Стефана IX Томші. Вишневецький був підступно взятий у полон і виданий турецькому уряду. За повідомленням «Хроніки» Бєльського і опису свідка події генуезького дипломата Ґрілло Вишневецького, за наказом султана Сулеймана II, 22 жовтня скинули з вежі на залізні гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі (квартал Галаті). Під час триденних жорстоких катувань йому відтяли руку й ногу, а потім його - за проклинання мусульманської віри - вбито стрілою. Дивно, що дружина Сулеймана українка Роксолана, яка мала значний вплив на свого чоловіка, не заступилася за свого земляка, якого вона безсумнівно знала ще з 1553 року. Вишневецького вважають героєм української народної думи про Байду (з татарської - безтурботний чоловік). Між іншим, у думі Байда вбиває султана, його дружину (а нею мала би бути Роксолана) і дочку. І хоча багато дослідників вважають образ Байди узагальненим (напр., В. Голобуцький), сам Д. Вишневецький цілком підпадав під визначення Байди і вів справжній козацький спосіб життя: не був ніколи одружений, близько двадцяти років козакував.
Протягом свого існування козацтво зберігало поділ на дві великі групи: запорозькі або низові, які проживали на Січі, та ті, що мешкали «на волості» Г
Запорозьке козацтво стало своєрідним феноменом української історії. Виділяють такі основні риси запорозького козацтва:
Родинний принцип організації (братство, побратиме зо, рівність, демократизм).
Морально-етичний кодекс поведінки (з високим статусом свободи, мужності, відданості товариству і, навпаки, низьким статусом мирної праці, спокійного способу життя).
Інститут кобзарів.
Спеціальне навчання (вишкіл) молоді.
Специфічне ставлення до жінки і родинного життя, аскетизм, релігійність (аналогія до середньовічних лицарсько-чернечих орденів).
Колективне землеволодіння.
У суспільній свідомості та почасти в історичній науці усталився погляд, згідно з яким Запорозька Січ стала державно-політичним утворенням козацтва із демократичним устроєм. Німецькі автори XIX ст. називають Запорозьку Січ козацькою християнською республікою (в радянській історіографії таке висловлювання приписували К. Марксу). Історики державницької школи та послідовники народницько-державницької традиції культивують погляд на Запорозьку Січ як на етап українського державотворення.
Дійсно, Запорозькій Січі властиві майже всі ознаки державності: територія, населення та верховна влада, яка на них поширюється, а також: військо, яке охороняло її кордони, уряд, який виконував законодавчі, виконавчі та судові функції, символіку (прапор, герб), скарбницю. Однак, у сучасному (та й середньовічному) розумінні її не можна назвати державою. Січ не мала свого громадянства, козаки були підданими Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої, згодом Гетьманщини і Російської імперії. Січ не мала повнокровної економіки, фінансової системи, господарської інфраструктури, власної грошової одиниці. Запорожці не мали міст (за винятком Запорозької Січі, яка мала лише певні ознаки міста). Населення Вольностей Війська Запорізького не складало поважної чисельності. Однак, Січ, у силу своєї організації, самоуправління, de facto мала автономію, в т. ч. у складі Гетьманщини.
Верховна влада на Січі належала зборам козаків - козацькій раді (ще січова або військова рада). На ній могли бути присутніми всі козаки. Це був вищий законодавчий, адміністративний і судовий орган Запорозької Січі. Рішення ради вважалося думкою всього війська і було обов'язковим до виконання кожним членом козацького товариства. Рада розглядала питання внутрішньої і зовнішньої політики, на ній відбувалися вибори військової старшини, поділ земель і угідь, покарання злочинців за найтяжчі злочини тощо.
Козацька рада збиралася у встановлені дні року. В часи Нової Січі (XVIII ст.) це були (за старим стилем - юліанським календарем): 1 січня - Новий рік, 2-й або 3-й день Великодня та 1 жовтня -св. Покрови (храмове свято Запорозької Січі). Крім того, це робилося в будь-який день на вимогу козацького товариства чи «сіроми». Скликалася рада кошовим отаманом і відбувалась згідно з давніми звичаями. її учасники утворювали широке коло, всередині якого розміщувалась козацька старшина: кошовий отаман, обозний, писар, осавули та ін. Рада не могла розпочатися без сигналу - стуку козацьких литаврів або кітлів (великого барабана), в які бив довбиш. Особливу роль на раді відігравали осавули, які були посередниками між радою і старшиною. Виборний кошовий отаман (до 1648 р. -гетьман) очолював виконавчу владу, його називали «батьком» всі козаки, незалежно від віку. У період свого правління він мав необмежену владу і авторитет. Однак, у будь-який момент військова рада могла позбавити його влади, а за військові чи інші прорахунки навіть винести смертний вирок, який приводився у виконання негайно.
Однак, процедура прийняття рішень на козацькій раді була доволі своєрідною. Формального голосування не проводилось. Свою волю козаки виявляли голосними окликами та підкиданням шапок. Часто козацька демократія виглядала як охлократія, коли рішення накидалося, а незгодні могли поплатитися життям. Однак, існувала й певна субординація. Так, ради, скликані без згоди кошового отамана (чи гетьмана у реєстровців), вважалися незаконними.
Інколи перед загальними козацькими радами відбувалися старшинські ради. Крім рад всього Запорозького Коша, існували також курінні та паланкові ради. Перші з них відбувалися у випадках, коли козацька старшина не вважала за потрібне скликати загальну козацьку раду (таємні та термінові справи, що вимагали негайного вирішення, прикордонні суперечки, організація незначних військових
походів тощо). Отже, на Січі процвітав виборний принцип на рівні військової демократії, а гасло «Вся влада - радам!» можна вважати цілком запорозьким.
Козацькою радою за участю всього козацтва обиралася козацька старшина. На Запорозькій Січі ця група козацтва зосереджувала в своїх руках адміністративну владу і судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ у зносинах з іноземними державами. В різні часи її існування чисельність старшини була неоднаковою, сягаючи до 150 осіб. До складу козацької старшини входили 3 категорії: військова старшина (начальники), військові служителі (чиновники), а також похідні та паланкові начальники. Отже, власне керівну функцію запорозького коша обіймала військова старшина, що складалася з кошового отамана (наголос у слові ставиться на 2-й склад), військового судді, військового осавула, військового писаря та курінних отаманів, - це й була виконавча влада. В період ведення воєнних дій обирався також обозний, що був помічником осавула і входив до складу військової старшини. До категорії військових служителів належали: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підосавул, довбиш, піддовбиш, військовий пушкар, підпушкар, гармаш, військовий товмач, військовий шафарі, підшафар, кантаржій та канцеляристи. Похідними та паланковими начальниками були: полковник, писар, осавул, підписар та підосавул. Почесну керівну функцію відігравали т. зв. батьки або січові (чи сивовусі) діди - колишні військові старшини, які залишили свої посади по хворобі або за давністю літ.
Польсько-литовська державна адміністрація залучала козаків до оборони кордонів Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої. Тому, крім запорозького (низового) козацтва, протягом XVI ст. формується городове козацтво, організоване прикордонними старостами. На відміну від низового запорозького козацтва городові козаки проживали не на Січі, а на волостях, або на городах, тобто на землях, що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського. Серед них черкаський - О.Дашкевич, С. Полозович, Хмельницький - П. Лянцкоронський (Лянцкоронсь-кий), барський - Б. Претвич та інші. До організації городовиків або українного козацтва приклалися й магнати Вишневецьісі, Ружинські та ін., і навіть окремі польські шляхтичі (С. Зборовсьісий). За свою службу городові козаки одержували від уряду платню та користувались різного роду правами та привілеями. У боротьбі з татарами і турками вони тісно співпрацювали з запорозькими козаками. У 1572 р. значну частину городовиків було взято на державну службу і внесено до реєстру (див. наступний параграф).
Історична традиція першим гетьманом козацтва називає Пред-слава Ляндскоронського (Лянцкоронського; р. н. невід. - 1531). Цей військовик відомий як один з найкращих полководців свого часу - початку XVI ст., займаючи посади брацлавського і кам'янецького старост, згодом - київського воєводи. Лянцкоронсь-кий спільно з О. Дашкевичем організовував загони українських козаків для боротьби з татарсько-турецькою агресією. А в 1512 р. об'єднані козацькі сили на чолі з П. Лянцкоронським і К. Острозьким відбили грабіжницький напад кримських татар на південноукраїнські землі. В 1516 р. Лянцкоронський очолив козацький похід на Білгород і розбив татарські орди в битві біля озера Овідова під Очаковом. У 1528 р. спільно з козаками черкаського старости О. Дашкевича здійснив похід під Очаків.
Одним з перших козацьких гетьманів та організаторів запорозького козацтва українські історики Д. Бантиш-Каменський, М. Маркович, Д. Дорошенко називали Остафія (Остапа, Євстахія) Дашковича (Дашкевича) (р. н. невід. - 1535), який походив із шляхетського роду з м. Овруча. Був канівським, аз 1514 р. - черкаським старостою. Як прикордонний староста організовував загони козаків для оборони південноукраїнських земель від нападів татар і турків. На чолі козацьких загонів неодноразово ходив у Крим, а в 1515-1516 і 1521 рр. здійснив два походи у московські землі. В 1531 р. відбив напад кримського хана Саадат-Ґірея на Черкаси. В 1533 р. подав на розгляд польського сейму у Пйонтркові проект побудови на Дніпрі ряду фортець для оборони України від татарських нападів. Цю пропозицію сейм схвалив, але подальших заходів до втілення проекту у життя зроблено не було.
Вважаємо, що зарахування до переліку перших гетьманів П. Лянскоронського та О. Дашковича цілком правомірне.