Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История книга 1.doc
Скачиваний:
254
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
5.76 Mб
Скачать

Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст. Козацькі повстання під проводом: Марка Жмайла; Тараса Федоровича (Трясша); Павла Бута (Павлюка) та Карпа Скидана; Дмитра Гуні таЯцька Острянина. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р.

Лекція 5.

Козацькі і козацько-селянські повстання (кінець XVI - початок XVII ст.)

1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка

Першими, піднятими козацькою верствою повстаннями в Укра­їні, були виступи Косинського і Наливайка. Вони, особливо друге, знайшли великий відгук уже в сучасників. Наливайкові вперше при­писано прагнення створення власної козацької держави, а козацьких «ребеліянтів» у подальші часи їх опоненти з боку польської держави називатимуть «наливайчиками». Сучасні дослідники здебільшого не вважають ці повстання кінця XVI ст. селянсько-козацькими. Однак і тоді лави козаків, що традиційно боролися, перш за все, за свої ста­нові привілеї, поповнювали і селяни, і міщани. Сучасні вчені не схи­льні кваліфікувати їх і як національно-визвольну боротьбу проти польського панування. Крім того, в українську історіографію повер­нувся термін «козацькі війни» саме щодо повстань кінця XVI - по­чатку XVII ст.

Першим великим козацьким повстанням, яке протягом 1591-1593 рр., вперше поширилось «на волость», та так і ніколи не будучи остаточно придушеним, було повстання під проводом гетьмана за­порозьких козаків Криштофа (Христофора) Косинського у 1591-1593 рр. Косинський за походженням належав до дрібної шляхти з

Підляшшя. З 1586 р. перебував на Січі, займав там важливі військові посади, а у 1591 р. обраний запорозьким гетьманом.

Повстання почалося в грудні 1591 р. як майнова суперечка між гетьманом-шляхтичем К. Косинським і останнім з роду Острозьких, старостою білоцерківським, воєводою волинським Янушем Остро­зьким. Останній силоміць приєднав до маєтків свого староства «пус­тиню Рокитну», надану Косинському за службу сеймовою ухвалою 1590 р. Виступ загону низовиків Косинського і став початком повс­тання, для якого характерні походи і облоги замків. У грудні 1591 р. К. Косинський, відновлюючи на власний розсуд справедливість, за­хопив замок і місто Білу Церкву - резиденцію старости Я. Острозького. Це дало змогу повстанцям, яких підтримали міщани та селяни навколишніх сіл, здобути в місті гармати, порох, військове спорядження і продовольчі запаси. Після цього Косинський відсту­пив до Трипілля, де приготувався оборонятися. Однак, несподівано для нього, події набрали характеру чималої війни.

Поступово, протягом 1592 р., до повстанського руху проти польської влади долучилося чимало козаків Київського, Волинсько­го, Брацлавського і частково Подільського воєводств. У Богуславі, Переяславі й Києві козаки, як і в Білій Церкві, оволоділи замками і вивезли з них зброю. З Брацлавщини долинали глухі свідчення про «шкоди великії» від козацьких наїздів. На Волині ватаги козаків по­чали нападати на шляхетські садиби.

У кінці 1592 - на початку 1593 рр. вже чимале повстанське вій­сько на чолі з К. Косинським діяло на Волині. В придворних колах історію з Косинським вважали приватною справою Острозьких. Для боротьби з повстанцями шляхта у м. Костянтинові зібрала значне військо, в основі якого були переважно надвірні загони Януша Острозького і тодішнього черкаського старости Олександра Вишневецького. Загальне командування здійснював київський воє­вода знаменитий Василь-Костянтин Острозький.

У радянській історіографії усталився погляд, що в ході крово­пролитних боїв з польськими військами в січні 1593 р. під містечком П'яткою (тепер село Чуднівського району Житомирської обл.) та в травні поблизу Черкас загони повстанців були розбиті, і повстання зазнало поразки. Сучасні вчені, в т. ч. польські, заперечують тезу про формальну поразку повстання, яке, на їх думку, взагалі не було подолане, а припинилося в результаті певного компромісу між сто­ронами.

У вирішальній битві під П'яткою 23.01.(2.02.)1593 р. козацькі війська під проводом Косинського зазнали поразки. За тогочасними, швидше за все перебільшеними, даними, на полі бою полягло від 1 до 3 тисяч козаків. Острозький захопив 26 гармат і «всі корогви». Окрім присяжного листа переможений козацький гетьман мусив особисто тричі, схиливши коліно, ударити чолом перед старим князем Костянтином та його синами. Саме такою була частина лицарського ритуалу покори васала перед сюзереном. Після капіту­ляції повстанці були змушені відступити на Запорожжя.

Проте повстанці не склали зброї. Навесні 1593 р. об'єктом їх претензій став черкаський староста князь Олександр Вишневецький, якому Косинський не міг пробачити участі у битві під П'яткою. В травні 1593 р. двотисячний козацький загін під командуванням К. Косинського виступив із Запорозької Січі і незабаром підійшов до Черкас і взяв у облогу замок О. Вишневецького. В одному з боїв ко­заки були розбиті загонами О. Вишневецького, під час якого загинув і сам К. Косинський. За іншою версією під час облоги Черкас К. Косинського запросили на переговори з О. Вишневецьким до за­мку, де його підступно вбили слуги князя. Козаків, які залишились без керівника, розбили надвірні війська черкаського старости. Та влітку напад повторився і, цього разу, успішно. О. Вишневецький змушений піти на поступки, а між ним і запорожцями укладено угоду. Козаки отримали право вільно виходити на Низ і повертатися. Учасникам війни 1591-1593 рр. гарантувалася амністія, а князь О. Вишневецький мав їм повернути захоплене майно і коней.

Ще більшого розмаху і відгуку в суспільстві здобуло повстання Семерія (Северина) Наливайка (бл. 1560 - 11.4.1597), яке почало­ся у 1594 і продовжувалося до 1596 р. в Україні та Білорусі. Семерій Наливайко народився у м. Сатанові або Гусятині (тепер Тернопіль­ська обл.) у родині ремісника-кушніра. Н. Яковенко висловлює сум­нів у простому походженні Наливайка, помітивши, що абсолютна більшість тогочасної козацької старшини походила зі шляхти чи напівшляхти-бояр. У названих подіях усі козацькі ватажки були шляхтичами, як Микошинський, Лобода, Шаула, Кремпський, Підвисоцький та інші. Схоже, рід Наливайків-Бирковських належав До бояр-клієнтів дому Острозьких. У молоді роки С. Наливайко ма­буть, перебував на Запорожжі, брав участь у походах запорожців проти турків і татар. Згодом служив, як сотник надвірної хоругви, у князя В.-К. Острозького, де здобув фах гармаша. Сам Наливайко брав участь і у придушенні виступу Косинського, однак згодом, у

1594 р. він залишив службу і організував на Брацлавщині загін нере-єстрових козаків, а з запорожцями помирився. Влітку 1594 р. коза-цький загін Наливайка на запрошення німецького імператора Рудо-льфа II здійснив вдалий похід у Молдову проти турків і татар, захо-пивши зброю та коней. Це був початок т. зв. П'ятнадцятилітньоївійни 1593-1606 рр. Військо українських найманців (бл. 12 тис. воя-ків) очолювали гетьман Григорій Лобода (? - 1596) і С. Наливайко.Восени 1594 р. в боротьбі проти турків і татар та їх союзника мол-довського господаря Арона об'єднані козацькі війська зайняли Ясси.Весною наступного року козаки Наливайка і Лободи пробували здо-бути міста Тягиню, Білгород (на Дністрі) і Кілію.

Уже в липні 1594 р., після повернення загону з Молдови, С. Наливайко закликав запорожців виступити проти польського па­нування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою (? - 1596). Отримавши військову до­помогу із Запорозької Січі, Наливайко у жовтні 1594 р. очолив на­родне повстання на Брацлавщині, яке в очах сучасників більше ски­далося на розбійницьку операцію із здирництвом, викупами, грабе­жами тощо.

У кінці 1595 р. і на початку 1596 р. повстанський рух розгортав­ся на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. Уже в жовтні

1595 р. повстанський рух охопив всю Брацлавщину, Київщину і Во-линь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тис. вояків, здобуло Гу-сятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста. Навесні 1595 р. повстанці че-рез Волинь рушили в Білорусію. Восени повстанські загони гетьма-на Лободи боролись проти шляхти у Південному Подніпров'ї, здо-були Чигирин і Канів. В Білорусію на допомогу повстанцям рушивкозацький загін на чолі з М. Шаулою, який перед тим взяв Київ.

У грудні 1595 р. польський уряд направив на придушення повс­тання військові сили під командуванням Станіслава Жолкевського (Жулкєвського) та воєводи брацлавського Януша Збаразького. Сам Лобода у ході повстання виступав за досягнення порозуміння між козаками і польським урядом, уникав з'єднання з військами С. Наливайка. Це стало причиною того, що у березні 1596 р. козаки позбавили його булави, а гетьманом обрали Матвія Шаулу (? -1596), заможного міщанина з Київщини.

Після запеклих боїв з польськими військами у Правобережній Україні і в Білорусії Наливайко з невеликим загоном (1500 осіб) від­ступив на Волинь, а звідти в кінці січня 1596 р. - на Лівобережну Україну, а потім через уманські ліси до Білої Церкви. 23.03.(2.04). 1596 р. загони С.Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи під Білою Церквою об'єднались і розгромили передові підрозділи шля­хетських військ. Один із таких загонів на Київщині очолював черка­ський підстароста, брат колишнього козацького гетьмана Михайла Ружинського Кирик Остафійович Ружинський (? - бл. 1691). Він ра­ніше деякий час перебував на Запорозькій Січі і брав участь у поході запорожців проти татар.

Вирішальна битва війська Наливайка проти шляхетського війсь­ка відбулася 23.05.1596 р. в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля. Після жорстокого бою, в якому загинуло багато старшини, повстанці мусили відступити на Лубенщину. Після важкого поранення М. Шаули в цьому бою (йому ядром відірвало руку) гетьманом зно­ву обрали Лободу. Основні сили повстанців на чолі з С. Наливайком та Г. Лободою мали намір у випадку невдачі повстання відійти на територію Московського царства. Проте шлях повстанцям до від­ступу далі відрізали нові коронні хоругви. У кінці травня 1596 р. польсько-литовські частини на чолі з С. Жолкевським наздогнали військо повстанців, обтяжене обозом з сім'ями козаків, і відрізало шлях до московського кордону.

Козацькі загони побудували в урочищі Солониця біля м. Лубен (де р. Солониця впадає в Сулу, тепер Полтавська обл.) укріплений табір з чотирьох рядів возів, оточених навколо валом і ровом. У та­борі перебувало бл. 10 тис. осіб, хоча боєздатних налічувалося не бі­льше 3 тис, решту становили сім'ї повстанців і поранені. С. Жолкевський мав близько 5 тис. жовнірів, допоміжні загони і ар­тилерію. Облога почалася 16.05.1596 р. і тривала два тижні. Мужньо обороняючись, повстанці сподівалися на допомогу запорожців на Ч0Л1 3 Підвисоцьким, що діяв у тилу противника. Однак запорожцям Не вдалося прорватися до табору, і становище оточених стало кри­тичним - брак харчів, води, масовий падіж коней. До того ж у таборі загострилися суперечності між реєстровими і нереєстровими коза­ками. Після двох тижнів оборони С. Жолкевський, скориставшись з важкого становища повстанців, пішов на таємні переговори з Г. Лободою, пообіцявши реєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю. Довідавшись про переговори козацької старшини з С. Жолкевським, нереєстрові козаки запідозрили Г. Лободу у зраді і під час сутички вбили. Гетьманом обрали полковника Криштофа Кремпського (рр. н. і см. невід.).

26.05.1596 р. польське військо почало гарматний обстріл табору, готуючись 28.05. почати вирішальний штурм. Але вночі проти 28.05.(7.06.) частина козацької старшини-реєстровців по-зрадницькому схопила С. Наливайка, М. Шаулу, Шостака та інших керівників повстання (загалом понад 10 осіб) і видала їх С. Жолкевському. Козаки погодилися скласти зброю й видати поля­кам своїх старшин в обмін на порятунок своїх родин, які були при них у таборі. Та під час переговорів польське військо зненацька на­пало на козацький табір. Тисячі обеззброєних повстанців, їхніх жі­нок і дітей майже поголовно вирізано. Солоницька різанина, яку вчинили польські вояки, стала першим засівом майбутньої неприми­ренної ненависті між українцями й поляками. П. Куліш написав, що саме тут, на Солониці, «народилися оті страхітливі йицарі Хмель­ниччини», а польський історик Збігнєв Вуйцик зазна*йщ*^цо «мож­ливість розумного розв'язання козацького питання впала до нуля».

Тільки невеликий загін козаків (1500 осіб) на чолі з К. Кремпським зумів вирватися з оточення і відступив на Запорож­жя. Шаула та решта запорозьких ватажків були страчені того ж літа у Львові. С. Наливайка та шістьох інших ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11.04.1597 р. після майже річного слідс­тва і нелюдських тортур їх стратили. Наливайко був четвертований.

Вперше в повстанні С. Наливайка були використані релігійні мотиви. Зокрема, на Волині повстанці громили маєтки єпископів-уніатів, а деякі з сучасників бачили за лаштунками повстання по­стать непримиренного ворога Берестейської унії князя В.-К. Острозького. С. Наливайко раніше був підданим князя, а його брат Дем'ян (Даміан, 1550-ті рр. - 1627), духовник князя і член ві­домого острозького гуртка, сам був причетний до повстання С. Наливайка, одночасно будучи запеклим противником Берестейсь­кої унії. Однак зв'язків В.-К. Острозького з повстанцями слідство не встановило, де-факто законослухняний князь не підтримав виступу С. Наливайка.

Показово, що перші козацькі повстання кінця XVI ст. були зна­чною мірою конфліктом молодої козаччини - нового соціального стану, - з однієї сторони, із некоронованими королями України -представниками князівсько-маґнатських родів, - з другої сторони. Не завжди цей конфлікт був прямим, але промовистим є негативне ставлення українських магнатів до «козацьких бунтів». Серед при­боркувачів перших повстань бачимо Острозьких, Ружинських, Виш-невецьких та інших.

Козацькі війни 1591-1596 років завершили собою перше століт­тя історії козацтва, що перебувало на шляху становлення і росту. Одночасно вони відкрили собою нове XVII ст., яке по праву ввійшло в історію України під назвою козацького сторіччя. Тому характер козацтва, його проблеми, позитивні і негативні риси знайдуть своє віддзеркалення в наступні періоди історії українського народу.