- •Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка
- •Isbn 978-966-308-198-4
- •Передмова
- •Лекція 1. Вступ
- •1. Предмет історії, функції
- •2. Структура історичних знань, періодизація
- •Періодизація історії
- •1) Первісна доба (від появи людини на Землі до V ст. Н. Е.);
- •Лекція 2. Найдавніші люди на території України
- •1. Типи періодизації давньої історії
- •2. Розселення первісних людей на території України, їх заняття і побут
- •3. Суспільна організація давніх людей
- •1. Трипільська культура
- •2. Індоєвропейці й Україна
- •Лекція 4. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні колони на півдні України
- •1. Територія розселення кіммерійців, їх заняття, побут, суспільна організація.
- •2. Скіфи, їх місце в історії античного світу
- •3. Сармати на території України
- •4. Грецькі колонії Північного Причорномор'я: розташування, суспільно-економічний розвиток, політична організація
- •1. Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини
- •Лекція 6. Слов'яни у першій половині першого тисячоліття нашої ери
- •1. Велике переселення народів і слов'яни
- •2. Венеди, анти, склавини
- •1. Розселення східнослов'янських племен та племінних союзів
- •2. Суспільний розвиток східних слов'ян. Процеси державотворення
- •3. Матеріальна і духовна культура
- •4. Сусіди східних слов'ян: хозари і нормани.
- •5. Князювання Аскольда і Діра
- •Лекція 8. Утворення Київської Русі
- •1 Деякі ключові проблеми Київської Русі в історіографії
- •2. Похід Олега на Київ у світлі сучасної історичної науки
- •3. Перші Рюриковичі на київському престолі
- •4. Державний та суспільний устрій Київської Русі у іх-х ст. Господарська діяльність
- •Лекція 9. Київська Русь наприкінці X - у першій половині XI ст.
- •1. Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира
- •2. Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві.
- •3. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська Правда»
- •4. Політичний устрій
- •5. Соціальна структура населення Київської Русі
- •6. Суспільно-економічний розвиток
- •7. Розвиток писемності та освіти. Духовна культура
- •Лекція 10. Київська Русь у другій половині XI -першій половині XIII ст.
- •1. Київська держава за Ярославичів
- •2. Любецький з 7зд князів
- •3. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович
- •4. Міжусобна боротьба. Причини феодальної роздробленості Київської Русі
- •Лекція 11. Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини XII - першої половини XIII ст.
- •1. Київське і Переяславське князівства: політичне становище, суспільно-економічний розвиток
- •2. Політичний і соціально-економічний розвиток Чернігово-Сіверського князівства
- •3. Волинське князівство. Підкарпатські землі. Утворення Галицькоао князівства
- •1. Етногенез українців
- •2. Культура Київської Русі періоду політичної роздробленості
- •Лекція 13. Галицько-Волинська держава
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича. Коронація Данила
- •3. Перший похід монголів на Русь. Вторгнення хана Ба-тия на українські землі. Утворення Золотої Орди
- •4. Вторгнення хана Батия на українські землі
- •5. Утворення Золотої Орди
- •Лекція 14. Галицько-Волинська держава наприкінці XIII - в першій половині XIV ст.
- •І. Наступники Данила Романовича
- •2. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави
- •3. Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності
- •Українські землі у складі литви і польщі. Українська національна революція середини
- •XVII століття та українська козацька держава
- •Лекція 1.
- •2. Входження Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Брацлавщини до складу Великого князівства Литовського. Їх адміністративний устрій. Ліквідація автономії Київщини і Волині
- •1 Сполученням «кг» в тогочасних українсько-білоруських джерелах передавався звук «г».
- •3. Перехід Чернігово-Сіверщини під владу Москви
- •4. Антилитовські рухи в Україні: Федір Більський, Михайло Гпинський
- •5. Утворення Кримського ханства: спроби встановлення ним контролю над землями України
- •Лекція 2. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV -першій половині XVI ст.
- •1. Литовські Статути
- •2. «Устава на волоки»
- •3. Зміни в соціально-економічному житті
- •4. Поступове закріпачення селянства
- •5. Антифеодальні (соціальні) рухи в XV-на початку XVI ст.
- •Лекція 3. Вихід на історичну арену українського козацтва
- •1. Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут
- •2. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій
- •3. Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького
- •4. Військове мистецтво козаків
- •5. Військові походи козаків в інші країни
- •Лекція 4. Польсько-Литовське зближення і утворення Речі Посполитої
- •1. Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства
- •2. Причини польсько-литовського зближення уХМст. Кревська унія
- •3. Городельська унія та її значення для України
- •4. Зовнішньополітичне становище Литви у середині XVI ст. Люблінська унія
- •5. Наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель
- •Лекція 5.
- •1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка
- •2. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст.
- •3. Козацькі повстання під проводом:
- •4. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р
- •Лекція 6. Духовно-релігійне життя України (XVI - перша половина XVII ст.)
- •1. Реформація в Європі й Україна. Релігійна свідомість українського народу
- •2. Братства та їх діяльність. Острозька академія
- •3. Берестейська унія та її вплив на духовне життя в Україні
- •4. Церковна полеміка та релігійна боротьба в першій половині XVII ст.
- •5. Митрополит Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- •6. Ужгородська церковна унія 1646 р.
- •Лекція 7. Перший період Української національної революції (1648-1676 рр.). Національно-визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.
- •1. Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу
- •2. Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649 рр. Зборівський мир
- •3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани
- •4. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1657 рр.
- •5. Гетьманська держава. Система влади, внутрішня і зовнішня політика. Передсмертні плани б.Хмельницького
- •Лекція 8. Українська козацька держава протягом 1657-1687 рр. Завершення Української національної революції та Руїни
- •1. Україна в роки правління і. Виговського. Початок Руїни.
- •2. Ю. Хмельницький. Порушення територіальної цілісності України
- •3. Андрусівське перемир'я
- •4. Гетьманування /7. Дорошенка
- •5. Руїна на Правобережжі Гетьманування і. Самойловича
- •Частина і Давня і середньовічна історія України
Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст. Козацькі повстання під проводом: Марка Жмайла; Тараса Федоровича (Трясша); Павла Бута (Павлюка) та Карпа Скидана; Дмитра Гуні таЯцька Острянина. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р.
Лекція 5.
Козацькі і козацько-селянські повстання (кінець XVI - початок XVII ст.)
1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка
Першими, піднятими козацькою верствою повстаннями в Україні, були виступи Косинського і Наливайка. Вони, особливо друге, знайшли великий відгук уже в сучасників. Наливайкові вперше приписано прагнення створення власної козацької держави, а козацьких «ребеліянтів» у подальші часи їх опоненти з боку польської держави називатимуть «наливайчиками». Сучасні дослідники здебільшого не вважають ці повстання кінця XVI ст. селянсько-козацькими. Однак і тоді лави козаків, що традиційно боролися, перш за все, за свої станові привілеї, поповнювали і селяни, і міщани. Сучасні вчені не схильні кваліфікувати їх і як національно-визвольну боротьбу проти польського панування. Крім того, в українську історіографію повернувся термін «козацькі війни» саме щодо повстань кінця XVI - початку XVII ст.
Першим великим козацьким повстанням, яке протягом 1591-1593 рр., вперше поширилось «на волость», та так і ніколи не будучи остаточно придушеним, було повстання під проводом гетьмана запорозьких козаків Криштофа (Христофора) Косинського у 1591-1593 рр. Косинський за походженням належав до дрібної шляхти з
Підляшшя. З 1586 р. перебував на Січі, займав там важливі військові посади, а у 1591 р. обраний запорозьким гетьманом.
Повстання почалося в грудні 1591 р. як майнова суперечка між гетьманом-шляхтичем К. Косинським і останнім з роду Острозьких, старостою білоцерківським, воєводою волинським Янушем Острозьким. Останній силоміць приєднав до маєтків свого староства «пустиню Рокитну», надану Косинському за службу сеймовою ухвалою 1590 р. Виступ загону низовиків Косинського і став початком повстання, для якого характерні походи і облоги замків. У грудні 1591 р. К. Косинський, відновлюючи на власний розсуд справедливість, захопив замок і місто Білу Церкву - резиденцію старости Я. Острозького. Це дало змогу повстанцям, яких підтримали міщани та селяни навколишніх сіл, здобути в місті гармати, порох, військове спорядження і продовольчі запаси. Після цього Косинський відступив до Трипілля, де приготувався оборонятися. Однак, несподівано для нього, події набрали характеру чималої війни.
Поступово, протягом 1592 р., до повстанського руху проти польської влади долучилося чимало козаків Київського, Волинського, Брацлавського і частково Подільського воєводств. У Богуславі, Переяславі й Києві козаки, як і в Білій Церкві, оволоділи замками і вивезли з них зброю. З Брацлавщини долинали глухі свідчення про «шкоди великії» від козацьких наїздів. На Волині ватаги козаків почали нападати на шляхетські садиби.
У кінці 1592 - на початку 1593 рр. вже чимале повстанське військо на чолі з К. Косинським діяло на Волині. В придворних колах історію з Косинським вважали приватною справою Острозьких. Для боротьби з повстанцями шляхта у м. Костянтинові зібрала значне військо, в основі якого були переважно надвірні загони Януша Острозького і тодішнього черкаського старости Олександра Вишневецького. Загальне командування здійснював київський воєвода знаменитий Василь-Костянтин Острозький.
У радянській історіографії усталився погляд, що в ході кровопролитних боїв з польськими військами в січні 1593 р. під містечком П'яткою (тепер село Чуднівського району Житомирської обл.) та в травні поблизу Черкас загони повстанців були розбиті, і повстання зазнало поразки. Сучасні вчені, в т. ч. польські, заперечують тезу про формальну поразку повстання, яке, на їх думку, взагалі не було подолане, а припинилося в результаті певного компромісу між сторонами.
У вирішальній битві під П'яткою 23.01.(2.02.)1593 р. козацькі війська під проводом Косинського зазнали поразки. За тогочасними, швидше за все перебільшеними, даними, на полі бою полягло від 1 до 3 тисяч козаків. Острозький захопив 26 гармат і «всі корогви». Окрім присяжного листа переможений козацький гетьман мусив особисто тричі, схиливши коліно, ударити чолом перед старим князем Костянтином та його синами. Саме такою була частина лицарського ритуалу покори васала перед сюзереном. Після капітуляції повстанці були змушені відступити на Запорожжя.
Проте повстанці не склали зброї. Навесні 1593 р. об'єктом їх претензій став черкаський староста князь Олександр Вишневецький, якому Косинський не міг пробачити участі у битві під П'яткою. В травні 1593 р. двотисячний козацький загін під командуванням К. Косинського виступив із Запорозької Січі і незабаром підійшов до Черкас і взяв у облогу замок О. Вишневецького. В одному з боїв козаки були розбиті загонами О. Вишневецького, під час якого загинув і сам К. Косинський. За іншою версією під час облоги Черкас К. Косинського запросили на переговори з О. Вишневецьким до замку, де його підступно вбили слуги князя. Козаків, які залишились без керівника, розбили надвірні війська черкаського старости. Та влітку напад повторився і, цього разу, успішно. О. Вишневецький змушений піти на поступки, а між ним і запорожцями укладено угоду. Козаки отримали право вільно виходити на Низ і повертатися. Учасникам війни 1591-1593 рр. гарантувалася амністія, а князь О. Вишневецький мав їм повернути захоплене майно і коней.
Ще більшого розмаху і відгуку в суспільстві здобуло повстання Семерія (Северина) Наливайка (бл. 1560 - 11.4.1597), яке почалося у 1594 і продовжувалося до 1596 р. в Україні та Білорусі. Семерій Наливайко народився у м. Сатанові або Гусятині (тепер Тернопільська обл.) у родині ремісника-кушніра. Н. Яковенко висловлює сумнів у простому походженні Наливайка, помітивши, що абсолютна більшість тогочасної козацької старшини походила зі шляхти чи напівшляхти-бояр. У названих подіях усі козацькі ватажки були шляхтичами, як Микошинський, Лобода, Шаула, Кремпський, Підвисоцький та інші. Схоже, рід Наливайків-Бирковських належав До бояр-клієнтів дому Острозьких. У молоді роки С. Наливайко мабуть, перебував на Запорожжі, брав участь у походах запорожців проти турків і татар. Згодом служив, як сотник надвірної хоругви, у князя В.-К. Острозького, де здобув фах гармаша. Сам Наливайко брав участь і у придушенні виступу Косинського, однак згодом, у
1594 р. він залишив службу і організував на Брацлавщині загін нере-єстрових козаків, а з запорожцями помирився. Влітку 1594 р. коза-цький загін Наливайка на запрошення німецького імператора Рудо-льфа II здійснив вдалий похід у Молдову проти турків і татар, захо-пивши зброю та коней. Це був початок т. зв. П'ятнадцятилітньоївійни 1593-1606 рр. Військо українських найманців (бл. 12 тис. воя-ків) очолювали гетьман Григорій Лобода (? - 1596) і С. Наливайко.Восени 1594 р. в боротьбі проти турків і татар та їх союзника мол-довського господаря Арона об'єднані козацькі війська зайняли Ясси.Весною наступного року козаки Наливайка і Лободи пробували здо-бути міста Тягиню, Білгород (на Дністрі) і Кілію.
Уже в липні 1594 р., після повернення загону з Молдови, С. Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою (? - 1596). Отримавши військову допомогу із Запорозької Січі, Наливайко у жовтні 1594 р. очолив народне повстання на Брацлавщині, яке в очах сучасників більше скидалося на розбійницьку операцію із здирництвом, викупами, грабежами тощо.
У кінці 1595 р. і на початку 1596 р. повстанський рух розгортався на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. Уже в жовтні
1595 р. повстанський рух охопив всю Брацлавщину, Київщину і Во-линь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тис. вояків, здобуло Гу-сятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста. Навесні 1595 р. повстанці че-рез Волинь рушили в Білорусію. Восени повстанські загони гетьма-на Лободи боролись проти шляхти у Південному Подніпров'ї, здо-були Чигирин і Канів. В Білорусію на допомогу повстанцям рушивкозацький загін на чолі з М. Шаулою, який перед тим взяв Київ.
У грудні 1595 р. польський уряд направив на придушення повстання військові сили під командуванням Станіслава Жолкевського (Жулкєвського) та воєводи брацлавського Януша Збаразького. Сам Лобода у ході повстання виступав за досягнення порозуміння між козаками і польським урядом, уникав з'єднання з військами С. Наливайка. Це стало причиною того, що у березні 1596 р. козаки позбавили його булави, а гетьманом обрали Матвія Шаулу (? -1596), заможного міщанина з Київщини.
Після запеклих боїв з польськими військами у Правобережній Україні і в Білорусії Наливайко з невеликим загоном (1500 осіб) відступив на Волинь, а звідти в кінці січня 1596 р. - на Лівобережну Україну, а потім через уманські ліси до Білої Церкви. 23.03.(2.04). 1596 р. загони С.Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи під Білою Церквою об'єднались і розгромили передові підрозділи шляхетських військ. Один із таких загонів на Київщині очолював черкаський підстароста, брат колишнього козацького гетьмана Михайла Ружинського Кирик Остафійович Ружинський (? - бл. 1691). Він раніше деякий час перебував на Запорозькій Січі і брав участь у поході запорожців проти татар.
Вирішальна битва війська Наливайка проти шляхетського війська відбулася 23.05.1596 р. в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля. Після жорстокого бою, в якому загинуло багато старшини, повстанці мусили відступити на Лубенщину. Після важкого поранення М. Шаули в цьому бою (йому ядром відірвало руку) гетьманом знову обрали Лободу. Основні сили повстанців на чолі з С. Наливайком та Г. Лободою мали намір у випадку невдачі повстання відійти на територію Московського царства. Проте шлях повстанцям до відступу далі відрізали нові коронні хоругви. У кінці травня 1596 р. польсько-литовські частини на чолі з С. Жолкевським наздогнали військо повстанців, обтяжене обозом з сім'ями козаків, і відрізало шлях до московського кордону.
Козацькі загони побудували в урочищі Солониця біля м. Лубен (де р. Солониця впадає в Сулу, тепер Полтавська обл.) укріплений табір з чотирьох рядів возів, оточених навколо валом і ровом. У таборі перебувало бл. 10 тис. осіб, хоча боєздатних налічувалося не більше 3 тис, решту становили сім'ї повстанців і поранені. С. Жолкевський мав близько 5 тис. жовнірів, допоміжні загони і артилерію. Облога почалася 16.05.1596 р. і тривала два тижні. Мужньо обороняючись, повстанці сподівалися на допомогу запорожців на Ч0Л1 3 Підвисоцьким, що діяв у тилу противника. Однак запорожцям Не вдалося прорватися до табору, і становище оточених стало критичним - брак харчів, води, масовий падіж коней. До того ж у таборі загострилися суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками. Після двох тижнів оборони С. Жолкевський, скориставшись з важкого становища повстанців, пішов на таємні переговори з Г. Лободою, пообіцявши реєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю. Довідавшись про переговори козацької старшини з С. Жолкевським, нереєстрові козаки запідозрили Г. Лободу у зраді і під час сутички вбили. Гетьманом обрали полковника Криштофа Кремпського (рр. н. і см. невід.).
26.05.1596 р. польське військо почало гарматний обстріл табору, готуючись 28.05. почати вирішальний штурм. Але вночі проти 28.05.(7.06.) частина козацької старшини-реєстровців по-зрадницькому схопила С. Наливайка, М. Шаулу, Шостака та інших керівників повстання (загалом понад 10 осіб) і видала їх С. Жолкевському. Козаки погодилися скласти зброю й видати полякам своїх старшин в обмін на порятунок своїх родин, які були при них у таборі. Та під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі обеззброєних повстанців, їхніх жінок і дітей майже поголовно вирізано. Солоницька різанина, яку вчинили польські вояки, стала першим засівом майбутньої непримиренної ненависті між українцями й поляками. П. Куліш написав, що саме тут, на Солониці, «народилися оті страхітливі йицарі Хмельниччини», а польський історик Збігнєв Вуйцик зазна*йщ*^цо «можливість розумного розв'язання козацького питання впала до нуля».
Тільки невеликий загін козаків (1500 осіб) на чолі з К. Кремпським зумів вирватися з оточення і відступив на Запорожжя. Шаула та решта запорозьких ватажків були страчені того ж літа у Львові. С. Наливайка та шістьох інших ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11.04.1597 р. після майже річного слідства і нелюдських тортур їх стратили. Наливайко був четвертований.
Вперше в повстанні С. Наливайка були використані релігійні мотиви. Зокрема, на Волині повстанці громили маєтки єпископів-уніатів, а деякі з сучасників бачили за лаштунками повстання постать непримиренного ворога Берестейської унії князя В.-К. Острозького. С. Наливайко раніше був підданим князя, а його брат Дем'ян (Даміан, 1550-ті рр. - 1627), духовник князя і член відомого острозького гуртка, сам був причетний до повстання С. Наливайка, одночасно будучи запеклим противником Берестейської унії. Однак зв'язків В.-К. Острозького з повстанцями слідство не встановило, де-факто законослухняний князь не підтримав виступу С. Наливайка.
Показово, що перші козацькі повстання кінця XVI ст. були значною мірою конфліктом молодої козаччини - нового соціального стану, - з однієї сторони, із некоронованими королями України -представниками князівсько-маґнатських родів, - з другої сторони. Не завжди цей конфлікт був прямим, але промовистим є негативне ставлення українських магнатів до «козацьких бунтів». Серед приборкувачів перших повстань бачимо Острозьких, Ружинських, Виш-невецьких та інших.
Козацькі війни 1591-1596 років завершили собою перше століття історії козацтва, що перебувало на шляху становлення і росту. Одночасно вони відкрили собою нове XVII ст., яке по праву ввійшло в історію України під назвою козацького сторіччя. Тому характер козацтва, його проблеми, позитивні і негативні риси знайдуть своє віддзеркалення в наступні періоди історії українського народу.