3. Козацькі повстання під проводом:

Марка Жмайла

Певна річ, погодження козацької старшини на вимоги польсько­го уряду (Вільшанецька угода) не могло подобатись широким верст­вам козацтва, і серед них виникло незадоволення. Але у зв'язку з підготовкою султанською Туреччиною і Кримським ханством напа­ду на Україну і Польщу, козаки змушені за пропозицією польського уряду укласти з ним тимчасову угоду для організації відсічі турець­ко-татарської агресії. Однак, це було тимчасове перемир'я, і після зникнення загрози у 1625 р. конфлікт козаків із Польською держа­вою розгорівся з новою силою.

Приводом до протистояння стало втручання запорожців у справи Криму, де точилася міжусобна боротьба між братами Мехмедом і Шаґін-Ґіреями. У 1624 р. Стамбул позбавив їх обох влади, і тоді брати-хани звернулися по допомогу на Січ. Навесні

1624 р. загін козаків здійснив в інтересах братів похід на Кафу. В липні й серпні, коли турецький флот підійшов до Криму, щоб при­боркати васалів, запорозька флотилія тричі висаджувалася в околицях Стамбула, палячи їх і грабуючи. У грудні 1624 р. Шаґін-Ґірей уклав з козаками, немов з окремою державою, формальний союз. Дипломатична активність козацтва занепокоїла Варшаву. Останньою краплею стала реакція запорожців на вимогу короля утриматися від морських походів (тільки весною-влітку 1625 р. було здійснено три чергових вилазки на побережжя Босфору). У відповідь королівському посланцю січовики зухвало заявили, що вони знають про угоду короля з султаном, але козаки з султаном угоди не укладали.

Занепокоєний цим польський уряд послав у вересні 1625 на Ки­ївщину 8-тисячну каральну експедицію (іноді наводиться цифра у ЗО тис.) на чолі з польним гетьманом С. Конецпольським. 1(11). 10.1625 відбувся бій між польським військом і невеликим ко­зацьким загоном під Мошнами на Черкащині. Козаки змушені від­ступити спочатку до Черкас, а згодом - до гирла р. Цибульник під містечком Криловом. Сюди ж прибули з артилерією запорожці на чолі з гетьманом Марком Жмайлом (рр. н. і см. невід.), який і став на чолі повстанців.

Очолюване М. Жмайлом повстанське військо (20 тис. осіб.) 15(25) жовтня в бою під с. Таборищем (Кіровоградська обл.) завдало значних втрат ворогові, але під натиском переважаючих польських сил виступило до Курукового озера (в урочищі Медвежі Лози навпроти сучасного м. Кременчука). Невдалі спроби здобути коза­цький табір біля Курукового озера змусили С. Конецпольського піти на переговори і він 22 жовтня запропонував умови перемир'я. Вра­ховуючи складні обставини (оточення, відсутність боєприпасів), по­міркована частина козацької старшини 5.11.1625 р. позбавила геть­манства М. Жмайла, що виступав за продовження воєнних дій (після повстання доля М. Жмайла невідома).

На гетьмана обрано Михайла Дорошенка (7-1628), який 25 жовтня (5 листопада) 1625 р. уклав з польським командуванням компромісну Куруківську угоду. Офіційно угода іменувалася «Ор­динація запорозьких козаків». За угодою польський уряд зрікався вимагати видачі ватажків, проголошувалась амністія повстанцям. У козацький реєстр записувалося 6 тис. козаків. Реєстр мав бути скла­дений протягом трьох місяців під наглядом осіб, спеціально призна­чених польськими комісарами. Далі він вручався коронному гетьма­нові. Внесені в реєстр козаки мали користуватися всіма правами та вольностями, які вони мали раніше: особистої свободи, правом су­дитися своїм військовим судом, вільно займатися торгівлею, проми­слами, їм встановлювалася щорічна платня за службу в розмірі 60 тис злотих (крім додаткової оплати старшині). За реєстровцями зберігалося право обирати старшого, якого мав затверджувати ко­роль або за його дорученням коронний гетьман. У деяких випадках козакам надавалося право просити про зміну старшого. В поході ж старший міг вступити на посаду і без королівського затвердження.

Тисяча козаків зобов'язувалася перебувати на Запорожжі і нести там сторожову службу. Основна частина козацтва повинна була жи­ти по волостях і з'являтися в похід на вимогу коронного гетьмана. В суди замкові, духовні та громадські козаки не мали права втручати­ся. Справи про кривду, що була нанесена козакам, розглядали коза­цькі отамани і старшина в присутності старост Коли ж це було зроб­лено обивателями, то справи розглядав підстароста в присутності козацьких старшин. У маєтках шляхти і духовенства залишалися лише ті з козаків, які визнавали над собою владу їх власників. В ін­шому випадку протягом 12 тижнів вони виселялися з цих маєтків і повинні були повернути власникам усе майно, рухоме й нерухоме, що вони собі присвоїли. Для перевірки прав козаків на це майно ко­місарами призначалися ті ж особи, що і для складення реєстру.

Козаки мали відмовитися від будь-яких політичних домагань, знову обіцяли видати ватажків самовільних походів на море й попа­лити човни. Під присягою, під страхом смерті вони обіцяли жити в згоді з тими реєстровцями, які залишилися під час повстання вірни­ми королю і Речі Посполитій. Козакам заборонялося вступати в зно­сини з іноземними державами. Ця «Ординація» нічого не говорила про релігійне питання. За вимогою польської сторони М. Дорошенко склав присягу, яка додавалася до угоди. В ній він зобов'язувався у всьому підкорятися королю і не допускати свавілля. На прощання, роз'їжджаючись, коронний гетьман «вітав і частував» Дорошенка з його старшиною у себе в ставці на знак остаточного замирення.

Одним із важливих наслідків Куруківського договору стало юридичне закріплення фактичного розподілу козацтва на реєстрове та нереєстрове. Юридично козаками визнавалися тільки ті, хто запи­саний до реєстру. Вони користувалися усіма козацькими правами і привілеями. Інші, які вважали себе козаками, але не потрапили до реєстру, юридично поверталися до того стану, якому вони належали раніше. Це не могло не спричинити суперечностей і ворожнечі серед козацтва. До цього додалося ще релігійне напруження між правосла­вними та уніатами, в яке було втягнуте козацтво з часів П. Сагайдачного.

Тараса Федоровича (Трясила)

Після Куруківської угоди М. Дорошенко продовжив політику козаків, яка свого часу спричинила війну М. Жмайла з Конецпольсь-ким. Навесні 1628 р. М. Дорошенко, виконуючи умови договору про взаємодопомогу між Військом Запорозьким і Кримським ханством (укладений 24.12.1624, згодом - поновлений), очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Махмед-Ґірею і Шагін-Ґірею, які вели боротьбу проти ставленика Туреччини Джанібек-Ґірея. Фактично Куруківська «Ординація» була знехтувана. Однак, під час одного з боїв поблизу Бахчисарая (за іншими даними - Кафи) М. Дорошенко загинув.

Після смерті М. Дорошенка одночасно обрано два гетьмани -Грицька Чорного і Тараса Федоровича (Трясила). Гетьман реєст­ровців Чорний, який, за деякими даними, був уніатом, намагався від­стоювати інтереси реєстрових козаків, проводячи лояльну щодо Польщі політику. Він виступав за досягнення порозуміння з польсь­ким урядом. Боротьбу з Г. Чорним очолив Т. Федорович, який весною 1630 р. почав повстання нереєстрових козаків проти реєстровців.

Повстання розпочалось ранньою весною 1630 р. На початку бе­резня бл. 10 тисяч нереєстрових козаків виступили з Запорозької Сі­чі на Правобережжя і підійшли до Черкас. У середині березня запо­рожці Т. Федоровича здобули Черкаси. В місті повстанці захопили у полон гетьмана реєстрових козаків Грицька Чорного і за вироком козацького суду його страчено в Боровиці (тепер село Чигиринсько­го р-ну Черкаської обл.). Для розгортання повстанського руху і при­єднання до нереєстрових козаків інших верств суспільства Т. Федорович вперше звернувся до українського народу з універса­лами, що закликали вступати до повстанського війська, «здобувати козацькі вольності» та «захищати православну віру». Невдовзі до повстання приєдналися міщани та частина реєстровців. Вони об'єднувалися у повстанські загони, нападали на панські маєтки, руйнували їх, запроваджували козацькі порядки. Деякі з повстансь­ких загонів не приєднались до запорожців, а діяли самостійно. Повс­тання швидко поширювалося і в квітні-травні 1630 р. охопило знач­ну частину Подніпров'я - Київщину і Полтавщину.

4.04.1630 р. козацьке військо підійшло до Корсуня, в якому од­ночасно розпочалося повстання міщан проти польської залоги. Під час бою з повстанцями 3-тисячний загін реєстровців, що перебував у Корсуні, перейшов на бік повсталих, за рахунок чого повстанці за­вдали поразки польським військам під Корсунем. Зазнавши цілкови­тої поразки, залишки польських частин втекли до Бара, де розташо­вувалась ставка великого коронного гетьмана С. Конецпольського. У кінці квітня 1630 р. козацьке військо переправилось на Лівобе­режжя. Здобувши місто Переяслав, Трясило зосередив у ньому свої основні сили (бл. 30 тис. повстанців). Протягом трьох тижнів у ра­йоні Переяслава (тепер Переяслав-Хмельницький Київської обл.) тривали запеклі бої між повстанцями і польським військом, яке очо­лював коронний гетьман С. Конецпольський і безуспішно намагався здобути місто. Саме тому польське командування змушене розпоча­ти переговори з козацькими, представниками. Перемога була на боці повстанців, але вони не змогли закріпити її. Старшина та частина реєстровців також шукали згоди з польською стороною.

29 травня (8 червня) 1630 р. між С. Конецпольським і козацькою старшиною укладено Переяславську угоду, яка носила компроміс­ний характер. Козаки визнали себе винними в повстанні, каялись і просили помилування у всьому, що відбулося. Тарас Федорович, якого вважали за головного призвідника повстання, залишив своє гетьманство, але не був виданий: його взяло на поруки козацьке вій­сько до вирішення його долі королем. Здебільшого договір зберігав основні умови Куруківської угоди 1625 р., але козацький реєстр збі­льшувався з 6 до 8 тис. осіб. Нереєстрові козаки мали повернутися в шляхетські маєтки, їм гарантувалась амністія. Під час укладення до­говору новим гетьманом обрано Тимоша Орендаренка.

Після свого усунення з гетьманства Т. Федорович з частиною незадоволених умовами угоди козаків повернувся на Запорожжя. Він брав участь у московсько-польській війні 1632-1634 рр., що ве­лась за Чернігово-Сіверську і Смоленську землі. У 1635 р. намагався безуспішно організувати нове повстання проти Польщі. Цього ж ро­ку на чолі невеликого козацького загону ходив на Дон, а у 1636 р. звернувся до царя Михайла Федоровича з пропозицією перейти на московську службу. Проте царський уряд, не бажаючи загострювати відносини з Річчю Посполитою після укладення Поляновського ми­ру 1634 р., відхилив пропозицію цього безкомпромісного повстанця.

Отже, як бачимо, незважаючи на угоду між польською владою і реєстровими козаками, причини повстання не були усунуті. Фактич­но це був тимчасовий компроміс між сторонами. Незабаром бороть­ба козаків проти польського панування знову переросте у справді народні повстання під проводом П. Павлюка (1637) та Я. Острянина (1638) і їх сподвижників.

Павла Бута (Павлюка) та Карпа Скидана

Початки повстання Павлюка треба шукати у виступі гетьмана реєстрових козаків Івана Сулими (до того ж Бут-Павлюк брав у ньому участь). І. Сулима у 1615 р. був одним з управителів маєтків С. Жолкевського і його спадкоємців Даниловичів на Переяславщині. За цю службу у 1620 р. одержав у володіння села Сулимівку, Куча-ків і Лебедин. Згодом перейшов на Запорозьку Січ. Брав участь у ко­зацьких походах проти турків і кримських татар (1621, 1628, 1633). За визволення на морі християнських бранців і захоплення турецької галери Римський Папа Павло V відзначив його золотою медаллю з власним портретом. У 1628 р. І. Сулима вперше згадується як коза­цький гетьман. Особливо прославився у 1630-х роках. У серпні 1635 р., повертаючись із походу проти Туреччини на чолі козацького (нереєстрового) війська, він зруйнував недавно збудовану польську фортецю Кодак на правому березі Дніпра напроти першого Кодаць-кого порога, знищив її німецький (найманий) загін з 200 драгунів із комендантом фортеці, французом Маріоном. Фортеця будувалася з березня по липень 1635 р. під керівництвом французького інженера Ґ.-Л. де Боплана. її метою було ізолювати Запорожжя від волості, перекривши доставку туди хліба й боєприпасів, і обмежити вихід січовиків у Подніпров'я та перешкодити втечам незадоволених на Запорізьку Січ (Кодак відбудовано у 1639 р., а залогу збільшено до 600 найманців).

Сулиму та його людей оточено на одному з Дніпрових островів. Боячись ускладнень, реєстровці, що були в загоні, погодилиись з вимогами влади, спалили на очах у королівського комісара чайки і підступно схопили гетьмана та його ближчих сподвижників і пере­дали їх польському уряду. Чотирьох з них відвезли до Варшави, де їх, включно з Сулимою, незважаючи на прийняття ним католицизму, було страчено (четвертовано) мабуть 12.12.1635 р. Помилувано на прохання коронного канцлера Томаша Замойського тільки Павла Михновича Бута (Павлюка) (? - 19.04.1638). Саме він і став керів­ником наступного повстання. Вже у 1637 р. П. Бут на чолі загону за­порожців допомагав одному з кримських ханів у боротьбі проти ста­вленика Туреччини.

Влітку (або наприкінці травня) 1637 р. загін запорожців на чолі з Павлюком вирушив із Запорожжя на Київщину. Здобувши Корсунь, повсталі оволоділи артилерією реєстрових козаків. Бут звертався в універсалі до козацтва «іменем Війська під загрозою кари: хто зветься нашим товаришем, нехай стане за християнську віру й золоті вольності наші, які ми заслужили нашою кров'ю». Однак, загального збору козацької армії не сталося. Чимала частина реєстровців не підтримала повстанців, навпаки - виступила проти них у складі війська польного гетьмана Миколая Потоцького, якому була доручена каральна операція (також під його командою були ча­стини угорських і німецьких найманців). Тому Бут видає універсали до українського народу із закликом вступати до повстанських заго­нів.

Наприкінці липня 1637 р. гетьман П. Павлюк з-під містечка Крилова направив двотисячний загін під командуванням полковни­ків Карпа Скидана і С. Биховця до Переяслава з метою підняти там повстання проти польської влади. У жовтні 1637 р. К. Скидан закли­кав повсталих збиратися у район містечка Мошни поблизу Черкас (тепер село Черкаського р-ну Черкаської обл.).

Незабаром повстання охопило всю Лівобережну Україну. Повс­талі нападали на панські маєтки, руйнували шляхетські замки, здо­бували міста та фортеці. Каральний корпус М. Потоцького, кинутий на придушення повстання польським урядом, складав бл. 16 тис. во­яків. 6(16). 12.1637 р. у жорстокій битві під с. Кумейки (тепер Чиги­ринського району Черкаської обл.) відбулася вирішальна битва, в якій повстанське військо зазнало поразки. В ході бою польським військам вдалося оточити повстанців. Збудувавши нашвидкуруч та­бір, козаки цілий день відбивали атаки шляхетської кінноти, яку під­тримувала піхота і артилерія. Увечері П. Павлюк і К. Скидан з неве­ликими силами вийшли з табору і відступили до Чигирина, де споді­валися з'єднатися з іншими повстанськими загонами та поповнити запаси пороху. Основні повстанські сили на чолі з Д. Гунею продо­вжували бій до пізньої ночі. На світанку 7(17) грудня повстанці по­чали відступати до Черкас, а потім - до Боровиці (тепер село Чиги­ринського району Черкаської обл.), де об'єдналися із загоном Пав-люка. 10(20). 12.1637 р. під Боровицею розпочався новий бій з поль­ськими військами. Повстанці потрапили в оточення і через деякий час змушені капітулювати. З іншого боку, гетьман М. Потоцький теж не мав змоги силою повністю зломити опір повстанців. Він і за­пропонував розпочати переговори, які відбувалися під його диктат. Під час переговорів П. Павлюка, а також деяких інших керівників повстання (В. Томиленка, Г. Лихого) по-зрадницьки схоплено, від­правлено до Варшави, де в квітні 1638 р. страчено. Ватажків повс­тання видано за посередництвом православного шляхтича Адама Киселя, але обіцянка зберегти їм життя, що гарантував Кисіль, не була поляками дотримана. Схопленого дещо пізніше київського сотника Богдана Кизима, який керував 4-тисячним загоном, що діяв на Переяславщині, польний гетьман наказав у Києві в перших днях січня 1638 р. піддати ганебній в очах козаків страті - посадженню на палю. Україну охопила хвиля терору. Боровицький акт капітуляції власним підписом скріпив не хто інший як Б. Хмельницький, який 24 грудня затверджений на козацькій раді в таборі під Боровицею козацьким старшим (за більш поширеними даними - писарем).

Однак, не всі змирилися з поразкою, продовживши боротьбу й після поразки. Тому ряд дослідників козацьких війн не відділяють повстання Бута-Скидана від повстання Гуні-Остряниці. Після пораз­ки козацького війська К. Скидан і Д. Гуня з частиною повстанців ві­дступили на Запорозьку Січ. У січні 1638 р. К. Скидан організував там 5-тисячне козацьке військо і направив у Крим та на Дон посоль­ства з проханням про допомогу. А вже у березні 1638 р. почалося повстання під проводом Я. Острянина. І в ньому теж брав участь К. Скидан (як і Гуня). За дорученням гетьмана К. Скидан діяв проти польських військ у Правобережжі. Невдовзі боротьба розгорнулася з новою силою.

Дмитра Гуні та Яцька Острянина

Отже, після поразки Павлюка повстання підняв гетьман запорі­зьких козаків Яків (Яцько) Острянин (Остранин, Остряниця) (? -6.05.1641), який походив з київських козаків, був полковником ре­єстрових козаків, брав участь у війні Польщі з Московським царст­вом на Чернігово-Сіверщині (під командуванням А. Киселя і Я. Вишневецького). В кінці 1637 р. Я. Острянин прибув на Запоро­зьку Січ, де на початку 1638 р. обраний гетьманом.

Повстання під його проводом спалахнуло уже в березні 1638 р. Загони запорожців під проводом Я. Острянина, К. Скидана і Д. Гуні вирушили із Запорожжя вглиб України. У другій половині березня запорожці виступили на лівий берег Дніпра, звернулися з відозвами на цей раз уже не до козаків, а до всього народу, навіть до православних шляхтичів у віддалених закутах Поділля, Волині й Покуття. Повстання швидко охопило все Правобережжя. Полякам вдалося дещо приборкати повстання завдяки втручанню надвірного війська князя Яреми Вишневецького.

Повстанці пішли на Подніпров'я, зайняли Кременчук, Хорол, Омельник. 1.05.1638 р. розбито польські хоругви під Голтвою. Коза­цьке військо пішло на Жовнин (тепер Черкаська обл.), де збудувало табір при впадінні Сули в Дніпро. З.(13).06.1638 р. розгорнувся за­пеклий бій з польською армією під командуванням М. Потоцького, в якому запорожці зазнали поразки. Остряниця не був здібним війсь­ковиком і, втративши надію на успіх, з частиною повстанців пере­правився через р. Сулу і перейшов на Слобідську Україну. Згодом Остряниця заснував м. Чугуїв (тепер Харківська обл.), де й був уби­тий під час козацьких заворушень.

Однак, повстанці, що залишилися в таборі, не припиняли боро­тьби. Військове керівництво у критичній ситуації взяв на себе Дми­тро Гуня. Його ж і обрано новим гетьманом. Під проводом Д. Гуні козаки збудували вночі міст через Сулу і відійшли до гирла річки. На місці, де р. Старець впадає у Сулу, повстанці заклали міцно укріплений табір, в якому близько двох місяців (у червні-липні 1638 р.) вели запеклу боротьбу з військом М. Потоцького.

Нестача фуражу, харчів виснажили повстанців, і 28.07.1638 р. вони змушені капітулювати. Д. Гуня разом з полковником Філонен-ком із частиною козаків зумів вирватися з оточення і відступив на

Запорожжя. Загін К. Скидана, який пробивався на допомогу козакам Д. Гуні, було розбито. За умовами капітуляції від 27.07.1638 р. повс­танське військо зобов'язалося здати зброю, гармати і військові клейноди, визнати «Ординацію» 1638 р.