Лекція 2. Найдавніші люди на території України

Типи періодизації давньої історії. Розселення первісних людей на території України, їх заняття і побут. Суспільна організація давніх людей.

1. Типи періодизації давньої історії

Давня історія є найтривалішим періодом у процесі розвитку людства. Вона охоплює часи від появи первісної людини, вивчає у буквальному розумінні слова становлення людей, шлях розвитку та удосконалення виробництва знарядь праці, способів добування їжі, утворення людського суспільства, найдавніших форм його організа­ції, виникнення перших цивілізацій та держав. Цей шлях людство долало більше 3 млн. років.

При вивченні давньої історії найчастіше послуговуються архео­логічною періодизацією. Розроблена у першій половині XIX ст., вона бере за критерій поділу на великі відрізки часу природні матеріали, які переважно використовувались у виробництві та побутовому вжитку. Ними були: камінь, мідь, бронза та залізо. Згідно з археоло­гічною періодизацією, історія поділяється на віки: кам'яний, мідно-кам'яний, бронзовий, залізний. Інколи замість терміна «вік» вжива­ють «доба». Віки поділяють на епохи. Епохи - на періоди (ранній або нижній і пізній або верхній).

Для кожного періоду характерні певні археологічні культури. Археологічною культурою називають залишки людської діяльнос­ті, що збереглися на певній території і належали спорідненому дав­ньому населенню. Археологічна культура має спільні ознаки і дату­ється одним відрізком часу. Ці культури, у більшості випадків, но­сять назви за першим місцем матеріальних знахідок.

Археологічна періодизація послідовно відображає найважливіші зрушення у матеріально-технічному розвитку людства. Однак вона не враховує змін у господарському, духовному, суспільному розвит­ку. Тому поряд з археологічною періодизацією дослідники-соціологи поділяють історію первісного суспільства на два пері­оди: існування первісної стадної общини (первісної людської ор­ди) і родовий лад. За родового ладу основою людського суспільства став рід - колектив кровних родичів, які ведуть своє походження від спільного предка і носять спільне родове ім'я. Роди об'єднувалися у племена. Залишки родоплемінного, кланового поділу збереглися у багатьох народів до сьогодні.

Оскільки первісне суспільство пройшло декілька етапів госпо­дарського розвитку, то існує й історико-економічна періодизація. Учені-економісти виділяють два найсуттєвіших періоди: період при­власнюючого господарства (збиральництво, мисливство і рибальст­во) та відтворюючого господарства (землеробство і скотарство).

Згідно археологічної періодизації на території України кам'яний вік (доба) поділяється на три епохи:

• палеоліт (давній кам'яний вік) - від 1 млн. р. - до 10 тис. р. до н. е.;

• мезоліт (середній кам'яний вік) - від 10 тис. р. до н. е. до 8 тис. р. до н. е.;

- неоліт (новий кам'яний вік) - від 7 до 6 тис. р. до н. е. Палеоліт (у перекладі з грецької - давній кам'яний вік) є епохою

існування викопної людини, яка відрізнялася своїм зовнішнім ви­глядом від сучасної. Клімат Землі, її рослинний і тваринний світ у цю епоху також був інакший. Люди користувалися лише грубо об­битими кам'яними знаряддями, а в пізньому палеоліті - виробами з кістки. Вони займалися збиранням їстівних плодів та коренів і по­люванням.

Початок палеоліту збігається з появою на Землі найдавніших мавпоподібних людей. До середини XX ст. були знайдені рештки найдавніших людей, вік яких сягав 1 млн. років. В останні десяти­ліття в Африці знайдено рештки людиноподібних істот, вік яких близько 3 млн. років. Найдавніші сліди первісних людей в Україні сягають 1 млн. років. Тому з цього часу і веде свій початок прадавня історія України. Палеоліт поділяється на ранній (нижній), середній і пізній (верхній).

Проживання найдавнішої людини на теренах України пов'язане з драматичними подіями в історії Землі. Чотири рази відбувалось велике зледеніння. Клімат був надзвичайно мінливий. Поступове похолодання супроводжувалося утворенням льодовиків завтовшки декілька кілометрів, що вкривали значні території Землі, а потім на­ступали часи потеплінь.

Останній, четвертий льодовик, зупинився на межі нинішніх Бі­лорусі та України. А його язик, просуваючись зі Скандинавії на пів­день вздовж русла Дніпра, досягнув району сучасного Кременчука. Клімат прильодовикової зони у ті часи нагадував нинішній холод­ний, різкоконтинентальний і сухий клімат Якутії.

Україну вкривали прильодовикові лісотундра і степ. Вони дося­гали Чорного моря, Карпат, Альп і Піренеїв. Постійні холодні півні­чні вітри дули з льодовика на територію України. За 200 км на пів­день від льодовика тундра переходила у степ. Рослинний світ при-льодовикових степів був небагатим. Степи були вкриті дуже висо­кою травою. З кущових рослин поширилися карликова береза і арк­тична верба. А південніше в долинах річок, у балках росли невеликі соснові і березові гаї.

Для південної території України характерні більш сприятливі для проживання природно-кліматичні умови. Тут степові рівнини, узгір'я і долини річок були вкриті хвойними і широколистяними лі­сами. У них водилися бізони, антилопи, мамонти, гігантські олені, носороги, леви, ведмеді, вовки та інші тварини, що були об'єктами полювання давніх людей.

Кінець палеоліту пов 'язують із потеплінням клімату і зникнен­ням льодовика. Сталося це близько 10 тис. років до н. е.

Почалася наступна археологічна епоха - мезоліт або середньо-кам'яний вік. У мезоліті люди винайшли лук і стріли, приручили со­баку. Епоха мезоліту закінчилася близько VIII тисячоліття до н. е.

Відбулося чергове потепління. Природні умови нагадували су­часні, але було тепліше і випадало більше опадів. Цю епоху назива­ють неолітом. Новий кам 'яний вік - найпізніша епоха кам'яного віку - датується VII-VI тисячоліттями до н. е. Початком неоліту вважа­ють винайдення глиняного посуду і появу землеробства. Кінець нео­літичної епохи часто пов'язують з винайденням і поширенням мета­лургії. У межах неоліту нерідко виділяють ще енеоліт (мідно-кам 'яний вік) і датують його V-IV тисячоліттями до н. е.

У неоліті відбувся перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого (землеробства, скотарства). Цей стрибок у веденні господарства був таким значним, що його називають «неолітичною революцією». На межі мезоліту і неоліту іде процес доместикації -одомашнення, приручення диких тварин, хоча полювання, рибальст­во і збиральництво ще продовжували відігравати значну роль.

В епоху неоліту знаряддя з каменю шліфувалися, свердлилися; окрім ліпки глиняного посуду, люди навчилися прясти і ткати.

Протягом III-IIтисячоліть до н. е. тривала бронзова доба. Азі тис. до н. е. розпочалася залізна доба. Вона триває і досі. Тому, коли мова йде про життя наших предків у першому тисячолітті до н. е. -перших століттях нашої ери, говорять «рання залізна доба».

Ранній залізний вік на території України інколи поділяють ще на дві умовні епохи: дослов'янську (VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е.) і слов'янську - від IV ст. н. е. З цього часу на території України пані­вне становище посіли наші прямі предки - східні слов'яни (анти і скловіни).

Слов'яни, у свою чергу, успадкували і примножили здобутки тих неслов'янських племен, народів, які жили на Україні до них (кі­ммерійців, скіфів, сарматів). Тому вивчення стародавньої історії України дає можливість з'ясувати походження нашого народу, його державності, культури та зв'язків і взаємовпливів з іншими народами.

Підводячи підсумки варто підкреслити, що поділ давньої історії людства на великі періоди, хоча і є умовним проте він ґрунтується на реальних подіях та явищах: чи то змінах клімату на землі, чи ви­користання давніми людьми інших матеріалів для виготовлення зна­рядь праці і зброї, чи то зміні способів ведення господарства, чи трансформації первісного суспільства.