2. Братства та їх діяльність. Острозька академія

Братства - це релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, які виникли при церковних парафіях в Україні в ХУ-ХУИ ст. Спочатку братства носили релігійно-благодійницький характер - опікувалися церквою, дбали про її побудову та обслуго­вування, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні урочистості, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі та ін.

Та вже у XVI ст. братства набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Посилення націо­нального гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполи­тою, особливо в містах, змушує братства більш активно виступати на захист прав українського населення - звертатися зі скаргами на Дії польської адміністрації до судів, посилати посольства до короля та ін. З Львівським магістратом та іншими установами століттями з приводу різних питань судилося найдавніше в Україні Ставропігійне Львівське братство.

З часом братства набирали дедалі більшого впливу серед всіх верств українського населення: ремісників, цехових майстрів, куп-^Ц1В, православної шляхти. Братства підтримували нечисленні, але впливові українські магнати, такі як К. Острозький, А. Кисіль та ін. В містах їх підтримували православні купці (у Львові - відомий Кор-някт) або православні монархи, як наприклад, молдовський господар.

З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони відкривали братські школи, друкарні, збирали біб­ліотеки. Найдавнішим і найвідомішим було Успенське ставропігій­ське братство у Львові, засноване бл. 1453 р. Зародком Львівського братства було існуюче здавна об'єднання православних міщан - опі­кунів місцевої церкви Успення і Онуфріївського монастиря у львів­ському передмісті Підзамче. Не пізніше 1585 р. група українських міщан (Ю. та І. Рогатинці, І. Красовський, Д. Красовський, Л. Маленький та ін.) розробила статут Львівського братства і подала його в січні 1586 р. на затвердження Антіохійському Патріарху Йоа-киму IV Доу.

Статут Львівського братства встановлював за ним право зверх­ності над іншими братствами та контроль за духівництвом, у т. ч. єпископами. Незабаром Львівське братство домоглося права став­ропігії - непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом статут Львівського братства став зразком для ряду православних братств Західної й Правобережної України.

Активну участь у громадському житті Львівського братства брали відомі українські православні церковні і культурні діячі: С. Зизаній, Л. Зизаній, К. Ставровецький, П. Беринда, І. Борецький та інші. Братство протягом тривалого часу брало діяльну участь в боротьбі проти насильного запровадження Берестейської унії 1596 р., виступало на захист політичних прав українських міщан. Підтримувало тісні зв'язки з релігійними і культурними осередками в православних країнах. Братство намагалося створити у Львові мі­ське самоврядування, незалежне від магістрату і польської влади. Коштом Львівського братства утримувалася Львівська братська школа. Йому належала Львівська братська друкарня. Братство спо­рудило визначну пам'ятку ренесансної архітектури у Львові - Ус­пенську церкву. Значну увагу воно присвячувало розвиткові україн­ського образотворчого мистецтва. Братство організувало у Львові шпиталь - притулок для непрацездатних, подавало матеріальну до­помогу своїм незаможним членам.

Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. братства діяли в Києві, Луць­ку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тарнополі (Тернополі), Судовій Вишні та інших містах України. В XVII ст. велику роль у національ­но-культурному житті України відіграло Київське братство, засно­ване у 1615 р. при Богоявленському монастирі. До числа його членів крім київських міщан і української шляхти, вступило також і Запо­розьке Військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. Київ­ську братську школу було об'єднано з Лаврською школою і створе­но Києво-Могилянську колегію. Характер своєї діяльності братства зберегли до кін. XVII ст. На поч. XVIII ст. братства занепали і пере­творилися на виключно церковні організації, які дбали про збере­ження храмів, відправу богослужінь.

Своєрідним феноменом в Україні у XVI-XVIII ст. були заснова­ні і утримувані братствами братські школи. Ці навчальні заклади були не тільки засобом освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Першу школу заснова­но у 1586 р. Львівським братством (Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін.). За зразком Львівської братської школи від­крились школи у Луцьку, Перемишлі, Галичі, Вінниці, Вільні, Мін­ську, Могилеві та інших містах. У 1615 р. заснована Київська брат­ська школа. Першим її ректором став вихованець Львівської братсь­кої школи, письменник І. Борецький.

Робота братської школи визначалась статутом («порядок шкіль­ний»). Навчання в школі проводилось руською мовою, але велика увага приділялась вивченню грецької, латинської і польської мов. Учні школи вивчали також діалектику, риторику, поетику, арифме­тику, геометрію, астрономію, музику, а у деяких школах - теологію. В школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які ко­нтролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували госпо­дарські проблеми. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведі­нки і доброї педагогічної підготовки. Братські школи, на відміну від єзуїтських колегій, мали демократичний характер. У них навчалися Діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родин жили у бурсах (гуртожитках).

До найстарішої з-поміж шкіл, Львівської братської, приймали Дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Молодші школярі навчалися грамоти, старші (спудеї) вивчали старо-^слов янську, грецьку і латинську мови, граматику, риторику і піїти­ку» елементи філософії. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. У 1591 р. надруковано гре­цько-слов'янську граматику «Адельфотес», складену учнями школи й учителем Арсенієм Еласонським. У різний час ректорами й учите­лями тут були С. Зизаній. Л. Зизаній, Ф. Касіянович, Й. Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Ушакевич, Ф. Сидорович та ін. Львівська братська школа справи­ла великий вплив на розвиток освіти не тільки в Україні, а й у Біло­русії, Молдові тощо. Вона виховала багатьох відомих громадських і культурних діячів (Є. Плетенецький, К. Мазепета, І. Югасевич та ін.). Керівники школи намагалися перетворити її на вищий навчаль­ний заклад, однак у другій пол. XVII ст. школа занепала, а у 80-х рр. XVIII ст. перестала існувати. Братські школи відігравали значну роль у поширенні освіти і культури в Україні, збереженні націона­льної свідомості в абсолютної більшості українського суспільства.

Діяльність братств сприяла формуванню української національ­ної еліти. Так, у діяльності Луцького братства брав участь майбутній гетьман України І. Виговський, а після свого гетьманства він був ак­тивістом Львівського братства (як і наказний гетьман Григорій Лес-ницький-Сахнович). У цьому ж братстві проявив себе письменник-полеміст Іван Вишенський. Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби Львівської і Київської братських шкіл.

У вотчині некоронованого короля Русі князя В. Острозького та інших князів Волині протягом XVI - на поч. XVII ст. активно роз­вивався національно-культурницький рух. Він проявився в діяльнос­ті братств в Острозі, Володимирі, Луцьку, заснуванні Острозької академії та шкіл у Володимирі, Дубно, Луцьку, розвитку друкарства в Острозі, Почаєві, Кременці, Костянтинові та інших містах.

Близько 1576-1580 рр. у м. Острозі на кошти князя К. Острозького була заснована перша українська вища школа - Ост­розька академія. Першим ректором школи був письменник Гера­сим Смотрицький, а викладачами - видатні українські та зарубіжні педагоги, члени відомого Острозького гуртка: Д. Наливайко, X. Фі-ларет, І. Лятос, Кирило Лукаріс та ін. В Острозькій школі виклада­лись церковнослов'янська, грецька та латинська мови, богословіє і філософія, а також граматика, математика, астрономія, риторика, ло­гіка та ін. (за системою «семи вільних наук»). На зразок академії (ця назва не була офіційною) відкрилися братські школи у Львові, Лу-цькму, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були гетьман П. Сагайдачний, письменник М. Смотрицький та ін. Після смерті князя К. Острозького (1608) академія почала занепадати, а у 1640 р. припинила існування.

Великою заслугою Острозького культурного осередку і унікаль­ною пам'яткою української культури стала Острозька Біблія - пе­рше повне видання Біблії у перекладі староукраїнською мовою.

Біблія надрукована у 1581 р. відомим друкарем Іваном Федо­ровичем (Федоровим) у м. Острозі (звідси й назва). В книзі також вміщено передмову князя К.-В. Острозького та вірші Г. Смотрицького, в яких оспівується видавець та його герб.

При підготовці до видання Острозької Біблії зібрано всі церков­нослов'янські та грецькі канонізовані тексти Біблії з монастирів всього православного Сходу, зокрема і текст повної Біблії архієпис­копа Геннадія (Геннадієва Біблія 1488-1489 рр.). Всього Острозька Біблія має 1256 сторінок і є досконалим зразком друкарського мис­тецтва XVI ст. в Україні.