Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История книга 1.doc
Скачиваний:
258
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
5.76 Mб
Скачать

Лекція 7. Перший період Української національної революції (1648-1676 рр.). Національно-визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.

Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу. Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649рр. Зборівський мир. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1656рр. Передсмертні плани Б. Хмельницького. Гетьманська держава. Система влади, внутрішня і зовнішня політика. Передсмертні плани Б. Хмельницького.

В історії існують розходження щодо того, чим було для україн­ського народу повстання, підняте Б. Хмельницьким. У радянській історіографії вважалося, що то була Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, яка почалася у 1648 р. і закінчилася підписанням Переяславського договору з Росі­єю 1654 р. Сучасна українська історіографія, і перш за все В. Смолій і В. Степанков вважають, що з війною під проводом Б. Хмельниць­кого почалася Українська національна революція 1648-1676 рр., го­ловним здобутком якої було утворення Української козацької дер­жави (Гетьманщини). Н. Яковенко вважає, що то була козацька (ста­нова) революція. Традиційна історіографія розглядає цю добу як ко­зацьку війну Хмельниччину, яку обмежують датою смерті Б. Хмельницького (1657), та Руїну (від смерті Б. Хмельницького зде­більшого до кінця 1670-х рр.). Менш поширені погляди на Хмель­ниччину як на велику війну (за аналогом з Тридцятилітньою війною, 1618-1648), селянську війну, релігійну війну тощо. Існують і альтер­нативні погляди на цю війну, як на інтригу прихильників централі­зованої королівської монархії, які руками Б. Хмельницького і повс­танців позбавили на східних теренах Речі Посполитої влади магнатів (зокрема, Я. Вишневецького).

У будь-якому разі, повстання під проводом Б. Хмельницького почалося як одне із козацьких повстань і саме так спершу й сприй­малося сучасниками. В ході збройної боротьби на цей раз воно охо­пило основну масу українського суспільства, його різні верстви і швидко поширилося майже на всій території України. Це був шлях переростання повстання у війну. Масштабність цієї війни змінила національне, соціальне, релігійне співвідношення у суспільстві, державну приналежність українських земель тощо. Саме ці зміни дозволяють кваліфікувати повстання як революцію, однак, на нашу думку, не можна зупинятися тільки на її національно-визвольному, соціальному чи іншому аспектах. Козацька революція принесла як позитивні, так і чимало негативних змін. Відродивши українську державність у формі станового (козацького) державного утворення, її нова еліта на чолі з самим Б. Хмельницьким одночасно відновила кріпосну залежність селян та переорієнтувала зовнішньополітичний курс Гетьманщини із Заходу на Схід, у бік Москви.

1. Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу

Поразка козацьких повстань у кінці XVI - першій половині XVII ст. та затвердження сеймом Речі Посполитої «Ординації війська За­порозького реєстрового» призвели до обмеження козацького само­врядування, скорочення реєстру, посилення соціальної експлуатації, національного та релігійного гноблення українського народу. Такий усталений погляд, однак він спрощений. Так, релігійний фактор, не­зважаючи на традиційну риторику війни, характерну для тодішньої доби, не був визначальним. Адже більш гостро стояли питання від­новлення колишніх вольностей та привілеїв козацтва, яких шукали представники української козацької старшини. Маси козацтва праг­нули покращення свого становища, відновлення привілеїв, виборно­сті старшини, збільшення реєстру. А цього в даній ситуації можна було досягти тільки збройним шляхом.

На внутрішньому розвиткові Речі Посполитої згубно відбилися й зовнішньополітичні події. Вони ж відіграли значну роль у початку

Хмельниччини. На південному сході Польська корона змушена була постійно стримувати експансію Османської імперії, на сході тривали сутички з Московським царством за Смоленщину, на півночі дове­лось поступитись Інфляндією на користь шведів. Покращення свого становища козацтво вбачало значною мірою у великій війні Речі По­сполитої за участю козаків. Така війна могла потягнути за собою відновлення станових привілеїв козацтва, зростання реєстру, вибор­ність старшини тощо. Найбільш активним виразником цих ідей став чигиринський сотник Б. Хмельницький, який навесні 1646 р. у скла­ді козацького посольства разом з І. Караїмовичем та І. Барабашем вів переговори з польським королем Владиславом IV Вазою про участь козаків у майбутній війні з Османською імперією. Шляхетсь­кий сейм не погодився на розв'язання війни, вбачаючи в ній загрозу своїм становим привілеям.

Історична традиція приписує початок повстання особистим мо­тивам Богдана (Федора) - Зіновія Михайловича Хмельницького (бл. 1595 - 27.07.1657). Про його життя до 1630-х років відомо дуже мало. Він народився у родині шляхтича М. Хмельницького (гербу «Абданк»). Батько Б.-З. Хмельницького - Михайло Хмельницький -був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а по­тім у його зятя Яна Даниловича. У 1620 р. він брав участь у поході Жолкевського на Молдову й загинув у битві з татарами під Цецо-рою. Щодо місця народження Б. Хмельницького існують тільки припущення: Черкаси, Жовква, Суботів або Чигирин, Переяслав. Початкову освіту здобув у «руській» школі. Навчання продовжував у Львівському єзуїтському колегіумі, де був учнем Ґонцеля Мокрсь-кого, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Добре володів польською та латинською мовами, знав історію.

У серпні 1620 р. Б. Хмельницький разом з батьком вирушив до війська коронного гетьмана С. Жолкевського, яке готувалось до по­ходу на Молдову. Брав участь у Цецорській битві 1620 р., в якій по­трапив у полон. Перебуваючи у дворічному турецькому полоні в Стамбулі, добре оволодів турецькою мовою. Після повернення з не­волі (можливо, був викуплений матір'ю або козаками) служив у Чи­гиринському полку. Припускають, що згодом Хмельницький брав участь у походах козаків проти татар та турків, а також у війні Речі Посполитої з Московською державою (1632-1634). Був учасником козацького повстання під керівництвом Тараса Федоровича (1630), а в 1637 р. - повстання під проводом П. Бута-Павлюка. Після битви під Кумейками брав участь у козацькій раді під Боровицею як війсь­ковий писар Війська Запорозького. У 1638р. Б.Хмельницький -учасник козацького походу під проводом Я. Остряниці та Д. Гуні. Брав участь у козацькій раді в Києві, де його обрано до складу посо­льства, яке мало домагатися у короля пом'якшення умов прийнятої сеймом Речі Посполитої «Ординації» 1638 р. Є підстави думати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе поро­зуміння Війська Запорозького з Польщею. У грудні 1638 р. його об­рано сотником Чигиринського полку. У 1639 р. знову побував у Ві­льно та Варшаві, де намагався домогтися поступок від польського уряду. Наступні роки Хмельницький переважно присвятив своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й су­міжні землі). Але самого господарства для нього було замало. У 1644 р. вів переговори у Варшаві з французьким послом Ніколасом де Брежі щодо умов найму на французьку службу 2600 запорозьких козаків. У квітні 1645 року Б. Хмельницький у складі посольства по­бував у Франції, де укладено угоду про участь козаків у воєнних ді­ях проти іспанських Габсбурґів, під час яких вони й проявили себе під Дюнкерком.

На початку 1646 р. відбулася таємна зустріч Хмельницького з Владиславом IV Вазою, під час якої польський король обіцяв збіль­шити козацький реєстр до 12 тис. осіб та відновити права і вольності козацтва. У середині 1640-х років загострилися стосунки Б. Хмель­ницького з представниками королівської адміністрації, зокрема з чи­гиринським старостою О. Конецпольським та підстаростою Д. Чап-линським. Незважаючи на те, що король надав Б. Хмельницькому привілей на право володіння хутором Суботовим, навесні 1647 р. Д. Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину Б. Хмельницького. Впродовж 1647 р. Б. Хмельницький неодноразо­во звертався до О. Конецпольського та коронного гетьмана М. Пото-цького з проханням припинити свавілля і повернути Суботів, але безрезультатно. Наприкінці травня 1647 р. Хмельницький виїхав до Варшави, де обговорював питання про організацію морського похо­ду проти турків. На початку вересня 1647 р. коронний канцлер Єжи Оссолінський вручив Б. Хмельницькому гетьманські клейноди.

Повернувшись у Суботів, він був заарештований. Зумівши втек­ти з в'язниці за допомогою свого кума Станіслава-Михайла Кри­чевського (Кречовського, в Костомарова - Кричовський), Б. Хмельни-цький разом з однодумцями вирушив на Запорожжя, де на о. Томаківка наприкінці грудня 1647 - початку січня 1648 р. по­чав гуртувати сили для військового походу. У січні 1648 р. Б. Хмельницький відрядив посольство до кримського хана Іслам-Ґірея III з проханням допомогти козакам у війні з Польщею.

25.01.1648 р. повсталі козаки здобули в польського гарнізону Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, де на початку лютого 1648 р. на козацькій раді Б. Хмельницького обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася підготовка до загальнонародної національно-визвольної війни проти Польщі. На початку 1648 р. гетьман уклав воєнно-політичний союз з Кримським ханством та відправив посольство до турецького султана Ібрагіма і до донських козаків.

Із Січі гетьман розсилав універсали в українські землі, у яких закликав українське населення до всенародного повстання. За дору­ченням Б. Хмельницького формувалися нові військові підрозділи, закуповувалась зброя та військові припаси. Допомогу гетьману здій­снював кошовий отаман Федір Лутай (Лютий). Ведучи переговори з кримським ханом Іслам-Ґіреєм III про спільну боротьбу проти Польщі, Б. Хмельницький одночасно почав листування із коронним гетьманом М. Потоцьким, як виявилося, лише для того, щоб виграти час для підготовки до воєнних дій та з'єднання з татарською ордою. У листах він висував традиційні вимоги, які відображали інтереси насамперед козацької старшини: скасувати сеймову «Ординацію» 1638 р., відновити козацькі привілеї, вивести з українських земель коронне військо та дозволити морські походи козаків на Кримське ханство і Османську імперію.

У відповідь М. Потоцький 5.02.1648 р. розпочав військовий по­хід з Бара на Корсунь, звідки на придушення виступу Б. Хмель­ницького вислав загін із 2500 реєстрових козаків і 1500 жовнірів під загальним командуванням реґіментаря свого сина С. Потоцького. Головні шляхетські сили під командуванням М. Потоцького і поль-ного гетьмана М. Калиновського розташувалися між Черкасами і Чигирином. 11(21).04.1648р. польське командування вислало назу­стріч повсталим два авангардні загони. Перший під командуванням С. Потоцького і Я. Шемберка (бл. 6 тис. польських жовнірів і 2 тис. реєстровців) наступав суходолом, другий, що складався з 2 тис. іно­земних найманців і 4 тис. реєстрових козаків на чолі з генеральними осавулами І. Барабашем та І. Караїмовичем, плив на байдаках вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони мали об'єднатися і спільними зусиллями захопити Січ. Поділ польського війська на окремі частини блискуче використав Б. Хмельницький.

Загін реєстрових козаків, висланий польським урядом для при­душення повстання на Запорожжі, очолював І. Барабаш разом з пол­ковником С.-М. Кричевським і Вадовським та військовим осавулом І. Караїмовичем. 24.04.(4.05). під проводом Ф. Джалалія та сотника Б. Товпиги відбулось повстання козаків загону Барабаша. Напередо­дні (ніч з 23 на 24.04. (з 3 на 4. 05.) 1648 р.) уманський полковник Іван Ґанжа, за дорученням Б. Хмельницького, переконав реєстрових козаків (4 тис. осіб) у Кам'яному Затоні на Дніпрі (поблизу ниніш­нього села Дніпрово-Кам'янки Верхньодніпровського району Дніп­ропетровської обл.) приєднатись до української армії. Повстанці стратили Барабаша та його прихильників. 2.(12).05Л648 р. під Жов­тими Водами загін уже приєднався до української армії під прово­дом Б. Хмельницького.

Таким чином, перехід на бік повстанців Б. Хмельницького ре­єстрових козаків вирішив долю Жовтоводської битви 1648 р. -першої переможної битви української армії під проводом Б. Хмель­ницького проти польських військ на початку національно-визвольної війни.

19(29).04.1648 р. повстанці і загін татар Тугай-бея атакували шляхетське військо в урочищі Жовті Води (неподалік теперішнього міста Жовті Води Дніпропетровської обл.) і змусили його, збудува­вши табір, чекати на підмогу. Однак допомога польському війську ззовні так і не надійшла (це мав бути загін реєстровців, що перейшов на бік Хмельницького).

Вирішальна битва 5-6(15-16).05. завершилась повним розгромом польських військ в урочищі Княжі Байраки. Сотні польських солда­тів загинуло, близько 3 тис. жовнірів і 50 шляхтичів потрапило у по­лон, у т. ч. С Потоцький (незабаром помер від ран) і Я. Шемберк. Перемога української армії під Жовтими Водами була першою і са­ме вона сприяла розгортанню національно-визвольного руху по всій Україні. Під час битви у татарський полон потрапив чигиринський сотник С.-М. Кричевський, якого викупив за 12 тис. злотих сам Б. Хмельницький, і Кричевський приєднався до повстанського вій­ська.

З-під Жовтих Вод козацькі і татарські загони вирушили на пів­ніч з метою розбити основні польські сили під командуванням М. Потоцького та М. Калиновського. Як це відбувалося? Після роз­грому передового польського загону С. Потоцького і Я.Шемберка під Жовтими Водами головні польські сили відведені з-під Черкас на нові позиції між Корсунем і Стеблевом. 14(24).05.1648 р. до Кор-суня підійшло козацьке військо, очолюване Б.Хмельницьким (15-17 тис. осіб) і татарський загін Тугай-бея (бл. 4 тис. осіб). Після пе­рших сутичок польське командування, дезінформоване захопленим у полон козаком (був висланий зі спеціальним завданням у ворожий табір Б. Хмельницьким), вирішило відступити через Богуслав і Білу Церкву до Наволочі. Дізнавшись від козака С. Зарудного, що був провідником польського війська, про маршрут відступу ворожих ча­стин, Б. Хмельницький вислав козаків Корсунського полку на чолі з М. Кривоносом влаштувати засідку. Зайшовши в тил ворога, козаки з урочища Горіхова (або Горохова) Діброва поблизу с. Виграєва (тепер Корсунь-Шевченківського району Черкаської обл.) перекопа­ли шлях глибокими ровами, зробили з дерев завали і, загативши річ­ку, затопили яр водою. Вранці 16(26).05.1648 р. польське військо, почавши відступ з Корсуня, в Горіховій Діброві потрапило у засідку. В ході запеклої битви, що тривала кілька годин, польське військо за­знало поразки. Понад 8,5 тис. польських жовнірів і офіцерів взято в полон (у т. ч. М. Потоцький і М. Калиновський). Козаки захопили 41 гармату, велику кількість інших воєнних трофеїв.

Отже, польське коронне військо, що перебувало в Наддніпрян­щині, було знищене, а обидва гетьмани потрапили у полон. Внаслі­док перемог української армії під Жовтими Водами і Корсунем створилися сприятливі умови для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу.

Варто зазначити, що Б Хмельницький не зміг би отримати таких вражаючих успіхів, якби не чисельна перевага, яку він мав напере­додні обох битв, і недооцінка поляками сил суперника.