4. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1657 рр.

Після Жванецької битви Б. Хмельницький був змушений піти на переговори і погодитися на умови польського уряду, оскільки дізна­вся про рішення Земського собору Московської держави прийняти Військо Запорозьке «під руку» царя Олексія Михайловича.

Союз Гетьманщини на чолі з Б. Хмельницьким із Московщиною царя Олексія Михайловича в українській історіографії знав різні оці­нки: приєднання, включення України до Російської держави, возз'єднання «двох братніх народів»; обрання нового сюзерена для козацької станової квазідержави з боку царя московського; воєнний союз із Московщиною для спільної боротьби проти Польщі.

У ході переговорів між гетьманським урядом та Москвою на­прикінці 1653 р. українська сторона постійно домагалася від царя підтвердження прав та привілеїв Запорозького Війська, української шляхти, православного духовенства та міст. У відповідь царські по­сли запевняли гетьмана Б. Хмельницького та старшину, що всі права та порядки, які існували в Україні, будуть збережені. Однак вже в процесі безпосередньої підготовки та в ході Переяславської ради виникли непорозуміння між обома сторонами. Так, зокрема, москов­ський посол, боярин В. Бутурлін відмовився від будь-яких зо­бов'язань на користь України, у т. ч. і від складення присяги від іме­ні царя, про гарантування прав і привілеїв козацтва, шляхти, духо­венства та міщан України. Такий хід подій стурбував Б. Хмельни­цького та старшину, які вирішили домогтися письмового підтвер­дження своїх прав. З цією метою було розроблено вимоги до царя, що складалися з 23 пунктів, або статей. Ці т. зв. «Просительні стат­ті» гетьман доручив відвезти до Москви посольству, яке очолювали генеральний судця Війська Запорізького Самійло Богданович-Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря.

Отже, 8.01.1654 р. відбулася Переяславська рада, на якій Б. Хмельницький та частина старшини склали односторонню прися­гу на вірність московському цареві. Складання присяги відбувалося в умовах невдоволення іншої частини козацької старшини і міщанс­тва. Запорозькі козаки, кілька гетьманських полків, сотень (напр., Чорнобильська сотня), духовенство на чолі з митрополитом С. Косовом, деякі люди з ближнього оточення Хмельницького (Те­теря, Богун, Глух) відмовлялися від складання присяги, небезпідста­вно остерігаючись поширення московських порядків на українські землі.

Вимоги української сторони були затверджені у Москві в берез­ні 1654 р. Ці т. зв. Березневі статті (або статті Богдана Хмельниць­кого) є комплексом документів, які регламентували політичне і пра­вове становище Гетьманщини у складі Московського царства. В до­кументі фіксувалася згода обох сторін на укладення 60-тисячного козацького люстру (ст. 2), визначалася величина платні старшині та кошти на утримання козацького війська (ст. 8-12, 21), зберігалася місцева адміністрація та збір нею податків (ст. 4, 15). Гетьманові, у рангове володіння надавалося Чигиринське староство (ст. 5), Війсь­ко Запорозьке зберігало право обирати гетьмана (ст. 6), гетьман за­стерігав за собою право зносин з іноземними державами (ст. 14). Обумовлювалося невтручання московських чиновників у справи України (ст. 16). Окремо йшлося про підтвердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорозького та української шляхти (ст. 1,3, 7, 13, 17), збереження прав Київського митрополита (ст. 18). Росія мала взяти на себе зобов'язання боронити Україну і & разі потреби направляти своє військо проти військ Речі Посполитої (зокрема під Смоленськ) і татар (ст. 19, 22). Передбачалося утримання військових залог на кордонах України і Польщі (ст. 20) та у фортеці Кодак (ст. 23).

Наприкінці лютого 1654 р. українське посольство вирушило до Москви. В результаті шестиденних інтенсивних переговорів обох сторін проект угоди, який привезли із собою українські посли, було значно змінено і скорочено до 11 пунктів. 21.03.1654 р. вони були представлені на розгляд царя та Боярської думи і схвалені ними. Згі­дно з цим документом, який був головним у всьому комплексі доку­ментів і увійшов до історії під назвою «Березневі статті», передбача­лось, що:

• збір податків на користь царської скарбниці будуть вести українські урядники;

• встановлювалася платня уряду Війська Запорозького, зокре­ма військовому писарю та підпискам (1000 польських зло­тих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорун­жим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (30 польсь­ких злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих);

• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини;

• встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих);

• заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

• підтверджувалося право Київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

• московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Поль­щею весною 1654 р.;

• передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

• гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотни­кам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 поль­ських злотих). Однак дане прохання було відкладено до пе­репису всіх прибутків, що мали поступати до царської скар­бниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків;

• у випадку татарських нападів на Україну передбачалось ор­ганізувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії;

• гетьманський уряд просив встановити утримання для коза­цької залоги у фортеці Кодак (400 осіб) та для запорожців, виконання даного прохання також відклали до окремого рі­шення. Тут же містилась вимога до гетьмана: негайно при­ступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і пі­сля завершення роботи надіслати його до Москви. Частина вимог гетьмана Б. Хмельницького і українського уряду була розглянута царським урядом окремо, і деякі з них були під­тверджені царськими указами 27.03.1654 р.

Згідно з «Березневими статтями» Україна зберігала значні права - мала власний адміністративно-територіальний устрій та управлін­ня, користувалася власним правом тощо. Однак відчутним було об­меження її внутрішньо- та зовнішньополітичного і економічного су­веренітету: гетьманське управління було підпорядковане московсь­кому уряду, всі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками, тощо. Оригінали «Березневих статей» до наших днів не збереглися (не було їх вже у 1659-му р.). Відомі тільки копії та черне­тки, що зберігаються у фондах Посольського приказу Російського державного архіву давніх актів (РДАДА) у Москві. «Березневі статті» були чинними фактично лише протягом життя Б. Хмельницького.

Загалом, документ підтверджував незалежне становище Гетьма­нщини, однак окремі статті обмежували зовнішньополітичну компе­тенцію гетьмана та по-різному трактувалися суб'єктами договору. Крім того, до угоди Чигирина з Москвою негативно поставилися Стамбул та Бахчисарай. Як наслідок, починається зближення Речі Посполитої і Кримського ханства, яке згодом вилилося у їх військо­вий союз проти Гетьманщини. У березні 1654 р. Польща починає наступ на Гетьманщину.

Згідно з домовленостями, Московська держава почала війну проти Речі Посполитої. В свою чергу, Б. Хмельницький вислав на допомогу союзникам 20-тисячний корпус козаків під командуван­ням сіверського наказного гетьмана Івана Золотаренка. У червні-вересні 1654 р. козацькі полки І. Золотаренка захопили Гомель, Чер-чеськ, Новий Бихів. Активні воєнні дії козаків примусили об'єднані польсько-литовські сили під командуванням Я. Радзивіла і Гонсев-ського відмовитись від наступальних операцій у районі Могилева. За час походу І. Золотаренка козаками за півроку було взято 33 замки і встановлено свою владу на чималій частині білоруської території. Сучасні білоруські історики (Г. Сагановіч) трактують цей похід як агресію російсько-козацького війська, внаслідок чого були винищені або виведені в полон великі маси населення, а білоруські міста зазнали значних руйнувань.

У червні-липні 1655 р. спільне московсько-українське військо зайняло Мінськ і столицю Великого князівства Литовського - Віль­но. Спроби І. Золотаренка запровадити на завойованих землях коза­цький устрій наштовхнулися на опір московської адміністрації та воєначальників. У серпні-вересні 1655 р. українські війська під про­водом І. Золотаренка, продовжуючи наступ, перейшли Німан і здо­були Ліду, Новогрудок та Несвіж. Під час одного з боїв під Старим Биховом наказний гетьман І. Золотаренко отримав поранення і 7(17).10.1655 р. помер. Похований у Корсуні. Під час похорону цер­ква Св. Михайла з мертвим тілом, священиками і народом (бл. 400 осіб) згоріла.

Восени 1654 р. Річ Посполита, уклавши союз із Кримом, спря­мувала збройні сили на Поділля і Брацлавщину. Населення краю й козацькі полки чинили героїчний опір противнику. На початку 1655 р. запекла битва українсько-московського війська проти поль­сько-татарської армії відбулась під Охматовом (Київщина, тепер -село Жашківського району Черкаської обл.), яка не принесла пере­моги жодній зі сторін. Охматівська (або Дрижипільська) битва увійшла в історію Визвольної війни як одна із найбільш жорстоких.

Коронний гетьман С. Потоцький повів польські війська на По­ділля і Брацлавщину. Польська армія і загони кримських татар 10(20).01.1655 р. взяли в облогу Умань. Місто обороняв козацький полк І, Богуна. На допомогу обложеним з-під Білої Церкви виступи­ло 70-тисячне українське військо під командуванням Б. Хмельни­цького і московські частини (20 тис, за ін. дан. - 6 тис. осіб) на чолі з В. Шереметьєвим та В. Бутурліним. Головні сили воюючих сторін зустрілися в долині р. Багви під Охматовом. 19(29).01Л655 на Дри-жиполі при сильному морозі розпочалася жорстока битва. Польсь­ким частинам під командуванням коронного обозного С. Чарнецького вдалося прорвати оборону московських військ і за­хопити частину артилерії. Козаки встигли збудувати табір і відбили всі атаки ворога. Запекла битва тривала три дні. На полі бою з обох сторін загинуло бл. 15 тис. вояків. Під час битви не раз доходило до рукопашного бою. Поле битви встеляли гори замерзлих трупів, які противники використовували замість окопів. 22.01.1655 р. українсь­ко-московська армія перейшла у наступ і, завдавши польсько-татарським військам значних втрат, змусила їх відступити з Право­бережної України за р. Буг.

У серпні-вересні 1655 р. Б. Хмельницький здійснив другий похід у Галичину, який завершився розгромом польського війська у Горо-доцькій битві 29.10.1655 р., і в листопаді козаки удруге взяли в облогу Львів. Дізнавшись про наступ татар на Україну, Б. Хмельницький був змушений відійти під Озерну, а згодом у Подніпров'я.

У жовтні 1656 р. Московська держава та Річ Посполита уклали між собою Віленське перемир'я. Українську делегацію, на вимогу московської сторони, не було допущено до вироблення умов пере­мир'я. Цей факт серйозно занепокоїв Б. Хмельницького. Незважаю­чи на це, Б. Хмельницький не квапився розривати союз з Москвою. Натомість він розпочав заходи по створенню антипольської коаліції європейських держав.

Київський полковник і генеральний суддя Антін Жданович у 1657 р. за дорученням Б. Хмельницького був призначений наказним гетьманом 20-тисячного українського корпусу, який спільно з війсь­ками семигородського князя Юрія II Ракоція і шведського короля Карла X Густава брав участь у бойових діях проти Польщі. Успішна діяльність корпусу полковника А. Ждановича завершилася вклю­ченням до складу Гетьманщини Волині, Турово-Пінщини та Берес­тейщини. Союзницькі війська спільними зусиллями визволили Га­личину і поступово зайняли значну частину території Польщі, в т. ч. міста Ланцут, Краків і Варшаву.

Однак, влітку 1657 р. деякі непорозуміння між союзниками (А. Ждановичем і семигородським князем Юрієм II Ракоці) і демаго­гічна агітація царського агента Желябуського призвели до відмови частини козацьких військ від продовження воєнних дій і повернення їх в Україну, Звістка про самовільний виступ корпусу А. Ждановича з Польщі тяжко вразила Б. Хмельницького і стала однією з причин його передчасної смерті 27.07.1657 р.

Перед смертю гетьмана, за його волею і погодженням з козаць­кою старшиною, наступником Б. Хмельницького було визначено йо­го молодшого сина Юрія.