- •Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка
- •Isbn 978-966-308-198-4
- •Передмова
- •Лекція 1. Вступ
- •1. Предмет історії, функції
- •2. Структура історичних знань, періодизація
- •Періодизація історії
- •1) Первісна доба (від появи людини на Землі до V ст. Н. Е.);
- •Лекція 2. Найдавніші люди на території України
- •1. Типи періодизації давньої історії
- •2. Розселення первісних людей на території України, їх заняття і побут
- •3. Суспільна організація давніх людей
- •1. Трипільська культура
- •2. Індоєвропейці й Україна
- •Лекція 4. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні колони на півдні України
- •1. Територія розселення кіммерійців, їх заняття, побут, суспільна організація.
- •2. Скіфи, їх місце в історії античного світу
- •3. Сармати на території України
- •4. Грецькі колонії Північного Причорномор'я: розташування, суспільно-економічний розвиток, політична організація
- •1. Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини
- •Лекція 6. Слов'яни у першій половині першого тисячоліття нашої ери
- •1. Велике переселення народів і слов'яни
- •2. Венеди, анти, склавини
- •1. Розселення східнослов'янських племен та племінних союзів
- •2. Суспільний розвиток східних слов'ян. Процеси державотворення
- •3. Матеріальна і духовна культура
- •4. Сусіди східних слов'ян: хозари і нормани.
- •5. Князювання Аскольда і Діра
- •Лекція 8. Утворення Київської Русі
- •1 Деякі ключові проблеми Київської Русі в історіографії
- •2. Похід Олега на Київ у світлі сучасної історичної науки
- •3. Перші Рюриковичі на київському престолі
- •4. Державний та суспільний устрій Київської Русі у іх-х ст. Господарська діяльність
- •Лекція 9. Київська Русь наприкінці X - у першій половині XI ст.
- •1. Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира
- •2. Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві.
- •3. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська Правда»
- •4. Політичний устрій
- •5. Соціальна структура населення Київської Русі
- •6. Суспільно-економічний розвиток
- •7. Розвиток писемності та освіти. Духовна культура
- •Лекція 10. Київська Русь у другій половині XI -першій половині XIII ст.
- •1. Київська держава за Ярославичів
- •2. Любецький з 7зд князів
- •3. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович
- •4. Міжусобна боротьба. Причини феодальної роздробленості Київської Русі
- •Лекція 11. Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини XII - першої половини XIII ст.
- •1. Київське і Переяславське князівства: політичне становище, суспільно-економічний розвиток
- •2. Політичний і соціально-економічний розвиток Чернігово-Сіверського князівства
- •3. Волинське князівство. Підкарпатські землі. Утворення Галицькоао князівства
- •1. Етногенез українців
- •2. Культура Київської Русі періоду політичної роздробленості
- •Лекція 13. Галицько-Волинська держава
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича. Коронація Данила
- •3. Перший похід монголів на Русь. Вторгнення хана Ба-тия на українські землі. Утворення Золотої Орди
- •4. Вторгнення хана Батия на українські землі
- •5. Утворення Золотої Орди
- •Лекція 14. Галицько-Волинська держава наприкінці XIII - в першій половині XIV ст.
- •І. Наступники Данила Романовича
- •2. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави
- •3. Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності
- •Українські землі у складі литви і польщі. Українська національна революція середини
- •XVII століття та українська козацька держава
- •Лекція 1.
- •2. Входження Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Брацлавщини до складу Великого князівства Литовського. Їх адміністративний устрій. Ліквідація автономії Київщини і Волині
- •1 Сполученням «кг» в тогочасних українсько-білоруських джерелах передавався звук «г».
- •3. Перехід Чернігово-Сіверщини під владу Москви
- •4. Антилитовські рухи в Україні: Федір Більський, Михайло Гпинський
- •5. Утворення Кримського ханства: спроби встановлення ним контролю над землями України
- •Лекція 2. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV -першій половині XVI ст.
- •1. Литовські Статути
- •2. «Устава на волоки»
- •3. Зміни в соціально-економічному житті
- •4. Поступове закріпачення селянства
- •5. Антифеодальні (соціальні) рухи в XV-на початку XVI ст.
- •Лекція 3. Вихід на історичну арену українського козацтва
- •1. Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут
- •2. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій
- •3. Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького
- •4. Військове мистецтво козаків
- •5. Військові походи козаків в інші країни
- •Лекція 4. Польсько-Литовське зближення і утворення Речі Посполитої
- •1. Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства
- •2. Причини польсько-литовського зближення уХМст. Кревська унія
- •3. Городельська унія та її значення для України
- •4. Зовнішньополітичне становище Литви у середині XVI ст. Люблінська унія
- •5. Наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель
- •Лекція 5.
- •1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка
- •2. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст.
- •3. Козацькі повстання під проводом:
- •4. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р
- •Лекція 6. Духовно-релігійне життя України (XVI - перша половина XVII ст.)
- •1. Реформація в Європі й Україна. Релігійна свідомість українського народу
- •2. Братства та їх діяльність. Острозька академія
- •3. Берестейська унія та її вплив на духовне життя в Україні
- •4. Церковна полеміка та релігійна боротьба в першій половині XVII ст.
- •5. Митрополит Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- •6. Ужгородська церковна унія 1646 р.
- •Лекція 7. Перший період Української національної революції (1648-1676 рр.). Національно-визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.
- •1. Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу
- •2. Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649 рр. Зборівський мир
- •3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани
- •4. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1657 рр.
- •5. Гетьманська держава. Система влади, внутрішня і зовнішня політика. Передсмертні плани б.Хмельницького
- •Лекція 8. Українська козацька держава протягом 1657-1687 рр. Завершення Української національної революції та Руїни
- •1. Україна в роки правління і. Виговського. Початок Руїни.
- •2. Ю. Хмельницький. Порушення територіальної цілісності України
- •3. Андрусівське перемир'я
- •4. Гетьманування /7. Дорошенка
- •5. Руїна на Правобережжі Гетьманування і. Самойловича
- •Частина і Давня і середньовічна історія України
2. Ю. Хмельницький. Порушення територіальної цілісності України
Протягом 1659-1663 рр. гетьманом України вдруге став Юрій Хмельницький, випускник Києво-Могилянської колегії. Отже, союз із Польщею, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою І. Виговського та інтриги деяких старшин на чолі з Я. Сомком призвели до усунення від влади І. Виговського.
На раді у Білій Церкві за підтримкою промосковськи налаштованої частини старшини Юрася Хмельниченка знову було обрано гетьманом (згодом з'ясувалося, що на раді не було більшості). Слабовільний і нерішучий, позбавлений військового і політичного хисту, Ю. Хмельницький постійно потрапляв у залежність від Московщини, Польщі або Туреччини.
У жовтні 1659 р. московський князь Олексій Трубецькой, захопивши значну частину Лівобережжя, оточив своїми військами козацьку раду в Переяславі й примусив новообраного гетьмана Ю.Хмельницького підписати т. зв. «Переяславські статті» 1659р., які значно обмежували державні права України.
Після другого обрання на гетьманський престол Ю. Хмельницького козацька старшина, враховуючи воєнно-політичну ситуацію в Україні (окупація Лівобережжя московськими військами, міжста-ршинські протиріччя), була вимушена налагоджувати мирні відносини з Московією. Гетьманське посольство на чолі з П. Дорошенком запропонувало проект договору (т. зв. «Жердевські статті»), в основу якого була покладена українська версія «Березневих статей» 1654 р. з деякими змінами. Умови запропонованого договору передбачали приєднання до Гетьманщини Північної Чернігівщини; заборону царським воєводам втручатись у внутрішні справи країни; право гетьманського уряду на дипломатичні стосунки з іноземними державами. Однак князь Трубецькой настояв на тому, щоб сам гетьман прибув у Переяслав до його табору для підписання угоди. 17.10.1659 р. на неповній Генеральній Військовій Раді (були повністю відсутні правобережні полковники), в оточенні 40-тисячного московського війська Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом та вимушений підписати нав'язаний українській стороні новий договір між Гетьманщиною і Московською державою:
В основу було покладено сфальсифікований московською стороною текст «Березневих статей» 1654 р. Договір складався з 19 статей, зміст яких свідчив про наміри московського уряду значно обмежити суверенні права Гетьманщини та зміцнити свої позиції в Україні. За «Переяславськими статтями» гетьман України не мав права вести самостійну зовнішню політику (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо). Гетьману з Військом Запорозьким не дозволялось вступати у війну або посилати козацькі полки на допомогу сусіднім державам. Українські залоги повинні були вийти з Білорусії. Козацька рада не могла (без згоди царського уряду) переобрати гетьмана. Гетьман без ради не міг призначати і звільняти полковників та генеральну старшину. Київський митрополит повинен був визнати зверхність Московського Патріарха, і новообраному митрополиту заборонялось приймати посвяту від Константинопольського Патріарха. Для посилення контролю за діяльністю гетьманського уряду в Україні значно збільшився контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташовувались у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані.
«Переяславські статті» викликали величезне обурення серед широких верств українського суспільства. Вже восени 1660 р.
Ю. Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз з московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою. Цьому сприяли обставини нової війни між Польщею і Московщиною за українські землі, що розпочалась 1660 р. Українські війська на чолі з Ю. Хмельницьким були змушені брати участь у війні на боці Мос-ковії. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В. Шереметьєва на Волині, до яких приєднався за наказом Ю. Хмельницького козацький корпус під проводом Т. Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом на Житомирщині.
Скориставшись ситуацією, в ході переговорів із польською стороною Ю.Хмельницький 17(27). 10.1660р. уклав з нею Слободи-щенський трактат, за яким Україна відновила союз з Річчю Посполитою на дещо погіршених умовах Гадяцького договору 1658 р. Слободищенський (або Чуднівський) трактат укладений гетьманом України Ю. Хмельницьким з Польщею у містечку Слободища біля м. Чуднова (тепер Житомирська обл.). Провідну роль у виробленні умов договору з української сторони відігравали козацькі старшини Г. Гуляницький, Г. Лісницький, С. Богданович-Зарудний, митрополит Д. Балабан; з польської - коронний гетьман С. Потоцький і поль-ний гетьман Ю. Любомирський.
Слободищенський трактат скасував невигідні для України Переяславські статті 1659 р. Згідно з умовами договору, Гетьманщина розривала союз з московським царем і відновлювала державний зв'язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору. Залишаючи в силі більшість пунктів договору І. Виговського з королівським урядом, польська сторона не погодилась на створення Великого князівства Руського, яке входило б на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративного державного утворення - Речі Посполитої. За умовами Слободищенського трактату, Україна одержувала тільки автономію з гетьманом на чолі; українські війська зобов'язувались брати участь у воєнних діях польської армії проти Московського царства і не нападати на Кримське ханство.
Козацька рада у Корсуні схвалила Слободищенські статті, але лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодились з умовами договору і висловились за збереження союзницьких відносин із Москвою, що започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.
Проти політики Ю. Хмельницького виступили, підбурювані Москвою, Ніжинський, Чернігівський та Переяславський полки. У 1661-1662 рр. кілька походів Ю. Хмельницького на Лівобережжя завершилися невдачею. Весною 1662 р. на козацькій раді у Козельці (біля Переяслава) наказним гетьманом Лівобережної України обрано переяславського полковника, рідного дядька Ю.Хмельницького Яки-ма Сомка. Після цього почалися міжусобиці серед прибічників двох гетьманів. У січні 1663 р., відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацією, Ю. Хмельницький зрікся булави і постригся у ченці під іменем Гедеона (про цей намір він оголосив ще восени 1662 р.). Жив у монастирях Києва, Корсуня, Сміли і Чигирина. А у 1664-1667 рр. він був ув'язнений польським урядом у Марієнбурзькій тюрмі.
У січні 1663 р., після зречення від влади Ю. Хмельницького, на раді у Чигирині був обраний гетьманом досвідчений дипломат, продовжувач політики І. Виговського Павло Іванович Тетеря (Морж-ковський-Тетеря; бл. 1620-1622 - квітень 1671). Спираючись на підтримку Речі Посполитої і Запорожжя, П. Тетеря намагався об'єднати під своєю булавою Правобережну і Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, домагався підтвердження польським урядом привілеїв козацької старшини, вимагав вирішити церковне питання (скасувати залежність православної ієрархії від римо-католицької, повернути православним церкви, захоплені уніатами), дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою і Волощиною, розпочати мирні переговори з Московією тощо.
Однак лівобережні полки і Запорожжя не визнали влади П. Тетері. А тим часом Я. Сомко, будучи наказним гетьманом Лівобережної України, намагався розширити привілеї старшини, що призвело до зростання соціальних протиріч серед козацтва і наростання незадоволення козацької бідноти. У відносинах з Московською державою домагався дотримання «Березневих статей» 1654 р., збереження самостійності та неподільності Гетьманщини, чим викликав невдоволення московського уряду. У боротьбі за гетьманську булаву вступив у конфлікт з частиною лівобережної старшини на чолі з В. Золотаренком та ніжинським протопопом М. Филимоновичем, яка беззастережно орієнтувалася на Москву. В. Золотаренко з М. Филимоновичем посилав доноси до Москви на Я. Сомка. В опозицію до Сомка як представника інтересів козацької старшини пере
йшов і кошовий отаман Запорозької Січі І. Брюховецький. Весною 1662 р. на старшинській раді в Козельці Я. Сомка обрано гетьманом усієї України, але цар не затвердив його.
У червні 1663 р. під час остаточного обрання гетьмана на «Чорній раді» у Ніжині Я. Сомко разом з В. Золотаренком та І. Брюхове-цьким був одним із реальних кандидатів на гетьманську владу. Ця загальна козацька рада, участь у якій взяли не тільки козаки, але й селяни та міщани - «чернь» (звідси й назва ради), які також мали право голосу, відбулася 17-18(27-28).06.1663 р. на околицях Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України. Кошовий І. Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час «Чорної ради» І. Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд (на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо Д. Великоганіна), сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся обрання його гетьманом. Після «Чорної ради» за наказом новообраного гетьмана Я. Сомка і В. Золотаренка було схоплено, звинувачено у таємних зносинах з П. Тетерею, Річчю Посполитою та Кримським ханством і у вересні 1663 р. страчено у м. Борзні (тепер Чернігівська обл.).
Претенденти на булаву з лівого і правого берегів Дніпра намагалися оволодіти іншою половиною України. Однак, це відбувалося в обозі польської та російської армій. Так, П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім - з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під верховністю московського царя. У липні 1653 р. за наказом П. Тетері генеральний осавул П. Дорошенко придушив заворушення у Паволоцькому полку, яке очолив наказний полковник Іван Попо-вич-Ходорковський. У жовтні 1663 р. Тетеря на чолі козацьких військ (бл. 24 тис. осіб) приєднався в Білій Церкві до армії (20 тис. осіб) польського короля Яна II Казимира і татарських загонів (40 тис. осіб). Союзники планували, захопивши Лівобережжя та встановивши тут владу Тетері, зайняти і Смоленщину, яка відійшла до Московської держави за Поляновським миром 1634 р. Протягом листопада 1663 р. - січня 1664 р. польсько-українські війська і татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України (за винятком окремих міст, зокрема Прилук, Гадяча, Глухова).
Однак селянські виступи проти польської шляхти змусили Тетерю незабаром повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском московських військ під командуванням Г. Ромодановського та полків І. Брюховецького відійшла через Білорусь у Польщу. Після відступу коронних військ і з появою у Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище П. Тетері значно ускладнилося. Водночас власні плани пробували реалізувати і кримські татари, які намагалися заволодіти Правобережною Україною по Горинь і підпорядкувати її ханові Мухамеду Ґірею IV. Весною 1664 р. Тетері вдалося з допомогою польських військ під командуванням С. Чарнецького примусити І. Брюховецького разом з московськими військами відступити у Лівобережжя.
Гетьман Тетеря намагався стабілізувати становище і політичними засобами - вимагав від короля переговорів з Москвою, усунути кількох представників польської адміністрації у Правобережжі, звільнити з ув'язнення Ю. Хмельницького і митрополита И. Тукальсь-кого-Нелюбовича (заарештовані під час походу Яна Казимира).
Протягом 1664-1665 рр. П. Тетеря пробував опанувати ситуацію, поборюючи своїх противників, зокрема полковників І. Сербина, В. Дрозденка, С. Опару. Ведучи постійну боротьбу з противниками, Тетеря не міг розраховувати на широку підтримку українського народу, оскільки частина населення неприхильно ставилася до нього (бачила в ньому ставленика Польщі). У липні 1665-го, зневірившись у дальшій боротьбі, Тетеря призначив наказним гетьманом Михайла Ханенка і з невеликим почтом виїхав до Польщі (гетьманства Тетеря ніколи не зрікся). Жив у Варшаві, Яссах. Згодом намагався почати війну проти Польщі за допомогою султана. Не останню роль у виїзді П. Тетері відіграла поразка його війська від повстанців В. Дрозденка під Брацлавом весною 1665 р.
Чи не найбільш характерною постаттю Руїни став гетьман Лівобережної України (1663-68) Іван Брюховецький (Бруховецький) (? - 8(18).06.1668). Цей колишній старший слуга (конюший) у резиденції Б. Хмельницького у 1659 р. під час гетьманських виборів їздив на Запорожжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю. Хмельницького. Залишившись на Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659-63). Як вмілий оратор-демагог Брюховецький висунув утопічні соціальні лозунги
(зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став поряд з Я. Сомком та І. Золотаренком кандидатом на гетьманство, а потім, після перемоги на «Чорній раді» став гетьманом Лівобережної України.
І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою «Батуринські статті» 1663 р. Підтверджуючи «Березневі статті» 1654 р., вони містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась забезпечувати харчами московське військо в Україні; повернути московським поміщикам селян-втікачів; українським купцям заборонялось ввезення та продаж горілки і тютюну у Московській державі. Брюховецький став першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви. Під час перебування у вересні-жовтні 1665 р. у Москві йому було надано титул боярина і передано у володіння Шептаківську волость на Чернігівщині.
У грудні 1665 р. І. Брюховецький підписав «Московські статті», які ще більше обмежили державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства. За «Московськими статтями», українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів (гетьманські клейноди забирались у війська аж до інвеститури нового гетьмана). Збільшувалась кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався постачати їм безкоштовно харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запорожжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод, і всі збори мали йти у царську казну. Українська церква переходила у підпорядкування Московському патріарху.
Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. «Московські статті» забороняли використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувались на українських землях московські військові, та повідомляли про повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.
На початку 1666 р. І. Брюховецький повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія Р. Ракушки-Романовського впорядкував фінансові справи держави. Дуже швидко промосковська політика Брюховецького принесла важкі наслідки для України. Майже у всіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили в своїх руках ряд військових і фінансових функцій (наприклад, збирання податків у царську казну, заготівля хліба для утримання московських військ, грошові збори з українських купців тощо). В 1666 р. було проведено майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування.
Всі ці кроки, а особливо «Московські статті», викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького. Навіть частина православного духовенства, яка раніше підтримувала промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито протестувала проти зростання московського впливу. Незадоволення досягло свого апогею після укладення між Польщею і Московською державою Андрусівського перемир'я 1667 р.