5. Руїна на Правобережжі Гетьманування і. Самойловича

Іван Самойлович, гетьман Лівобережної України 1672-1687 рр. походив з українського священицького роду з Житомирщини. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав військовим писарем. Був сотником Гадяцького і Чернігівсь­кого полків. Виконував важливі дипломатичні доручення. Отримав звання значкового товариша. Брав участь у антимосковському повс­танні 1668 р., активно виступав проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана І, Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Д. Многогрішного, отримав царське прощення. У 1668-1669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським.

Після обрання гетьманом Д. Многогрішного І. Самойлович став/ генеральним суддею (1669-1672). Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Д. Многогрішного, яку підтримували царські воєво­ди. На старшинській раді в Козачій Діброві 17.06.1672 р. обраний гетьманом і володів гетьманською булавою 15 років. Виступав за соборність українських земель. Боровся проти гетьмана П. Дорошенка, намагався об'єднати під своїм реґіментом Правобе­режну і Лівобережну Україну.

Після козацько-московського походу на Правобережну Україну 1674 р. І. Самойлович разом з царським воєводою на Переяславській раді 17.03.1674 р. був обраний гетьманом усієї України. Проте фак­тичне об'єднання Правобережної та Лівобережної України відбуло­ся щойно після зречення з гетьманства 19.10.1676 р. П. Дорошенка. Внаслідок Чигиринських походів 1677 р. і 1678 р. та укладення Бах­чисарайського мирного договору 1681 р. І. Самойлович втратив вла­ду над Правобережною Україною (південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишались за Ю. Хмельницьким, який визнавав протек­торат Туреччини).

Гетьман змушений був миритися із важким міжнародним стано­вищем розділеної Гетьманщини, спустошеннями, розпоряджанням долею країни чужоземних країн, неможливістю здійснити приєд­нання до своєї держави Правобережжя. Цей тяжкий стан закріплявся міжнародними угодами. Зокрема, Бахчисарайський мирний дого­вір 13(23).01.1681 р. був угодою про перемир'я у між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою. При укладанні до­говору від української сторони був присутнім генеральний писар С. Ракович. Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 1670-х рр. між цими державами за володіння землями Право­бережної України.

За Бахчисарайською угодою, кордон між Туреччиною і Москов­ською державою встановлювався по р. Дніпру; Туреччина приєдну­вала північну Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московська дер­жава - Лівобережну Україну і Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль. Протягом 20 років територія між Дністром і Бугом залишалася нейтральною і незаселеною, на якій обидві сторо­ни не мали права будувати і відновлювати укріплення: козаки отри­мали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання по Дніпру та його притоках до Чорного моря, а татари - на кочування і полювання в степу по обидва боки Дніпра. Бахчисарайський договір у черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми дер­жавами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщи­ні, що призвело до поступового наростання національного та соціа­льного гніту українського народу у Лівобережній Україні.

І. Самойлович негативно поставився й до «Вічного миру» 1686 р., який остаточно закріпив поділ України між Річчю Посполи­тою і Московською державою. «Вічний мир» підписаний 6(16).05.1686 р. у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли К. Ґжимултовський і М. Огінський, з московської - В. Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 133 статей. Договір було укладено на основі Андрусів-ського перемир'я 1667 р.

Згідно «Вічного миру», Річ Посполита визнавала за Московсь­ким царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом. Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. крб. компенсації. Брацлавщина та південна Київщина ставали нейтральною незаселе-ною зоною між Польщею і Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Ту­реччини (в 1699 р. було приєднане до Польщі). Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханст­вом і вступило до антитурецької «Священної Ліги» (Польща, Свя­щенна Римська імперія, Венеція), зобов'язувалось організувати во­єнний похід проти Кримського ханства (кримські походи 1687 р. і 1689 р.).

Хоча умови «Вічного миру» набували чинності відразу після пі­дписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710 р. «Вічний мир» остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

За правління І. Самойловича Українська православна церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Мос­ковському Патріархові. І. Самойлович був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався зробити спадковою. За його прав­ління внаслідок масового переселення правобережного населення у Лівобережжя поступово відроджується економічне життя Гетьман­щини. Розширюється внутрішня і зовнішня торгівля, розвиваються ремесла і промисли. Розширюються існуючі та створюються нові промислові підприємства - рудні, селітряні варниці, поташні заводи (буди), млини, скляні гути, винокурні тощо.

Авторитарний спосіб правління І. Самойловича, великі податки на утримання у Гетьманщині московських залог і регулярних військ, які тяжким тягарем лягали на місцеве українське населення, викли­кали незадоволення як серед козацької старшини, так і серед рядово­го козацтва. За підтримки московських урядовців, недовір'я яких до гетьмана зростало через відверті негативні оцінки дій царського уряду щодо України, старшинська верхівка стала писати цареві до­носи на гетьмана, звинувачуючи його у зловживанні владою, таєм­них зносинах з Кримським ханством й військовій зраді. Влітку 1687 р., скориставшись із невдалого спільного походу московської армії (100 тис. осіб) і українського козацького війська (50 тис. чол.) на Крим, старшина звинуватила І. Самойловича у його провалі (хоча І. Самойлович намагався переконати царський уряд у тому, що треба провести серйозну підготовку і розпочинати похід ранньою весною) та звернулася до царського уряду з проханням усунути гетьмана від влади. 23.07.1687 р. ставка гетьмана була оточена російськими пол­ками. На козацькій раді на р. Коломак І. Самойловича скинуто з ге­тьманства (Коломацька рада 1687 р.), заарештовано і разом із сином Яковом відправлено у Москву, а звідти - на заслання до Сибіру. Помер у Тобольську в 1690 р. Інший син, Григорій Іванович Само­йлович, наказний гетьман (1687), що відверто виступав проти царсь­кої влади в Україні, згодом був страчений. Тим не менше, заслугою І. Самойловича є те, що він фактично припинив на Лівобережжі згу­бну для України добу Руїни.

Отже, у другій половині XVII ст. Україна внаслідок десятиріч­ної виснажливої громадянської війни та постійної збройної інтерве­нції іноземних військ (т. зв. період Руїни) потрапила у сферу впливу сусідніх держав. Після Андрусівського перемир'я 1667 р. та «Вічно­го миру» 1686 р. територія Лівобережної України з Києвом та Запо­рожжя опинилися під владою Московської держави, а Правобережна Україна залишилась у складі Речі Посполитої (в 1699 р. до Польщі приєднано Поділля, яке знаходилось під владою Туреччини). Пів­денна Київщина і Брацлавщина з містами Трахтемирів, Канів, Чер­каси і Чигирин мала залишатись незаселеною.

Література

Багалій Д. І. Нарис історії України на соціально-економічному

ґрунті.-К.: Час, 1994.

Баран В. Д. Давні слов'яни. - К., 1998

Баран В. Д. Ранні слов'яни між Дністром і Прип'яттю. - К., 1972.

Баран В. Д. Становлення ранньосередньовічних слов'янських культур та основні шляхи розселення слов'ян // Записки НТШ. -Т. СС ХХМ- Львів, 1993.

Баран В., Грицак Я., Зайцев Ю. Історія України. - Львів, 1996. Берестейська унія (1596 - 1996): Ст. й матеріали / Ін-т релігієз­навства - філія Львівського музею історії релігії, Львів, відді­лення Ін-ту укр. археографії та джерелознав. ім. М. Грушев-ського НАНУ / Ред. О. Жданова. - Львів, 1996. Борисенко В. Й. Курс української історії: з найдавніших часів до XX ст. - К.: Либідь, 1996.; 2 вид.: К.: Либідь, 1998. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII-XVI ст.-Львів, 1996.

Володарі гетьманської булави: Іст. портрети / Авт. передмови В. А. Смолій. - К.: Варта, 1995.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К.: Вища шк., 1994. Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XIV - початок XVII ст.). - Львів, 2002. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1990. Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. І. - К.: Наукова ду­мка, 1991.

Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. - М.: Абрис-Пресс, 2006.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII-XVIII ст.: кордони, населення, право. - К., 1996. Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Гетьманська Україна // Україна крізь віки: В 15 т. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. - Т. 8.

2. Гуржій О., Ісаєвич Я., Смолій В. Історія України: Нове бачення: У двох томах. - Т. І. - К., 1995.

3. Ґудзяк Б. Криза і реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Пер. з англ. М. Габлевич. -Л., 2000.

4. Давня історія України: В. 3-х т. / За ред. П. П. Толочка, В. Д. Барана, С. М. Бібікова та ін. - К., 1998-2000.

5. Дзюба О., Довбищенко М., Ісаєвич Я., Русина О. (упоряд. і авт. передм.). Історія України в особах. Литовсько-польська доба. -К., 1997.

6. Довідник з історії України (А-Я) / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. - 2-ге вид. - К.: Ґенеза, 2001.

7. Дольник В. Р. Непослушное дитя биосферы. - С-Пб.: Петро­глиф, 2004.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України. - К.: Глобус, 1991. - Т. 1-2; Л.: Світ, 1991 («Пам'ятки історичної думки України»).

9. Енциклопедія історії України / Редкол. В. А. Смолій та ін. - К.: Наук, думка, 2005. - Т. 1-3.

10. Ефименко А. Я. История украинского народа. - С.-Пб., 1906; / Сост. В. А. Смолий; прим. Н. Яковенко. - К.: Либідь, 1990 («Пам'ятки історичної думки України»).

11. Залізняк Л. Л. Нарис історії стародавньої України. - К.: Абрис, 1994.

12. Залізняк Л. Найдавніше минуле України. - К., 1997.

13. Залізняк Л. Первісна історія України. - К.: Вища шк., 1999.

14. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, пробле­ми.-Л., 2002.

15. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. - К., 1997.

16. Історія українського козацтва: Нариси: у 2 т. / Редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т. 1.

17. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994.

18. Історія української культури: У п'яти томах. - Том 2 (Українсь­ка культура ХНІ - першої половини XVII століть). - К.: Наукова думка, 2001.

19. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Середина XV - кі­нець XVI ст. - К.: Либідь, 1994. - Кн. 2-3.

20. Качмарчик Я. Богдан Хмельницький / Пер. з польськ. І. Свар-ник.-Л., 1998.

21. Ковальський М. П., Мицик Ю. А. Історія України. - К., 1993. -Т. 1: від давніх часів до XVII ст.

22. Когут 3. Коріння ідентичности. Студії з ранньомодерної та мо­дерної історії України / Пер. з англ. С. Грачова. - К.: Критика, 2004.

23. Костомаров М. Історія України в життєписах визначніших єї ді­ячів. -К., 1991.

24. Котляр М. Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава. -К., 1996.

25. Котляр М. Ф., Смолій В. А. Історія в життєписах. - К.: Час, 1994.

26. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К., 1996.

27. Крип'якевич І. Історія України. - Л.: Світ, 1990 («Пам'ятки іс­торичної думки України»); Л.: Світ, 1992.

28. Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. - Чернігів: Сіверянська думка, 1996.

29. Липинський В. Україна на переломі (1657 - 1659) [Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-iм століт­тю]. - Відень, 1920; К.: Дніпро, 1997.

30. Літопис Руський за Іпатським списком / Пер. Л. Махновець. -К.: Дніпро, 1989.

31. Мельник Л. Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.). -К.: Освіта, 1995.

32. Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни укра­їнського народу середини XVII ст. - Дніпропетровськ, 1996.

33. Наливайко Д. С. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХУПІ ст. - К.: Основи, 1998.

34. Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і ре­формаційні ідеї на Україні. - К., 1990.

35. Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження): Збірник статей. - К., 2003.

36. Петрухин В. Славяне. Иллюстрированная мировая история. -М., 1997.

37. Плохій С. Наливайкова віра: козаки та релігія в ранньомодерній Україні. - К.: Критика, 2005.

38. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - К., 1993. -Т. 1-2.

39. Русина О. В. Україна під татарами та Литвою // Україна крізь віки: в 15 т. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. - Т. 6.

40. Сас П. М. Феодальные города Украины в конце XV - 60-х годах XVIbb.-K., 1989.

41. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльності. - К.: Наук, думка, 1994.

42. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII-XVIII ст.: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997.

43. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна револю­ція XVII ст. (1648 - 1676 рр.) // Україна крізь віки: В 15 т. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. - Т. 7.

44. Стахів М. Христова Церква в Україні (988-1596): Нарис історії Української Католицької Церкви. - Л.: Стрім, 1993.

45. Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. - Кни­га перша: Воєнні дії 1648-1652 рр. - Дніпропетровськ: Видав­ництво ДДУ, 1996.

46. Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI - середини XVII ст. - Книга друга: Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі. - Дніпродзер-жинськ: Видавничий дім «Андрій», 2006.

47. Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь, 1991; К.: Либідь, 1992; К.: Либідь, 1996.

48. Толочко П. П. Київська Русь. - К., 1996.

49. Українська історіографія на зламі XX і XXI століть: здобутки і проблеми. За ред. Л. Зашкільняка. - Львів, 2004.

50. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. сл. І. М. Дзюби. - К.: Либідь, 1993 («Пам'ятки історичної думки України»).

51. Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. - К., 1987.

52. Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану (друга половина XV - середина XVII ст.). - К., 2000.

53. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - К., 1990. -Т. 1; 1990.-Т. 2; 1991. -Т.З.

54. Яворський М. Нарис історії України. - К.: ДВУ, 1923. - Т. 1; 1924. - т. 2.; 2-ге вид.: Аделаїда: Книга, 1986 (т. 1: господарство натуральне; т. 2: станово-шляхетське суспільство. Козацька ре­волюція).

55. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1993.

56. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К.: Критика, 2005.

57. Яковенко Н. Нариси історії України: 3 найдавніших часів до кі­нця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997.

58. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. - К.: Критика, 2002.

59. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659-1667 рр.). - К., 2003.

С

2. П T.

3. Р:

ві

2. С X

3. С ж

4. С X 1'

5. С ц В

6. С У

60. с

в

г; н

61. С>

Р я

2. С 1

3. 1

4. 'і г

5. ^ л

1

2. I t

3. 1 (

4. '

Редак Коми' Обкла

відерський Ю. Ю., Окаринський В. М.

Курс лекцій з історії України

у чотирьох частинах