Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Пушко Екатерина 1-я часть диплома

.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
102.55 Кб
Скачать

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………...…3

Глава 1. Теоретичні основи інноваційної стратегії розвитку

    1. Сутність і зміст інноваційної стратегії ............................. 5

    2. Основні види та особливості інноваційної стратегії .................... 7

    3. Фактори та умови ефективності інноваційної стратегії розвитку……

    4. Механізм реалізації інноваційної стратегії на підприємстві

ВСТУП

Економічна криза, яку переживає сьогодні Україна, породила низку проблем, пов’язаних з виходом із цієї складної ситуації. Cвітовий досвід дає підставу для аналізу ситуації, яка склалася в Україні, і вибору оптимального шляху досягнення стабілізації та розвитку економіки через активізацію інноваційних процесів. Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки функціонування і розвиток будівельних підприємств значною мірою обумовлені ефективною роботою їх інноваційного механізму, а також ефективністю реалізованих нововведень. Аналіз господарської практики свідчить про те, що значення інноваційної діяльності для будівельних підприємств у сучасних умовах постійно збільшується. Між тим статистичні дані останніх років підтверджують той факт, що підприємства відчувають серйозну кризу в інноваційній сфері і, якщо не вживати активних заходів з її подолання, як з боку держави, так і з боку керівництва підприємств, негативні наслідки стануть присутніми в найближчому майбутньому.

Інновації можуть виступати в самих різних формах. Термін «інновація» був запропонований великим австрійським економістом Джозефом Шумпетером, який визначив його як комерціалізацію всіх нових комбінацій, заснованих на: 1) застосуванні нових матеріалів і компонентів; 2) запровадження нових процесів; 3) відкритті нових ринків; 4) запровадження нових організаційних форм.

Іншими словами, згідно з цим визначенням, інновації це одночасне прояв двох світів, а саме світу техніки і світу бізнесу. Коли зміна відбувається тільки на рівні технології, Шумпетер називає його винаходом. І тільки тоді, коли до змін підключається бізнес, вони стають інноваціями.

Інновації можна розглядати і як подія, виникнення в світі бізнесу чогось нового, і як процес, при якому одне нововведення викликає інше. Зміна в технології призводить до появи нового продукту, який, якщо він використовується ефективно, вимагає зміни в організації бізнес-процесів.

В кінцевому рахунку нові продукти також можуть привести формуванню ринків та їх розвитку. Нове застосування нових комбінацій технологій привело до створення нового ринку, що в свою чергу вимагало появи нових промислових підприємств, поліпшення колишніх і розробки абсолютно нових технологій. Управління знаннями одна з ключових складових управління інноваціями. У зв'язку з цим ризики, пов'язані із застосуванням інновацій, стають набагато менше, можливості набагато більше, операційні труднощі переборні, якщо інноваційний процес добре зрозумілий і належним чином управляємо. Наслідком чого інновація-єдиний реальний спосіб забезпечення стійкої конкурентної переваги для більшості компаній, яким можна користуватися як тепер, так і в найближчому майбутньому.

Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.Суть цього підходу полягає в тому, щоб забезпечити постійне впровадження у виробництво нових, сучасніших виробів; постійно скорочувати всі види витрат; підвищувати якісні характеристики інноваційної діяльності; забезпечувати конкурентні переваги на ринку. З цією метою, наприклад, японські компанії прагнуть виготовляти будь-які, навіть найскладніші вироби на основі стандартів, легко керованих наборів операцій, які здійснюються на універсальному, гнучкому і в широкому діапазоні переналагоджуваному обладнанні.

Американські компанії зробили ставку на прискорення комп'ютеризації всіх видів виробничих і управлінських процесів через створення адаптивних інформаційних систем, складного набору оптимізаційних моделей і кількісних методів, здібних швидко виявити та запропонувати варіант ліквідації будь-якого незапланованого відхилення на будь-якому етапі виробничого процесу .

Розроблення інноваційної стратегії передбачає прийняття стратегічних завдань (цілей), оцінку можливостей та ресурсів для їх використання; аналіз альтернатив; підготовку конкретних програм, проектів, бюджетів; оцінку сильних та слабких сторін діяльності суб'єктів з урахуванням обраних цілей.Ускладнення виробничих процесів, підвищення наукоємності продукції, що випускається, зміна зовнішнього середовища організації зумовлюють підвищення вимог до змісту її політики, стратегії і тактики, до якості менеджменту. У цій ситуації основною умовою ефективності діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта стає рівень його реальної і потенційної інноваційності. Тому цілком логічно визначити інноваційну стратегію як ключова ланка в організаційній стратегії, не применшуючи при цьому роль і значення інших її елементів.

Інноваційна стратегія як складова частина загальної стратегії організації являє собою цілеспрямовану діяльність по визначенню пріоритетів перспективного розвитку організації та їх досягнення, в результаті якої забезпечується нова якість виробництва і управління.

Вона реалізується за допомогою прогресивних нестандартних обгрунтованих управлінських рішень, що приймаються з урахуванням специфіки роботи організації.

Зміст інноваційної стратегії обумовлюється її характером, особливостями інноваційної діяльності організації та взаємозв'язками між основними елементами єдиної організаційної стратегії. Як показує практика «характер» інноваційної стратегії, яка реалізується організацією, визначається рядом особливостей. Предметом роботи є інноваційна стратегія розвитку підприємства. Об'єктом дослідження в даній роботі є діяльність підприємства ТОВ «Акта-Сервіс»

Мета роботи розробити рекомендації щодо вдосконалення стратегічного розвитку підприємства. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань: - Розкрити сутність і зміст інноваційної стратегії; - Розглянути основні види інноваційної стратегії; - Охарактеризувати особливості інноваційних стратегій; - Вивчити чинники та умови ефективності інноваційної стратегії розвитку організації; - Провести аналіз інноваційної стратегії розвитку підприємства.

Глава 1. Теоретичні основи інноваційної стратегії розвитку організації 1.1. Сутність і зміст інноваційної стратегії

Інноваційна стратегія - один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій - продуктова - спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій. Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес.За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації.

Зміст інноваційної стратегії обумовлюється її характером, особливостями інноваційної діяльності організації та взаємозв'язками між основними елементами єдиної організаційної стратегії.

Суть особливостей фінансового регулювання становлять: принципи, критерії та фактори оцінки ефективності інноваційних програм, що розробляються і реалізуються згідно з інноваційною політикою організації, умови та конкретні форми розподілу фінансових ресурсів між етапами інноваційного процесу, окремими виконавцями і т.п. Виявлення особливостей організації робіт і стимулювання персоналу необхідно для забезпечення поступовості та безперервності інноваційного процесу, для активізації індивідуальної та колективної творчої ініціативи працівників незалежно від рівня кваліфікації та посадових обов'язків. Специфіка інноваційної стратегії організації залежить від профілю її діяльності, рівня виробничо-технічного розвитку, спрямованості та обсягу, що реалізуються у виробничих і дослідницьких підрозділах робіт в рамках інноваційного циклу з різних видів нововведень, сфери їх застосування. Оцінюючи інноваційну стратегію організації, слід враховувати високу залежність перспектив її розвитку від результатів діяльності попередніх періодів, накопиченого потенціалу. Великий вплив на зміст і результати інноваційної стратегії надають інтенсивність і якість взаємодії між спеціалізованими і професійними підрозділами. Відповідальність за інноваційну стратегію, від якої залежить виживання організації, лежить на керуючих, а завдання вищого керівництва - виявити управлінський потенціал для конкретних умов функціонування організації, систематично переглядати свої «внутрішні» запаси управлінських талантів, встановлювати масштаби і цілі необхідної управлінської підготовки та виділяти відповідні ресурси .

Але в будь-якому випадку пріоритети інноваційної стратегії товаровиробника обмежуються її інноваційним потенціалом у сфері виробничої (основною) діяльності.

Ухвалення інноваційної стратегії здійснює па вищому рівні керівництва організація і повідомляє усім підрозділам, а особливо керівникам науково-дослідних і конструкторських підрозділів. На основі цієї концепції виконавці стратегії інноваційної діяльності формулюють локальні цілі, планують обсяги, визначають інтенсивність робіт, характер використання одержаних результатів.

Інноваційні компоненти можуть удосконалити виробничу сферу і сформувати інноваційний тип розвитку господарської системи.

Таблиця 1.1

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення, які:

  • орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;

  • пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;

  • характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;

  • ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями можуть бути:

  • інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг;

  • застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління;

  • перехід до нових організаційних структур;

  • застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів.

Як свідчать теорія і практика, інноваційні стратегії через свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого - створюють низку проблем в управлінні організацією.

Інноваційні стратегії:

  • прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;

  • забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг ;

  • визначають позицію на ринку, набір основних товарних ліній;

  • сприяють лідерству в цінах;

  • створюють основу для суспільного визнання фірми (організації).

Висновки по розділу І Інноваційна стратегія - один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому. За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації. Кризова ситуація в інноваційній сфері української економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії в управління інноваційною діяльністю.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення які:

  • орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;

  • пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;

  • характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;

  • ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційна стратегія, яка спрямована на створення зовнішніх конкурентних переваг, має базуватися на маркетингових інноваціях; стратегія, що сприяє створенню внутрішніх конкурентних переваг, має бути в більшій мірі стратегією інновації виробничого та організаційного, управлінського характеру.

1.2 Основні види інноваційної стратегії Залежно від умов мікро-і макросередовища організація може вибрати один з основних видів інноваційної стратегії: - Адаптаційний, оборонний, пасивний - Творчий, наступальний, активний.

В загальному вигляді сутність адаптаційної стратегії полягає в проведенні часткових, непринципових змін, що дозволяють удосконалити раніше освоєні продукти, технологічні процеси, ринки в рамках вже сформованих в організації структур і тенденцій діяльності. В цьому випадку інновації розглядаються як форма вимушеної відповідної реакції на зміни зовнішнього середовища бізнесу, яка сприяє збереженню раніше завойованих ринкових позицій.

В рамках адаптаційної стратегії виділяються:

- Захисна стратегія - комплекс заходів, що дозволяють протидіяти конкурентам, метою яких є проникнення на сформований ринок з аналогічною або новою продукцій. В залежності від ринкових позицій і потенційних можливостей організації ця стратегія може розроблятися в двох основних напрямках або створення на ринку даної продукції умов, не прийнятних для конкурентів і сприяють їх відмови від подальшої боротьби, або переорієнтація власного виробництва на випуск конкурентоспроможної продукції при збереженні або мінімальному скороченні раніше завойованих позицій. Основною характеристикою, фактором успішності захисної стратегії вважається час. Всі передбачувані заходи зазвичай проводяться в досить короткі терміни, тому організація повинна мати певний науково-технічний заділ і стійке положення, щоб досягти очікуваного результату;

- Стратегія інноваційної імітації припускає, що товаровиробник робить ставку на успішність нововведень конкурентів, займаючись їх копіюванням. Стратегія досить ефективна для тих, хто має необхідну виробничу і ресурсну базу, що дозволяє забезпечити масовий випуск імітованих продуктів та їх реалізацію на ринках, ще не освоєних основним розробником.

Товаровиробники, що вибирають цю стратегію, несуть менше витрат на НДДКР і менше ризикують. Разом з тим імовірність отримання високого прибутку також знижується, так як витрати виробництва в порівнянні з розробником вищі, частка ринку відносно невелика, а споживачі імітованої продукції відчувають до неї цілком природне недовіру, прагнучи отримати продукт з високими якісними характеристиками, гарантованими фірмовими торговельними марками авторитетних виробників. Стратегія інноваційної імітації передбачає використання прийомів агресивної маркетингової політики, що дозволяє виробникові закріпитися на вільному сегменті ринку;

Таблиця 1.2

- Стратегія вичікування орієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища і споживчого попиту на нововведення. Вона використовується самими різними за розміром і успішності організаціями. Великі виробники розраховують з її допомогою дочекатися результатів виходу на ринок нововведення, пропонованого невеликою за розмірами організацією, і в разі його успіху відтіснити розробника. Невеликі організації також можуть вибрати дану стратегію, якщо у них є достатньо стійка ресурсна база, але є проблеми з НДДКР. Тому вони розглядають вичікування як найбільш реальну можливість проникнення на зацікавив їх ринок. Стратегія вичікування близька до стратегії інноваційної імітації, оскільки в обох випадках виробник, насамперед, прагнути переконатися в наявності стійкого попиту на новий продукт організації-розробника, на частку якої припадає основний обсяг витрат по створенню і комерціалізації нововведення. Але, на відміну від імітаційної стратегії, при якій виробник задовольняється ринковими сегментами, не охопленими основною організацією, виробник, що вибирає стратегію вичікування, прагне перевершити організацію-розробника за обсягами виробництва і реалізації нововведення, і тут особливе значення набуває момент початку активної дії проти організації- розробника. Тому стратегія вичікування може бути і короткостроковій і досить тривалою;

- Стратегія безпосереднього реагування на потреби та запити споживачів застосовується зазвичай в області виробництва промислового устаткування. Її реалізують невеликі за розмірами організації, які виконують індивідуальні замовлення великих компаній. Особливість цих замовлень або проектів полягає в тому, що передбачаються роботи охоплюють головним чином етапи промислової розробки і збуту нововведення, тоді як весь обсяг НДДКР виконується в спеціалізованих інноваційних підрозділах самої організації. Організації, які реалізують цю стратегію, не підтверджені особливому ризику, і основний об'єм витрат припадає на зазначені вище етапи інноваційного циклу.

Крім невеликих спеціалізованих організацій стратегію безпосереднього реагування на потреби та запити споживачів можуть застосовувати і підрозділи великих організацій, що мають певну господарську самостійність, швидко реагують на конкретні виробничі потреби і здатні в короткі терміни адаптувати свою виробничу і науково-технічну діяльність відповідно до зміст пропонованих замовлень.

В умовах відносно стабільних товарно-грошових відносин інновації, як правило, є вихідною базою для підвищення конкурентоспроможності продукції, розширення і зміцнення ринкових позицій, освоєння нових сфер застосування виробів, тобто активним засобом бізнесу, що становить зміст творчої, наступальної стратегії. В цьому класі інноваційної стратегії виділяються:

- Активні НДДКР. Виробники, що реалізують цю стратегію, отримують найсильнішу конкурентну перевагу, яка, власне, і виражається в оригінальних, єдиних у своєму роді науково-технічних розробках або принципах і методах. При стратегії, що базується на інтенсивності НДДКР, ключові стратегічні можливості відкриваються за рахунок диверсифікації, освоєння нової продукції і ринків. Стратегічні завдання управління тут полягають у мобілізації додаткових активів (у тому числі знання ринків) для вступу в нові продуктові ринки і постійному аналізі діяльності виробничих підрозділів з точки зору виявлення виникаючих технологічних можливостей, а також у проведенні внутрішньої реорганізації, необхідної для освоєння нової продукції;

- Стратегія, орієнтована на маркетинг, передбачає цільову спрямованість усіх елементів виробничої системи, а також допоміжних і обслуговуючих видів діяльності на пошук засобів вирішення проблем, пов'язаних з виходом нововведення на ринок. Причому основне коло цих проблем відбиває взаємини продавця нововведення з його споживачами. Успішність стратегії безпосередньо залежить від інтенсивності інноваційної діяльності організації.

Практика показує, що інтенсивність вище, якщо на ринку, що розширюється організація має стійкі позиції, вкладає значні кошти в НДДКР за новою продукції, реалізує у своїй діяльності принципи підприємницької активності, сприяє підтримці духу творчості в колективі і стимулюючого організаційного клімату;

- Стратегія злиттів і придбань є одним з найпоширеніших варіантів інноваційного розвитку організацій, оскільки передбачає менший ризик у порівнянні з іншими видами активної стратегії, спирається на вже налагоджені виробничі процеси і орієнтується на освоєні ринки. Результатом даної стратегії є створення нових виробництв, великих підрозділів, спільних організацій на базі об'єднання раніше відокремлених структур. В активних інноваційних стратегіях значно важче виділити внутрішні відмінності, ніж в адаптаційних. Вони мають багато спільного і найбільш ефективні, коли організація реалізує цілий комплекс різних напрямків активної інноваційної діяльності. Конкретний тип інноваційної стратегії відносно нової продукції залежить від ряду факторів, найважливішими з яких вважаються технологічні можливості і конкурентна позиція організації. Технологічні можливості визначаються внутрішніми і зовнішніми характеристиками інноваційної діяльності. До внутрішніх відносяться раніше сформувався науковий і техніко-технологічний потенціал, елементами якого є кадри, портфель патентів. Приклади зовнішнього прояву технологічних можливостей організації - наявність і масштаб розповсюдження ліцензій, форми і характер взаємин з постачальниками, споживачами. Конкурентні можливості відображають наступні показники: відносна частка ринку, контрольована організацією, здатність швидко реагувати на динаміку ринкових структур і, як наслідок цього, гнучкий підхід до змісту цілей інноваційної стратегії організації і т.д.

Таким чином, конкретний тип інноваційної стратегії, перш за все, залежить від стану процесів взаємодії товаровиробника із зовнішнім середовищем в самому широкому сенсі.

Інноваційні стратегії створюють особливо складні умови для проектного, фірмового і корпоративного управління. До таких умов відносяться:

  • Підвищення рівня невизначеності результатів. До досить складного стратегічного управління додаються складнощі, пов'язані з різким підвищенням рівня невизначеності результатів за термінами, витратами, якістю та ефективності, що змушує розвивати таку специфічну функцію як управління інноваційними ризиками;

  • Підвищення інвестиційних ризиків проектів. Інвестиційні ризики підвищуються за рахунок новизни вирішуваних завдань, тобто додавання інноваційної складової.

До складнощів проектного управління додаються труднощі, викликані структурою портфеля інноваційних проектів, в якому переважають середньострокові і особливо довгострокові проекти. Потрібен більш складна робота по залученню інвестицій, оскільки доводиться шукати більш ризикових інвесторів. Також потрібно більш гнучка узгодженість інноваційних та інвестиційних процесів. Іншими словами, перед керуючою системою даної організації з'являється якісно новий об'єкт управління - інноваційно - інвестиційний проект;

Реалізація будь-інноваційної стратегії пов'язана з неминучістю перебудови підприємства або, як кажуть, його реструктуризації, оскільки зміна стану хоча б одного елемента веде до зміни стану всіх інших елементів. Ці потоки стратегічних змін слід поєднувати зі стабільними поточними виробничими процесами. Потоки інноваційних стратегічних змін необхідно проводити також з урахуванням різних життєвих циклів виробів, технологій, попиту, товарів, організації *. Виникають завдання управління потоками інноваційних стратегічних змін, тобто застосування принципів логістики; принципи і процеси. Посилення протиріч в керівництві організації. Вибір і реалізація інноваційних стратегій неминуче викликає протиріччя інтересів і підходів до управління у різних груп керівництва і окремих керівників організації. Потрібно забезпечити поєднання інтересів і узгодження рішень стратегічного, науково-технічного, фінансового та виробничого менеджменту, а також маркетингових рішень.

1.3. Фактори та умови ефективності інноваційної стратегії розвитку організації Формування інноваційної стратегії організації передбачає вибір і обгрунтування напрямів інноваційної діяльності, обсягу та структури інноваційних проектів, термінів їх виконання та якості передачі замовнику, оцінку стану організаційних структур управління нововведеннями. Будь-яка стратегія повинна орієнтуватися на виявлення можливостей диверсифікації результатів діяльності організації. Процес вибору найбільш раціональної інноваційної стратегії в конкретних господарських умовах завжди грунтується на результатах оцінки всіх форм інноваційної діяльності, що виявляються в нововведеннях різних типів. Однак на практиці реалізація цього положення викликає певні складнощі. Головна з них полягає в тому, що інноваційна діяльність як об'єкт інноваційного менеджменту охоплює всі аспекти роботи організації і є складовою частиною будь-якої функціональної або виробничої підсистеми. Наприклад, в число основних цілей організації входять: - Випуск високоякісних продуктів заданого виду та обсягу у встановлені терміни; - Підвищення ефективності використання науково-виробничого потенціалу; - Активна зовнішньоекономічна діяльність; - Забезпечення екологічної безпеки виробництва та усунення негативних наслідків господарської діяльності і т.д. Перша мета передбачає вдосконалення самих продуктів і технологій їх виробництва, освоєння нових виробів і процесів, що дозволяє, як мінімум не знижувати фінансові результати основної діяльності і зберігати ринкові позиції організації у випадку зміни стану сфери бізнесу. Друга мета грунтується на необхідності раціоналізації виробничих, обслуговуючих, управлінських процесів на базі вдосконалення функціональних і виробничих структур, підвищення ефективності використання кадрових, інформаційних, фінансових, матеріальних ресурсів, оновлення виробничо-технічної та інженерної бази.