Бабенко - Філософія

11

Метафізика – філософський погляд, який полягає у тому, що предмети, явища сприймаються без зв’язку з іншими, зміни розуміються тільки як збільшення або зменшення тої самої якості.

Предмет філософії відображається в теорії у трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному. Онтологічний аспект полягає в тому, що філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття як форма суспільної свідомості дає людині знання про світ і власне людину. Гносеологічний аспект виявляється в тому, що предмет відображається не дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного ставлення людини до світу і до самого себе. Логічний аспект – це результати пізнання, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії.

Філософія, таким чином, - це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце у ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке виявляється у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і суспільство й володіє певною мірою логічного доказу.

1.3 Функції філософії.

Навіщо ж потрібна філософія? Що людині дає „любов до мудрості”? Відповідь на це питання міститься у змісті тих функцій філософії, які вона здатна виконувати відносно людини, соціальної групи, науки, мистецтва та інших явищ соціальної дійсності. Функції філософії - спосіб дії, спосіб виявлення активності системи, філософського знання, загальний тип завдань, що вирішуються цією системою.

Для розуміння суті філософії важливо зрозуміти її призначенняїї ролі (функції) в людській культурі. До числа основних функцій відносять:

-пізнавальну (гносеологічну);

-теоретико - інтегративну (методологічну);

-ціннісне - орієнтуючу (аксиологічну);

-діяльно - конструктивну (праксеологічну).

Розглянемо зміст кожної функції філософії.

Виконуючи гносеологічну, теоретико - пізнавальну функцію, філософія дає

знання про джерела, засоби та умови істинного пізнання. Аристотель вважав, що філософське відношення до світу починається з зацікавленості. Сократ вчив тому, як вірно ставити питання. І. Кант питанням "Що я можу знати" - обкреслив межу філософського пізнання.

Приступаючи до пізнання нового явища, людина повинна уявити, чи пізнається світ (і дане явище ) взагалі. За допомогою яких заходів (методів) та засобів формуються знання, як перевіряється їх істинність, якими шляхами вони

12

розвиваються.

Переконуючи себе в можливості або неможливості пізнання світу, дослідник відповідає на питання: який цей світ? Чи достатні здібності людей для його розуміння? Чи відкривається світ людині в своїх фундаментальних характеристиках? Або пізнавальні ситуації містять в собі непереборювані труднощі, потаємні тупики та логічні пастки?

Вузагальненому виді відношення "світ - людина" набуває форми так званого основного питання філософії: що первісне - світ чи людина, дух чи природа, буття чи мислення? Так виникає віднесення філософів до матеріалістичної або ідеалістичної традиції, початок якої поклали Демокрит і Платон.

Гносеологія (з давньогрецького „gnosis” – знання, пізнання та „logos” – вчення) теорія пізнання.

Пізнавальному філософському оптимізму протистоїть позиція невіри в повну або часткову пізнавальність світу. Скептиків в цьому питанні, як вже зазначалось вище, називають агностиками.

Методологічна (теоретико - інтегративна) функція філософії є продовженням

іреалізацією філософське - пізнавальних посилок в означеній області. Методологія дає знання про засоби та організацію пізнання, про особливості відтворення в результатах дослідження суттєвих характеристик буття. Тому методологія тісно зіштовхується з філософською концепцією буття - онтологією (від грецького ontos- буття, сутність та logos- вчення).

Вскладі методології функціонують філософські інструменти пізнання: поняття чи категорії (сутність та явище), методи і форми пізнання, універсальна (філософська) картина світу.

Картина світу визначається по різному. Це модель світу та концепція його розуміння, спосіб бачення світу та теоретичний аналог дійсності, предсхема та образ світу. Філософська картина світу є засобом інтеграції інших – часно - наукових та професійних картин світу (фізичної, хімічної, біологічної, урбаністичної). Вміння користуватися інтегрованим знанням, узагальненою картиною світу - важливий елемент професійної культури інженера та вченого. Вона містить в собі розуміння ціннісного аспекту філософії.

Ціннісне - орієнтуюча функція філософії виявляється, наприклад, при аналізі тієї ж універсальної картини світу. Остання має як би тришарову структуру. В зовнішньому шарі картини ми використовуємо наочно - образні уявлення про світ (наглядний приклад, логіку натурального експерименту або фізичної моделі), знання з історії науки, елемент повсякденної мудрості та загальної культури людини. Другим шаром універсальної картини світу є відомості про закони та категорії буття. Третій зріз цієї картини світу включає дослідницькі стратегії, моделі поведінки, знання процедур втілювання конструктивних ідей.

На відміну від вузьконаукових образів світу його узагальнена (філософська) модель включає цінності, що з’єднують ці три рівні та параметри, що ранжують

13

картини світу. Серед цих цінностей слід мати на увазі:

-універсальні цінності (свобода – істина – добро – красота – справедливість – щастя – гідність - ...);

-ціннісні трактування філософських проблем. Наприклад характеристики філософського знання з позицій гуманізму, оптимізму, монізму або плюралізму, раціоналізму або ірраціоналізму;

-перетворені ціннісні орієнтації, що дозволяють оцінювати явища від протилежного, по принципу контрасту, доведення міркувань до абсурду. Так виникають прогнози, що саморуйнуються, антиутопії, філософські парадокси, логіка абсурдних ситуацій, що дозволяють виявити раніше приховану сторону проблеми, що проявляється парадоксально.

На цьому основана дія прийомів усунення, іронії, дотепності. В давньогрецькій культурі (трагедія), писав Ф.Ніцше, живими було поставлене велике питання про те, чи варто жити на світі. Воно стає, додаємо ми, однією з вічних проблем, про яку дивним чином сперечаються в ХІХ ст. (А.Шопенгауер) та

ХХст. (А.Камю).

Життя в складному (а інколи і в страшному) світі припускає мобілізацію всіх творчих здібностей та душевних сил людини. Місію людини - діяча, людини - творця в філософії виражає її діяльно - конструктивна функція. "Багато в природі є дивних сил, але сильнішої за людину немає" - писав Софокл.

Своєю діяльно-конструктивною функцією філософія наповнює позитивним сенсом проблему людського існування. Філософськи підготовлена людина, писав Н.А.Бердяєв, повинна приймати участь в творчому процесі життя, в його драматичній боротьбі, бо вона відчуває огиду до нудоти, потворства, неправди цього світу і тому прагне до утворення олюдненого, нового світу. При цьому філософ діє не гранатометом або екскаватором, а більш дійсною зброєю - зброєю критики, інструментами суттєвого аналізу та стратегічного прогнозу. Не випадково філософія викликає побоювання реакціонерів та консерваторів усіх мастей. Це буває тоді, коли людина опановує усім багатством філософської думки та надає їй силу ідеї, тобто програми перетворення дійсності, що застаріла.

Підводячи підсумки аналізу функцій філософії, можна визначити, що її функції, по суті, обслуговують різні форми активного відношення до світу Людини - Діяча або Людини - Творця.

1.4 Структура філософського знання.

Специфіка філософського мислення полягає в тому, що вона має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття і небуття. Другою важливою рисою філософського мислення є те, що воно є формою людського самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору. Філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою,

14

яка вона має бути. Крім того, філософське мислення – це одночасно мислення про реальність і мислення про саме мислення. При чому воно виявляється взаємопов’язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим. При цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв’язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття. Крім того, важливою рисою філософського мислення є те, що воно є рефлексією людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів. У цьому розумінні філософія є інтелектуальним проясненням своєї життєвої ситуації, осмисленням стратегії й тактики своєї самореалізації.

Проблеми філософського світогляду є породженням різноманітних проблем людини і детермінуються його діяльністю. Фактично будь-яка діяльність людини

– це джерело проблем світогляду, тоді як природознавство обмежене пізнанням живої та неживої природи та природного в людині. Головними факторами проблем світогляду можуть бути й індивідуально - екзистенційні, і соціальнокласові, і внутрішньо-наукові, і художньо-етичні та інші.

У філософському розумінні проблема – це питання, що є органічною частиною пошукової пізнавальної ситуації, коли мають місце пошуки нових явищ, процесів, структур, законів, нової інформації. Це питання про незнання і деякі передбачення невідомого, що належить розкрити. Проблеми можуть бути реальні та надумані, вічні та тимчасові, суттєві та несуттєві тощо. Проте вони обов’язково фундаментальні, оскільки є засадами будь-якої сфери людської діяльності.

Усі різноманіття проблем філософського світогляду може бути зведене до шести великих груп: 1) онтологічної, 2) антропологічної, 3) аксіологічної, 4) гносеологічної, 5) логічної та 6) праксеологічної.

Онтологічний аспект відображення людини і світу в філософії полягає в тому, що філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості покликана дати людині знання про світ та саму людину в її бутті. По суті вона за своїм змістом претендує на те, щоб відповісти на питання: Що собою уявляє світ? Яка його природа? Ким є за своєю природою та сутністю людина? Як влаштований світ у якому живе людина? У чому сенс самого людського буття, мета і зміст життя? Причому всі ці питання філософія ставить в граничній формі, говорячи про найбільш загальні взаємовідносини між світом і людиною, про загальні закономірності буття як такого.

Онтологія (з давньогрецького „ontos” – сутнісне та „logos” – вчення ) – вчення про буття.

Антропологічний аспект орієнтує на сприймання поняття „людина” як основної світоглядної категорії, виходячи з якої тільки і можна розробити систему уявлень про світ та закономірності його розвитку. Спроба виявити загальнолюдське в існуванні людей слугує самоусвідомленню людини та виявленню її власного місця у світі, її відмінностей від живої природи.

15

Акіиологічний аспект полягає в дослідженні природних цінностей, їх місця в реальності та структури ціннісного світу, тобто зв’язків різних цінностей між собою, з соціальними та культурними факторами, а також структурою особистості. Головне завдання аксіології – показати, як можлива цінність у загальній структурі буття і яке її відношення до фактів реальності.

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що він відображається не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично діяльнісного відношення людини до світу та до самої себе.

Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати пізнавального відношення до дійсності, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійнокатегоріального апарату філософії, зміст цього апарату, його структуру, еволюцію, відображають динаміку зростання як самої дійсності, людини, так і їх взаємозв’язки.

Праксеологічний аспект полягає в осмисленні мотивів діяльності, основних засобів досягнення результату, прагматичного співвіднесення мети та засобів, у виявлені прийомів активізації суб’єкта діяльності, дослідженні умов ефективної та раціональної людської діяльності.

Таким чином, структура філософського знання обумовлюється тими сферами реальності, що осмислюються людиною, а саме: 1) онтологія, натурфілософія та космологія визначаються такими сферами як природа, світ, космос; 2) соціальна філософія, соціологія, філософія історії, етнофілософія, культурологія обумовлені такими сферами реальності, як суспільство та природа;

3)філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія вивчають людину з її особливостями, здібностями, властивостями;

4)логіка, гносеологія, ноологія визначаються сферою інтелектуальних процесів; 5) етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філософія історії – сферою духовного життя, осмисленням її цілей та цінностей. Філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ та людину в ньому, і це заради цієї людини, а тому імперативом філософії є навчити людину мислити творчо та самостійно.

16

	Сфери реальності			визначається			Структурауктура філософськогофілософськогознаннязнання
	Природа,						Онтологія,
	світ,						натурфілософія,
	космос						космологія
							соціологія,
							соціальна філософія,
	Суспільство й історія						філософія історії,
							етнофілософія,
							культурологія
	Людина з її						філософська антропологія,
	особливостями,						антропософія,
	здібностями,						структурна антропологія,
	властивостями						соціобіологія

Сфера

інтелектуальних

процесів

Сфера духовного життя, осмислення її цілей і цінностей

логіка, гносеологія,

ноологія

етика, естетика,

філософія релігії, філософія права, історія філософії

1.5 Філософія і наука.

Виявлення специфіки філософського знання передбачає дослідження різних форм опанування дійсності людиною. Крім практичного ставлення до дійсності, у межах якого людина домагається користі, існують інші нормувальні сприймання людиною світу засоби опанування дійсності, які зафіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істина, у релігії – віра, у політичній ідеології – влада, у праві – справедливість, у мистецтві – прекрасне, у моралі – добро, у філософії – мудрість.

Філософське знання – це знання „єдиного в усьому”, воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характеризується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її врешті-решт зводиться до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія, стає для неї основним змістом і метою. У цьому розумінні

17

філософське опанування дійсності виявляється у здійсненні рефлексії суспільством відносно свого буття, що багато в чому охоплюється поняттям мудрості.

Що ж таке специфіка наукового й філософського мислення? Насамперед, наукове мислення предметне, вбудоване в чіткі рамки предмета даної науки. Філософське ж мислення здійснюється на базі співставлень, порівнянь, переходів з однієї предметної галузі до іншої.

Наукове мислення здійснюється в межах норм конкретної науки. Воно чітко запрограмоване правилами наукового дослідження (правилами роботи в оперативних системах математики, правилами поводження з різного виду символікою, моделями, картами, кресленнями і т. ін.). Філософське ж мислення підпорядковане правилам логіки і здорового глузду, тобто запрограмоване не так чітко, як наукове.

Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське – на базі філософських категорій, що не настільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських категорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки наукового пошуку в тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують.

Філософське мислення пов’язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставлене завдання, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому? Філософія – на питання: Для чого, з якою метою?

Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, що характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об’єкта. Філософське ж мислення рефлективне, воно звернене не тільки до об’єкта, але й до процесу його вивчення. Рефлексія – специфічне явище у сфері духовного опанування людиною світу, яке не збігається з пізнанням. Предмет рефлексії – відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

Філософія і наука подібні за своїми структурами й розрізняються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підпорядковується законам логіки і становить певний теоретично за конструйований світ; і в цьому розумінні філософія є наукою.

Однак якщо предметом науки є об’єкт, що розглядається як природноісторичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини. Філософія у всіх випадках є рефлексивною системою, котра включає предмет дослідження двічі – як дослідника і як елемент філософського аналізу. У філософії, як типі світогляду, світ представлений цілісно, виявлено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні орієнтації. Наукова структура не робить філософського світогляду наукою, тому за предметом дослідження філософія не є наукою.

18

Філософія і наука подібні намаганням до ймовірності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з прагненням до істини, то у філософії ймовірність доповнюється елементами переконання. Інакше кажучи, у філософії є поєднаність знання з переконаннями. Цим обумовлюється те, що ідеологічний момент у ній виявляється сильнішим, ніж у науці.

Закони науки дозволяють прогнозувати, як буде розвиватися об’єкт. На засадах філософських принципів можна прогнозувати лише шляхи, засоби вивчення досліджуваного явища. Ця обставина вказує на різницю між філософією та наукою і в той же час на їх тісний взаємозв’язок. Наука не може успішно розвиватися без філософії, що є у функціях попередньої асиміляції невідомого, методології і світогляду.

Критеріями науковості є:: 1) об’єктивність, адже наукове знання пов’язане з розкриттям природних об’єктів, що взяті „самі по собі”, без урахування інтересів індивіда, без привнесення в них чогось суб’єктивного та надприродного; 2) раціональність, бо способом досягнення істини є критичність та раціональні принципи пізнання; 3) есенціалістська спрямованість, тобто націленість на відтворення сутності, закономірностей об’єкта; 4) системність знання, що означає впорядкованість за системними принципами, впорядкованість у формі теорії та розгорнутого теоретичного поняття; 5) перевірка, що включає і наукове спостереження, і практику, і випробування логікою.

Усі зазначені критерії науковості можуть бути застосовані до частини змісту філософського знання, особливо до онтології, гносеології та методології наукового пізнання, що можна виявити фактично в усіх філософських системах, які мають відповідну проблематику. З цього можна зробити висновок, що філософія входить до складу наукової сфери знання частиною свого змісту і відносно цього філософія є наукою, видом наукового знання. Її предметна специфіка як виду наукового знання – в узагальненості інформації з точки зору основного питання світогляду про взаємовідносини людини і світу.

Утакому розумінні філософія є природничою наукою, частково вона входить до комплексу природничих дисциплін. У той же час філософія вивчає також і суспільство, а в ньому – співвідношення суспільної свідомості та соціального буття, специфіку соціального пізнання та інше. Філософія тісно пов’язана з конкретними соціальними науками (правознавством, економічною наукою, політологією тощо), узагальнюючи під певним кутом дані цих наук. Предметнозмістовне взаємопроникнення філософії та суспільних наук дозволяє вважати філософію також і значущою частиною суспільствознавства.

Узмісті філософського знання можна виокремити також частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук, об’єктом яких є індивід, а точніше, духовний, внутрішній світ та пов’язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духовної культури суспільства. До гуманітарних наук належать психологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціальна психологія), громадянська

19

історія, літературознавство, лінгвістика та інші науки, що дозволяють проникнути у внутрішній духовний світ людини завдяки розумінню, завдяки тексту. Внаслідок зверненості до індивідуальності філософія є гуманітарним знанням, адже філософська рефлексія завжди прагне діалектично проникнути у зміст діалогічного відношення, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціональний рівень.

Філософії як виду знання притаманні також риси, характерні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва. Мистецтво спрямоване на осягнення естетичного власне в дійсності. А філософська картина світу містить у собі також емоційне відношення до світу, його оцінку з точки зору доль індивіда та людства. Філософські праці нерідко набували форми художніх творів (наприклад, у Платона, Ф.Ніцше, А.Камю), а багато видатних поетів та письменників (О.С.Пушкін, Ф.М.Достоєвський, Л.М.Толстой, Т.Г.Шевченко, І.Франко, Леся Українка) були філософами-мислителями.

Важливою стороною філософського пізнання є також його трансцендуючий характер. Трансцендування як метод осягнення чогось, як „вихід за межі” пов’язане з самозаглибленням, з наявністю певного „таїнства”, „неосяжності для розуму”, і в цьому розумінні, над людяності, осяжності трансраціонально. Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і точного знання, як наукова раціональність, воно здатне все ж уловити деякі глибинні властивості буття. Заглиблюючись у себе, людина через себе осягає світ у його першооснові, а заглиблюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе. Така медитація є розумовою дією, що спрямована на приведення психіки людини у стан заглибленої зосередженості. У психологічному аспекті медитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендентний (лат. „transcendere” – переступати) – тлумачиться як такий, що виходить за межі можливого (не тільки індивідуально зараз) досвіду, що виходить за межі людської свідомості. Цьому поняттю протилежне - „іманентний”.

Трансцендентування тісно пов’язане і з містикою, чимось загадковим, незрозумілим, нез’ясованим.

Містика (від грецького mystika, таємничі обряди, таїнство) - віра у надприродне, божественне.

Оскільки філософствування доходить до меж неосяжного та до уявлень про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери надприродного. Результатом філософського трансцендентування з включеними в нього елементами – медитацією та містикою – є філософська віра як психологічна установка індивіда, що сприймає щось необґрунтоване належним чином за реально існуюче.

Зміст філософського знання включає в себе також установку здорового глузду з його орієнтацією на пізнання найближчих причин явищ, їх пізнання та використання в повсякденній практиці. Саме в повсякденному житті, у його

20

глибинах відбувається кристалізація того дорогоцінного феномену соборного людського життя, який є „мудрістю”. Вона тлумачиться як глибокий розум, що спирається на життєвий досвід; це поєднання істини та блага, це життєва правда, це злиття любові та істини, вищого стану розумового та морального удосконалення.

Має гранично широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття й небуття

Є формою людського самоусвідомлення з точки зору людини, її життєвого вибору

Окреслює дійсність не такою, якою вона є, а такою якою вона має бути

Основні риси філософського Є мисленням про реальність і мислення про мислення

мислення

Постає взаємопов’язаним, логічно послідовним, аргументованим і обґрунтованим

Прагне поставити та вирішити доленосні, абстрактні проблеми людського буття

Постає як рефлексія людини, тобто погляд на себе крізь призму своїх цінностей та інтересів

Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що притаманні 1) природознавчим знанням. 2) ідеологічним знанням (суспільним наукам), 3) гуманітарним знанням, 4) художнім знанням, 5) трансцедентуючому осягненню (релігії, містиці) та 6) повсякденним знанням людей. У філософському знанні всі види знань представлені як сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони внутрішньо взаємопов’язані між собою, причому настільки, що виявляються злитими, неподільними. Отже, філософське знання – це комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність виявляється єдністю, що не виключає превалювання в ньому якогось об’єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його раціоналістичність.

РОЗДІЛ 2: Передфілософія. Філософія Стародавнього Сходу.

2.1 Передфілософія, парадигми філософствування.