12. Особливості італійського Відродження та ідеологія Реформації

Італійське Відродження — Раннє Відродження (кватроченто)—пов'язаний із XV ст. Він вражає щедрістю, нібито надлишком художнього життя: ніколи стільки не писали, не будували, не ліпили скульптур, як тоді. Художня творчість на той час перейшла із рук багатоликого анонімного середньовічного художика до рук художника-професіонала, артиста, стверджуючого себе, свою індивідуальність. Ї хоч епоха Відродження знала й народжувала честолюбців, користолюбців, вона не продукувала поставщиків художніх сурогатів — їх не було в художньому житті цього періоду. Виконуючи функцію універсального пізнання, художня діяльність цього часу за своєю шириною й глибиною йшла попереду науки філософії, техніки та ін. Особливо це притаманне образотворчому мистецтву, покликаному розкрити велич і красу людини. Художників Раннього Відродження високо цінували, їх постійно опікували ті, що перебували на вершині суспільства, заохочували меценатство та й самі були меценатами. Разом із цим художнє життя не обмежувалося придворним побутом, а охоплювало все місто, все населення. Саме тоді і встановлюються нові критерії оцінок прекрасного, в основі яких — схожість із природою, почуття співрозмірності. Вивчаються пропорції людського тіла, анатомія, лінійна перспектива, що дає змогу точно передати природу людини. Головним для художника є утвердження краси ідеальної, але земної людини. Виразниками ідей Раннього Відродження звичайно вважають архітектора Брунеллескі, художника Мазаччо і скульптора Данателло. Брунеллескі, створивши Виховний будинок, Капеллу Пацці при церкві Санта Кроче у Флоренції та ін., дав своєму часу цілком світську за духом архітектуру, витончено просту, геометричне пропорційну, в котрій нібито зникло відчуття ваги матеріалу. Скульптор Донателло створив першу в Італії (після середньовіччя) оголену скульптуру (Давид), першу кінну статую (кінна статуя кондотьєра Гаттамелати). Він утвердив тип круглої скульптури, котра самостійно стоїть, не зв'язана з архітектурою, створив школу майстрів рельєфу, реалізувавши в них уявлення про новий тип особи. Художник Мазаччо присвятив себе пошукам узагальненого героїчного образу людини, правдивій передачі навколишнього світу. Втіленням його творчої суті стали фрески Капелли Бранкаччі при церкві Санта-Марія дель Карміне у Флоренції («Чудо із статиром», «Вигнаний із Раю» та ін.). Він відійшов від декоративності, посилив увагу до образу людини, зробив перший крок до об'єднання фігур із пейзажем тощо. Раннє Відродження поєднало художню творчість із наукою, Причина цього — прагнення ясності, відмова від усього хиткого й аморфного, через що людина активно вимірює, визначає перспективу, осягає механізм руху тіла, пізнає його будову, класифікує рух остраху. Іншими словами, намагається все, що доступне, розчленувати, увести в суворі рамки, міцно поставити на землю. Тверезо споглядаючи все навколишнє, вона водночас усе романтизує, уявляє його як ідеально красиве. Отже, художнє життя кватроченто було пронизане мирським Духом з акцентом на красу як головну якість людського світу.