17. Філософія доби просвітництва та її представники

У другій чверті XVIII ст. у Франції сформувався широкий і могутній рух, який дістав назву Просвітництво. Він не був тільки політичним чи філософським явищем, хоч філософія, особливо матеріалістична, відігравала в ньому важливу роль. Просвітництво об'єднало всіх прогресивно мислячих представників "третього стану": юристів, філософів, буржуазію, природознавців. Просвітники критикували феодальний лад та його культуру, вимагали встановлення нових, прогресивних суспільних порядків, виступали на захист народних мас, за їх право на освіту і культуру. Вони вірили в людину, в її розум і високе покликання. У цьому просвітники продовжували гуманістичні традиції Відродження.

Класичним філософом французького Просвітництва був Вольтер (1694-1778), головні ідеї якого викладені у працях: "Філософські листи" (1734), "Метафізичний трактат" (1734), "Роздуми про людину" (1737), "Філософський словник" (1764), "Філософія історії" (1765) та ін.

Головне завдання своєї філософії Вольтер вбачає в розвінчуванні релігійної догматики, що заважає людям будувати щасливе життя, культивуючи неуцтво, неосвіченість, фанатизм, брехню. У філософії природи Вольтер - послідовник Ньютона. Він розвинув ідею загальної закономірності природи, а також відстоював перевагу принципу причинної зумовленості її явищ перед принципом доцільності.

У теорії пізнання Вольтер прагнув поєднати сенсуалістичний емпіризм з деякими елементами раціоналізму. Основою для нього була теза про походження всіх знань із відчуттів. Одночасно він стверджував, що існує ще й абсолютне знання - логіко-математичне, і знання, яке стосується моралі.

Вольтер обґрунтував ідею рівності людей, і цю рівність розумів як рівність політичну, рівність перед законом і правом. Соціальну та майнову нерівність він розглядав як умову соціальної рівноваги і морального розвитку суспільства.

Молодшим сучасником Вольтера був Жан Жак Руссо (1712-1778). Центральна проблема творчості Руссо - нерівність між людьми та шляхи її подолання. Саме цьому питанню присвячено працю "Роздуми про походження і основи нерівності між людьми" (1755). Руссо досліджував виникнення майнової та соціальної нерівності людей і прагнув знайти шляхи її ліквідації. Він вважав, що нерівність між людьми не споконвічна, у її виникненні винна приватна власність. На думку Руссо, первісне людське суспільство перебувало у природному стані і людина була істотою самодостатньою, матеріально незалежною від інших людей. Приватна власність, яка виникає внаслідок суперечностей між інтересами людей, приводить до несправедливості.

18. Німецька класична філософія: загальна характеристика

Термін "класична німецька філософія" був введений Ф. Енгельсом. Сам Енгельс спеціально не роз'яснює, що він має на увазі під "німецькою класичною філософією". Але під класикою зазвичай мається на увазі вища міра чого-небудь, деяка завершена форма. І після класики, як правило, йде зниження рівня.

Німецька класична філософія охоплює порівняно короткий період, який обмежений 80-ми роками XVIII століття, з одного боку, і 1831 роком - роком смерті Гегеля - з іншою. По цілому ряду моментів вона є вершиною філософського розвитку (ідей Відродження, Нового Часу, Освіти). Основними представниками цієї філософії були основоположник її Иммануил Кант, його послідовник Фихте, Шеллинг, супротивник кантіанської філософії Георг Вільгельм Фрідріх Гегель.

Що стосується загальної характеристики класичної німецької філософії, то в ній відбувається зміщення акцентів (по порівнянню, напр., з думкою Освіти) з аналізу природи на дослідження людини, людського світу і історії. При цьому вже у Канта ясно виражена думка про автономність людини і його історію відносно природи. До цього філософи знали, з одного боку, природу,. а з іншої - людини, яка розглядалася як особливого роду природне тіло, наділене нетілесною душею. Представники німецької класики уперше усвідомлюють, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. Діяльність людей тлумачиться ними тільки як духовна діяльність, а тому на найфундаментальніші питання представники класичної німецької філософії відповідають з позиції спочатку суб'єктивного (Кант), і лише потім об'єктивного ідеалізму (Гегель).

Інша особливість цієї філософії полягає в тому, що, звернувшись до дослідження суб'єкта, до дослідження його діяльних здібностей, німецькі філософи покидають рівень популярного викладу філософії.

Також можна сказати, що характерною рисою німецького ідеалізму був пантеїзм. Поштовх розвитку пантеїзму дали Кант своєю критикою метафізичних ідей (бог, душа, ідея світової цілісності), а також дискусія, що розгорілася в кінці 18 століття навколо філософії Спінози (викликана книгою Ф. Якобі "Про вчення Спінози", що представляє атеїстичну інтерпретацію його філософії).

В соціальному плані німецька філософія - свідоцтво ідейного пробудження "третього стану" (бюргерство, буржуазії) Німеччини і розвиток соціальних і ліберально-політичних ідей Нового часу і Освіти (у цьому плані Кант і Гегель дають одні з кращих тлумачень "громадянського суспільства" і "правової держави").