241

1. Етапи Другого періоду Нової історії, регіональний поділ та політичний устрій країн Європи та Америки.

Хронологічні межі другого періоду – 1870 – 1918 рр.

Даний період можна поділити на 3 підперіоди:

1) від поч. 1870-х до кін. ХІХ ст. – розвиток капіталізму, складання військово-політичних союзів;

2) кін. ХІХ ст.. – 1914 р. – загострення міждержавних протиріч, низка локальних війн і конфліктів;

3) 1914 – 1918 рр. – Перша світова війна.

Зважаючи на неоднорідність розвитку різних країн регіону, можна поділити їх на 2 групи:

1 – провідні країни Європи та США, до яких наближалися малі країни Бенілюксу і Скандинавії – мали демократичні інститути, високий рівень капіталістичних відносин, відносно високий рівень освіченості населення;

2 – т. зв. «доганяючий ешелон» - країни Пд. та Пд.-Сх. Європи (Іспанія, Португалія, Італія, Австро-Угорщина) – феодальна система відносин у політичній та екон. сфері, балканські країни не закінчили процесу становлення націй.

Характерна ознака політичного розвитку – утвердження буржуазної демократії у провідних країнах. Діяли демократичні конституції, функціонували парламенти, в практику входила підзвітність уряду представницькому органу. Серед негативів – вузькість виборчої бази в зв’язку з високим віковим і майновим цензом, відсутність виборчого права у жінок. Важливий момент розвитку – формування партій сучасного типу.

2. Характеристика основних суспільно-політичних течій в останній третині хіх- на початку хх ст.

1- консерватизм. У політ. житті продовжувала відігравати родова аристократія, яка складала військову еліту і державну бюрократію і була опорою консервативних ідей (монархія, церква, власність, соціальна ієрархія). В умовах зростаючої політичної активності населення консерватори змушені були поступатися в певних питаннях, однак монополії на владу не втрачали.

2 – лібералізм. Лібералізм стає більш демократичним. В першу чергу ставились не державні інтереси, а інтереси індивідуального власника та вільне п-во. Все частіше ліберали звертаються до ідеї соціально-політичних реформ як засобу прогресивних змін. Однак їх ідеї рівних можливостей залишалися переважно на рівні теорій.

3 – націоналізм. Це сукупність ідей, пов’язаних із спільнотою людей одного етнічного походження, чиї інтереси визнані за найвищу суспільну цінність. В цей час існувало 2 види націоналізму: державницький (започаткований згори політичною елітою, поміркований, культурницький) та народний (зароджувався на рівні простолюду, радикальний).

4 – соціалізм. Визначається суспільним ладом, у якому права індивідів підпорядковані загальному благу, ліквідується приватна власність та експлуатація людини людиною. Ідеолог і розробник шляху до соціалізму – Карл Маркс.

5 – католицизм. В цей час католицька церква зіткнулася з рядом проблем, зокрема ліквідації світської папської держави внаслідок об’єднання Італії. Ватикан взяв курс на участь у політичному житті та пропаганду т. зв. християнського соціалізму на противагу марксистському. В основі доктрини – християнський світогляд. Утворюються католицькі партії в Німеччині, Італії, Австро-Угорщині.

6 – анархізм. Відкидає політичні методи досягнення визволення трудящих, виступає проти держави і централізованого управління. Основа організації с-тва – виробничий колектив. Головний ідеолог анархізму – Бакунін. Методи досягнення мети – масовий народний рух, загальний страйк, збройне повстання, терор.