ХУДОЖНІ НАПРЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

ХУДОЖНІ НАПРЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

У XVIII столітті паралельно розвивалися три основні художні напрями — просвітницький класицизм, просвітницький

реалізм і сентименталізм, осторонь стояло мистецтво рококо, тісно пов'язане з бароко.

Просвітницький класицизм продовжував традиції класицизму XVII ст., але на новій основі. Крім традиційних рис

класицизму (раціоналізм, перевага загального над особистим, гармонійність побудови творів, дидактизм та ін.)., у

просвітницькому класицизмі з'являються нові ознаки. Якщо у XVII ст. проголошувалася ідея служіння монарху й

державі, то у XVIII ст. утверджується думка про необхідність служіння всьому суспільству, справі свободи й

справедливості. Герої просвітницьких творів охоплені ідеєю змінити існуючий порядок і встановити більш розумний і

гуманний. Замість боротьби пристрасті й обов'язку у творах просвітницького класицизму розкривається зіткнення героїв

із недосконалим суспільством, труднощами у виконанні своїх громадянських обов'язків. Велике значення просвітителі

надавали й античній спадщині, однак вони переосмислили її значення у нову добу. На думку представників

просвітницького класицизму, античність мала сприяти утвердженню гармонії й краси у реальному житті, показуючи

приклад для наслідування. Просвітницький класицизм виявився у різних видах мистецтва: у літературі (Вольтер, О.

Поуп, Й. В. Ґете, Ф. Шиллер), живописі (Ж. Л. Давід, Д. Рейнолдс), музиці (К. В. Глюк) та ін.

Реалістичний тип творчості виявився у просвітницькому реалізмі, основою якого став принцип наслідування природи,

висунутий просвітителями. Д. Дідро закликав вивчати природу й придивлятися до її життя. Правдивість мистецтва —

основний естетичний принцип просвітницького реалізму.Химинець А.А. 2

Представники просвітницького реалізму віддавали перевагу сучасності як об'єкту зображення. Вони проникали в різні

сфери соціального буття, досліджували відносини між різними соціальними верствами, вплив середовища на людину.

Соціальний аналіз посідає центральне місце у творах просвітницького реалізму. Мистецтво відзначається конкретністю,

розмаїттям фактів, узятих із життя людей. Представників просвітницького реалізму цікавило приватне життя людей,

їхній побут, події особистого значення. Вони змальовують перш за все життя представників третього стану, вбачаючи в

них найактивнішу силу в перетворенні суспільства. Письменники не боялися соціальної критики, сміливо викриваючи

вади суспільства та їх згубний вплив на людину. Новим для літератури того часу було те, що характер людини був

поданий в еволюції, у зв'язках із природним та соціальним середовищем. Особливе значення надавалося проблемам

виховання людини, становленню її в складних умовах. Просвітницький реалізм був новим кроком у розвитку

літератури. Представниками просвітницького реалізму були письменники Д. Дідро, Дж. Свіфт, Г. Філдінг, Р. Б. Шерідан

та ін., художники В. Хогарт, С. Шарден та ін.

Не менш важливу роль у культурному житті Європи відігравав сентименталізм, у якому утверджується «культ

почуттів», «культ серця» на противагу «культу розуму». Цей напрям отримав свою назву за твором англійського

письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож» (1768).

Риси сентименталізму:

- культ почуттів та природи

- увага до внутрішнього світу людини (сентименталісти започаткували психоаналіз)

- здатність простої людини на глибокі почуття, пристрасті й переживання.

утвердження цінності людської особистості незалежно від її соціального стану

Філософська основа сентименталізму – сенсуалізм ( Дж.Локк, Юм) «Немає нічого в інтелекті, чого не було раніше в

почуттях. Розум – це поєднання всіх почуттів»

Представники. Найбільш яскраво сентименталізм розвинувся в Англії (Л. Стерн, С. Річардсон «Клара Гарлоу, або

історія молодої леді»), Франції (Ж. Ж. Руссо), Росії (М. Карамзін «Бідна Ліза»), Німеччині (Гете «Страждання молодого

Вертера») Сентименталізм виявився і в живописі (Т. Гейнсборо) та в інших видах мистецтва.

В останній третині XVIII ст. в європейських літературах виникає преромантизм, який виявився у творчості

німецьких поетів «Бурі й натиску», в англійській поезії та ін. Із сентименталізмом преромантизм єднає увага до почуттів

людини, культ особистості та природи, але на відміну від сентименталістів, провісники романтизму наголосили на

стихійності, непізнанності, ірраціональності людських почуттів. Якщо сентименталісти прагнули досліджувати людську

природу, то зачинателі романтичного напряму зробили акцент на втаємниченні життя особистості.

Окремо від основних художніх напрямів доби розвивалося мистецтво рококо. Рококо (фр. — схожий на

мушлю) — художній стиль гедоністичного ґатунку, що обстоював культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму.

Представники рококо тяжіли до вираження в мистецтві краси й насолод, які не пов'язані із соціальним життям, а цінні

самі по собі. Творчість митців рококо була більш камерною, вузькою, інтимною. Представники рококо орієнтувалися на

смаки вищої, аристократичної верстви, тому твори рококо відзначаються особливою вишуканістю й витонченістю форм,

пишністю й багатством художньої виразності. Для стилю рококо характерні естетизм, святковість, декоративність,

театральність, увага до найменших дрібниць. Митці вважали, що витвір мистецтва має радувати зір, слух або уяву,

нагадуючи тим самим про насолоди життя — красу, кохання. Рококо пов'язане з бароко своєю асиметричністю,

непостійністю форм і ліній, стихійністю, ірраціоналізмом творчості. Представники рококо збагатили мистецтво не

стільки у змістовому, скільки у формально-зображальному плані. їхнім творам притаманне розмаїття форм і засобів

художньої виразності. У літературі стиль рококо виявився у творчості П. О. Бомарше, Д. Дідро, X. М. Віланда та ін. У

живописі його представляють Ж. А. Ватто, Ф. Буше. Стиль рококо знайшов яскраве втілення і в архітектурі, музиці,

предметах побуту, інтер'єрі.