Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
74973725 медыацыя.doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
732.16 Кб
Скачать

63

План

Вступ

Розділ 1 Теоретико-методологічні аспекти дослідження медіації в

кримінальному процесі

    1. Історичний розвиток правового регулювання медіації в кримінальному процесі України

    2. Поняття та форми відновного правосуддя в кримінальному процесі

    3. Поняття та принципи медіації в кримінальному процесі,правила її проведення

Розділ 2.Медіація в кримінальному процесі України: сучасний стан та перспектива розвитку

2.1 Становлення медіації в кримінальному процесі України

2.2 Застосування медіації в кримінальному процесі України

2.3 Законодавчі перспективи розвитку медіації в кримінальному процесі України

Розділ 3.Порівняно-правова характеристика медіації в кримінальному процесі іноземних держави

3.1 Медіація в сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії

3.2 Особливості проведення медіації в Королівстві Бельгії

3.3Застосування медіації у Федеративній Республіці Німеччина

3.4Аналіз медіації у кримінальному процесі Республіка Польща

3.5 Характеристика медіації у Французькій Республіці

3.6 Медіація в Англії та Уельс

Висновки

Список використаних джеред

Вступ

Актуальність теми. Розвиток України як демократичної, соціальної та правової держави вимагає належних гарантій реалізації прав і свобод людини, що можливо завдяки подальшій імплементації у вітчизняну правову систему загальновизнаних міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства, зокрема медіації потерпілого та особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (victim-offender mediation), як найбільш поширеної форми відновного правосуддя. Ґрунтуючись на ідеї примирення сторін, відшкодування завданої потерпілому шкоди, усвідомлення особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, моральної і правової відповідальності за свої дії, цей метод вирішення спорів сприяє реінтеграції у подальшому такої особи в суспільство, запобіганню рецидиву, спрощенню розгляду окремих категорій кримінальних справ.

В Україні на сьогодні реалізовані окремі заходи на шляху запровадження медіації в кримінальному процесі. У квітні 2012 року Верховною Радою України було прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України, що передбачає докорінні зміни у вітчизняному кримінальному процесі. Особливо важливі з них полягають в закріпленні на законодавчому рівні можливості укладення угоди про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим. Дана ініціатива має сприяти вдосконаленню кримінального судочинства, забезпечивши швидке відновлення прав потерпілого.

При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України, допускаючи можливість укладення угоди про примирення, безпосередньо саму процедуру медіації не врегульовує.

Комплексного та детального наукового дослідження питання про необхідність запровадження саме медіації в кримінальному процесі України не проводилось. Водночас ця проблема потребує глибокого осмислення, систематизації, узагальнення теоретичного і практичного матеріалу та розроблення на його основі пропозицій з удосконалення кримінального процесуального законодавства України. Наведені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації.

Значний внесок у вивчення проблеми запровадження медіації в кримінальному процесі України становлять роботи таких вітчизняних та зарубіжних учених, як: І. Айртсен, О. В. Аллахвердова, Х. Бесемер, Р. Буш, І. А. Войтюк, В. І. Галаган, Л. В. Головко, М. Гроенхейзен, Е. Ешуорт, В. В. Землянська, Х. Зер, Р. Г. Коваль, І. М. Козьяков, В. М. Куц, Н. Крісті, Д. Маєрс, Р. Р. Максудов, В. Т. Маляренко, Т. Маршала, Г. Мате, П. Мілберн, Ю. І. Микитин, Д. Несс, С. Г. Пен, М. Райт, М. Умбрайт, М. Г. Флямер, Д. Фолджер, Н. С. Шатіхіна.

Крім того, у працях таких науковців, як: Х. Д. Алікперов, С. А. Альперт, Л. В. Багрій-Шахматов, Ю. В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, М. Галантер, М. І. Гошовський, О. А. Губська, А. В. Єндольцева, Л. М. Карнозова, О. Ю. Костюченко, І. І. Котюк, А. Н. Красиков, О. П. Кучинська, Н. В. Лісова, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, О. В. Перепадя, Ю. Д. Притика, П. В. Пушкар, В. М. Тертишник, М. І. Хавронюк, Г. Хесль, В. В. Ценева, М. Е. Шумило, М. К. Якимчук,  Г. М. Якобашвілі, С. С. Яценко, А. М. Ященко проведені дослідження окремих інститутів кримінального права та кримінального процесу, наукові результати яких мали вагоме значення під час написання цієї роботи.

Метою роботи є комплексна розробка науково обґрунтованих положень та пропозицій щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України, виявлення теоретичних і практичних питань у сфері правового регулювання та їх вирішення, у тому числі, шляхом надання рекомендацій з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішувалися наступні задачі:

  • окреслити історичний розвиток правового регулювання примирення в кримінальному процесі України;

  • визначити правову та соціальну суть медіації, як однієї з основних складових відновного правосуддя, охарактеризувати її головні принципи, а також визначити основні етапи процедури її проведення;

  • сформулювати теоретичну модель правового статусу медіатора;

  • проаналізувати зарубіжний досвід застосування медіації з метою її запровадження в кримінальному процесі України;

  • на підставі аналізу норм чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства встановити правові передумови для застосування медіації;

  • узагальнити практику застосування слідчими та судовими органами правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності та закриття справ у зв’язку з примиренням винного з потерпілим;

  • визначити перспективи подальшого запровадження медіації в правову систему України;

  • розробити практичні рекомендації щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України;

  • внести пропозиції з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства України з метою законодавчого закріплення медіації.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються при застосуванні медіації в кримінальному процесі.

Предметом дослідження є запровадження медіації в кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Під час проведення даної роботи застосовувались загальнонаукові та спеціально-наукові методи, вибір яких обумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети і задач дослідження. Методологічну основу становить насамперед діалектичний метод пізнання, за допомогою якого правові явища розглядаються в розвитку, взаємозв’язку та взаємодії, з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на їх сутність, призначення, особливості. З числа спеціально-наукових методів у роботі застосовані: історичний, формально-логічний методи, аналізу і синтезу, абстрагування та узагальнення, системно-структурний і порівняльно-правовий методи, а також методи прогнозування та статистичний.

За допомогою історичного методу досліджено еволюцію становлення і розвитку медіації в зарубіжній та вітчизняній практиці. Формально-логічний метод і метод аналізу та синтезу застосовано при дослідженні змісту складових частин медіації; правової категорії примирення (умови юридичної дійсності; часовий та вольовий моменти примирення; сфера застосування тощо); при формулюванні поняття медіації, складових частин (етапів) медіації, при визначенні особливостей правового статусу медіатора тощо; при складанні тексту норм, якими пропонується доповнити чинне законодавство або змінити його в інший спосіб.

Метод аналізу та синтезу також використовувався під час збирання й вивчення практики застосування медіації і для проведення анкетування суддів, прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права з метою з’ясування окремих аспектів проблем, що досліджувалися. Для виконання цих задач також застосовувались методи абстрагування і узагальнення. За допомогою системно-структурного методу пізнання було проаналізовано будову правової категорії примирення і такі взаємозв’язки між її складовими, що створюють можливість проведення медіації та врахування її результатів.

На основі цього методу також досліджувалися в сукупності відповідні положення чинного законодавства, що регулюють питання про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим (de lege lata), а також проекти відповідних нормативно-правових актів (de lege ferenda). Порівняльно-правовий метод застосовано при зіставленні положень щодо функціонування медіації у вітчизняній та зарубіжній практиці; при виявленні співвідношення результатів медіації як підстави звільнення від кримінальної відповідальності з іншими юридичними формами врахування таких результатів; під час порівняння позицій учених-правників щодо питань правової природи медіації, її складових частин тощо. Метод прогнозування використано при формулюванні перспектив розвитку медіації в кримінальному процесі України. На основі статистичного методу опрацьовано дані судової статистики, результати опитувань практичних працівників тощо.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні аспекти дослідження медіації в кримінальному процесі»

1.1 «Історичний розвиток правового регулювання медіації в кримінальному процесі України»

За результатами аналізу положень Руської Правди, Литовських Статутів 1529, 1566, 1588 рр., Соборного Уложення 1649 р., Військового статуту 1716 р., Прав, за якими судиться малоросійський народ, 1743 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Статуту кримінального судочинства 1864 р., Керівних начал кримінального права РРФСР 1919 р., Кримінального кодексу УСРР 1922 р., Кримінально-процесуального кодексу УСРР 1923 р., Кримінально-процесуального кодексу УСРР 1927 р., Основ кримінального законодавства СРСР 1958 р., Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 р. та інших актів, що так чи інакше закріплювали можливість примирення між потерпілим і особою, яка вчинила злочин, а також здобутків російських дослідників (Н. Н. Єфремова, С. Г. Пен, М. А. Чельцов-Бебутов) зроблено висновок про те, що правова традиція України ще від часів Київської Русі і до проголошення незалежності містить чимало прикладів існування примирення між сторонами кримінального конфлікту.1

У подальшому на державному рівні було здійснено низку кроків з метою створення організаційних та правових умов для запровадження медіації в кримінальному процесі України, логічним результатом яких стало прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України. Можливість укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим (підсудним) стала новелою цього законодавчого акта.

Запровадження медіації на сучасному етапі розвитку України є не тільки прикладом світових уніфікаційних процесів, а передусім закономірним продовженням правової традиції України, що сформувалася ще від найдавніших часів.

Медіація – процес, з одного боку, новий, якщо говорити про його появу в правовій сфері, а з іншого, – старий, якщо мати на увазі його позачасову універсальність. Тому потрібно відрізняти сучасну медіацію від традиційних форм розв’язання суперечок й інших форм врегулювання спорів – таких як, мирові судді, арбітраж або примирювальні камери .2

За кордоном медіація виникла як результат усвідомленої суспільством необхідності, а не за ініціативою суддів чи осіб, які бажають заробляти на посередництві. Відсутність спеціального законодавства про медіацію не є перепоною для її розвитку. Таке законодавство почало з’являтись пізніше, як результат узагальнення реального і, перш за все, свого, а не чужого досвіду.

На сьогодні, наприклад, до фінансових судів Німеччини доходить лише 5% конфліктних ситуацій, а у Франції – 2%. У Росії ж, навпаки, – приблизно 3% арбітражних спорів закінчуються мировою угодою і близько 6% інших спорів з цивільно-правових відносин. Не краща ситуація і в Україні. До революції 1917 року в системі російських комерційних судів достатньо високо цінувались процедури примирення.3

Арбітрами, як правило, виступали не професійні судді, а купці. У радянські часи також існували альтернативні способи вирішення конфліктів і стосувались вони різних галузей права. У сімейних справах та процесах про розірвання шлюбу обов’язковою вимогою закону була досудова процедура примирення.

Спори між підприємствами перед тим, як потрапити до Державного арбітражу, також повинні були пройти обов’язкові досудові процедури претензійного порядку.

Трудові конфлікти розглядалися спеціальними комісіями з представників трудових колективів та адміністрації підприємств. Більшість побутових суперечок розглядались товариськими судами.

Сучасна медіація пов’язана з рухом, що почався в США в 1970-х роках, в Австрії і у Великобританії в 1980-х, а в 1990-х набув поширення вже в більшості систем цивільного права країн Європи1 . Цікаво відзначити, хто підтримував цей почин і на якому етапі перебуває медіація сьогодні. У США медіація була ініціативою, просували яку академічні кола, у Сінгапурі – ділові, у Нідерландах – уряд, тим часом як у Словенії – суди. Без сумніву, у більшості юрисдикцій Європи явище медіації усе ще перебуває в дитячому віці.

Також важливо відзначити, що поділ «цивільне право – загальне право», заснований на різниці у сприйнятті, набагато більш ілюзорний, ніж реальний. У світлі медіації, проте, особливої уваги заслуговують наступні відмінності між судовими процесами по загальному праву і по цивільному праву: у країнах загального права судовий розгляд відбувається аж наприкінці спору; суд присяжних встановлює і оцінює факти; судовий процес включає стадію представлення документів, що, зокрема, передбачає вимогу до протилежної сторони надати документи і показання свідків до розгляду справи в суді, і заслуховування свідків протилежної сторони до і під час розгляду; судді вирішують певні питання права під час судового слідства та постановляють ухвали за клопотанням сторін; адвокати отримують погодинну оплату за участь у справі, що вповільнює процес і збільшує судові витрати; кожна сторона несе власні судові витрати незалежно від результатів вирішення справи; до стадії судового розгляду доходить лише кілька відсотків справ; 4

У багатьох країнах світу правові системи спираються на дві системи. Прийнято вважати, що в тих країнах, де за основу взято римське право, включно з ЄС, діють системи «цивільного права». Про ті країни, система яких спирається на англійське право, зазначають, що вони мають систему «загального права».

Медіація швидко поширилася в багатьох країнах загального права, таких як США, Австралія, Канада, Англія і Уельс. Там медіацію практикують і в приватному секторі, і в різних програмах, що мають зв’язок із судами, внаслідок чого жодна категорія правових спорів не виключена зі сфери потенційного застосування альтернативного вирішення спору і, зокрема, медіації.

Навпаки країни, що належать до системи цивільного права, донедавна виявляли небажання користуватися медіацією на практиці для розв’язання правових спорів. Такі країни загального права, як Німеччина, Австрія, Франція, Данія, Фінляндія, Шотландія, Італія, Польща, Чехія, Словаччина, Македонія, Швейцарія, рухалися важким, звивистим шляхом допоки визнали медіацію як законну й корисну процедуру врегулювання спорів.

Послідовніше й енергійніше до впровадження медіації поставилися тільки в Нідерландах . До речі, зовсім нещодавно процедура медіації отримала законодавчу регламентацію у Росії: з 1 січня 2011 р. набрав чинності Федеральний закон від 27 липня 2010 р. № 193-ФЗ «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)».5

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]