37

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття систематизації законодавства.

Розділ 2. Основнівидисистематизації законодавства в Україні.

2.1. Облік нормативно-правових актів

2.2. Інкорпорація.

2.3. Кодифікація.

2.4. Консолідація.

Розділ 3. Систематизація законодавста України на сучасному етапі: проблеми та шляхи їх вирішення

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Законодавство складається із великої кількості актів, прийнятих державними органами в різні історичні періоди. Час від часу виникає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і доповнень, здійснення систематизації. Проте систематизація не завжди передбачає перегляд законодавства. Зміни і доповнення інколи зачіпають хоча і важливі, але окремі проблеми правового регулювання. Вони стосуються правових актів, які не в змозі ліквідувати створені протягом певного часу недоліки. Це пояснюється тим, що правотворчість інколи не встигає за інтенсивним розвитком суспільного життя, особливо в період становлення і розвитку нашої держави.

При виданні нових законодавчих актів (або їх частин) далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Так, видані в ЗО—50-ті роки законодавчі акти часто-густо мали протиправний характер, у 60-ті роки — суб'єктивний характер. Законодавство не рахувалось з об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, а інколи їм протидіяло. У 70—80-ті роки законодавство було паралізоване, не реагувало на нагальні потреби суспільного життя.

Сьогодні українське законодавство не завжди встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з раніше прийнятими правовими актами. Внаслідок цього законодавство має акти і норми, які формально не діють, у ньому часто зустрічаються прогалини, не пов'язані одне з одним положення; деякі законодавчі акти повторюються; інколи неточно формулюються терміни та ін.

Такі ж недоліки зустрічаються і в законодавчих актах, прийнятих за останні роки у зв'язку з потребами прискореного правового регулювання на запити суспільства. їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки негативно відображається на правореалізуючій практиці. Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог законодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному:

—при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні;

—скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку;

—зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними актами;

—зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей;

—окремі загальні правила, розраховані на довгу дію, вносяться в оперативні розпорядження або акти, що діють протягом визначеного терміну;

—одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відносини;

—відсутня необхідна узгодженість і редакційна ув'язка між актами, які вирішують одне і те ж питання, що викликає суперечливість;

—новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв'язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, неможливо повністю скасувати;

—акти викладаються незрозумілою, неточною мовою.

Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Сьогодні у зв'язку з перебудовою всієї системи суспільних відносин законодавство повинно бути оновлене, вміщувати його систематизацію, в процесі якої ліквідуються недоліки, впорядкується і стабілізується вся правова система країни.

Отже, упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Метою роботи є з’ясування сутності процесів систематизації законодавства, характеристика основних їх видів і форм прояву та розробка пропозицій щодо подальшого удосконалення правової системи України.

Розділ 1. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття систематизації законодавства. Види систематизації.

Систематизація законодавства  (від грец.— система, єдине ціле) — впорядкування законодавства, приведення його до внутрішньо узгодженої системи. Є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей, прогалин і застарілих норм у праві. Робить законодавство більш зручним і доступним для користування, сприяє зміцненню законності в регулюванні суспыльних відносин [9].

Систематизація законодавства — це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.

Систематизація законодавства необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньоєдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у чинному законодавстві.

По-друге, вона забезпечує зручні умови при реалізації права, можливість оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні норми. Крім того, систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів.

У різні періоди життя держави потреба у систематизації законодавства буває різною. Коли накопичується протягом багатьох років великий обсяг нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, і, до того ж ті, що дублюють один одного, систематизація законодавства особливо необхідна.

В умовах же революційного перетворення правової системи, коли скасовуються великі нормативні блоки, що регулюють застарілі відносини, коли створюється якісно нова суспільно-економічна система, яка об'єктивно потребує оновлених законів — систематизація законодавства відступає на другий план [3, с. 402].

Сьогодні в Україні темпи правотворчої і, насамперед, законодавчої діяльності як ніколи дуже високі. Створюються сотні і тисячі нових нормативних актів, що суттєво змінюють характер й основні принципи правового регулювання. Проте, якщо нині не займатися упорядкуванням чинної нормативної бази, яка зростає швидкими темпами, в майбутньому виникнуть великі труднощі стосовно знаходження і використання чинних норм прав. Справа ускладнюється і тому, що сьогодні, коли створюється практично нова правова система України, необхідно терміново вирішити долю формально чинних в країні нормативних актів та їх частин, які повністю або частково протирічать новим нормативним рішенням або безнадійно застаріли.

Звичайно у поняття систематизації законодавства включають чотири самостійні форми правової діяльності:

1. Збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів).

2. Підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація законодавства).

3. Підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

4. Підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).

Водночас, систематизація законодавства – не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів. Уніфікація сприяє об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію. Вона є своєрідним балансом, противагою процесу систематизації і разом з тим охоплює усі структурні грані діючого законодавства.

Уніфікація в процесі систематизації є основною ланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого законодавства шляхом об’єднання нормативно-правових актів у певному порядку, без зміни їх змісту, а також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предмета правового регулювання. Особливий інтерес для юриспруденції становить процес уніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при систематизації законодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. У такому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності і внутрішньої будови.

Деякі аспекти проблеми систематизації й уніфікації законодавства розкривають у своїх працях українські та російські вчені: С. Алєксєєв, С. Бобровник, О. Богінич, Ф. Бурчак, О. Васильєв, В. Денисов, О. Зайчук, А. Заєць, В. Євінтов, В. Журавський, Р. Калюжний, Д. Керімов, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, М. Матузов, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Піголкін, Є. Погорєлов, В. Погорілко, С. Погребняк, С. Поленіна, П. Рабінович, В. Селиванов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, І. Усенко, Л. Хван, Г. Чернобель, А. Шебанов, Ю. Шемшученко, Л. Явич, А. Яхлаков та ін. Дані питання розробляли також дослідники з далекого зарубіжжя: Ф. Ауман, Рене Давид, Ж. Карбоньє, X. Кетц, Перес Ернандес Лісет, Л. Фрідмен, К. Цвайгерт тощо [2].

Систематизація здійснюється чотирма способами:

• Обліком

• інкорпорацією;

• кодифікацією;

• консолідацією.

Облік нормативно-правових актів - це збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також створення спеціаль­них систем їхнього нагромадження та пошуку.

Види обліку:

• журнальний;

• картковий;

• електронний.

Інкорпорація— це об'єднання групи чинних нормативно-правових актів у одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним тощо) без зміни їхнього змісту.

Види інкорпорації:

За юридичною значимістю:

• офіційна інкорпорація — тобто впорядкування нормативно-правових актів шляхом видання правотворчими або уповноваженими їхнім рішенням компетентними органами збірників чинних нормативно-правових актів (наприклад, публікація законів у Відомостях ВР України, внесення змін та доповнень);

• неофіційна інкорпорація — це підготовка і видання збірників чинних нормативно-правових актів неправотворчими органами держави або іншими організаціями чи особами.

За обсягом:

• загальна (генеральна);

• галузева;

• міжгалузева;

• спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі права).

За критерієм об'єднання нормативно-правових актів:

• предметна, тобто за предметом регулювання;

• хронологічна (за часом видання нормативно-правових актів);

• суб'єктна (залежно від органу, який видав акти).

Кодифікація

Кодифікація — це змістовна переробка, узгодження й об'єднання певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання, в єдиному нормативному акті. Тобто, це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, зі скасуванням одних й ухваленням інших норм права, що можливе лише у процесі правотворчості. У результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативно-правовий акт. Тому кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки правотворчим органом.

Види кодифікації:

За обсягом:

• загальна, в результаті якої утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

• галузева, яка охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

• міжгалузева та підгалузева (інституційна), що, відповідно, розповсюджується на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів (Митний кодекс).

За формою виразу:

• основи (головні засади) законодавства;

• кодекси;

• положення;

• статути.

Консолідація— вид систематизації в процесі якого кілька актів об’єднуються в новому документі. У процесі консолідації правотворчим органом створюється новий НПА, який повністю замінює попередні; усі нормативні положення раніше прийнятих актів об'єднуються в ньому без змін, хоча, як правило, здійснюється їх редакційна правка: усуваються суперечності, повтори тощо. У країнах романо-германської правової системи консолідація виконує лише допоміжну роль (усуває множинність НПА, їх надзвичайну роздрібненість, дублювання). Проте вона активно використовується у країнах загального права.