1. Поняття, предмет та метод цивільного процесу.

Цивільне процесуальне право – система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок провадження у цивільних справах в судах та регулюються правовідносини, які складаються між судом та іншими учасниками процесу при здійсненні правосуддя по цивільних справах.

Цивільне судочинство складається з 3 видів проваджень: позовне, наказне та окреме.

Предметом ЦПП є процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який визначається такими складовими елементами:

1. системою процесуальних дій, які виконуються судом, органами державного виконання судових рішень, відповідними суб’єктами процесу, а також особами, які є іншими учасниками цп;

2. змістом, формою та умовами виконання процесуальних дій;

3. системою цивільно-процесуальних ПО суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин, які визначають зміст цивільно-процесуальних дій;

4. гарантіями реалізації цивільно-процесуальних ПО.

Метод ЦПП – сукупність закріплених у його нормах способів і засобів впливу на відносини, які регулюються і поведінку їх суб’єктів. Метод ЦПП є імперативно-диспозитивним. При цьому, диспозитивність – вільне розпорядження особи своїми процесуальними правами, але в межах закону, а імперативність проявляється в тому, що всі відносини в цьому процесі є відносинами влади суду – органу держави, який уповноважений здійснювати правосуддя.

Метод забезпечується такими способами впливу на учасників цп як зобов’язання, заборона, дозвіл, примушення.

2. Сутність цивільного судочинства (процесу) та його завдання. Загальна характеристика видів проваджень та стадій цивільного процесу.

Цивільне судочинство - це врегульована нормами цивіль­ного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного вико­нання та учасників процесу з їх реалізації.

Завданням цивільного судочинства взагалі є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб, а також держави.

Цивільне судочинство складається з таких проваджень:

1) позовне провадження - найбільш універсальна процедура розгляду справ. Предметом розгляду є спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних право­відносин. Правова сутність цього провадження - розв'язання спору, як мінімум, між двома су­б'єктами - позивачем і відповідачем;

2) наказне провадження - це виняток із позовного провад­ження і спрощений порядок вирішення безспірних правопо­рушень, коли видача судового наказу здійснюється на підставі безспірних вимог, передбачених законом;

3) окреме провадження, предметом його розгляду є справи, у яких встановлюються певні обставини, що породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. Такі справи характери­зуються тим, що в них не можна встановити належного відпо­відача, оскільки заінтересовані особи, які залучаються до участі в справі, не порушували прав заявника, тому відпові­дачами не є.

Крім того, у ЦПК мають місце й інші види проваджень: 1) у суді першої інстанції; 2) у суді апеляційної інстанції; 3) у суді касаційної інстанції; 4)у зв'язку з винятковими обставинами; 5)у зв'язку з нововиявленими обставинами; 6) щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Ук­раїні; 7) щодо відновлення втраченого судового провадження.

Стадії:

1. Порушення цивільної справи або відкриття провадження по справі

2. Провадження у справі до судового розгляду

3. Розгляд цивільної справи по суті. Підстадія – постановлення та проголошення судового рішення

4. Звернення судового рішення до виконання.

Також можна додати такі стадії як перевірка законності і обґрунтованості законного рішення; перегляд справи у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

3. Поняття, система та значення принципів цивільного процесуального права.

Принципи цивільного процесуального права - основні по­ложення, що виражають його сутність, специфіку та зміст. Принципи визначають самостійність галузі права поряд з предметом та методом правового регулювання, а тому вони ви­ражають сутність конкретної галузі права. Принципи як основні нормативні положення визнача­ють структуру та суттєві риси цивільного процесуально­го права, його загальні положення.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані між собою і в сукупності становлять систему. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Система принципів:

1. За формою нормативного закріплення – принципи, закріплені в КУ і законодавством про судочинство

2. За змістом і сферою поширення – загальноправові, міжгалузеві, галузеві та окремих правових інститів

3. За об’єктом регулювання – організаційно-функціональні (ті, що є одночасно принципами організації правосуддя і функціональними), та функціональні - принципи, що визначають процесуальну діяльність суду і учасників процесу.

Значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших Інститутів, у зв’язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

4. Організаційно-функціональні принципи правосуддя.

1)Принцип здійснення правосуддя виключно судами.

Конституцією України у ст.124 визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функ­цій судів, а також привласнення цих функцій іншими органа­ми чи посадовими особами не допускаються.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кри­мінального, а також конституційного судочинства.

Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Правосуддя є методом здійснення правозахисної функції держави.

Правосуддям у цивільних справах є розгляд та вирішення судами у встановленій законом процесуальній формі конкрет­них цивільних справ з винесенням у них законних, обґрунто­ваних та справедливих судових рішень.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і гос­подарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі за­конів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.

2)Принцип незалежності суддів та підкорення їх лише закону закріплено у ч. І ст.129 Конституції України, за якою судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються ли­ше закону.

Незалежність суддів полягає:

• в незалежності кожного судді під час розгляду та вирі­шення справи від думки інших суддів, що входять до складу суду, який розглядає справу.

• в незалежності від осіб, які беруть участь у справі.

• в незалежності від висновків, наданих певними органами та особами.

• в незалежності від судів вищестоящих інстанцій.

• в незалежності від державних органів, громадських орга­нізацій, посадових осіб та окремих громадян.

Підкорення суддів закону означає, що судді вирі­шують справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Незалежність суддів забезпечується політичними, еко­номічними, правовими гарантіями.

До політичних гарантій суддів належать ті положення, що забороняють суддям входити до політичних партій та профспі­лок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат.

Економічними гарантіями незалежності суддів є положен­ня, що надають суддям матеріальне та соціально-побутове за­безпечення, безоплатне забезпечення благоустроєним житлом та інші соціальні пільги.

Юридичними гарантіями незалежності суддів є встановле­ний законом порядок здійснення правосуддя, встановлений порядок добору суддів на посаду та наділення їх повноважен­нями, право судді на відставку.

Незалежність суддів гарантується недоторканністю особи судді.

3)Принцип колегіального та одноособового розгляду справи закріплено у ч.2 ст.129 Конституції України, згідно з якою судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Суд першої інстанції розглядає цивільні справи одноособо­во суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Колегіально у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді, у суді першої інстанції розглядаються справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної осо­би недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізич­ної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи ого­лошення її померлою; усиновлення, надання особі психіат­ричної допомоги в примусовому порядку, обов'язкову госпіта­лізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальність забезпечує можливість ретельного дослід­ження всіх доказів, правильної та всебічної їх оцінки та ухва­лення законного та обґрунтованого рішення у справі.

В судах апеляційної інстанції цивільні справи розгляда­ються колегією у складі трьох суддів, один з яких є головую­чим.

У суді касаційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі п'яти суддів.

4)Принцип рівності громадян перед законом та судом є конституційним та означає, що громадяни мають рівні конс­титуційні права і свободи та є рівними перед законом (ст.24 Конституції України). Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­ня, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожний суб'єкт у цивільному процесі займає своє процесу­альне становище - позивача, відповідача, третьої особи, ко­жен з яких наділяється комплексом процесуальних прав та обов'язків.

5)Принцип гласності народу. Пункт 7 ч. 3 ст.129 Конституції України проголошує, що гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами є однією з основних засад судочинства.

Під принципом гласності в цивільному процесі розумі­ється вільний доступ до залу судових засідань всіх грома­дян, що мають бажання бути присутніми під час розгляду цивільної справи.

Розгляд справ у всіх судах проводиться відкрито. Відкри­тий розгляд справ позитивно впливає на суддів з точки зору публічного контролю, а особи, які беруть участь у справі, мо­жуть знати все, що відбувається у судовому засіданні, оскіль­ки процесуальні дії здійснюються у їх присутності.

Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої.

6)Принцип публічності полягає в участі державних орга­нів під час здійснення правосуддя в цивільних справах, що ха­рактеризує їх процесуальну діяльність від імені або в інтере­сах держави або суспільних інтересах.

Публічний характер мають насамперед повноваження су­ду, що здійснює правосуддя в цивільних справах, ухвалює су­дове рішення по суті заявлених позовних вимог. Суд здійснює керівництво процесом розгляду справи, забезпечує додержан­ня послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками процесу їх процесуальних прав і вико­нання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забез­печення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обста­вин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

7)Принцип державної мови судочинства. Згідно з ч. 1 ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою.

Конституцією України в ст.10 встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функ­ціонування якої в усіх сферах суспільного життя забезпечу­ється державою на всій території України.

Особи, які беруть участь у справі і не володіють або недос­татньо володіють державною мовою, мають право робити зая­ви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють.

Особам, які беруть участь у справі та не володіють держав­ною мовою або володіють нею недостатньо, забезпечується участь у справі перекладача, який допускається до справи за заявою особи, що потребує перекладача, за ухвалою суду.

Це означає, що суд, здійснюючи правосуддя, має вести про­цес українською мовою. Дане правило є імперативним саме для суду (судді), що розглядає справу.

Судові документи складаються державною мовою.

5. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі

1. Принцип законності - це загальний принцип, що влас­тивий всім галузям права. В загальному вигляді принцип за­конності сформульований в ч.2 ст.19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого са­моврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конс­титуцією та законами України.

У цивільному судочинстві принцип законності означає, що цивільні справи мають розглядатися та вирішуватися у точній відповідності до норм матеріального права та з чітким дотри­манням норм процесуального права.

Принцип законності полягає в обов'язку суду та всіх учасників процесу керуватися у своїй діяльності нормами матеріального та процесуального права з метою досягнен­ня завдань цивільного судочинства, з одного боку, та в обо­в'язку зважати на рішення судів, що набрали законної си­ли, які є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян.

2. Принцип здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом.Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу.

3. Принцип диспозитивності визначає механізм руху ци­вільного процесу. Його ще називають рушійною силою цивільного процесу.

Принцип диспозитивності можна звести до таких аспектів:

• відкриття, зміна, рух та завершення процесу в будь-якій стадії залежать від ініціативи заінтересованих у результатах справи осіб;

• предмет спору та обсяг судового захисту визначається особами, які беруть участь у справі;

• особи, які беруть участь у справі, вільно розпоряджають­ся належними їм процесуальними правами, пов'язаними з розвитком та завершенням процесу.

Отже, під принципом диспозитивності слід розуміти нормативно-керівні положення цивільного судочинства, що визначають рушійною силою цивільного процесу іні­ціативу та волевиявлення заінтересованих у результатах справи осіб, які реалізуються у межах закону.

4. Принцип змагальності визначає внутрішню структуру цивільного процесу. Закріплений на конституційному рівні як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності містить дві важливі складові:

• зміст принципу змагальності складають рівність прав та обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, у процесі доказування.

• змагальна форма цивільного процесу. Сутність змагальної форми цивільного процесу в тому, що все цивільне судочинство від початку й до завершення прова­диться у формі процесуального протиборства учасників спір­них матеріальних правовідносин, інтереси яких, як правило, прямо протилежні.

Отже, принцип змагальності в цивільному процесі поля­гає в правах та обов'язках сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо подання доказів та участі в їх дослід­женні, а також у змагальній формі процесу, що спрямована на досягнення дійсних обставин справи, всебічній перевірці доводів та міркувань учасників процесу.

5. Принцип судової істини. Правильному застосуванню закону завжди передує процесуальна діяльність сторін щодо встановлення юридичних фактів.

Специфіка судового пізнання обставин цивільних справ по­лягає в тому, що воно здійснюється спеціальним державним органом - судом. У апеляційному суді суб'єктом пізнання є колегія, яка складається з трьох суддів, що надає додаткові гарантії достовірності висновків суду.

Отже, під принципом судової істини слід розуміти нор­мативно закріплену вимогу до суду, а також до осіб, які бе­руть участь у справі, всебічно, повно та об'єктивно вста­новити обставини справи.

6. Принцип забезпечення права на правову допомогу вті­лений у ст.12 ЦПК, де зазначено, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвока­тами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встанов­леному законом, та відображає положення ст.59 Конституції України щодо права кожного на правову допомогу.

Правом на правову допомогу є сукупність процесуальних прав, що надаються особам, які беруть участь у справі, з метою реалізації та захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Даний принцип спрямований на досягнення у справі судової істини, ухвалення судом законних та обґрунтованих рішень.

7. Принцип процесуальної рівноправності сторін закріп­лено у ч. 1 ст.31 ЦПК і виявляється у наданні сторонам рівних процесуальних можливостей для відстоювання своїх суб'єк­тивних прав, свобод та інтересів.

Наявність принципу процесуальної рівноправності сторін необхідна як вияв конституційної рівності громадян перед за­коном та судом незалежно від раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та со­ціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

8. Принцип поєднання усності та письмовості. Зазначе­ний принцип трансформувався з принципу усності, оскільки усна форма процесу раніше була переважною.

9. Принцип безпосередності судового розгляду полягає в тому, що судді, які вирішують справу, повинні особисто сприймати зібрані у справі докази, а вирішення справи засно­вано лише на доказах, досліджених у судовому засіданні. Згід­но зі ст.159 ЦПК суд під час розгляду справи повинен безпосе­редньо дослідити докази у справі. Зокрема, суд першої інстан­ції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази: заслухати показання сторін, третіх осіб, їхніх предс­тавників, допитаних як свідків, показання свідків, ознайоми­тися з письмовими доказами, оглянути речові докази, прослу­хати звукозаписи та подивитись відеозаписи, дослідити вис­новок експерта.

10. Принцип безперервності. Щодо існування принципу безперервності у сучасному ци­вільному процесі існують різні точки зору. У деяких підруч­никах з цивільного процесу взагалі не йдеться про принцип безперервності, інші вчені обґрунтовують явність цього прин­ципу в цивільному судочинстві.

Отже, принцип безперервності характеризується такими ознаками:

• склад суду з початку розгляду справи і до ухвалення су­дового рішення є незмінним. У разі заміни (вибуття) одного із суддів під час судового розгляду справа починається спочатку;

• у разі відкладення розгляду справи її новий розгляд має проводитися спочатку;

• рішення суду має бути ухваленим негайно після закін­чення розгляду справи.

6. Поняття, ознаки та види цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини – врегульовані нормами ЦПП суспільні відносини, які виникають у цивільному судочинстві як між судом, так і учасниками відносин.

Ознаки:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегулювання нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридич-ною рівністю; в) суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фак-тів.

Види:

1. Регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регу-лювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або осо-бистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потер-пілим.

2. Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов’язаних осіб і ступінь їх конкретизації. 

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — уповноважену і зобов’язальну.

3. Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером поведінки зобов’язаної сторони.

Суб’єктивне право в акт.пр.відносинах покликане забезпечити виконання обов’язку, тобто досягнення активної діяльності зобов’язаної відносини.

У пасивних правовідносинах змістом суб’єктивного обов’язку є пасивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушень суб’єктивного права уповноваженої сторони.

4. Речові та зобов’язальні відносини. Вони різняться об’єктом правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії.

5. Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об’єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство.

7. Виникнення, розвиток, зміна і припинення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільно-процесуальних правовідносин необхідна наявність наступних обставин: підстав, приводу і процесуальних передумов. Підстави – факти, з настанням або завдяки настанню яких порушується цивільний процес по певній справі. Приводом є необхідність захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Передумовами виникнення є обставини процесуально-правового характеру, наявність яких необхідна для реалізації особою свого права на звернення до суду, тобто порушення провадження у суді першої інстанції, на стадії апеляції і касації.

Під розвитком цивільних процесуальних правовідносин пропонується розу­міти збільшення кількості учасників цивільного процесу. Так, у разі відкриття провадження у справі відбувається роз­виток цивільних процесуальних правовідносин, оскільки поз­начений у позовній заяві відповідач стає учасником цивіль­них процесуальних правовідносин і набуває відповідні проце­суальні права. Відповідним розвитком цивільних процесуальних право­відносин може стати вступ у справу третіх осіб із самостійни­ми вимогами щодо предмета спору та інші фактори, наприк­лад надання доручення іншому суду на вчинення відповідних процесуальних дій тощо.

Під зміною правовідносин слід мати на увазі не тільки за­міну одного суб'єкта іншим, а й зміну характеру взаємовідно­син. Так, заявлений і задоволений відвід судді супроводжува­тиметься зміною у характері правовідносин, оскільки діяль­ність кожного судді має індивідуальні риси, зумовлені його професіоналізмом, наявністю чи відсутністю заінтересова­ності у результатах розгляду справи тощо. Тому можна говорити про те, що зміни у правовідносинах можуть мати місце за різними обставинами і обумовлюються такими ознаками:

- зміна підстави або предмет позову тощо призводитиме до трансформації доказової діяльності позивача, якому, як пра­вило, у цьому випадку необхідно буде довести нові юридичні обставини, а також такі зміни мають стосуватися й позиції відповідача;

- зміна суб'єктного складу призводитиме до зміни характе­ру правовідносин, зокрема, заява третьої особи з самостійни­ми вимогами щодо предмета спору також трансформуватиме відносини між суб'єктами, які беруть участь в справі.

Припинення цивільних процесуальних правовідносин можна пов'язувати з різними юридичними обставинами, нап­риклад, набранням рішенням суду першої інстанції законної сили, ухваленням Верховним Судом України рішення або постановленням ним ухвали у зв'язку з винятковими обставина­ми, закриттям провадження у справі, залишенням заяви без розгляду.

8. Об`єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин.

Об`єкт – процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямованиі процесуальні ПО та процесуальні дії суб’єктів правовідносин. Точки зору щодо об’єкту:

• Це дії суб’єктів процесуальних правовідносин

• Це діяльність суду

• Це матеріально-правові відносини, які захищаються судом

• Це спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, що переданий на розгляд та вирішення суду

• Процесуальні правовідносини взагалі не мають об’єкту

Зміст:

1. Це сукупність лише процесуальних ПО суб’єктів цивільних процесуальних відносин

2. Це сукупність лише процесуальних дій суб’єктів цивільних процесуальних відносин

3. Це сукупність процесуальних ПО суб’єктів цивільних процесуальних відносин та процесуальних дій по їх реалізації.

9. Суб’єкти цивільних правовідносин та їх класифікація.

Суб'єктами цивільних процесуальних відносин є всі учас­ники цивільних процесуальних відносин, які виникають у ре­зультаті розгляду конкретної цивільної справи.

Класифікація:

1. суди, які є неупередженими;

2. особи, які беруть участь у справі:

• особи, які захишають власні інтереси: в позовному провадженні – це сторони та треті особи, а в наказному та окремому – заявники та заінтересовані особи;

• особи, які беруть участь у процесі з метою захисту інтересів інших осіб (представники, адвокат, прокурор)

3. особи, які не беруть участь у справі або особи, що сприяють суду у здійсненні правосуддя. Основною рисою цих осіб є те, що у них відсутній матеріально-правовий інтерес щодо вирішення конкретної справи.

Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин повинні володіти цивільною процесуальною правосуб’єктністю, яка визначається як можливість особи бути суб’єктом відповідних цивільних процесуальних правовідносин або цивільного процесу.

10. Суд та допоміжний персонал суду.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

1. Суди першої інстанції , які розглядають та вирішують справи по суті, тобто розгляд справи у суді пер­шої інстанції проходить усі стадії процесу, починаючи із по­дання заяви та закінчуючи ухваленням судового рішення (ос­таточної ухвали - закриття провадження у справі). Такими судами згідно зі ст. 21 Закону є місцеві загальні суди, до яких віднесено районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово чи колегіально. Одноособовий розгляд справи - справу розглядає суддя, який є головуючим і діє від імені суду. Колегіально - тобто у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді, тобто вони мо­жуть також виконувати функцію головуючого.

2. Суди апеляційної та касаційної інстанцій, які здійснюють перевірку законності та обґрунтованості судових постанов у апеляційному та ка­саційному порядках.

Щодо апеляційного суду, то згідно зі ст. 291 ЦПК апеля­ційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у ци­вільних справах апеляційних загальних судів, у межах тери­торіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. У разі необхідності замість апеляційного суду області мо­жуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Перевірка законності та обґрунтованості постанов суду першої інстанції апеляційним судом здійснюється до набрання ними законної сили.

Щодо суду касаційної інстанції, то згідно із Законом Ук­раїни «Про судоустрій України» касаційною інстанцією у ци­вільних справах є Касаційний Суд України.

У ЦПК встановлено, що цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не мен­ше трьох суддів, а у певних статтях ЦПК конкретизовано склад колегій:

- при попередньому розгляді справи - троє суддів;

- при розгляді справи судом касаційної інстанції - п'ять суддів.

Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених ЦПК, - колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їх рівному предс­тавництві за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.

Ухвали постановлюються більшістю голосів. Головуючим на спільному засіданні судових палат може бути Голова Вер­ховного Суду України або один із його заступників

Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому са­мому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або ко­легіально). 

3. Допоміжний персонал суду.

Помічник судді - посадова особа апарату суду. Вимоги, яким повинен відповідати помічник судді: мати вищу юридичну освіту та стаж роботи на державній службі в судових органах не менше двох років або загальний стаж робо­ти за фахом не менше трьох років. Обов'язки помічника судді:

- вивчає матеріали справи та здійснює підбір законодавства та матеріалів судової практики, необхідних для розгляду справи;

- готує за дорученням судді проекти запитів, листів, іншої документації, пов'язаної з розглядом справи;

- за наказом голови суду приймає позовні заяви, скарги та заяви від осіб, які звертаються до суду, безпосередньо під час прийому громадян відповідно до затвердженого графіка;

- контролює надходження та приєднання до судової справи відповідних документів;

- контролює своєчасність повідомлення про судові засідан­ня осіб, які беруть участь у справі.

Помічник судді призначається та звільняється з посади на­казом голови суду.

Секретар судового засідання - є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних відносин, який здійснює організа­ційно-технічне забезпечення розгляду справи судом.

Обов'язки секретаря судового засідання:

- повинен здійснювати судові виклики та повідомлення від­повідно до норм ЦПК.

- повинен перевіряти наявність та з'ясовувати причини від­сутності осіб, яких було викликано до суду.

- повинен забезпечити фіксування судового засідання за до­помогою звукозаписувального технічного засобу та контролю­вати під час судового засідання такий запис.

- повинен вести журнал судового засідання, який є дзерка­лом судового засідання.

- після розгляду справи та ухвалення судового рішення по­винен оформити матеріали справи та передати їх у канцеля­рію суду.

Судовий розпорядник. Судовий розпорядник входить до апарату суду. Обов'язки судового розпорядника:

- слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання, але він лише констатує порушення такого порядку, а суддя на його повідомлення застосовує певні заходи, зокрема, попередження, видалення із залу судового засідання

- забезпечує належний стан залу судового засідання і запро­шує до нього учасників цивільного процесу.

- виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта, свідків

- приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали та передає суду.

- запрошує до залу судового засідання свідків;

- виконує інші доручення головуючого, пов'язані зі ство­ренням умов, необхідних для розгляду справи.

11. Особи, які беруть участь у справі. Їх правоздатність та дієздатність.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

У справах також можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх ПО, треті особи, а також представники цих осіб.

Загальні процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі:

• право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів

• одержувати копії рішень, ухвал

• брати участь у судових засіданнях 

• подавати докази

• брати участь у дослідженні доказів

• ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі

• ставати запитання свідкам, експертам, спеціаліс­там

• заявляти клопотання та відводи

• давати усні та письмові пояснення судові

• подавати свої доводи, міркування щодо питань, які ви­никають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб

• користуватися правовою допомогою

• знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти

• прослуховувати запис фіксування судового процесу технічними засобами, робити з нього копії, подавати пись­мові зауваження з приводу його неправильності чи неповно­ти 

• оскаржувати рішення і ухвалу суду

Правоздатність. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Дієздатність. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

12.Особи, які не беруть участь у справі.

Свідок - дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обс­тавини, що мають значення для розгляду та вирішення спра­ви, крім випадків, передбачених у ст. 51 ЦПК.

Свідок - дієздатна особа, але він може мати повну дієздат­ність, обмежену дієздатність або дієздатність може бути ним на­бута у випадках, передбачених законом.

Права та обов'язки свідка:

- зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

- має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє 

- може користуватися письмовими записами, якщо його по­казання пов'язані з будь-якими обчисленнями чи іншими да­ними, які важко зберегти у пам'яті

-  може відмовитися від давання показань у випадках, вста­новлених законом, але зобов'язаний повідомити причини такої відмови

- має право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Особи, які не підлягають допиту як свідки:

1)  недієздатні фізичні особи,

2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним положенням - про такі відомості;

3)  священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4)  професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виник­ли під час ухвалення рішення чи вироку;

5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бу­ти допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипло­матичних представництв - без згоди дипломатичного предс­тавника.

Особи, які мають право відмовитися від давання показань. Фізична особа має право відмовитися давати показання що­до себе, членів сім'ї чи близьких родичів.

Експертом є особа, яка має спеціальні знання у тій чи іншій галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, яка залу­чається судом для дослідження і подальшого роз'яснення пи­тань, що виникають у процесі розгляду справи, але вирішення яких залежить від наявності певних спеціальних знань.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають не­обхідні знання для надання висновку з досліджуваних пи­тань. Судовими експертами державних спеціалізованих уста­нов можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, прой­шли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судово­го експерта з певної спеціальності.

Права експерта:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових ма­теріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приво­ду яких йому не були поставлені питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета й об'єктів дослідження;

5) ставити запитання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) відмовитися від давання висновку шляхом подання суду вмотивованої ухвали про таку відмову;

7) клопотати перед судом про залучення інших експертів, якщо при проведенні експертизи мають місце запитання, які потребують участі декількох експертів різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ст. 149 ЦПК «Комплексна експертиза»);

8) має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, оплату витрат, пов'язаних з викликом до суду;

9) користуватися іншими правами, встановленими Зако­ном України «Про судову експертизу».

Обов'язки експерта:

- викласти висновок у письмовій формі та за змістом відпо­відно ст. 147 ЦПК;

- забезпечити збереження об'єкта експертизи;

- невідкладно повідомити суд про неможливість проведен­ня еспертизи, якщо він не володіє необхідними знаннями;

- невідкладно заявити суду клопотання щодо уточнення по­ставлених запитань або повідомити про неможливість прове­дення ним експертизи за поставленими питаннями у разі ви­никнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення;

Експерт не має права:

- за власного ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;

- спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а та­кож з іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи;

- розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи;

- передоручати проведення експертизи іншій особі.

Спеціаліст - особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинен­ня процесуальних дій не замінює висновку експерта та не мо­же стосуватися правових питань.

Права спеціаліста:

- знати мету свого виклику до суду;

- відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;

- з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливо­сті доказів;

- має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Обов'язки спеціаліста:

- з'явитися за викликом суду;

- надавати суду технічну допомогу;

- відповідати на поставлені судом питання;

- давати усні консультації та письмові роз'яснення;

- звертати увагу суду на характерні обставини чи особли­вості доказів.

Перекладач - особа, яка вільно володіє мовою, якою здійс­нюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глу­хими, німими чи глухонімими.

Для того, щоб бути перекладачем у цивільному процесі, не­достатньо бути лише філологом. Перекладач повинен володіти юридичною термінологією та мати хоча б мінімальний багаж знань в тій чи іншій галузі права.

Права перекладача:

- ставити питання з метою уточнення перекладу;

- відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не во­лодіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу;

- має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Обов'язки перекладача:

- з'являтися за викликом суду;

- здійснювати повний і правильний переклад;

- посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перек­ладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.