Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Office Word.docx
Скачиваний:
27
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
106.38 Кб
Скачать

1.) Поняття, предмет та система міжнародного економічного права. Міжнародне економічне право - це система норм і принципів, які регулюють відносини, що виникають між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права у сфері економічного співробітництва. Предмет міжнародного економічного права складають міжнародні економічні відносини, тобто форма зв'язків між державами, між державами та міжнародними організаціями у різних сферах міжнародного економічного співробітництва. Ці відносини є багатоаспектними і розрізняються за суб'єктами та предметним складом.

Суб'єктами міжнародного економічного права є держави, їх об'єднання, міжнародні організації та їх об'єднання. Залежно від суб'єктного складу міжнародні економічні відносини можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, як універсальними, так і регіональними або локальним. За змістом у системі міжнародних економічних відносин виділяються торгівельні, виробничі, науково-технічні, фінансові, валютні, кредитні, транспортні, інвестиційні та інші господарські відносини між суб'єктами міжнародного публічного права. Ці відносини можуть реалізуватися у формі купівлі-продажу товарів та послуг (експортні операції), підрядних робіт, надання технічної допомоги, перевезення пасажирів та вантажів, надання кредитів, вирішення питань митної політики тощо. Тобто, усі відносини міжнародного публічного права, в яких присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного економічного права. Наприклад, до норм міжнародного економічного права належать норми транспортних конвенцій, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб'єктами міжнародного права. Система міжнародного економічного права складається із загальної та особливої частин. До загальної частини входять норми та принципи, що визначають загальні положення правового регулювання міжнародних економічних відносин, незалежно від їх конкретного змісту. В цілому загальна частина міжнародного економічного права співпадає із загальною частиною міжнародного публічного права, але є дещо вужчою, оскільки регулює специфічні економічні питання. Особлива частина міжнародного економічного права поділяється на підгалузі, основними серед яких є: • міжнародне торгове право; • міжнародне валютно-фінансове право; • міжнародне транспортне право; • міжнародне митне право; • міжнародне право інтелектуальної власності. 2.) Співвідношення міжнародного економічного права, міжнародного публічного та міжнародного приватного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва.

Міжнародне публічне право — це сукупність юридичних принципів та норм, що відображають узгоджені позиції суб'єктів і призначені для регулювання відносин між державами та іншими учасниками міжнародно-правових відносин.

Проблема співвідношення міжнародного приватного права та міжнародного публічного права, є однією з найскладніших, вона набуває особливої ​​гостроти і актуальності в сучасну епоху в зв'язку з розширенням матеріальної основи та сфери дії, ускладненням структури, а також диференціацією суб'єктів міжнародних економічних відносин. Виділення певних норм міжнародного права, що регулюють відносини між державами та похідними від них суб'єктами в економічній області, в окрему групу юридично обов'язкових приписів - міжнародного економічного права - і виникнення неоднозначно розв'язуваних міжнародно-правової та національно-правової доктринами відповідних цьому питань теоретичного і практичного характеру ( наприклад, "транснаціонального" права), зумовили сам факт і масштаб дискусій з приводу природи, місця в існуючих правових системах міжнародного приватного права, їх співвідношення, наявності або відсутності взаємодії між ними. Поняття "міжнародне публічне" і "міжнародне приватне право" виступають як парні категорії: одне - в справжньому сенсі міжнародне (міждержавне) право, інше - частина внутрішньодержавного, національного права. Перше спрямоване на регулювання владних (публічних) відносин, друге покликане забезпечити впорядкування відносин в основному між фізичними і юридичними особами. Розуміння "публічного" виключно як зовнішнього прояву державності і механічного тлумачення зв'язку публічних інтересів з інтересами суспільства, з усім розмаїттям всіляких зв'язків між ними, не дозволяє погодитися з подальшими висновками, до яких призводить подібний напрямок міркувань. У рівній мірі викликає заперечення і сприйняття "приватного" як тільки лише інструменту розвитку та захисту індивідуальних прав осіб (громадян). Так, на конференції звучала ідея про необхідність «чітко розмежовувати сфери приватного і публічного права та застосовувати відповідні механізми регулювання там, де вони доречні». Публічно-правові механізми придатні для конструювання самої держави, її органів, для регулювання управлінської діяльності, державних фінансів та податкових відносин, соціального забезпечення, правосуддя, охорони особистості і природи. Прийомами приватного права опосередковуються відносини власності, товарно-грошового обороту, сфери приватного та сімейного життя і т.д.

3.) Поняття та система джерел міжнародного економічного права.

Можливість регулювання міжнародних економічних відносин досягається через застосування принципів та норм міжнародного економічного права, які не є чимось абстрактним, вільно розташованим у просторі. Вони закріплюються у певних джерелах. При цьому оскільки міжнародне економічне право є однією із галузей міжнародного права, остільки основні джерела міжнародного права є одночасно і джерелами міжнародного економічного права. Крім того, система джерел МЕП включає і специфічні джерела, які закріплюють норми і принципи суто міжнародного економічного права. Це — рішення міжнародних економічних організацій, конкретні договірні угоди щодо міжнародного економічного співробітництва (наприклад, торговельний договір) тощо, міжнародні звичаї, судові прецеденти, на яких базуються рішення Міжнародного арбітражу та Міжнародного суду.

Закріплення норм і принципів МЕП у конкретних джерелах має велике значення. Це пов’язано насамперед з тим, що вони, як певні правила, набувають загальнообов’язкового характеру. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх джерел.

Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки.

Отже, під джерелами міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

4.) Кодифікація та уніфікація міжнародного економічного права.

Серед напрямів, способів, форм й актів, які сприяють узгодженому правовому розвитку держав у сфері міжнародного приватного права важливе значення має кодифіковане національне законодавство. Кодифікація дозволяє заповнити прогалини у законодавстві, усунути дублювання норм, розмежувати норми матеріального та процесуального права, досягти визначеності та передбачення результатів як у нормотворчості, так і у врегулюванні спірних правовідносин. Вказане є важливим, зокрема у випадку, якщо перед судом чи іншими заінтересованими особами постає питання про те, які норми іноземного права слід вважати матеріальними, а відповідно й застосовуваними. Адже загальноприйнятим є положення, що іноземні процесуальні норми не можуть застосовуватися судами та мати місце за межами юрисдикції держави, котра їх прийняла. Відомими є два способи кодифікації. По-перше, створення галузевих кодексів, які містять норми міжнародного приватного права. По-друге, прийняття спеціальних законів з міжнародного приватного права та процесу.З кодифікацією норм міжнародного приватного права тісно пов'язана уніфікація цих норм, тобто використання правотворчого процесу, спрямованого на створення (зміну, припинення) правових норм, тотожних іншій національній правовій системі. Уніфікація є частиною процесу гармонізації (зближення) національних правових систем. Межі уніфікації визначаються її цілями, тобто певними об'єктивними економічними чи соціальними причинами. Про необхідність уніфікації правових норм, а часто й невідворотність цього процесу свідчить збільшення кількості ситуацій, які вимагають застосування іноземного права. Уніфікація у міжнародній сфері означає процес, внаслідок якого держави приймають певні договірні зобов'язання. Тут відомі два методи уніфікації: прямий та непрямий. Перший означає, що у міжнародному договорі встановлюють завершені правові норми, готові без конкретизації до застосування у системі внутрішнього права держав-учасниць договору. Своєю чергою держави зобов'язуються забезпечити застосування цих норм. Шляхом створення таких повністю уніфікованих норм досягається високий рівень одноманітності у правовому регулюванні правовідносин. В залежності від кола учасників пряма уніфікація може бути двосторонньою та багатосторонньою, універсальною, регіональною, субрегіональною чи локальною. Результатом прямої уніфікації є, зокрема, значна кількість угод, а саме міжнародні двосторонні договори про надання правової допомоги. Метод непрямої уніфікації означає, що держави-учасниці міжнародного договору зобов'язуються встановити у своєму законодавстві правову норму, зміст якої достатньо детально визначено у цьому договорі. Він не є досконалим, тому що держава-учасниця договору, відтворюючи норму договору, як правило конкретизує її. Ця конкретизація може коливатися іноді в значних межах у національному законодавстві.