підприємницьке право

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Предмет і метод підприємницького права.

1. Поняття і основні принципи підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність – це діяльність юридичних і фізичних осіб а також інших утворень, які здійснюють: безпосередню, самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з метою отримання прибутку. У статті 1 закону України “Про підприємництво” дається перелік видів такої діяльності : виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт, заняття торгівлею. У законі зазначається ще одна ознака – підприємницьку діяльність здійснюють зареєстровані суб’єкти підприємницької діяльності. Однак це не зовсім правильно, оскільки:

крім фізичних і юридичних осіб існують і інші утворення, які здійснюють підприємницьку діяльність. новий цивільний кодекс не зазначає реєстрацію як обов’язкову ознаку, це стосується фізичних осіб. Так кодекс встановив, у тому випадку якщо фізична особа здійснює діяльність з метою отримання прибутку, то на неї поширюються всі норми, які регулюють підприємницьку діяльність.

Безпосередня діяльність – означає, що діяльність здійснюється саме юридичною особою або фізичною особою суб’єктом підприємницької діяльності.

можливість Систематичність – означає зайняття підприємницькою діяльністю більше ніж два рази.

На власний ризик – це означає, що суб’єкт підприємницької діяльності несе самостійну відповідальність за свої дії. зобов'язаннями У 2000 році до закону “Про підприємництво” було внесено доповнення, згідно якого не є

підприємницькою діяльністю володіння корпоративними правами, а також створення юридичної особи. Не є підприємницькою діяльністю: заснування підприємств, товариств покупка і володіння акціями, долями про те спірним є питання щодо учасників повного і командитного товариства тому що у законі “Про господарське товариство” і новому ЦК повне і командитне товариство визначається через таку ознаку як “об’єднання для спільного здійснення підприємницької діяльності”.

Принципи підприємницької діяльності закріплені у ст. 5 закону “Про підприємництво”: вільний вибір видів діяльності;

залучення	на добровільних засадах		до здійснення підприємницької			діяльності майна та
коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне	формування	програми	діяльності	та	вибір постачальників і споживачів
вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільний найм працівників;
залучення і використання		матеріально-технічних,		фінансових, трудових,		природних та інших

видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

2. Предмет і метод підприємницького права.

Підприємницьке право у різних країнах називається по різному: господарське право, комерційне право, торгове право.

Господарське право виникло у 30-х роках в СРСР, це було об’єднання цивільного і адміністративного права і основним завданням цієї галузі було поєднати порядок здійснення договірної діяльності, але регулювати цю діяльність методами адміністративного права. У інших країнах ця галузь права називається комерційне або торгівельне, і основним її завданням є регулювання діяльності комерсантів. В Україні діяльність по отриманню прибутку називали підприємницькою.

Підприємницьке право – це система норм, що регулюють підприємницьку діяльність за виключенням норм податкового, трудового права.

Суб’єкти		підприємницької	діяльності.
Види	суб’єктів	підприємницької	діяльності;

Правовий статус фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності.

Види суб’єктів підприємницької діяльності зазначені у ст. 2 закону “Про підприємництво”: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Україні на умовах договору про розподіл продуктів.

Юридичні особи традиційно поділяються на підприємства, установи, організації. Такий поділ не відображає організаційно-правову форму юридичної особи, а обумовлюється видом діяльності юридичної особи. Новий ЦК вперше на законодавчому рівні поділив юридичні особи на комерційні і некомерційні.

Щодо об’єднань юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Україні на умовах договору про розподіл продуктів, то на них не поширюється ст. 3 закону України “Про підприємства”. Ці об’єднання не є юридичними особами, вони діють на основі угоди, яка відноситься до договорів про спільну діяльність.

2. На сьогодні фізична особа вважається суб’єктом підприємницької діяльності, якщо вона зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності. Для заняття підприємницькою діяльністю необхідною ознакою є постійне проживання на території України, а громадянство для цього немає значення. Фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності відповідає за своїми боргами всім своїм майном.

У зв’язку з тим, що фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, використовує майно, яке може бути у спільній сумісній власності, то виникає ряд питань, стосовно цього майна:

звернення стягнення на майно фізичної особи суб’єкта підприємницької діяльності за борги, що виникли внаслідок підприємницької діяльності, неможливе якщо він є одруженим. Оскільки інша

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

сторона подружжя має законне право на половину цього майна, і це право у випадку необхідності може бути підтверджене у судовому порядку. Таким чином стягнення може бути накладене лише на половину майна фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності.

при розлученні осіб, один з яких є суб’єктом підприємницької діяльності друга сторона має право виділити ½ частину майна, яке використовується у підприємницької діяльності.

Обмеження на заняття підприємницькою діяльності фізичних осіб.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх

справ, державного нотаріату,					а	також	органів державної	влади і управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи,	яким	суд заборонив				займатися певною діяльністю, не можуть			бути зареєстровані як
підприємці	з	правом		здійснення			відповідного виду	діяльності	до закінчення терміну,
встановленого вироком суду.
Особи,	які	мають	непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі
злочини,	не можуть		бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками
підприємницької		організації,			а	також	займати в підприємницьких товариствах та їх спілках
(об'єднаннях) керівні посади				і	посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Підприємства і їх види.

1. Підприємство, як єдиний майновий комплекс у Цивільному кодексі (ЦК). Підприємство як суб’єкт у Господарському кодексі (ГК).

ЦК виділив таке поняття об’єкту цивільних прав фізичних і юридичних осіб, як “єдиний майновий комплекс”. Стаття 62 ГК визначає підприємство, як організаційну форму господарювання. Закон України “Про підприємства”, що втратив силу з 1 січня 2004 року, визначав підприємство, як юридичну особу, метою якої є отримання прибутку. Підприємство здійснювало діяльність по виробництву товарів, наданню послуг, виконанню робіт, за виключенням фінансових (банки, ломбарди, страхові компанії не є підприємствами). Тобто підприємство фактично мало дві ознаки: мету і вид діяльності.

У ст. 62 ГК встановлюється, що підприємства можуть і не мати на меті отримання прибутку. До неприбуткових належать державні підприємства, а також комунальні підприємства майно, яким належить на праві оперативного управління. Метою таких підприємств є забезпечення інтересів держави або територіальної громади і такі підприємства:

1.не можуть самостійно розпоряджатися своїм майном;

2.їхні борги сплачує орган державного управління або територіальна громада.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Взалежності від форми власності підприємства можна класифікувати на:

1.приватні;

2.державні;

3.комунальні;

4.колективні;

5.підприємства зі змішаною формою власності.

Колективна форма власності закріплена у законі України “Про власність”. Відповідно її суб’єктами визнаються – юридичні особи. ЦК відносить колективну власність до приватної, і тому її суб’єктами можуть бути і фізичні особи. ГК відносить до колективної форми власності: підприємства громадських організації, виробничі кооперативи.

Змішана форма власності виникає з закону “Про підприємства” у редакції 1991 р., однак після внесення змін і доповнень до цього закону у 1998 році, такий вид підприємств зі змішаною формою власності був ліквідований. На сьогодні він знову відновлений у ГК.

За наявністю у статутному капіталі підприємства іноземного капіталу:

1 підприємство з іноземними інвестиціями, якщо іноземні інвестиції становлять не менше 10 % статутного капіталу;

2 іноземне підприємство, у якому іноземний капітал становить 100 %.

Залежно	від	способу	утворення	(заснування)	та	формування
статутного	фонду:

1. Унітарні, які засновуються однією особою і мають статутний фонд, який не поділяється на долі або акції. ГК не врегулював питання визначення права власності у засновника унітарного підприємства. Закон України “Про податок на прибуток підприємств” відносить до корпоративних прав не тільки право на частку і на акцію, а і на статутний капітал. Тому власник унітарного підприємства є власником корпоративних прав у вигляді статутного фонду.

Розрізняють такі види унітарних підприємств:

а) державні;

б). комунальні;

в). підприємства, засновані на власності об’єднань громадян, релігійних організацій або на приватній власності засновників.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

2. Корпоративні підприємства, у яких статутний фонд завжди поділений на окремі частки або на акції. Корпоративні підприємства засновуються на власності двох і більше осіб.

2. Колективні підприємства.
Згідно з ст. 93 ГК, підприємством	колективної	власності	визнається
корпоративне або унітарне підприємство, що діє	на основі колективної власності засновника.

Підприємствами колективної власності є: виробничі кооперативи, підприємства виробничої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій та інші.

ЦК відносить виробничі кооперативи до підприємницьких товариств. Стаття 23 закону України виділяє такий вид підприємств, як колективні. Вони створюються у процесі приватизації і оренди державного та комунального майна. Закон визначає і майнові права працівників колективного підприємства, до яких відносяться:

1.право на отримання свого вкладу при виході з підприємства (у разі їх смерті таке право мають її спадкоємці);

2.право на отримання прибутку.

Вклад завжди виражається у грошовому розмірі. Вклад може збільшуватися лише у випадку збільшення майна колективного підприємства.

При реорганізації колективного підприємства в господарське товариство потрібно мати на увазі:

Øбажано на момент реорганізації, щоб у статуті колективного підприємства був записаний розмір статутного капіталу;

Øдоплачувати грошові кошти при реорганізації неможливо, краще міняти вклад на акції;

Øпрацівники підприємства мають право на виплату вкладу у разі незгоди з рішенням про реорганізацію.

Господарські товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Закон України “Про господарські товариства” передбачив створення юридичних осіб, які виникали на основі об’єднання капіталів. Необхідною ознакою цих юридичних осіб була наявність статутного фонду. Однак на відміну від інших країн, де існують такі товариства, статутний фонд не виконував гарантійну функцію, і відповідно не залежав від балансу підприємства. З цього приводу існує дві думки з приводу цього закону:

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

1.Він не відображує прийнятті у всіх країнах вимоги до господарських товариств, як товариств капіталу.

2.Була необхідність прийняти такий нормативний акти, аби надати можливість кожному громадянину спробувати свої сили у бізнесі, без особливого ризику для свого майна.

На сьогодні найбільш розповсюдженими господарськими товариствами є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Новий цивільний кодекс не визнає таких суб’єктів підприємницької діяльності, як “підприємства”, і тому господарські товариства є одним з видів підприємницьких товариств.

Підприємницькі товариства – це юридичні особи, які мають на меті отримання прибутку, і учасники (акціонери, члени) мають право на отримання прибутку від підприємницької діяльності, а також розподіл майна при ліквідації. Підприємницькі товариства є двох видів: господарські товариства і виробничі кооперативи.

Новий цивільний кодекс дав нове визначення господарського товариства, яке відрізняється від того, що у законі “Про господарські товариства”. Стаття 113 дає визначення господарського товариства – це юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. У цьому визначенні відсутні класифікуючі ознаки акціонерного товариства, у якому уставний капітал поділяється не на частки, а на акції, і не точно визначений суб’єкт права власності на акції. Тому правильним було б визначити господарські товариства – це юридичні особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки (акції) між учасниками (акціонерами).

Вперше цивільний кодекс ввів поняття “складений капітал”, тепер складений капітал існує у повному і командитному товаристві. В акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою відповідальністю і товаристві з додатковою відповідальністю замість поняття статутний фонд вводиться поняття статутний капітал. Поняття статутний капітал було введено у зв’язку з тим, що статутний капітал став виконувати гарантійну функцію. Вона проявляється в тому, що розмір чистих активів товариства не може бути меншим ніж статутний капітал.

Цивільний кодекс буде не єдиним нормативним актом, який буде регулювати питання діяльності господарських товариств. Є рішення Верховної Ради України, згідно якого буде прийнятий окремий закон для регулювання діяльності акціонерних товариств.

Щодо закону “Про господарські товариства”, то на сьогодні у Верховній раді існує два проекти:

1 окремо прийняти закон “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, і закон “Про акціонерні товариства”.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

2 прийняти нову редакцію закону “Про господарські товариства” і закон “Про акціонерні товариства”.

Новий цивільний кодекс вводить таке поняття як залежне господарське товариство. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства. Головними можуть бути лише акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальність, товариства з додатковою відповідальністю..

Учасники господарського товариства, їх права і обов’язки.

Учасниками господарських товариств можуть бути лише фізичні і юридичні особи. Законодавством може бути передбачено обмеження щодо зайняття підприємницькою діяльністю:

1. особи, які	мають непогашену судимість		за крадіжки, хабарництво та	інші	корисливі
злочини, не	можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати			співзасновниками
підприємницької	організації,	а також займати	в підприємницьких товариствах та		їх пілках
(об'єднаннях) керівні посади		і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

2.державні службовці, військовослужбовці, працівники суду, прокуратури не можуть бути учасниками повного і командитного товариства, оскільки закон “Про господарські товариства” дає визначення цих товариств через поняття здійснення їх учасниками підприємницької діяльності.

3.Державні підприємства не можуть бути учасниками або засновниками господарських товариств.

4.Повне і командитне не можуть створюватися одною особою, а акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальність, товариство з додатковою відповідальністю може.

Стаття 116 ЦК визначає права учасників товариства:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом. Право на управління у різних товариствах реалізується по різному. У акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою відповідальність, товаристві з додатковою відповідальністю може це забезпечується через участь в органах управління. У повному і командитному товаристві кожний з учасників може здійснювати юридичні дії від імені товариства.

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

3) вийти у встановленому порядку з товариства. Виключенням є акціонерні товариства, у яких вихід здійснюється шляхом відчуження акцій. При виході з товариства особа має право отримати майно у розмірі своєї частини.

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Закон “Про господарські товариства” на даний момент обмежує це право, можливістю отримувати лише деякі документи: протоколи загальних зборів, річні баланси і фінансові звіти.

6) Акціонери, мають право на ознайомлення з книгою протоколів засідань правління.

Обов’язки учасників господарського товариства:

1) додержуватися	установчого документа товариства та виконувати рішення загальних
зборів.

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом. Акції купляються не у відповідності з установчими документами, а відповідно до договору між продавцем і покупцем.

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Якщо закон визначає право особи, то це не може бути її обов’язком.

Товариство з обмеженою відповідальністю - засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Стаття 140 ЦК визначає відповідальність учасників, за ризик збитків.	Учасники	товариства з
обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями	і несуть	ризик збитків,

пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Ті учасники, які не повністю внесли вклад несуть відповідальність з урахуванням не внесеної частини. Закон “Про господарські товариства” передбачав можливість такої відповідальності лише у випадках коли це було передбачену в установчих документах. Учасники товариства несуть солідарну відповідальність.

Засновницький договір

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Закон “Про господарські товариства” передбачав, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і функціонує на основі засновницького договору і статуту. Стаття 142 ЦК передбачає можливість укладення договору при необхідності. Предметом цього договору є дії учасників по створенню товариства. Дія даного договору припиняється після створення юридичної особи. Цей договір не є установчим документом.

Управління товариством

Вищим органом управління є збори учасників. Виключна компетенція загальних зборів:

1. визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2.внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3.створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4.визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення

повноважень відповідних контрольних органів;

5. затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7. виключення учасника із товариства;

8. прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Закон “Про господарські товариства” передбачав необхідність створення ревізійної комісії, яка складається з членів товариства, у кількості не менше трьох осіб. ЦК передбачив наступний порядок контролю: або обрання спеціального органу, або залучення незалежного аудитора.

Статутний капітал

Статутний капітал формується з вкладів учасників, його розмір визначається статутом. Від розміру вкладу залежить розмір частки. Статутний капітал завжди оцінюється в гривнях. Не резиденти зобов’язані вносити вклади у валюті, а перерахунок здійснюється за курсом НБУ.

Мінімальний статутний капітал 100 мінімальних заробітних плат.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Основним призначенням статутного капіталу є гарантування інтересів кредиторів.

На момент реєстрації необхідно внести не менше 50 % статутного капіталу, при цьому кожен учасник повинен внести не менше 50% свого вкладу. Інші 50% вносяться на протязі року. Якщо протягом року не внесено всіх вкладів у статутний фонд, то товариство повинно заявити про зменшення статутного капіталу, або прийняти рішення про ліквідацію.

ЦК встановив необхідність збереження балансу між вартістю чистих активів товариства і статутним капіталом.

Збільшення статутного капіталу можливо лише у випадку його повної оплати.

Учасником товариства може бути одна особа. Стаття 141 НЦК передбачає, що законом може бути передбачено максимальну кількість учасників товариства. У випадку коли кількість учасників буде більшою ніж дозволено законом, необхідно провести реорганізацію в акціонерне товариство.

Специфічні права учасників товариства:

1. Стаття 147 ЦК передбачає право на відчуження частки в статутному капіталі, на основі цивільно-правових договорів. Загальне правило статті 147: учасник товариства має право на відчуження своєї частки у статутному капіталі іншим учасникам товариства, а відчуження її третім особам можливе, якщо інше не встановлено статутом. В статуті товариства можливо передбачити право на відчуження частки лише членам товариства. Однак, якщо цього не передбачено, то члени товариства мають переважне право купівлі. Закон “Про господарські товариства” також визначав право переважної купівлі, але механізму реалізації не передбачав.

Право на вихід з товариства. Учасник, який хоче вийти з товариства, зобов’язаний попередити про це за три місяця, якщо інший строк не передбачений статутом. Закон “Про господарські товариства” встановлює, що при виході, учасник має право отримати кошти пропорційно своїй частці. На сьогодні стаття 148 НЦК встановлює. Що порядок і спосіб визначення частини майна пропорційної частці учасника повинна визначатися статутом і законом.