Основы сценарной работы социального педагога

^03.03.14 Тема: Основы сценарної роботи соціального педагога

План

1. Соц. пед як організатор і режесер театралізованих дійств

2. Спеціфіка творчої проф. ді-сті соц. пед

3. Соц.пед ф-ції мистецтва

I

Соц. Пед. Є складний вид ді – сті. Вона потребує від фахівця різних знань з різних галузей науки і віяння їх на праці.

Сфери ді – сті соц.. пед. Різноманітні зокрема соц. пед. бере участь у створені та ді – сті молодіжних, підліткових, дитячіх та сімейних центрів, клубів, об єднань за інтереснами. А тому він повинен володіти як проф.. так і спеціфіч. знаннями й уміннями. Серед численних ф – цій, які виконує соц. пед., особливе значання займають такі проф.. уміння:

• Організувати творч. Колективи та керувати їх ді –стю

• Планувати ді сть та роботу з колективом

• Володіти культурою спілкування

• Розробляти сценарії свят

• Проводити різні виховні заклади, гурткову роботу, як у школах так і в мікрорайонах.

ІІ

Спеціфіка проф.. ді – сті соц. пед. З вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особистостях:

• По – перше вона має нерегламентований характер(соц. пед. як організатор, керівник, режисер організовує аматорську ді – сть

• По – друге засобами виховання виступає мистецтво та худ. Творч.

В інших закладах та установах ці засоби використають найчастіше як допоміжні.

У роботі ж соц. пед. З дітьми ці засоби є головними, домінуючими. Адже творчість – це ді – сть, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно – історічн унікальністю.

Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця.

ІІІ

Соц – пед. Фун – ції мистецтва

Обов язково умовою прогреса суспільства є виховання духовної культури особистості, існування якої на сам перед пов язане з такими чинниками як моральне збагачення людини, віри в гуманістичні ідеали, здатність зберігати їх.

Театр – це один із найдемократичніших видів мистецтва, для дітей він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки та психології, пов язаних з : художньою освітою і вихованню дітей, формуванням естетичного смаку, моральним вих. , розвитком комунікативних якостей, вихованням волі, розвитком пам яті, фантазії, мови;

^06.03.14

Для правильної організації музично театралізованої ді – сті рекомендується враховувати наступні принципи:

1. Принцип гуманізації – передбачає вміння педагога стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, неігнарувати її почуття, та позиції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загальнолюдські поняття.

2. Принцип диференціації – заклечається в створені оптимальних умов, для самореалізації кожної дитини в процесі музично – театралізованої ді – сті з урахуванням віку, статі, накопичення нею досвіду, особливостей емоційної і пізнавальної сфери.

3. Принцип інтергративності - інтеграція в пед. Процесі розглядається як фактор створення емоц2ійного благополуччя дитини в дитячому8 закладі, як найважливіша умова й цілісного розвитку перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях(музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, вкладом на образо творення в різних видах художньої ді – сті – малювання, ліплення, аплікацію, мімічні та пантомімічні стюди, аплікації.

4. Змістовності – передбачає змістовність занять різноманітність тематики і методів роботи.

5. Принцип систематичності – щоденне включення театралізованих та різноманітних вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно – рольові методи.

6. Принцип дитячої активності – робить акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення занять; при наявності такої активності ді – сть проходить більш інтенсивно, діти менше втомляються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою ді – стю.

7. Принцип співпраці – співпраця дітей один з одним та дорослими

8. Принцип проф.. компетентності – всі ігри, вправи, заняття, інформація повинні бути підібрані таким чином, щоб вдало поєднувати рухи міміку, пантоміміку в різних варіаціях.

Основні соц. ф – ції мистецтва:

• Сценарно – перетворююча та компенсаторна ( мистецтво як ді – сть та «втіха») має свій прояв, як ідейно – естетичний вплив на людей.

Завдяки цій здатності мистецтво залучає до цілеспрямованої ді – сті, що трансформує суспільство. Художня тв – сть являє собою процес перетворення ( в цявлені) фактів дійсності, матеріалу та самої людини.

Ідеали гармонійної людини пробуджують активність кожного створювати самого себе в цьому напрямку, тобто стверджують у дійсності те, що бажання реальне, насправді компенсуючи те, що є недостатнім дія повноцінного життя.

• Пізнавально евристична (мистецтво як знання та просвіта.

Визнавалося в історії не всіма мистецтвами, багато з них сумнівалися у пізнавальних можливостях мистецтва.

Мистецтво виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, а також засобом навчання, передачою навичок мислення, узагальнення мотеми поглядів – тому його справедливо називати – «підручником життя».

• Художньо – концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу), дозволяє побачити у художньому творі уявлення митця про світ у цілому, цілісна концепція, подана у ормах які сприймаються в них емоційно втіленням уявлень просвіт, людину та місце людини у світі.

• Ф – ція передбачення (мистецтво як віщування) має свій у тому, що може пророкувати певні події, зміни у суспільстві та світі у цьому сенсі мистецтво співвідноситься з людською інтуїцією.

Тому у фантастичній літературі часто передбачається поява тих чи інших досягнень, однак найважливішим є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства.

• Інформативна та комунікативна (мистецтво як повідомлення та спілкування) – полягає в тому, що твір мистецтва – це нео(??)знакова система.

Як і будь яка знакова система мистецтво має свій «код» ключ до якого втілений в особистостях денної культури, її змісті.

Художнє спілкування являє собою обмін культурними змістами, що зумовлює залучення до певної культури.

• Виховна ф – ція (мистецтво як кмерсес в формуванні цілісної особистості).

Дає змогу впливати художньому твору на склад думок та почуття. Ще піфагорійці помітили, що мистецтво очищає особистість, де допомогою виникнення певних почуттів.

• Сугестивна ф – ція (вплив на несвідоме) – полягає у тому що мистецтво здатне повіювати певний склад думок та почуттів. Емоційний вплив мистецтва якраз і характерний тим, що дає безпосередньо, прямо на почуття того хто сприймає, минаючи на цьому рівні раціональні заборони, це якість має найбільшу силу, яка спроможна впливати на особистість вдосконалюючи або руйнуючи її.

• Естетична ф – ція (мистецтво як формування творчого духу та цінісних естетичного смаку, здібностей та потреб людини. Мистецтво цілісне орієнтує людину в світі, розвиває в неї творчій дух.

Вислів Енштейна : «мені особисто відчуття найвищого щастя дають твори мистецтва».

• Гедоністична ф – ція (мистецтво як насолода) має прояв у тому, що мистецтво це сфера свободи й майстерності, які несуть насолоду. Усі явища мистецтва співвідносні з естетичними цінностями.

Джерелом естетичної насолоди є худ. Форма, яка знаходиться у гармонійній єдності зі змістом. Радість несе в собі залучення за творчості.

Дещо про термінологію:

Драматургія – це створення творів драматургічного роду літератури, теорія побудови драматургічних творів має в собі численні, найрізноманітніші сценарії.

Щодо терміну «сценарій», то він походить від італійського scenario, що має грецько - латинські витоки, колишнє розуміння цього слова було таке: сценарій це коротеньке викладання змісту драматургічного твору, його сюжетна схема, за допомогою якої створюється вистава, план – схема п єси, кінофільму, опери, балету, або масового театралізованого заходу.

Термін «сценарій» сьогодні має дещо інший зміст, а саме: сценарій - це літературне першоджерело видовища, що реалізується за допомогою або різних технічних засобів або за допомогою засобів сценарної театральної виразності сценарної театральної виразності у масовій дії – сценарій театралізованих видовищ.

Театралізація – це пристосування літературного матеріалу до вимог театрального мистецтва, тобто перетворення його у дійове явище, використання у у показі різних технічних засобів.

Свята, масові театралізовані вистави (дійства) – це особливий вид мистецтва яке відображає реальне буття адекватними художніми засобами.

Об єктом режисури театролізуваних дійств є саме суспільне життя, життя окремих соц. груп і колективів.

^27.03.14 Тема : Розвиток укр. театру

Ще у VI ст. Були відомі театральні вистави скоморохи.

В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві.

Серед явищ мистецького побуту України XVII - XVIII ст. особливої уваги заслуговує театр початки якого сягають ще в часи єдності найдавнішого фольклорного жанру: обрядових пісень, хороводів, театралізованих дійств, що за звичай поєднували слово музику, танець та акторську гру.

Основним центром творення, використання і розповсюдження цих форм театрального життя була й досі залишається Києво – Могилянська академія, її професори були авторами драматичних творів, теоретиками театру, а студенти – актерами і носіями мистецтва.

У період з XVI – XVIII ст. розвивалося особлива тенденція театрального мистецтва, це була доба, «українського барокко» - це шкільна драма і вертеп, які у виконавчій дії тісно перепліталися.

^23.04.14 Тема: Вертеп. Театр

Саме слово «вертеп» має старослав янське походження і означає «ущелину» або «пещеру».

Вважається, що цей вид лялькового театру стримав поширення в Російскій імперії завдяки укр. студентам. Дослідники схиляються до того, що вертеп зародився близько 200 років тому в Західній Укр. , яка належала Польщі.

Фактично вертепом називається дерев яна коробчата конструкція, розкривши ступки якої можна побачити своєрідну сцену.

Зустрічалися одноярусні сцени, але най пошир. Були двоярусні, тому що так можна було змінювати епізоди сценарію.

Стилі театру

Існують різні театральні стилі, що використовуюся в театрі. До них відносяться:

1. Абсурдизм. Цей стиль презентує глядачеві, що всі людські спроби та прояви мають нелогічну форму. Абсолютна правда в переміншку з хаосом, цинізмом, сутність і потреби, які управляють людством, тому всі намагання, людини пізнати життя марні, з огляду на те, що такого сенсу не існує.

2. Експресіонізм – антиреалістичний у своєму стилі тримається на створенні істиних людських проявів. Зовнішній вигляд людини, чи обставин на сцені може бути перекручений і таким чином, переносить глядача в нереальність, спонукаючи спостерігати вічну істину через свої візії(через своє бачення).

Це відображення загострень, спотворено суб активно через гіпертрофоване авторське «я», напругу його переживань та емоцій , бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини.

3. Мелодрама – це синтементпльна драма з муз супроводом, з частими епізодами страждань доброго героя від руки лиходія, але закінчується щасливо, де герой торжествує над обставинами людськими чи природніми.