_{Анатолій МОСКАЛЕНКО}

ТЕОРІЯ ЖУРНАЛІСТИКИ

Київ

Експрес-об'ява

1998

ББК 76.0ІЯ73 М82

Підручник ставить за мету розкрити концептуально-теоритичні за­сади функціонування журналістики у політичній системі суспільства, зробити акцент на журналістиці як предметові вивчення і сфері творчої діяльності.

Завдання автора — допомогти студентам виробити теоретичні орієнтири, основи підходу до аналізу явищ практики. При цьому увага зосе­реджується на співвідношенні теорії і практики, формуванні методоло­гічних основ вивчення журналістських дисциплін, ролі наукового знан­ня про закономірності функціонування преси.

Підручник ознайомить студентів з професією журналіста і способа­ми оволодіння нею урамках навчального закладу.

Для студентів інститутів, факультетів і відділень журналістики.

Рецензенти:

Анатолій Конверський, д-р філос. наук, проф., Олександр Пономарів, д-р філол. наук, проф.

Науковий редактор Валерій Іванов, д-р філол. наук, проф.

Допущено Міністерством освіти України

Затверджено радою Інституту журналістики 19 січня 1998 р.

ISBN 966-7111-26-1 © Москаленко Анатолій, 1998

Від автора

У вікна нашого буття постукало третє тисячоліття - з карко­ломними відкриттями, кипінням суспільних пристрастей, про­никненням людського розуму у невідомі світи.

Але сама людина зі своїм власним незбагненним світом залиша­ється у центрі безмежного і невичерпного космічного простору.

Тож якими входимо ми, журналісти — поводирі людських душ, у нове, третє тисячоліття від Різдва Христового?

Є десять заповідей — десять талантів українського народу і його речників — майстрів пера і мікрофону.

Яким я бачу свого побратима-журналіста, з його тривогами, з його оголеним серцем, яке пронизують пекучі стріли нового століття?

Це людина з чутливим смаком і без демагогії, лицар без страху і докору, ерудований, комунікабельний, здатний збагнути круті по­вороти на зламі епох. А ще: цікавий співрозмовник, професіонал!

Ми вступаємо в нову епоху в атмосфері покаяння, морально­го очищення, відродження духовних і загальнолюдських вартос­тей, згуртування етноісторичної спільності.

Як же не служити журналістові цій благородній справі?

Ми — плоть від плоті свого народу. А народ, як вранішнє море, входить у нове тисячоліття, звільняючись від накипів, на­шарувань та потьмарень.

Звертаюся особливо до молодих, до тих, хто разом із нашою духовною елітою вершитиме долі у прийдешні роки: нехай кожен із вас, хто візьме перо в руки, не тільки побожиться на чисту дже­рельну істину, не тільки прийме її серцем, але й, очистившись разом з народом, зробить все заради того, аби вона торжествувала.

І приєднаймося до наших побратимів на всіх континентах, які, ступаючи на журналістську дорогу, звертаються за снагою до високих духовних першооснов. Дай нам, Господи, терпіння, щоб спокійно дивитися на те, чого не можна змінити; дай нам муж­ність, щоб змінити те, що можна; і дай нам мудрість, щоб відріз­нити зерна від плевелів.

З

Теорія журналістики

Розумію, і в новому столітті годі сподіватися на позитив. Але ж діалектика вчить нас бачити світ у всій його сукупності, склад­ностях і протирічях, прагнути до ідеалу і правди. Повторимо за класиками: доки не буде правди — нічого не буде...

Вступаючи у нову епоху, думаймо про велике: для чого наро­джується людина, чому великі прагнули до гармонії у цьому сві­ті, чому вони так підносили гуманістичні цінності, чому вони були такими терплячими, далекоглядними, а отже, мудрими?

Гадаю, принципи публіциста і в майбутньому будуть гранич­но простими: відповідальність за слово, правда серця...

Минають роки, десятиліття. Ось уже й Інститут журналістики відсвяткував свій золотий ювілей. Та журналістика тримає бо­йовий загін у сідлі. Молодим вона дає шанс позмагатися із со­бою, а старшим — не розслаблятися на перегонах.

На інститутському ювілеї було розгорнуто чистий аркуш леген­дарної стіннівки "Слово-зброя", через яку пройшло багато поко­лінь журналістів. Тепер цей унікальний номер, наповнений теп­лом, щемним смутком, роздумами про прийдешнє колишніх пта­шенят інститутського гнізда, залишається у альма матер навічно.

Вслухаймося у голоси її вихованців:

"Ми ще не втомилися, вперед!" (Микола Кіпоренко, випуск 1957 р.)

"Щоб вам писалось і не переписалось. Слава Інституту жур­налістики, який тупі журналістські пера вигострює до стилістич­ного блиску і принципової урочистості!" (Микола Жулинський, 1968 р.)

"Я щасливий з того, що одружився з журналістикою" (Юрко Дараган, 1988 р.)

"Незважаючи на всесвинство, — вірити в порядність! І діяти задля неї!" (Володимир Чепіга, 1959 р.)

"Спасибі рідному факультету — інституту за науку — нас ніхто і ніщо не злама" (Олександр Савенко, 1978 р.)

У цьому різноголоссі і мої рядки:

• У журналістів одна група крові;

• У журналістику йдуть як у ченці;

Q Журналістика не тільки професія, а й спосіб життя.

Тож гуртуймося, журналісти всіх поколінь, і Ви, прийдешні — плем'я молоде, незнайоме...

З такими думками автор чимало років працював над цим під­ручником, адресуючи його студентам інститутів, факультетів і відділень журналістики, колегам і побратимам-журналістам.

Анатолій Москаленко

_ВСТУП

Підручник ставить за мету розкрити концептуально-теоретичні засади функціонування журналістики у політичній системі сус­пільства, зробити акцент на журналістиці як предметові вивчен­ня і сфері творчої діяльності.

Завдання курсу «Теорія журналістики», що вивчається поряд з іншими фаховими дисциплінами, полягає в тому, щоб допо­могти студентам виробити теоретичні орієнтири, основи підходу до аналізу явищ практики. При цьому увага зосереджується на співвідношенні теорії і практики, формуванні методологічних ос­нов вивчення журналістських дисциплін, ролі наукового знання про закономірності функціонування преси.

Курс побудований таким чином, що у міру засвоєння студен­тами головних теоретико-методологічних концепцій журналіс­тики теми стають все більш об'ємними, узагальнюючими. Це закономірний хід пізнання, що має характер спіралі: від загаль­ного уявлення про журналістику як функціонуючу систему на перших лекціях, через детальне розкриття усіх компонентів цього процесу (закономірностей, функцій, принципів, ефективності) до побудови повної системи. Тобто системи журналістики у про­цесі її функціонування і розвитку, у єдності масово-інформацій­них завдань при своєрідності окремих частин, видів і типів.

Значне місце у пропонованому підручникові посідають про­блеми інформаційного забезпечення життєдіяльності суспільст­ва, насамперед становлення суверенної України. Адже економіч­не, політичне і духовне життя України в процесі утвердження її державності передбачає інформаційне забезпечення консолідації суспільства. Уся система масової комунікації, незважаючи на різні платформи і напрями, має виражати засади загальнолюдських цінностей, політичного плюралізму, сприяти розкриттю всього творчого потенціалу громадянського суспільства з точки зору національної ідеї.

Теорія журналістики

Майбутні журналісти мають чітко усвідомити, що перед інфор­маційними структурами, особливо ЗМІ, постало завдання: доко­рінно переглянути весь свій інструментарій, усі форми й методи інформаційного забезпечення розбудови демократичного сус­пільства.

У зв'язку із зміною інформаційної ситуації, виникненням но­вих типів мас медіа підвищились критерії вимог до тих, хто здій­снює інформаційне забезпечення.

Водночас вимагає кардинальних змін і сама структура інфор­маційного забезпечення процесів утвердження державності Ук­раїни.

Торкаючись питання розбудови громадянського суспільства у посттоталітарний період після розпаду імперії, насамперед муси­мо підкреслити, що нові обставини спонукали ЗМІ до об'єктив­ного погляду на перебіг суспільних подій, до активізації діяль­ності у формуванні національної та суспільної свідомості.

Сучасне динамічне життя посилило соціалізуючу роль преси, яка мала в основу своєї діяльності покласти саме соціальний ви­мір усіх економічних, політичних і духовних процесів в умовах національного відродження.

Однак аналіз свідчить, що продукувати ефективну соціальну інформацію, яка б відповідала умовам розбудови громадянського суспільства, значна частина працівників ЗМІ нездатна внаслідок застарілого здогматизованого мислення, низької національної свідомості.

Всебічні теоретичні і практичні знання конче потрібні журна­лістам, коли загострилася проблема взаємовідносин особистості і суспільства. І ця проблема має посідати значне місце не лише у діяльності засобів масової інформації у період розбудови грома­дянського суспільства, а й у журналістикознавстві.

ПРЕДМЕТ I ЗАВДАННЯ КУРСУ

Поняття Предмет і завдання курсу передбачають

"журналістика" насамперед глибоке розуміння сучасної

ситуації в журналістиці, вивчення діяль­ності засобів масової інформації (ЗМІ), використання наукового знання у практиці підготовки і перепідготовки журналістських кадрів.

Згодом ми проаналізуємо основні світові концепції журналіс­тики у їх проекції на вітчизняний політичний та соціально-еко­номічний грунт. Зараз тільки зазначимо, що засоби масової ін­формації являють собою складну, розгалужену, динамічну систе­му, в яку входять як виробництво, так і поширення, споживання духовних цінностей.

Якщо говорити у теоретичному плані про журналістику як предмет вивчення, то слід мати на увазі, що це особлива сфера соціально-творчої практики. У ході навчання і практики необ­хідно глибоко усвідомити такі визначальні поняття: ЗМІ як функ­ціонуюча система; компоненти системи («засновник», «журна­ліст», «текст», «канал», «аудиторія» тощо), її структура, взає­мозв'язок компонентів; «прямі» і «зворотні» зв'язки у системі; закономірності функціонування і вимоги до творчої діяльності.

У поняття «журналістика як система преси, радіо і телебачен­ня» входять її складові частини — інфраструктури (інформацій­на, технічна, науково-навчальна та ін.). При цьому дуже важли­во визначити місце і роль інфраструктур у діяльності ЗМІ, фор­ми участі журналістів у діяльності цих інфраструктур.

Поняття «журналістика» — це синтез ряду термінів, зокрема, «засоби масової інформації», «засоби масової комунікації», «за­соби масового спілкування» («мас медіа») та ін. При цьому цен­тральне місце у структурі системи основних категорій науки про журналістику посідає поняття «масова інформація». У системі категорій існують постійні зв'язки і відбуваються взаємоперехо-

7

Теорія журналістики

ди, а між категоріями науки про журналістику існують прямі й опосередковані взаємовідносини.

Яке ж визначення поняття власне «журналістика»?

ЖУРНАЛІСТИКА — вид громадської діяльності щодо періо­дичного поширення соціальної інформації через канали масової комунікації (пресу, радіо, телебачення, кіно та ін.).

Якщо коротко, то журналістика — це інформування, вироб­ництво і поширення інформації. Думка ця загальноприйнята. А тепер ширше поглянемо на масово-інформаційний процес, що взаємодіє із соціальною дійсністю. Журналістика знаходиться на перехресті інформування й громадської діяльності.

Спробуємо зобразити це графічно:

Простіше кажучи, журналістика — це те, що входить до ма­ленького кола.

Перехрестя — це спектр діяльності журналістики. При цьому спектр чималий: від комерційної мови і реклами до художньо-публіцистичного й аналітичного мислення. Ефективність тут за­лежить від загальної культури журналіста, навичок, професійної підготовки, досвіду тощо.

В еру інформації, суспільства інформаційного споживання, новітніх комунікаційних технологій деякі дослідники, зокрема у країнах старого світу, на перше місце ставлять журналістський маркетинг. Але, скажімо, в США у журналістських школах мар­кетинг взагалі не викладають. А натомість починають з реклами, яку вважають чистою журналістикою, важливою складовою час­тиною масової комунікації. У консервативній Великобританії, наприклад, не вивчають навіть рекламу, а в решті країн Заходу, а також у країнах Центральної і Східної Європи, зокрема в Чехії (Карлов університет), у журналістських закладах маркетинг і рек­ламу вносять до навчальних планів.

А з новітніх предметів все більше впроваджується паблік ри-лейшнз — зв'язок з громадськістю. Яке ж місце посідає нині паблік рилейшнз у комунікаційних системах?

8

Предмет і завдання курсу

Справа в тому, що багато людей, які зайняті у цій сфері, не завжди знайомі із специфікою журналістської праці і, безпереч­но, було б добре, якби вони були ознайомлені хоча б з основами творчого процесу у мас медіа.

З чого складається, скажімо, комерційна мова?

Наведемо таку схему:

Зауважимо ще раз: на думку багатьох дослідників, зокрема професора Б. Вінстона (Кардіффський університет, Уельс), мар­кетинг — зовсім не журналістика.

А що ж тоді власне сучасна журналістика, журналізм? Чому і як навчати журналіста у вищій школі і як готувати інформаційну еліту? Які напрями і зміст навчального процесу? Які знання одер­жує працівник ЗМІ після закінчення вузу?

Наведемо ще одну схему:

Зауважимо, принагідно, що важко уявити журналістику, яка не базується власне на процесі написання. Інколи журналісти-початківці примітивно уявляють собі журналістську професію. Один абітурієнт, за свідченням професора В. Здоровеги (Львівсь­кий університет), написав, що він пішов у журналістику тому, що йому просто подобається сам процес написання.

Тим часом, журналістика, особливо сучасна, — це складний творчо-виробничий механізм, у який не так просто вписатися не лише початківцям, але й людям, які мають значний журналіст­ський досвід.

Візьмемо ту ж рекламу як складову частину масової комуніка­ції і поставимо кілька запитань.

Теорія журналістики

РЕКЛАМА ДИЗАЙН

Потрібно оволодівати працівникові масової комунікації осно­вами дизайну чи ні? У США, наприклад, у школах журналістики не викладають дизайн, а вивчають його в аспірантурі, вважаючи, що для вивчення цієї складної дисципліни потрібно уже володі­ти значним комплексом знань у галузі журналістикознавства.

Вочевидь, журналістам все ж таки треба знати першооснови дизайну, особливо тим, хто збирається займатися рекламою.

ПІДГОТОВКА ТЕКСТІВ РЕКЛАМИ

Безумовно, це чиста журналістика. Тут треба і майстерно воло­діти пером, і знати відповідну галузь, і володіти основами психо­логії, філософії загальнолюдських вартостей, знати вітчизняну і загальну історію, вивчати ментальність народу тощо.

БІЗНЕС РЕКЛАМИ

Тут важливо і володіти методами соціологічних досліджень, і вправно використовувати статистичні дані. У США, наприклад, досліджують, скільки домогосподарок мають машини 10-річної давності.

Таким чином, крім головних журналістських предметів, важ­ливо вивчати і так звані допоміжні, як-от: статистику, психоло­гію, особливо підкреслимо — право й етику, соціологію ЗМІ. Пам'ятаймо девіз західної жовтої преси, методи якої стрімголов поширюються і на теренах України: чесність, справедливість, об'єктивність — ми такої преси вам не обіцяли, ми вам обіцяли вільну пресу. А виходить: ігноруються не лише закон, етика, совість, мораль, етноісторичні й загальнолюдські цінності, а й факти, документи, викривлено висвітлюється те чи інше явище. До речі, чимало журналістів, особливо тих, що працюють у біз­несовій сфері, вважають, що не обов'язково знати історію. Жур­наліст, який працює в галузі реклами, має знати не тільки істо­рію власне реклами, а й загальну історію, історію свого народу. Адже за допомогою реклами можна не лише щось рекламувати, а й пропагувати культурні цінності, передавати духовну спад­щину.

10

Предмет і завдання курсу

Якщо говорити про паблік рилейшнз, то тут, крім знання те­орії і практики журналістики, треба вчитися плануванню зв'яз­ків з громадськістю, майстерності паблік рилейшнз (на Заході, наприклад, порівнюють майстерне здійснення зв'язків з громадсь­кістю із приготуванням джин-тоніку).

Щодо так званих додаткових предметів, які повинні опанову­вати працівники у галузі паблік рилейшнз, то це — психологія, право, історія, політична теорія, етика, бізнес.

Якщо репортерові (бакалавру) вистачить і чотирьох років на­вчання у вузі, то спеціалістові з паблік рилейшнз потрібно знач­но більше часу. З огляду на це й треба складати навчальні плани.

Кілька зауважень щодо навчальних планів для різних журналіст­ських спеціалізацій. Скажімо, для спеціалістів видавничої справи, безперечно, необхідно передбачити вивчення дизайну. Для фото-журналістики важливо вивчати художню школу. Крім того, підго­товка фотожурналістів значно дорожча для вузу, ніж підготовка га­зетярів. Отже, важливо використовувати фотосправудля, сказати б, заробітку власних коштів. Наприклад, в Кардіффському універси­теті (Уельс) студенти-фотожурналісти налагодили виготовлення таб­личок для бізнесових структур і заробляють для зміцнення матері­ально-технічної бази навчального процесу чималі гроші.

Щодо інших спеціалізацій, то, наприклад, у деяких навчаль­них журналістських закладах Заходу для радіожурналістів вида­ють посібники, де подають, сказати б, зразки підготовки матері­алів. Із цим, звичайно, погодитися не можна, бо будь-яка спеці­алізація вимагає оволодіння усіма секретами журналістської май­стерності.

Незаперечний лише факт (про який ми згадували), що різні форми спеціалізації вимагають різних матеріальних затрат. Під­готовка тележурналістів чи працівників новітніх засобів масової інформації взагалі вимагає чималих матеріальних затрат.

У зв'язку з цим постає проблема — технологія засобів масової інформації, а точніше: виробнича практика і вироблення основ­них навичок у вузі.

Університетська Справа в тому, що промислові техноло-

підготовка журналістів гії, на яких базується виробництво і по­ширення інформації, змінюються значно швидше, ніж система вищої освіти. Карколомно змінюється все, але ж ми вчимо і першоосновам журналістської творчості, і прищеплюємо основні професійні навички. Можливо, ця дум­ка може здатися парадоксальною, але її дотримується чимало

11

Теорія журналістики

викладачів західних шкіл журналістики (додамо — і не без під­став, зважаючи на дорожнечу навчання): вчити можна й на ста­рому обладнанні, не так вже й важлива техніка. Відомо, напри­клад, що професіонали з великим досвідом, які добре володі­ють пером, хочуть мати ті ж «іграшки» (старі фотоапарати, ста­рі диктофони тощо).

В. Інституті журналістики Київського університету імені Тара­са Шевченка, наприклад, довго не оновлювали теле- і радіооб­ладнання. Вчили на старій техніці. Проте із стін вузу вийшло чимало вже добре знаних в країні радіо- і тележурналістів, не кажучи вже про газетярів.

В останні роки Інститут поповнився кількома десятками аме­риканських комп'ютерів не найновіших зразків, але тепер є змо­га і комп'ютеризувати навчальний процес, і вчити студентів, як працювати на комп'ютерах.

Одне із джерел поповнення навчальною технікою — придбан­ня чи передача навчальним закладам старого обладнання редак­цій, видавництв, телерадіокомітетів. Не треба бігти навипередки з промисловістю, можна вчити й на старому обладнанні, напри­клад, на старих сканерах. Образно кажучи, навчальні заклади мають нагадувати коршунів, що харчуються на смітниках. Це девіз багатьох журналістських шкіл Великобританії, США, Німеччи­ни, Голландії та ін.

Хоча в університетах деяких країн для журналістів існують тренувальні цехи з новою технікою.

Щоправда, добре, коли виробнича практика і навички спів­падають. Принаймні, до цього слід прагнути. Але досягти цього нелегко.

Вузи мають готувати інформаційну еліту. А для цього потріб­но дуже багато: це і спеціальні радіо- і телекласи, міні-друкарні, комп'ютерні класи, студентські газети й журнали, студентські лабораторні групи із 12—15 осіб тощо.

Значну допомогу у підготовці журналістів могла б надавати Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Такі ради функціонують у багатьох країнах Заходу, вони, як правило, складаються з педагогів, науковців, журналістів-практиків, біз­несменів. Це значно полегшило б вирішення таких питань, як спонсорство, стажування, патронаж студентів, поновлення на­вчальної бази технічним обладнанням, виконання програм на замовлення (наприклад, проведення опитувань, соціологічних досліджень, залучення практичних журналістів для читання лек­цій і проведення практичних занять).

12

Предмет і завдання курсу

У дипломі, що видається випускникам журфаків, записано: професія — журналіст, без уточнення спеціалізації. Так от: на Заході студенти поступово проходять практику з усіх форм ін­формаційно-масової діяльності: газети, радіо, телебачення, паб-лік рилейшнз.

Директор однієї з найкращих на Заході Утрехтської школи журналістики (Голландія) професор П. Шрурс, на базі якої по­стійно проходять семінари керівників журналістських закладів, зауважує: мовляв, інколи студенти молодших курсів говорять, що писати вони не вміють, а тому прагнуть пробувати свої сили на телебаченні чи радіо. Парадокс: який же це журналіст, коли він не володіє пером? Атому перша практика, вважає П. Шрурс, для всіх спеціалізацій має починатися неодмінно з газетної прак­тики.

Очевидно, цей досвід заслуговує на увагу.

Взагалі у світовій практиці журналістське навчання, з одного боку, деталізується (наприклад, до планів окремими курсами вхо­дять такі позиції, як графіка, звук, відеографіка, ораторське мис­тецтво, документальний фільм (відео), програмування мульти-медіа тощо). З іншого боку, помітне прагнення до оволодіння журналістами фундаментальними знаннями. Життя вимагає під­готовки не просто журналістів, які вміють лише більш-менш вправно писати, але по суті є малоосвіченими. Журналіст має бути і професіоналом, і високоосвіченою людиною, справжнім представником інформаційної еліти.

Наскільки загальною є загальна університетська освіта для журналіста? Скажімо, тло для більш глибокого набуття журна­лістських навичок — досконале вивчення таких дисциплін, як етика, право. Надто корисні для журналіста знання рідної і хоча б однієї з іноземних мов, літератури, політології, етноісторичних і загальнолюдських цінностей. У тій же Утрехтській школі жур­налістики випускнику не видають диплом, якщо він не володіє вправно не лише рідною мовою, але й англійською і ще однією з трьох — німецькою, французькою чи іспанською.

Очевидно, можна погодитися з рядом відомих зарубіжних уче­них, що увесь комплекс журналістської освіти краще може за­своїти людина після закінчення школи у 17—18-річному віці.

Хоча з цього приводу є й інші думки.

І, нарешті, надто велика проблема — добір абітурієнтів. За­слуговує, наприклад, на увагу досвід Мюнхенської журналістсь­кої школи, Дортмундського університету, Датської школи жур­налістики (м. Аархус), де одразу на вступних екзаменах пропо-