Принцип функціональної вибірковості.

В ОС видокремлюється певна частка важливих модулів, які повинні постійно перебувати у оперативній пам’яті – ядро. З одного боку, до складу ядра мають входити найбільш часто використовувані системні модулі, а з другого, – обсяг пам’яті для ядра не має бути надто великим. До складу ядра входять модулі керування системою переривань, засоби формування черг, керування процесами, розподілу ресурсів. Окрім ядра, до ОС входять модулі, які завантажуються до оперативної пам’яті лише в разі необхідності (диск-резидентні).

Принцип генерування ос.

Ядро та основні компоненти, які мають постійно перебувати в оперативній пам’яті, створюються у такий спосіб, щоби їх можна було налаштовувати, виходячи з конкретної конфігурації конкретного обчислювального комплексу та кола розв’язуваних задач. ОС являє собою сукупність системних наборів модулів та даних. Принцип модульності спрощує генерування ОС під конкретний склад обладнання, що здійснюється на етапі інсталяції.

Принцип функціональної надлишковості.

Цей принцип забезпечує можливість проведення однієї роботи різними засобами. До складу ОС може входити кілька модулів супервізорів, кожний з яких складається з кількох: супервізор введення/виведення, переривань, програм, диспетчер завдань, різні засоби організації комунікацій поміж обчислювальними процесами. Це дозволяє оперативно адаптувати ОС до конкретної конфігурації обчислювальної системи з метою забезпечення її максимальної ефективності.

Принцип віртуалізації. (немає)

Принцип незалежності програм від зовнішніх пристроїв.

Принцип полягає в тому, що зв’язок програм з конкретними пристроями здійснюється не на рівні трансляції, а в період планування їхнього виконання. Тому перекомпілювання при роботі програми з новим пристроєм не потрібне. Це дозволяє однаково здійснювати операції керування зовнішніми пристроями незалежно від їхніх конкретних фізичних характеристик. Наприклад, програмі опрацювання послідовного набору даних є байдуже, на якому носії ці дані розташовано.

Принцип сумісності.

Найважливішим аспектом сумісності ОС є її здатність виконувати програми, написані для інших ОС та інших апаратних платформ. Двійкова сумісність досягається при запуску виконуваної програми на іншій ОС. Для цього потрібні сумісність на рівні команд процесора, системних викликів та на рівні викликів динамічно позв’язуваних бібліотек DLL. Сумісність на рівні вихідних текстів потребує наявності відповідного транслятора у складі СПЗ і сумісності на рівні бібліотек та системних викликів. При цьому необхідне перекомпілювання наявних текстів у новий виконуваний модуль. Двійкова сумісність на рівні різних процесорів потребує емуляції бібліотечних функцій та окремих команд за допомогою підпрограм. Одним з розв’язків цієї проблеми є відповідність стандартамPOSIX(PortableOperatingSystemInterfaceforComputerEnvironments), які було запропоновано за ініціативами Всесвітньої організації ІЕЕЕ (InstituteofElectricalandElectronicalEngeneers– американський Інститут інженерів з електротехніки та радіоелектроніки) з метою розроблення абстрактного, платформо-незалежного стандарту. Стандартизованими є звернення до АРІ, файлова система, організація доступу до зовнішніх пристроїв, набір системних команд (моніторів).POSIX– це платформо-незалежний системний інтерфейс комп’ютерного оточення. Він стандартизує системні інтерфейси для відкритих операційних систем, оболонки, утиліти та інструментарій. Стандартизованими є завдання реального часу, процеси адміністрування, безпеки, мережні функції. На платформіPOSIXствореніUNIX- подібні ОС.