Конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит»
Тема 5 інфляція та грошові реформи
1. Загальна характеристика інфляції
2. Соціально-економічні наслідки інфляції
3. Державне регулювання інфляції
4. Грошові реформи
1. Загальна характеристика інфляції
Суть інфляції. Інфляція — це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється в зниженні купівельної спроможності грошової одиниці у всіх її формах — зростанні товарних цін, поглибленні товарного дефіциту, падінні валютного курсу тощо.
Підвищення товарних цін не завжди є проявом інфляції. Як відомо, поступове зростання цін мало місце протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монети або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь.
Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Не випадково термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для .характеристики грошового обігу і більш ранніх епох—докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII — початку XIX ст. та ін.).
Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо. У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв'язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.
Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.
Закономірності інфляції. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів їх знецінення.
На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.
Коли інфляція розвивалася в період переходу від золотомонетної до паперовогрошової системи, емісія грошових знаків здійснювалася переважно для заміни дійсних грошей, що вилучалися з обігу, і досягала високих темпів. У міру зменшення кількості металевих грошей в обігу з'являється лаж на золото як перша ознака інфляції. Проте ціни на товари могли залишатися стабільними. Інфляційний тиск надлишку паперових знаків зосереджувався переважно на золоті, зумовлюючи лаж на нього. Лише з повним вилученням з обігу металевих грошей інфляційний тиск зайвої емісії переключався на звичайні товари, викликаючи підвищення їх цін. Проте воно тільки «набирало розгону» і тому відставало від зростання давно розпочатої емісії паперових грошей.
Дещо по-іншому розвивається перша стадія інфляції за умов, коли вона розпочинається в остаточно сформованій системі обігу нерозмінних грошових знаків. Надмірно емітовані гроші хоч і не поглинаються обігом внаслідок вилучення з нього металевих грошей, як у першому випадку, проте вони зразу і не обмінюються на звичайні товари. Суб'єкти ринку певний час не відчувають зайвості в обігу цих грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільно. Сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.
Указані процеси зумовлюють ще один фактор послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, поки не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів.
На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Це зумовлюється такими факторами:
у певний момент власники грошових нагромаджень і збережень починають розуміти їх нереальність і пред'являють на ринок для купівлі товарів, що прискорює збільшення маси грошей у поточному обігу і платоспроможного попиту порівняно з поточною емісією;
одночасно зменшується відплив у нагромадження нових випусків грошей, внаслідок чого зростає швидкість обігу всієї грошової маси;
виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;
знецінення грошей призводить до відтоку робочої сили з сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, внаслідок чого зменшується потреба обігу в грошах.
Унаслідок дії вказаних факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить, і знецінення грошей визначаються передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджають темпи емісії.
Типи інфляції. Однією із закономірностей інфляції є Поступове зростання темпів знецінення грошей. За цим критерієм виділяється декілька стадій розвитку інфляційного процесу, для кожної з яких властивий свій тип інфляції. Найчастіше виділяється чотири типи інфляції — повзуча, відкрита, галопуюча, гіперінфляція.
Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу.
Після виникнення дестабілізуючих факторів в економіці певний час відбувається нагромадження інфляційного потенціалу приховано—у вигляді заповнення грошовою масою всіх каналів обігу, коли зростають до критичного рівня, касові залишки, грошові нагромадження та збереження у всіх економічних суб'єктів, сповільнюється обіг грошей тощо. Деякий час діє ефект «розтягування» сфери обігу, що нейтралізує інфляційні наслідки випуску зайвих грошей. Як тільки можливості цього ефекту вичерпуються, надходження зайвих для обігу грошей перетворюється безпосередньо в надмірний платоспроможний попит, що викликає зростання цін.
Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3—5 % на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.
Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5 % на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено нарощувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці у зв'язку з цим починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20—25 % на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Найбільш організовані групи економічних суб'єктів добиваються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші їх категорії організовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги.
Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.
Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40—45 % за рік. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зав'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо.
В умовах ефективно регульованої ринкової економіки інфляційний процес може бути зупинений на нижчих ступенях і не проходити всіх указаних стадій. Тому можна говорити про окремі типи інфляції як відносно самостійні явища, властиві грошовим системам окремих країн на тих чи інших етапах розвитку. Так, для більшості розвинутих країн у сучасний період характерна повзуча інфляція, яка нерідко використовується як засіб регулювання економічного розвитку і тому стає хронічною. Багато країн, що розвиваються, переживають відкриту та галопуючу інфляції, а Бразилія та Аргентина зазнали навіть гіперінфляції. До гіперінфляційного рівня піднялася інфляція в окремих країнах східної Європи, зокрема в Польщі та Югославії. У смугу галопуючої інфляції у 1989—1991 рр. увійшли країни колишнього Радянського Союзу і наблизилися до гіперінфляції. Нерівномірність розвитку інфляційного процесу виявляється не тільки в часі, а й стосовно до окремих товарів та їх груп, коли ціни на одні товари підвищуються, а на інші залишаються незмінними чи підвищуються повільніше. При цьому товарна спрямованість інфляції поступово змінюється в міру переходу її до більш високої стадії. Так, якщо. вона розвивається в мирних умовах, то на стадії повзучої інфляції збільшується попит на інвестиції, що посилює інфляційний тиск на ціни засобів виробництва і товарів довгострокового користування. В період відкритої інфляції зменшуються реальні доходи трудящих і вільні капітали підприємців, що змушує їх більшу частку платоспроможного попиту направляти на товари першої необхідності та предмети праці, що й зумовлює випереджаюче зростання цін на ці товари.
Інфляційний процес по-різному розвивається і виявляється в умовах відносно вільної дії всіх ринкових факторів в економіці й у командно-адміністративній економічній системі. Викладені вище закономірності й особливості інфляції найповніше виявляються в розвинутій ринковій системі господарювання. Проте і в цих умовах розвиток інфляційного процесу зазнає деформуючого впливу зовнішніх факторів. Передусім це—циклічність процесу суспільного відтворення та державне регулювання економіки.
У фазах економічного піднесення та буму прискорюється зростання національного доходу, інвестицій, зайнятості та цін, що саме по собі зумовлює зниження вартості грошей і тим самим прискорює процес інфляції. З переходом до фази спаду починається скорочення доходів, зайнятості, інвестицій, зниження цін, що призводить до стабілізації вартості грошей і гальмує інфляційний процес. Економічний спад переходить у фазу депресії, коли високого рівня досягає безробіття, а ціни падають до найнижчого рівня, що сприяє відносній стабілізації грошового обігу.
У міру посилення державно-монополістичного втручання в процеси суспільного відтворення відбувається деформація економічного циклу, а водночас послаблюється зв'язок інфляційного процесу з його певними фазами. В 70—80-ті роки фази спаду та депресії в економіці багатьох країн, зокрема США, зумовлюючи зростання безробіття, разом з тим не супроводжувалися стабілізацією та зниженням цін. Розвиток економічної кризи не тільки не зупиняв інфляцію, а нерідко навіть посилював її. Таке економічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, одержало назву стагфляція.
Ще більшою специфікою характеризується інфляція в умовах глобального державного регулювання економіки, зокрема в командно-адміністративній системі господарювання, що функціонувала тривалий час у колишньому СРСР.
По-перше, внаслідок жорсткого державного контролю за рівнем цін і доходів розривався автоматично діючий зв'язок між зростанням грошової маси в обігу, платоспроможного попиту і рівня цін. Ціни тривалий час залишалися незмінними, незважаючи на зростання попиту, що виключало відкриту форму інфляції. Проте цим не долалася товарно-грошова розбалансованість сфери обігу, тобто вона ставала подавленою і виявлялася в хронічному і всезростаючому дефіциті товарів та послуг, а також підвищенні цін на неорганізованому ринку.
Внаслідок цього нагромадився великий інфляційний потенціал у вигляді незадоволеного платоспроможного попиту, який постійно тиснув на товарні ціни і загрожував «вибухом» цін в умовах послаблення їх державного регулювання при переході до ринкової економіки. Побоювання такого «вибуху» було чи не головною причиною нерішучості державних органів колишнього СРСР у проведенні економічної реформи. Пошуки більш прийнятних способів зняття інфляційного потенціалу нічого не дали, і держави, що виникли на основі колишнього Союзу, змушені були у квітні 1991 р., а потім у січні 1992 р. збільшити ціни на товари і послуги в декілька разів. До кінця року ціни продовжували зростати. Інфляція з подавленої перетворилася у відкриту.
По-друге, дефіцитний характер економіки, штучно створена повна зайнятість виключали позитивну реакцію сфери виробництва на появу додаткового попиту внаслідок зростання маси грошей в обігу на стадії повзучої інфляції. Повністю виключався стимулюючий вплив додаткового попиту на розширення виробництва, який істотно відчувається в умовах розвинутого ринку. Тому наслідки повзучої інфляції в її подавленому варіанті виявилися негативними, і був втрачений важливий важіль регулювання розвитку економіки.
По-третє, разом зі зміною форми інфляції деформуються закономірності її розвитку: кризовий спад виробництва відбувається за умов глибокого товарного голоду і супроводжується зростанням цін, тобто розвивається стагфляція в її крайніх формах прояву—галопуюча інфляція на тлі швидкого скорочення виробництва і товарообороту.
Причини інфляції в нашій країні існують як на стороні товарів, так і на стороні грошей. Ті з них, що діють зі сторони товарів, сформувалися в самому процесі суспільного виробництва і зумовлені майже повним усуспільненням основного й оборотного капіталу, надмірною централізацією управління та монополізацією виробництва. За цих умов економіка розвивалася екстенсивним шляхом, знижувалися темпи росту ефективності суспільного виробництва і продуктивності праці, формувалися пропорції і структура виробництва, які суперечили вимогам товарно-грошової збалансованості сфери обігу, тощо. Всі ці фактори впливали і на товар, і на гроші, спричинюючи повільніший розвиток товарного компоненту ринку порівняно з грошовим, внаслідок чого платоспроможний попит хронічно перевищував товарну пропозицію, що зумовлювало інфляційну ситуацію в економіці.
Крім того, з боку грошей діяв ряд специфічних факторів, які формувалися за межами виробничої сфери. Це, зокрема, надзвичайно роздуті непродуктивні фінансові витрати держави, передусім на військово-промисловий комплекс, управління, допомогу іншим країнам тощо. Внаслідок цього товарно-грошова розбалансованість сфери обігу ще посилювалась, ускладнюючи інфляційну ситуацію в країні.