Лекція 3.

Тема 3. Політична діяльність і влада. Політична система суспільства План:

1. Влада як соціальне явище і як системоутворюючий чинник

2. Ознаки, структура, суть, зміст, форма та функції політичної влади

3. Основні принципи реалізації політичної влади. Система розподілу влад у суспільстві. Аксіоми влади

4. Легітимність та легальність влади. Типологія легітимності влади

1. Влада як суспільне відношення і як системоутворюючий чинник.

Є багато визначень. Деякі з них.

Влада – це вплив сприченений на інших.

Влада – це відношення людини до себе самої, до інших людей, відношення між групами людей, суспільними класами, прошарками, державами, державою та громадянами тощо.

Влада – це контроль індивіда над свідомістю та поведінкою інших людей.

Влада – це здатність та можливість здійснювати свою волю, спричинювати визначальний вплив на діяльність інших людей за допомогою певних засобів – авторитету, права, насильства.

Влада – це відображення природної здатності людини до агресії, інститут верховенства або накопичення благ. Це форма саморегуляції особливого типу індивідів.

Влада – це відображення ефективної потреби будь-якого цілого до самореалізації та організації.

Влада – це прояв людських сил. Це відображення діалектичної взаємодії потенціалів суб’єкта влади та її об’єкта.

За базове і напростіше можна взяти визначення влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації) на поведінку інших у бажаному для себе напрямі. Уже з такого визначення видно, що влада є відношенням. Основною особливістю такого відношення є переважний, визначальний вплив однієї сторони на іншу. Тому, сторону з переважним впливом називають суб’єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає – об’єктом владного відношення, однак не треба абсолютизувати об’єкт як такий, що зазнає тільки впливу і не бере вольової участі в цьому відношенні, оскільки підкорюються тільки з власної волі. Отже влада є властитвістю не тільки суб’єкта, але й об’єкта. Вона виступає як відношення між ними і не існує як без суб’єкта, так і без об’єкта.

Наука справедливо доводить, що будь-яка система життя вимагає для нормального власного функціонування певних домінант. У такій системі завжди виникає потреба організації та самоорганізації. Стосовно людського суспільства це також має силу. Саме влада і виникає як відображення об’єктивної потреби будь-якої людської спільноти до самоорганізації.

Суспільна вона тому, що виникає там, де є людські стосунки і зникає там, де їх немає. Більше того, влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.

Влада є суто суспільним відношенням, у якому задіяні наділені свідомістю і волею люди. Переважний вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між ними, за якого одні люди можуть нав’язувати свою волю іншим. Як вольове відношення влада існує у реальній та потенціальній формах. Потенціальною є влада, що не виявила себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована.

Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособистісна (у стосунках між друзями, сім’єю). Соціальна влада проявляється в політичній (її підвидами є державна, суспільна або громадська) і неполітичній (економічна, духовно-інформаційна) формах. Політична влада взаємопов’язана з іншими видами соціальної влади, при чому що всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види влади виділяються залежно від методів здійснення та сфери поширення.

Економічна влада – об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі поведінку інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобов’язання тощо.

Духовно інформаційна влада – це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформаційного та іншого впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, соціальні норми, інформація про поточні події суспільного життя тощо. Досить великою владою володіє церква. Незаперечною є влада моральних авторитетів, а ще більшою кримінальних авторитетів, яка ґрунтується на нормах за якими живе злочинний світ.

Але найбільшу духовно-інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби масової інформації – преса, радіомовлення, телебачення, Інтернет. Вони є головним чинником формування громадської думки і називаються ще „четвертою владою”, котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до законодавчої, виконавчої та судової влад.

Кратологія.

Політична влада є одним з центральних понять у політології.

Політична влада як один з найважливіших проявів влади характеризується реальною здатністю класу, групи, індивіда, які відображають їх інтереси, проводити свою волю за допомогою політики і правових норм.

Специфіка політичної влади пов’язана зі здатністю індивідів, груп і їх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну (громадську), носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ.

До інших проявів специфіки політичної влади можна віднести такі:

1. на відміну від міжособистісної, політична влада присутня у відносинах між великими соціальними групами, державами, співтовариствами, суспільними організаціями;

2. політична влада передбачає необхідність проведення організаціних процедур для вираження спільних інтересів у політичній сфері, інституційну оформленість (вираження політичного інтересу через партію, державу та інші інститути);

3. поєднання відкритих і тіньових центрів влади, що діють приховано, поза сферою суспільного контролю;

4. ієрархічність відносин влади;

5. можливість делегування (передачі) частини владних повноважень від одного суб’єкта іншому, який бере на себе відповідальність за їх виконання;

6. ідеологічність.

Політична і державна влада:

Поняттям політична влада позначають можливість і здатність усіх суб’єктів політичного життя здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об’єднань. Державна влада є лише однією з форм політичної влади – це спеціально організована система державних органів, організацій та установ, створена для управління усіма сферами суспільного життя, вона характеризується монопольним правом на прийняття законів і застосування примусу.

Поняття „політична влада” ширше від поняття „державна влада”. По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада – завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати НПА тощо. Проте, окрім примусу вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.

Концептуальні підходи до проблеми політичної влади.

У політологічній літературі виділяють чимало концепцій трактування політичної влади, найголовнішими з поміж яких є:

Біхевіористський (від анг. – поведінка) – влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей.

Інструменталістський – влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства.

Телеологічний – влада як досягнення певних цілей і одержання результатів.

Структуралістський – влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується.

Конфліктологічний – влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

Реляціоністський – влада як між особові стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого.