студентам істор України / ЧДТУ 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СЛОВНИК ІСТОРИКО – ПОЛІТИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ «БАКАЛАВР»

УСИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

ЧЕРКАСИ – 2010

Укладачі: Мащенко І. Ю., Худолей О.С., Яшан О.О.

Рецензент: Бушин Микола Іванович, доктор історичних наук, професор

Словник історико – політичних термінів і понять з дисципліни «Історія України» для самостійної роботи студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» усіх спеціальностей / Укл. І.Ю. Мащенко, О.С. Худолей, О.О. Яшан. – Черкаси: ЧДТУ, 2010 –28 с..

У словнику наведено основні історико-політичні терміни і поняття з курсу «Історія України», що дозволить студентам глибше опанувати фактичний та понятійний матеріал з даного курсу.

Для студентів денної та заочної форми навчання.

Затверджено на засіданні

кафедри історії України

Черкаського державного

технологічного університету,

протокол №_12_ від__14.04. 2010 року

ПЕРЕДМОВА

У сучасних умовах розвиток пізнавальної самостійності студентів, коли освіта стає, як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти, «визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства» – завдання не тільки педагогічне, але й суспільно-політичне. У вищому навчальному закладі важливо навчити молодь самостійно оволодівати історичними знаннями і озброїти її практичними навиками, щоб придбані знання служили засобом для сьогоднішніх перетворень в ім’я майбутнього України.

Спрямованість освіти на створення умов для підготовки компетентної, конкурентоспроможної особистості до життя у сучасному світі вимагає особливої уваги до формування життєвих компетенцій, серед яких найважливішими, на думку експертів Ради Європи, є: готовність до роботи зрізними джерелами та видами інформації, здатність до критичного та креативного (творчого) мислення, вміння планувати, організовувати та оцінювати власну діяльність, зокрема пов'язану з необхідністю подальшої освіти в соціальних умовах, що постійно змінюються.

Процес пізнання й розуміння історії людства неможливий без оволодіння його апаратом: історичними термінами, поняттями, категоріями як суттєвою складовою історичного знання в цілому. Мета Словника полягає в тому, щоб відповідно до нової концепції розвитку історичної освіти допомогти студентам глибше опанувати фактичний та понятійний матеріал з історії України.

Основними формами навчального процесу, що забезпечують організацію самостійної роботи студентів, є: лекції, семінари, консультації та контрольні роботи. Згідно з вимогами Болонської системи значна кількість годин вивчення дисципліни відводитися на самостійну роботу, тому запропонований довідник має полегшити самостійне вивчення студентами курсу історії України. Доцільність і вчасність видання такого Словника, на думку його укладачів, також зумовлені й тим, що він сприятиме послідовному й системному розумінню історичних подій та явищ, встановленню причино-наслідкових зв'язків, що допоможе осягнути історію як цілісний процес у всіх його суперечностях, динамізмі. Крім того, подані матеріали допоможуть при підготовці до поточної та підсумкової атестації з історичних дисциплін.

Не претендуючи на вичерпне тлумачення тих чи інших понять з історії України, автори прагнули подати поняття і терміни, які використовуються в сучасній соціально-політичній та історичній літературі. Укладачі враховують специфіку інтерпретації цих термінів у вітчизняній історичній науці.

Поняття та терміни розміщені за алфавітом.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а ие сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля...

М. Рильський

СЛОВНИК ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

АБСОЛЮТИЗМ (необмежений). – форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

АВТОКРАТІЯ (грец. – самовладдя) – система правління, при якій необмежена верховна влада в державі належить одній особі.

АВТОНОМІЯ – 1) самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах передбачених загальнодержавним законом (Конституцією); 2) форма самоуправління частини території унітарної держави, яка наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

АВТОРИТАРИЗМ (безвладдя) – державний устрій, характерними рисами якого є режим особистої влади, диктаторські методи правління.

АВТОХТОН – (грец. – місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

АНАРХІЗМ (грец. – самовладдя) – політичні погляди, які заперечують будь-яку владу (перш за все – державну), розглядаючи її як насильство над особою.

АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я – угода між Росією і Польщею за спиною України, підписана 1667 р. Згідно цієї угоди Українська козацька держава поділялась на дві частини по Дніпру: Лівобережна залишалася у складі Росії, Правобережна, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі. Запорізька Січ була під владою обох держав. Тим самим було санкціоновано роз'єднання української держави.

АНЕКСІЯ – насильницьке приєднання, загарбання однією державою території (всієї або частини) іншої держави (народу).

АНТРОПОЛОГІЯ – природнича наука, що вивчає людину в часі і просторі, досліджуючи її зовнішній вигляд та диференціацію спадкових прикмет і визначаючи раси як групи людей, що мають у певному поєднанні однакові тілесні і духовні успадковані властивості.

АРХЕОГРАФІЯ – допоміжна історична наука, що виконує опис і публікацію старовинних письмових документів, опрацьовує методи публікації та підготовки пам'яток письменництва до видання.

БЛІЦКРИГ (німец. – блискавична війна) – авантюристична теорія ведення агресивної війни, розрахована на капітуляцію противника в найкоротші строки внаслідок раптового нападу на нього і швидкого просування вглиб країни.

БРАТСТВА – релігійно-національні товариства, що створювались при церковних парафіях у містах України та Білорусії в кінці ХVI-ХVII ст. Відігравали важливу роль у розвитку української культури, освіти, книгодрукування, бібліотечної справи та медицини. Активно виступали за визволення українського народу від соціального, національного та релігійного гніту.

БРАЦЛАВЩИНА – історична область України в ХІУ_ХУІІІ ст.., що займала територію Вінницької і частину Хмельницької областей.

БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР УНР з державами Четверного Союзу 1918 р.– підписаний у Брест-Литовську 9 лютого 1918 р. між Українською Народною Республікою, з одного боку, та державами Четверного Союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною – з другого. Країни Четверного Союзу обіцяли надати УНР матеріальну, військову та моральну допомогу в боротьбі з радянською владою. Згідно цієї угоди в Україну мали ввійти німецькі та австро-угорські війська.

БУКОВИНА – історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра і Карпатами. Нині входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії.

БУКРИНСЬКИЙ ПЛАЦДАРМ – один із плацдармів на правому березі Дніпра, в районі Великого Букрина (80 км на південний схід від Києва), захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту під час битви за Дніпро. Складав 11 км по фронту і до 6 км углиб.

БУНЧУЖНИЙ – член генеральної старшини на Гетьманщині ХVI-ХVIII ст., відповідав за збереження символу гетьманської влади – бунчука, а під час війни керував загоном козацького війська, за дорученням гетьмана бунчужний іноді виконував дипломатичні і судові справи.

БУНЧУК – символ гетьманської влади.

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР – таємне розпорядження, видане в липні 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, яке забороняло

ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ – період розвитку СРСР після нової економічної політики до початку курсу на індустріалізацію і колективізацію. Вперше термін був запропонований у 1929 р. «Великий перелом» означав радикальний перехід до «соціалістичної» перебудови села.

ВЕРМАХТ (нім. Wehrmacht, від Wehr – зброя, оборона та Macht – сила) – назва збройних сил нацистської Німеччини в 1935 – 1945 рр.

ВИБОРНІ КОЗАКИ – привілейована група українського козацтва у ХVIII ст. Створена на підставі указу 1735 р. про поділ українського козацтва на виборних козаків і козаків-підпомічників.

використання української мови у літературній та видавничій діяльності.

ВИРА – найвища грошова кара за вбивство вільної людини, яку платив вбивця князеві, якщо йому вдалося уникнути кривавої помсти.

ВІДЛИГА – політичною реабілітацією і непослідовністю назва періоду перебування М.Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою десталінізації,політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

ВІЙНА – найбільш жорстока, найбільш організована і масова форма збройної боротьби, яка має руйнівний, характер і спрямована на знищення противника.

ВІЧЕ – І) народні збори в Давній Русі, на яких обговорювалися і вирішувалися важливі громадські справи; 2) народні збори в західноукраїнських землях у кінці XIX - на початку XX ст.

ВІЧНИЙ МИР – договір 1686 р. між Російською державою й Річчю Посполитою, який остаточно поділив Українську державу на 2 частини: Правобережна Україна залишалася під владою польського короля, Лівобережна Україна і Запорізька Січ – під владою російського царя.

ВОЄВОДСТВО – адміністративно-територіальна одиниця у складі Речі Посполитої. Козацька держава Б. Хмельницького займала територію 3-х воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського.

ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ» – політика радянської влади, яка охоплювала 1918- 1920 рр. і полягала у суворій централізації політичного й економічного життя країни. Політика «воєнного комунізму» була проголошена в Україні у квітні 1919 р. і розпочалась із застосування продрозкладки, тобто примусових методів заготівлі хліба.

РЕЙКОВА ВІЙНА – операція радянських партизан у період з 3 серпня до середини вересня 1943 р. в тилу німецьких військ на території Російської Федерації, Білорусі та частини України з метою одночасного масового зруйнування залізничного полотна та станційних споруд.

ГАЛИЧИНА» – дивізія СС, створена з українських добровольців 28 квітня 1943 р. в кількості 18 тис. вояків. Емблема дивізії - галицький лев. 22 жовтня 1943 р. реорганізована й перейменована на 14-у галицьку добровольчу дивізію СС.

ВОЗЗ’ЄДНАННЯ – форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй).

ВОЛЮНТАРИЗМ – соціально-політична діяльність, що характеризується ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку,суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.

ВОТЧИНА – комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

ГАЙДАМА́КИ, дейнеки (тур. Haydımak – «нападати») – учасники козацького та селянського повстання на Правобережній Україні у XVIII ст., отримавшего назву Коліївщина.

ГАЙДАМАЧЧИНА (від «гайдамака» з тур., що означає неспокійну, бунтівну людину) – стихійні народні заворушення на Правобережній Україні. Назва «гайдамака» вперше зустрічається в 1712 р.

ГАЙДУКИ (угор. – піхотинці) – І) учасники збройної боротьби південних слов'янських народів проти турецьких загарбників у ХV - ХІХ ст.; 2) легкоозброєні воїни, які перебували на службі в угорських і польських поміщиків у ХVIII - ХІХ ст.; З) в Росії за Петра І – кінні панські лакеї.

ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА – орган центрального державного управління в Україні протягом І648-І750 рр., збори козацького війська, на яких обирали гетьмана або розв'язували важливі політичні, військові, фінансові, а також судові справи.

ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА – вища військова і цивільна адміністрація в Лівобережній Україні з ІІ половині ХVII - XVIII ст., рада при гетьманові. До Г.С. належали генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний підскарбій та генеральний бунчужний.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СУД – найвищий судовий орган Гетьманської держави. Очолював Г.В.С. сам гетьман, а його постійним заступником був один із генеральних суддів.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР – член Генеральної старшини, керівник Генеральної військової канцелярії в козацькому війську й гетьманській державі. Г.П. об'єднував функції канцлера і міністра закордонних справ і зберігав державну печатку.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПІДСКАРБІЙ – член Генеральної старшини, завідував державним скарбом і фінансами в гетьманській державі.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ – український уряд у період між І і ІV універсалами – з 28.06.І917 р. до 22.0І.І9І8 р. (22.01.19І8 р. Г.С. був перетворений на Раду Народних Міністрів УНР).

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУД – найвища судова установа УНР. Створений І7.І2.19І7 р. Складався з карного, цивільного і адміністративного відділів.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ХОРУНЖИЙ – член генеральної старшини, охоронець військового стягу в козацькому війську.

ГЕНОЦИД – (від грец. – рід і лат. – вбиваю) – здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, або релігійної спільноти.

ГЕОПОЛІТИКА – політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики держав географічному фактору.

ГЕРАЛЬДИКА – допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження і соціальні функції символів, емблем і гербів, закономірності їхнього графічного зображення та особливості композиції їхніх окремих елементів, значення останніх як своєрідних наукових джерел.

ГЕТЬМАН (від нім. – начальник, з тур. – батько народу, від польського – командир) – в Україні в ХVІ – ХVIII ст. – воєначальник козацького війська. З І648 р. гетьман став на чолі державної організації. Гетьман був головнокомандуючим адміністрацією, фінансами, мав законодавчу, а з ХVII ст. також і найвищу судову владу.

ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ (або земський) – головнокомандуючий військом Великого князівства Литовського в походах.

ГЕТЬМАН ДВІРСЬКИЙ (або польний) – помічник великого гетьмана у Великому князівстві Литовському, командував найманими військами.

ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ – в Україні у ХVII - XVIII ст. – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана під час відсутності гетьмана.

ГЕТЬМАНСЬКІ СТАТТІ – документи державно-правового і міжнародно-правового характеру, що визначали устрій України у ХVII - XVIII ст. та взаємовідносини України і Московської держави.

ГЕТЬМАНЩИНА – назва козацької держави на Лівобережній Україні від середини ХVП- до кінця ХVІІІ ст.

ГЛАСНІСТЬ – політика максимальної відвертості та правдив діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА – міжнародна організація, заснована 0І.06.І9І4 р. у Львові представниками трьох галицьких партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Існувала до 1915 р. Лідер – К. Левицький.

ГОЛОВШИНА – термін давньоруського права, що означав І) вбивство; 2) певну суму грошей, що сплачував вбивця на користь родичів убитого.

ГРИВНЯ – І) основна лічильна одиниця т. зв. «кунної» системи в Київській Русі; 2) зливок срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Давній Русі.

ГРОМАДА (община) – сільське адміністративно-територіальне поземельне об'єднання в Україні та Білорусії у дореволюційний період.

ГРОМАДИ – напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX - на початку XX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організованими структурами, а лише представляли найбільш активну частину національної інтелігенції та студентства. У зв’язку з громадським рухом з’явився термін «українофіли», який спочатку носив негативний відтінок, а згодом стали так називати себе й самі представники культурно-національного руху. Першу українську громаду засновано в Києві в 1859 р.

громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – сфера політичних відносин у суспільстві (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.) галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів.

ГУБЕ́РНІЯ – вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою в Російській імперії, яка з'явилася у XVIII столітті при Петрі I у процесі формування абсолютистської держави.

ДАНИНА – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ – законодавчий документ, ухвалений Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р., що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.

ДЕМОГОГІЯ – облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, переважно здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомості мас

ДЕМОКРАТІЯ (народовладдя) – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ – втілення демократичних принципів у організації суспільства.

ДЕПОРТАЦІЯ – примусове виселення з місця постійного проживання й навіть вигнання за межі держави осіб (частини населення), що визнані правлячим режимом як соціально небезпечні.

ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління від імені народу.

ДЕРЖАВНА ДУМА – законодавчий представницький орган Російської імперії (1905-1917 рр.). Введена відповідно до царського Маніфесту про дарування народам Росії політичних свобод і законодавчого представництва, прийнятий 17 жовтня 1905 р.

ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ – процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.

ДЕСЯТИНА – десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

ДИКТАТУРА – необмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи, яка спирається на силу, а також відповідний політичний режим.

ДИРЕКТОРІЯ (управління, керівництво) – уряд УНР. Директорію створено 13.11.1918 р. в Білій Церкві лідерами українських соціал-демократів, есерів та соціалістів-самостійників. Головою Директорії до лютого 1919 був В. Винниченко, командуючим військом – С.Петлюра (з 10.02.1919 р. голова Директорії). Директорія припинила своє існування після закінчення радянсько-польської війни 1920 р.

ДИСИДЕНСТВО – це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

ДИСИДЕНТ (лат. – не погоджуватися, не згодний) – в середні віки – особа, яка відступає від учення пануючої церкви, пануючого віросповідання, пізніше – інакодумаюча особа, не згодна з пануючою ідеологією і політичним режимом і яка їм протирічить.

ДИСКРИМІНАЦІЯ (розрізняю, розділяю) – обмеження в правах або позбавлення прав.

ДИСТРИКТ «ГАЛИЧИНА» – адміністративна одиниця у складі генерал-губернаторства, утвореного переважно з центральних частин Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. «Дистрикт Галичина» з центром у Львові складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської областей.

ДІАСПОРА - постійне перебування частини народу на території іншої держави, за межами країни проживання даного народу.

ДОКТРИНА – систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

ДРУЖИНА – загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

ЕВАКУАЦІЯ – вивезення населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів із місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру бойових дій у тил.

ЕКСПАНСІЯ (поширення) – загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне і політичне поневолення інших країн.

ЕНЕОЛІТ – мідно-кам'яний вік, перехідний період від кам'яного до бронзового віку (ІV - III тис. до н.е.).

ЕТНОС (грец. – народ) – вид спільності людей, що історично виник і представлений племенем, народністю, нацією, володіє спільними рисами, стабільними особливостями культури і психологічного складу, а також свідомістю своєї єдності і відмінності від інших.

ЄМСЬКИЙ УКАЗ – таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства. Він забороняв ввозити з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, влаштовувати театральні вистави і публічні читання. Було заборонено викладання українською мовою, а з бібліотек вилучались українські книжки. З російськомовних текстів цензори викреслювали слово «Україна», замінюючи його на – «Малоросія».

ЗАКУПИ – особи, які змушені були йти до пана за купу (грошову позику) і працювати на нього.

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася у др. половині ХVІ ст. за Дніпровськими порогами.

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) – назва української держави, створеної 19.10.І9І8 р. Українською Народною Радою у Львові на українських землях колишньої Австро-Угорщини. Перестала існувати юридично 22.01.1919р. після Злуки (об’єднання) з УНР, фактично – з початку листопада 1919 р.

ЗДОЛЬЩИНА – один з видів оренди землі, за яким орендна плата сплачується власникові землі частиною врожаю.

ЗЕЛЕНИЙ КЛИН – південна частина Далекого Сходу Росії. Названа так українськими переселенцями (у 1926 р. 41 % населення Зеленого Клину були українці ).

ЗЕМСТВА –органи місцевого (земського) самоврядування, створені згідно з земською реформою 1864 р. Земства займалися питаннями місцевого господарства (розвиток хліборобства, торгівлі, промисловості, утримання й будівництво місцевих льохів, медицини, народної освіти, зв'язку, статистики тощо). Скасовані у 1918 р.

ЗИМОВІ ПОХОДИ – військові партизанські операції, рейди з’єднань Армії УНР в тилу Добровольчої армії Денікіна і більшовицьких військ у І9І9-І92І рр.

ІДЕОЛОГІЯ – упорядкована струнка система поглядів, які виражають відношення до дійсності і містять цілі і програми соціальної діяльності, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну даних суспільних відносин.

ІМПЕРІЯ (влада, панування) – назва великої держави, що складається з метрополії та підпорядкованих їй примусово приєднаних народів (держав); країна, для якої характерна імперська політика.

ІНАВГУРАЦІЯ – урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ – процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни.

ІНТЕГРАЛЬНІЙ НАЦІОНАЛІЗМ – різновид українського націоналізму. Виник у 20-х рр. Інтегральні націоналісти закликали до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності. Головний ідеолог інтернаціонального націоналізму – Дмитро Донцов. Він стверджував, що нація – це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. На думку Д. Донцова, мета виправдовує засоби, сила волі панує над розумом, краще діяти, ніж споглядати. Майбутня українська держава, на його думку, повинна бути тоталітарною, а не демократичною. Цією ідеологією керувалася Організація українських націоналістів (ОУН).

ІСТОРІОГРАФІЯ (грец. – письмова розповідь про минуле) – І)спеціальна історична дисципліна, що вивчає історію історичної науки; 2) сукупність досліджень, присвячених темі або історичному епосу.

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО – таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні І845 - січні 1846 рр. у Києві й існувала до кінця березня 1847 р. Засновниками товариства були: М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський, до яких приєдналися 0.Маркович, О.Навроцький, І.Посяда. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т.Г.Шевченко.

КІШ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ – центральний орган управління, що виковував адміністративні військові фінансові судові та інші справи в Запорізькій Січі.

КЛЕЙНОДИ (нім. – дорогоцінність) – відзнаки та атрибути влади українського гетьмана і козацької старшини ХVІ - XVIІ ст. До клейнодів належали корогва (прапор), бунчук, булава, пірнач, військова печатка, литаври, духові труби тощо.

КОАЛІЦІЯ – союз, об'єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети. Тимчасовий воєнно-політичний союз двох або кількох держав, укладений для спільних дій.

КОЗАКИ - ПІДПОМІЧНИКИ – категорія козацтва, яка утворилася в процесі його економічного розшарування в кінці ХVII ст., і вперше була оформлена при гетьмані Мазепі в 1701 р. Менш заможні, ніж виборні козаки, козаки - підпомічники повинні були виряджати від 2-3 дворів одного козака для постійної військової служби.

КОЗАЦТВО – збірна назва у ХV-ХVІ ст. козаків в Україні і Росії.