Практичне заняття № 9 Тема: Біосферні заповідники України
І.Екоінформація.
ІІ. Основні питання заняття:
Всесвітня мережа біосферних заповідників.
Завдання та умови створення біосферних заповідників.
Біосферні заповідники України, статус, завдання та режим охорони.
Характеристика біосферних заповідників України
Необхідно знати:
Розрізняти поняття „біосферний заповідник” і „біосферний резерват”.
Функції біосферного заповідника.
Історію створення біосферних заповідників.
Умови створення біосферних заповідників.
Мету та завдання біосферних заповідників.
Функціональні зони біосферних заповідників.
Розташування, особливості, флору, фауну, червонокнижні та типові види всіх біосферних заповідників України.
Література:
Конспект лекцій.
Теоретичний матеріал: Всесвітня мережа біосферних заповідників
Біосферний заповідник (біосферний резерват) представляє найбільш характерну охоронну еталонну ділянку біосфери в певній географічній зоні, де ще збереглися гармонійні стосунки між людиною: природою. Як правило, біосферні заповідники створюються на території існуючих природних заповідників, національних природних парків та інших категорій природно-заповідних територій.
Багато науковців, погляди яких висловлені С.М.Стойком вважають, що правильніше вживати назву "біосферний резерват", яка прийнята у всіх країнах світу, оскільки назва "біосферний заповідник” не відповідає суті та призначенню біосферних заповідників. Адже «природний заповідник» - це територія з абсолютно заповідним режимом, тоді як біосферні заповідники включають в себе не лише природні екосистеми, що охороняються, але й окультурені ландшафти і навіть населені пункти.
Біосферний заповідник повинен одночасно виконувати такі функції: 1) охоронну - сприяти збереженню біорізноманіття; 2) бути еталоном сталого розвитку - забезпечувати стабільне і раціональне використання природних ресурсів місцевими жителями; 3) наукового пізнання - забезпечувати проведення моніторингу природних і антропогенних процесів, що проходять в природних комплексах; 4) освітню - сприяти природоохоронній освіті; 5) виховну - сприяти екологічному вихованню населення.
В 1973 році у зв'язку з початком робіт за Програмою ЮНЕСКО "Людина і біосфера" була висунута ідея створення Всесвітньої мережі біосферних резерватів як наукової бази цієї програми. Теоретичною основою координованої роботи мережі біосферних заповідників с спеціально розроблена Міжнародним Союзом охорони природи і природних ресурсів разом із ЮНЕП "Класифікація біогеографічних провінцій", за якою 14 основних біомів об'єднують більше 200 географічних провінцій, які представляють біорізноманіття природних угруповань Землі. Щоб отримати право іменуватися біосферним заповідником, територія природного заповідника, як правило, повинна:
характеризувати велику біогеографічну зону;
мати площу не менше 30 тис. га;
нараховувати типи ландшафтів і екосистем, типи ландшафтів і екосистем , які потребують захисту;
- представляти можливість вивчення та демонстрації форм стійкого розвитку з метою наступного їх поширення на більшу територію, в межах якої знаходиться заповідник.
Перші біосферні резервати були створені в 1976 році. Станом на 1995 р. у 82 країнах функціонувало 324 біосферних резерватів, на 1997 р. - 337 резерватів у 85 країнах, які відповідають критеріям, викладені в Програмі ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (МАБ).
Біосферні резервати утворюють Всесвітню мережу, у рамках якої здійснюється обмін інформацією, досвідом і кадрами. Вони сприяють досягненню мети, визначеної Конвенцією про біологічну різноманітність і Порядку денному на XXI сторіччя, прийнятому Конференцією Організації Об'єднаних Націй по навколишньому середовищі і розвитку, яка проходила в Ріо-де-Жанейро в 1992 році.
Діяльність Всесвітньої мережі здійснюється в правових рамках, офіційно встановлених Генеральною конференцією ЮНЕСКО на 28-й сесії. Вони визначають порядок функціонування мережі і передбачають періодичну перевірку біосферних заповідників.
Всесвітня мережа у своїй діяльності опирається на регіональні або тематичні мережі (наприклад, з метою вивчення біорізноманітності).
Співробітництво між біосферними резерватами може здійснюватись в таких формах, як обмін інформаційними матеріалами, публікації статей в "Бюлетені біосферних заповідників", виконання спільних проектів, визнання заповідників побратимами, обмін співробітниками і візитами тощо.