Практичне заняття № 14, 15 Тема: Природно-заповідні об’єкти України: рлп, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, дендропарки, ботанічні сади, зоопарки

І.Екоінформація.

ІІ. Основні питання заняття:

1. Структура, завдання, режим охорони, та управління РЛП.

2. Статус, завдання та режим охорони заказників.

3. Статус, завдання та режим пам’яток природи.

4. Статус, завдання та режим заповідних урочищ.

5. Статус, завдання та режим ботанічних садів.

6. Статус, завдання та режим дендропарків.

7. Статус, завдання та режим зоопарків.

8. Статус та завдання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва

Необхідно знати:

1. Функції, критерії створення, зонування, органи управління РЛП.

2. Види заказників, завдання, режим охорони.

3. Види пам’яток природи, завдання, режим охорони. Пам’ятки природи України.

4. Сутність заповідних урочищ як об’єктів охорони.

5. Історію створення ботанічних садів; найбільш відомі ботанічні сади України; сутність науково-дослідної роботи в ботанічних садах; зонування та завдання ботанічних садів.

6. Сутність дендропарків як об’єктів ПЗФ; найбільш дендропарки України.

7. Сутність зооопарків як об’єктів ПЗФ; зоопарки України; зонування та завдання зоопарків.

8. Найвідоміші парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва

Література:

1. Конспект лекцій.

2. Теоретичний матеріал.

Теоретичний матеріал: Регіональні ландшафтні парки (рлп). Структура, завдання, режим охорони та управління

Функції регіональних ландшафтних парків

У багатьох країнах Європи для обмеження антропогенного впливу на національні парки та задоволення рекреаційних потреб населенню створюється мережа місцевих парків, які виконують природоохоронні, рекреаційні та освітні функції. їх називають регіональними, природ­ними, ландшафтними. Такі парки створюються в регіональних або. найчастіше, адміністративних одиницях. Нагромаджено великий до­свід зі створення цих парків. їх площа часто перевищує площі інших категорій природно-заповідних територій, зокрема, національних пар­ків. Це спостерігається, наприклад, у Франції, Німеччині, Чехії. Польщі. Багато з них були започатковані ще у 18 ст, і призначалися для відпочинку та полювання. Розвинена мережа ландшафтних парків існує в Польщі: за станом на 1992 року ці парки займали площу майже 1565 тис. га, а разом з встановленими на­вколо них охоронними зонами - біля 2719,4 тис. га, що становило 8.7% від загальної площі країни. Ці парки організовуються на здебі­льшого залісених територіях, середня лісистість їх становить 57 %. Такі парки створюються в Польщі вже понад 30 років, але фор­мування мережі парків продовжується і нині.

У Німеччині за станом на 1992 р. функціонувало 10 національних парків загальною площею понад 700 тис. га та 67 природних парків загальною площею майже 5570 тис.га. Нині в Чехії нараховується бі­льше 30 ландшафтних парків.

Згідно із Законом "Про природно-заповідний фонд України" регі­ональні ландшафтні парки с природоохоронними рекреаційними уста­новами місцевого або регіонального значення. На регіональні ланд­шафтні парки покладається виконати таких завдань :

• охорона та збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єкті;

• створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням ре­жиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

• сприяння екологічній освітньо-виховній роботі, в тому числі без­посередньо в природі.

Перший регіональний ландшафтний парк в Україні було створено у 1990 році в Тернопільській області. Його назва - "Дністровський каньйон" площею 42084 га .

На 1997 р. в Україні функціонувало 26 регіональних ландшафтних юрків площею 407,8 тис. га. Нині в Україні нараховується 28 регіональних ландшафтних парків загальною площею 435425.1 га. Потреба в регіональних ландшафтних парках в Україні, як приро­доохоронних установах, дуже велика, що зумовлено необхідністю організації відпочинку населення, особливо в густонаселених районах, і невисокою лісистістю її території. Такі категорії природно-заповідного фонду можуть бути створені у всіх регіонах України, зок­рема в її центральній частині, а також на Поліссі, Прикарпатті, Захід­ному Поділлі, у Карпатах, в прибережній смузі Чорного та Азовського морів, у дельтових частинах річок та приморській смузі.

Нині інтенсивно ведеться формування мережі регіональних ланд­шафтних парків. На Полтавщині створено Диканський регіональний ландшафтний парк площею 2,5 тис. га. який розташований на правому березі р. Ворскла. На півночі Хмельницької області організовано регіональний ландшафтний парк "Мальованка". В 1995 році у північній частині Волинської та Рівненської областей створений міжобласний регіональний ландшафтний парк "Прип'ять - Стохід" площею 44958 га. У 2000 році у Березнівському районі Рівненської області організо­вано Надслучанський регіональний ландшафтний парк площею 17,2 тис. га. Дніпропетровська область - підготовлено проекти створення регіонального ландшафтного парку (далі - РЛП) „Придніпровський, Закарпатська область –розпочато збір погоджень щодо створення РЛП „Притисянський”, Миколаївська область – розпочато розроблення проекту створення РЛП „Висунсько-Інгулецький”, Одеська область – здійснювалася робота щодо створення Нижньодністровського НПП, РЛП "Тузловські лимани", "Тарутинський степ", Полтавська область

РЛП „Гадяцький”, Харківська область – підготовлено наукове обґрунтування щодо створення транскордонного РЛП „Верхнє Придонцов’я”, м. Київ – здійснювалися заходи щодо розроблення проекту організації РЛП „Дніпровські острови. У звітному році, відповідно до обласної програми формування екомережі Львівської області на 2007-2015 роки, створено регіональний ландшафтний парк (РЛП) „Равське розточчя” (площа 19103 тис.га), складову частину проектованого міжнародного україно-польського біосферного резервату „Розточчя”

Створення регіональних ландшафтних парків значно покращує імідж територій серед туристів та рекреантів, що є важливою переду­мовою для розвитку туристського бізнесу. Крім того, формуються но­ві робочі місця для місцевого населення, розширюються можливості екологічного виховання населення.

Важливим при організації регіональних ландшафтних парків є та­кож те, що майбутньому вони ввійдуть до екологічної мережі України га Європи в цілому. А це дасть змогу підтримувати обмін генетичною інформацією між острівцями відносно збереженої природи і тим са­мим сприяти збереженню біорізноманіття.

Критерії створення регіональних ландшафтних парків

Значущість територій для створення регіональних ландшафтних парків залежить від наявності природних, культурних та історичних цінностей і можливості проведення на їх базі екологічного виховання га розвитку туризму. Саме із врахуванням цих вимог розроблені кри­терії до їх створення та функціонування, а саме:

• переважання на території парку відносно незміненого природного ландшафту, характерного для певного регіону, або унікального.

• відсутність на території, яка пропонується для створення парку, великих промислових центрів, джерел значного забруднення на­вколишнього природного середовища, радіаційного забруднення тощо.

• наявність на території осередків природних екотопів з цінним рослинним та тваринним світом, на якому встановлений охоронний режим (заказники і пам’ ятки природи місцевого значення та заповід­ні урочища), або ділянок, на яких можливе створення відповідних об'­єктів.

• привабливість території (її ландшафтний та історико-культурний імідж) для регламентованої рекреації та екотуризму.

• наявність історичній та культурних цінностей, місць, пов'я­заних з минулим нашого народу, центрів народних промислів та реме­сел тощо.

• технічна можливість організації на цій території наукового, екологічного, мисливського, рибальського туризму, а також місць відвідування парку, оснащеність місць відпочинку тощо.

• значення території парку у створенні екологічної мережі України, міждержавних природно-заповідних територій, мережі цін них водно-болотних угідь тощо).

• роль території майбутнього парку в екологічному вихованні та екологічній освіті населення.

Велике значення при виборі території майбутнього парку мають такі параметри як розораність, лісистість, наявність густої водної ме­режі. Особливо це важливо для регіонів із значним антропогенним на­вантаженням. Велике значення має співвідношення площ, збережених у відносно природному стані, та тих. що використовуються інтенсив­но у господарстві.

Зонування території регіональних ландшафтних парків

При створенні регіональних ландшафтних парків вилучення зе­мель, як правило, не проводиться. Для оптимального виконання ними завдань проводять зонування їх територій, тобто поділ на зони з пев­ними функціями. У порівнянні із зонуванням НПП зонування регіональних ландшафтних парків має свої особли­вості, що випливає із самого характеру цих природно-заповідних те­риторій, і. найперше, форми власності землекористування.

На території регіональних ландшафтних парків виділяються такі функціональні зони з різним режимом охорони та використання:

1. Заповідна (заказна) зона - об'єднує природно-заповідні тери­торії та об'єкти місцевого значення парку (заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища). Природно-заповідні об'єкти загальнодержав­ного значення не можуть бути включені до складу регіональних ландшафтних парків, бо їх статус ВИЩИЙ, ніж регіональних ландшафт­них парків, які мають статус місцевого значення. Серед природно-заповідних об'єктів парку найчастіше переважають заказники, тому юна мас назву "заказна". Заказна зона може бути територіально роз'єднана. Режим заказної зони визначається Положенням про регіо­нальний ландшафтний парк.

Масові екскурсії та відпочинок населення в заказній зоні заборо­нений. Можливе лише проведення наукових екскурсій для спеціаліс­тів, але тільки за спеціально розробленими маршрутами. Площа заказної зони може бути різною. Проте з метою охорони природних комплексів, збереження генофонду рослинного та тваринного світу марку доцільно площу заказної зони встановити у розмірі 10-25 % від загальної площі парку. Площа цієї зони повинна бути більшою там, де природні екосистеми краще збереглися.

2. Зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення будинків відпочинку, санаторіїв, готелів, кемпінгів, дитячих таборів то­що. Тут можуть бути розміщені дирекція парку та центр екологічного виховання. Ця зона є невеликою і складає 5-10 % загальної площі пар­ку. Тут заборонена будь-яка діяльність, яка може призвести до погір­шення екологічного стану парку, деградації чи знищення природних комплексів. В цій зоні можлива часткова реконструкція і ренатуралізація ландшафту.

3. Зона нестаціонарної рекреації є основною в регіональних ландшафтних парках. Вона охоплює рекреаційні ліси, постійні марш­рути різних за профілем екскурсій та екологічного туризму, пляжі, історико-культурні місця. Ця зона може становити 50-70 % площі парку. Основні вимоги до режиму - це збереження існуючого ландшафту, рослинного і тваринного світу, заборона забруднення та забудови. Тут можливе проведення спортивного мисливства та рибальства, спортив­них змагань, збір грибів та ягід.

4. Господарська зона - включає розміщені на території парку на­селені пункти, ліси II групи, сільськогосподарські та інші угіддя. Тут здійснюється традиційне господарювання з дотриманням загальних вимог щодо охорони природного навколишнього середовища і з де­якими екологічними обмеженнями. Так, зокрема, забороняється засто­сування хімічних засобів захисту. Господарська діяльність всіх суб'єктів узгоджується з дирекцією парку і нею контролюється. В освітніх закладах (школах, ПТУ і ін.) населених пунктів під керівниц­твом дирекції парку проводиться постійна природо-освітня та еколого-виховна робота. В цій зоні можлива реконструкція природного ландшафту.

В практиці країн Європи навколо територій ландшафтних парків встановлюються охоронні зони. Наприклад, в Польщі площа охорон­них зон парків (близько 1154,6 тис.га) є не набагато меншою від площі ландшафтних парків (близько 1564,8 тис.га). Ці зони входять до зага­льної екологічної мережі країни Структура регіональних ландшафтних парків остаточно ще не розроблена. Вона зумовлюється особливостями парку - його площею, складовими природних екосистем та ступенем їх вразливості, можливостями регіонів. В штати дирекції парку можуть входити директор, наукові співробітники, технічні працівники, екскурсоводи. В парку формуються центри екологічної освіти, створення п; доцільне при місцевих краєзнавчих музеях. Особлива увага повинна надаватись розвитку туризму та традиційних промислів, які є джерелом прибутку регіональних ландшафтних парків, та екологічному вихованню населення. Для цього дирекцією парку можуть створював сектори туризму, екологічного виховання та народних промислів.

Фінансування регіональних ландшафтних парків здійснюється обласними радами та іншими місцевими органами, в межах яких створюється парк. Парк може отримувати прибутки від туризму, екскурсій, популяризаційної роботи (видання наукової літератури, буклет пам'ятних значків та ін.), продажу сувенірів.

Заказники. Статус, завдання та режим охорони

Загальні положення про заказники та їх статус

На території царської Росії заказники організовувались здавна. Найбільш відомі мисливські заказники. В 20-х роках цього століття організація заказників набула масового характеру, особливо в районах Західного і Середнього Сибіру.

За Законом України "Про природно-заповідний фонд" заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих ком­понентів та підтримання загального екологічного балансу.

Залежно від характеру об'єктів охорони (природні комплекси в цілому або окремі їх компоненти) та їх режиму заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палео­нтологічні та карстово-спелеологічні. Заказники можуть мати статус загальнодержавного або місцевого значення. Заказники загальнодержавного значення затверджуються Указом Президента України, а місцевого значення - рішенням облас­ної ради. Оголошення заказників здійснюється без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

При створенні заказника розробляється Положення про даний заказник, яке затверджується Мінприроди України для загальнодержа­вних заказників, або місцевими органами влади, які прийняли рішення про утворення заказника місцевого значення. Конкретні завдання та режим охорони заказника визначається в Положенні, яке розробляєть­ся відповідно до Типового положення про заказники. Режим зака­зника встановлюється за погодженням із землекористувачем.

Завдання та режим охорони заказників

Заказники виконують функції збереження, відновлення та відтво­рення природних ресурсів і підтримання загального екологічного ба­лансу:

1. ландшафтні - для збереження і відновлення особливо пінних ландшафтів;

2. біологічні (лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні) - для збереження біорізноманіття окре­мих видів і угруповань рослин та тварин;

3) гідрологічні - для збереження і відновлення цінних водних об'єктів і комплексів;

4. загальногеологічні - для збереження цінних геологічних об'єктів і комплексів;

5. палеологічні - для збереження окремих викопних об'єктів і їх комплексів;

6. карстово-спелеологічні - для збереження особливих підземних утворень та специфічних печерних видів флори і фауни.

Па території заказників встановлюються обмеження деяких видів господарської діяльності, а саме: розорювання земель; окремих видів лісокористування; сінокосіння: сінокосіння; збір лікарських рослин; збір квітів, плодів і ягід; будівництво житлових і промислових об'єктів, комунікацій; проведення меліоративних робіт, осушення боліт; використання вод заказника для зрошення і обводнення; використання хімічних засобів боротьби з шкідниками і хвороба­ми; туризму, інших форм організованого відпочинку населення; розведення вогнищ; рух транспорту поза дорогами і водними шляхами загального ко­ристування; мисливство і рибальство; вишукувальних робіт і розробки корисних копалин.

Для кожного заказника розробляється Положення, в якому подається загальна характеристика, дата оголошення, назва землекористу­вача, його розташування, загальна площа з наведенням її експлікації, завдання заказника та режим його охорони.

Положення про заказники загальнодержавного значення затверджуються Мінприроди України при погодженні з Головним управлін­ням національних природних парків і заповідної справи Мінприроди України, органами Мінприроди України на місцях, користува­чем або власником земельної ділянки.

Положення про заказники місцевого значення затверджують орга­ни Мінприроди України на місцях при погодженні з користувачем або власником земельної ділянки.

На підставі Положення складається "Охоронне зобов'язання", яке підписують уповноважені представники землекористувача та Держав­ного управління екології та природних ресурсів в областях.

Режим охорони заказника встановлюється індивідуально з узго­дженням із землекористувачем. Межі заказника переносяться в натуру силами і засобами землекористувача при відповідній допомозі район­ної землевпорядної служби. В місцях найбільшого відвідування населенням встановлюються інформаційні щити, інформаційно-охоронні знаки, а по межах заказ­ника - межові знаки.

Пам'ятки природи. Статус, завдання і режим охорони

В дореволюційний час офіційне виділення пам'яток природи особливо охоронних об'єктів було великою рідкістю. В 1915 р. прийнято спеціальну постанову "Про виділення пам'ятки природи кряжа Кокчетау (Синюхи)" - майбутнього курорту і заповідника (Казахстан). Велике поширення отримало виділення пам'яток природи в 20-х роках. В цей період складалися списки пам'яток природи, в які включалися різні об'єкти - водоспади, озера, окремі де? ва. валуни, скелі, гніздів'я водоплаваючих птахів та інші.

Проте слід відмітити, що юридичне трактування терміна було і конкретним, часто надто широким, сюди включалися такі категорії як дендропарки, лісопарки та ін. Пізніше термін „пам'ятки природи” уточнювався і в сьогоднішньому розумінні пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Пам'ятки природи залежно від унікальності, наукової та естетичної цінності можуть мати статус загальнодержавного або місцевого значення, за характером об'єктів охорони та її режимом бувають комплексними, ботанічними, гідрологічними та геологічними.

Це можуть бути геологічні об'єкти - гори, скелі, валуни, печер гроти, виходи порід, родовища, кар'єри, гідрологічні - болото, незвичайне за якістю води, потужністю, лікувальними властивостями джерело, водоспади, унікальні озера, ставки, ботанічні - віковічні дерева, окремі екзотичні дерева або група дерев, старовинні алеї і парки.

Старі дерева є пам'ятками природи, які вимагають особливо бережливого ставлення до себе, бо навіть при незначній зміні екологічних умов вони вже не зможуть адаптуватися, а загинуть.

В багатьох країнах, зокрема, в Німеччині, Англії. Польщі, скандинавських державах охороні віковічних дерев приділяють велику увагу ще здавна. Наприклад, в Прусії інвентаризували хоронили засохлі віковічні дерева і навіть їх пеньки. Ботанічні та природоохоронні німецькі журнали друкували некрологи про заги­бель старих дерев. В Польщі у 20-х роках в охороні віковічних дерев активну участь взяли не лише громадські природоохоронні структури й католицька та греко-католицька церкви. Ними видавалися укази про охорону віковічних дерев поблизу приходів, проводилася інвентаризація старих дерев. До 1935 року в Польщі було взято під охорону 99 місць, де росли вікові липи та 925 місць, де росли старі дуби, і ще сотні дерев 17-ти інших порід. Період, коли в Англії було заповідано 17 тис. дерев припадає на середину 70-х років. У Чехії видавались се­рії марок із зображенням найстаріших та знаменитих дерев країни В країнах Балтії великим попитом користується насіння та саджанці від меморіальних та історичних дерев. В Естонії та Литві охороні вікові­чних дерев присвячена велика кількість наукової та популярної літе­ратури, створені спеціальні комп'ютерні банки, куди заноситься будь-яка інформація, що стосується цієї теми.

В Україні збереженню пам'ятних дерев не приділялась велика ува­га. До середини 90-х років їх було заповідано лише 3295. Тому нині необхідно терміново провести інвентаризацію рідкісних, своєрідних, меморіальних та віковічних дерев та забезпечити їх охорону. Необ­хідно відшукувати та заповідати всі дерева, пов'язані з історичними особами, подіями, спогадами, народними переказами. Дерева великих розмірів та віком сотні і більше років також заслуговують на увагу. На облік беруть дуби, у яких на висоті 1.3 м обхват стовбура досягає по­над 3 метри, липи - понад 2 метри. Безперечному заповіданню підля­гають дуби, що мають в обхваті більше 4-х метрів, липи, каштани, то­полі, клени, буки, сосни, ясени - більше 3-х метрів, берези - більше 2 метрів. Визначити вік дерева за його розмірами важко, так як його га­бітус часто залежить від екологічних умов місцезростання. Приблизні виміри можна вирахувати таким чином: липа у віці 300 років має об­хват стовбура 400-500 см, дуб у віці 400 років - обхват 500-600 см.

Під охорону беруть своєрідні дерева, які відрізняються незвичай­ною красою, які зрослися в кількох місцях, дерева, що мають цікаву вигнуту форму, нарости або кілька (чотири і більше) стовбурів із од­нієї кореневої системи. До категорії рідкісних входять екземпляри рі­дкісних для даної місцевості акліматизованих порід. Віковічні дерева повинні також оберігатися як джерело отримання елітного насіння. Рідкісних для даної місцевості акліматизованих порід. Віковічні дерева повинні також оберігатися як джерело отримання елітного насіння.

До пошуку дерев, що потребують охорони, можна залучати краєзнавців, працівників музеїв, лісівників, журналістів, студентів та уч­нів, використовувати пресу, радіо та телебачення.

Обґрунтування необхідності взяття окремого дерева або групи де­рев під охорону держави передається до Державного управління еко­логії та природних ресурсів області, яке після відповідної експертизи готує подання на сесію обласної ради. Після оголошення дерева па­м'яткою природи навколо дерева споруджується огорожа та встанов­люється інформаційна табличка.

Оголошення пам'яток природи проводиться без вилучення земель­них ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Оголошення пам'яток природи загальнодержавного значення здійснюється Указом Президента, а місцевого значення - обласною радою. На кожну пам'ятку природи розробляється Поло­ження та Охоронне зобов'язання. Режим і порядок охорони пам'яток природи аналогічний заказникам.

Заповідні урочища. Статус, завдання та режим охорони

Урочище - однорідна ділянка місцевості, яка відокремлена природними межами. Урочища найчастіше формуються на основі якої-небудь форми рельєфу, розташовуються па однорідному субстрат об'єднуються напрямком фізико-географічних процесів. Приміром, це можуть бути морений пагорб, верховий болотний масив та ін.

За Законом "Про природно-заповідний фонд" заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених них для природних заповідників. Заповідні урочища мають статус місцевого значення.

Режим охорони та збереження заповідних урочищ забезпечують землекористувачі або землевласники згідно з „Положенням про заповідне урочище” і "Охоронним зобов'язанням".

Ботанічні сади. Статус і завдання ботанічних садів

Загальні положення про ботанічні сади

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного го­сподарського використання рідкісних та типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекція, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічні сади можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Перші ботанічні сади виникли дуже давно. Ще в часи Платона і Аристотеля вони були неодмінним атрибутом академій і ліцеїв. Вели­кого освітнього значення набули сади та парки монастирів у середні віки. Так, у флоренській Академії важливу роль відіграли сади Медічі, які існують при монастирі Сан-Марко і донині. До цього часу зберег­лася традиція поєднання садів і парків з навчальними і дослідними за­кладами в Англії. В Україні перші ботанічні сади з'явились на почат­ку 19 ст. В 1804 році у м. Харкові під керівництвом професора П.Карамзіна був закладений перший ботанічний сад. В 1806 році. м.Кременці професор В. Бессер заклав при місцевому ліцеї ботаніч­ний сад, із якого багато інтродуцентів вперше потрапили в інші райо­ни України.

Професор І. Карамзін організував наприкінці 18 століття на хуторі Основинці на Харківщині (тепер смт. Краснокутськ) акліматиза­ційний сад. Колекції дерев та чагарників цього саду відіграли помітну роль в історії інтродукції рослин в Україні..

В 1812 році Х.Стевен організовує поблизу м. Ялти імператорський Нікітський ботанічний сад, який відіграв велику роль у розвитку пів­денного плодівництва і декоративного садівництва на всьому півдні Російської імперії. Тепер тут зібрано 15 тисяч видів, різновидів, форм і сортів декоративних, квіткових, плодових та технічних культур. Бо­танічні сади були організовані при університетах у Львові (1832 р. Києві (1839 р.), Одесі (1867 р.), Чернівцях (1877 р.).

Найбільш відомими ботанічними садами-в Україні є:

Центральний ботанічний сад ім. М. М. Гришка (м. Київі площею 130.2 га, заснований 1936 році у південно-східній частині Печерського району Києва. Це один з провідних ботанічних садів Євро­пи. До його складу входить 8 наукових відділів. В колекції - близько 11180 таксонів, які належать до 220 родин та 1347 родів з різних кон­тинентів. Тут створені унікальні флористичні комплекси - "'Ліси рів­нинної частини України", "Українські Карпати", "Степи України". "Крим". "Кавказ". "Середня Азія", "Алтай та Західний Сибір", "Дале­кий Схід". В складі ботсаду є дендрарій площею 30 га. Тут зібрано найбагатшу в Україні колекцію дерев, кущів та ліан, в якій представ­лено 165 родів та 59 родин, усього 1858 таксонів. Колекція квітниково-декоративних рослин налічує понад 3400 видів та сортів. В саду нараховуються близько 3 тисяч таксонів тропічних і субтропічнігх рос­лин. 350 видів і різновидностей орхідей.

Нікітський ботанічний сад площею 876,6 га, з них Нікітський ботсад - 147.9 га: філії: в м. Алушта - 153.0 га, в смт. Гвардійське-575.0 га. Ботанічний сад заснований у 1811 році. В колекції саду - 14 359 зразків рослин. Тут функціонує арборетум (дендрарій), в якому зберігається 1700 видів, різновидностей і форм дерев і чагарників.

Ботанічний сад ім. академіка О.В.Фоміна (м. Київ) площею 22.5 га. заснований у 1834 році. Колекція нараховує близько 10 тис. видів і форм рослин. Тут зростає 143 види, занесені до Червоної книги України та 42 види із Європейського червоного списку. В саду функ­ціонує кліматрон, купольна оранжерея, ботанічний музей, бібліотека;

ботанічний сад Одеського державного університету (м. Оде­са) площею 16 га. заснований у 1880 р. У колекції - 400 видів дерев і чагарників та близько 1500 видів і сортів трав'яних рослин;

ботанічний сад Української агроекологічної академії (м.Житомир) площею 35,4 га, заснований у 1933 р. Колекція саду на­лічує близько 200 видів деревних та чагарникових порід і 750 видів трав'яних рослин.

ботанічний сад Ужгородського державного університету (м. Ужгород) площею 4,5 га, заснований у 1946 р. У колекції 300 видів дерев та чагарників, у тому числі екзотичних;

ботанічний сад Львівського державного університету (їм, Львів) площею 18,5 га, заснований у 1911 р. У колекції понад 1200 видів і форм рослин.

ботанічний сад Чернівецького державного університету (м Чернівці) площею 3,5 га. Заснований у 1877 р. Зростає близько 1300 видів і форм рослин, з них 170 - лікарських. 650 видів зростає в оранжереях.

Ботанічні сади України мають різне відомче підпорядкування (3 - в системі НАНУ, 18 - підпорядковано університетам, педагогічним і сільськогосподарським вузам, 4 - іншим відомствам).

При створенні ботанічних садів ділянки землі вилучаються з гос­подарського використання і надаються ботанічним садам як юридич­ним особам. За Законом "Про природно-заповідний фонд України" ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Ботанічні сади місцевого значення можуть бути визнані такими ж за спеціальною постановою.

Ботанічний сад очолює директор, що призначається відомством, у віданні якого знаходиться цей ботанічний сад. Штати, кошторис ви­трат теж затверджуються відомством.